Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №400/7936/21 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/7936/21

Перша інстанція: суддя Лісовська Н. В.,

повний текст судового рішення

складено 16.04.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Голуб В.А.,

суддів – Градовського Ю.М., Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року у справі № 400/7936/21 про повернення без розгляду заяви за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Миколаївського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому позивач просив:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо непроведення ОСОБА_1 на загальних підставах і без обмеження будь-яким тимчасовим періодом масових перерахунків пенсії за вислугу років, невиплати заборгованості по пенсії за період з 05.03.2019 по 03.09.2019 в сумі 5 475, 26 грн.;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області проводити на загальних підставах, без обмеження будь-яким тимчасовим періодом масові перерахунки та виплату пенсії ОСОБА_1 з усіма надбавками і підвищеннями, відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, починаючи з 01.07.2021;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області виплачувати, починаючи з 01.07.2021, без обмеження будь-яким тимчасовим періодом, щомісячну доплату в сумі 2000 гривень до розміру пенсії ОСОБА_1 , визначеної відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону станом на 1 березня 2018 р., з нарахуванням компенсації втрати доходу за затримку виплати пенсії;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії в сумі 5 475, 26 грн. за період з 05.03.2019 по 03.09.2019, з нарахуванням компенсації втрати доходу за затримку виплати пенсії, починаючи з 05.03.2019 по день фактичної виплати;

стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь позивача 250 000 грн. моральної шкоди, в режимі негайного виконання рішення, одним платежем;

винести окрему ухвалу суду про невідповідність директивного листа Пенсійного фонду України від 17.02.2015 № 4626/02-40 нормам Конституції України, Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове пенсійне державне страхування", Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII “Про індексацію грошових доходів населення”, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 № 1078, в частині обов`язковості виконання судових рішень, дотримання встановленого порядку проведення перерахунку та індексації раніше призначених пенсій.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.11.2021 зазначений позов задоволено частково. Суд визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо відмови у встановленні та виплаті з 01.07.2021 щомісячної доплати у розмірі 2000 грн. до призначеної пенсії ОСОБА_1 у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 “Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб”. Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області установити та виплатити з 01.07.2021 щомісячну доплату у розмірі 2000 грн. до призначеної пенсії ОСОБА_1 у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 “Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум. В решті позовних вимог суд відмовив. В решті позовних вимог суд відмовив.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Суд рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року у справі № 400/7936/21 скасував в частині, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , та в цій частині ухвалив нову постанову. Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області при виплаті з 01.07.2021 щомісячної доплати у розмірі 2000 грн. до призначеної пенсії ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати доходу за затримку виплати пенсії. Стягнув з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 2 393 грн. Закрив провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо не проведення на загальних підставах і без обмеження будь-яким тимчасовим періодом масових перерахунків пенсії за вислугу років, не виплати заборгованості по пенсії за період з 05.03.2019 по 03.09.2019 в сумі 5 475, 26 грн.; про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області виплатити заборгованість по пенсії в сумі 5 475, 26 грн. за період з 05.03.2019 по 03.09.2019, з нарахуванням компенсації втрати доходу за затримку виплати пенсії, починаючи з 05.03.2019 по день фактичної виплати. В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року у справі № 400/7936/21 суд апеляційної інстанції залишив без змін.

Додатковою постановою від 02 червня 2022 року П`ятий апеляційний адміністративний суд частково задовольнив заяву позивача про ухвалення додаткового судового рішення. Відмовив у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області проводити на загальних підставах, без обмеження будь-яким тимчасовим періодом масові перерахунки та виплату пенсії, з усіма надбавками і підвищеннями, відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 01.07.2021.

06.04.2026 від позивача до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла заява про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення (документ сформовано в системі «Електронний суд» 04.04.2026).

Проте ухвалою від 16.04.2026 суд заяву ОСОБА_1 про встановлення або зміну способу і порядку виконання судового рішення повернув без розгляду через несплату заявником судового збору за подання даної заяви.

Не погоджуючись із ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Так, апелянт зазначив, що на нього не поширюється обов`язок зі сплати судового збору за звернення до суду з апеляційною чи касаційною скаргою з питань, пов`язаних із виконанням судового рішення. Також ОСОБА_1 зауважує, що спірну ухвалу винесено з неправильним застосуванням норм процесуального права. На переконання позивача, суд мав керуватись ст.ст. 161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, якими врегульовано норми вчинення судом процесуальних дій у разі подання заяви без доказів сплати судового збору, а не ст. 167 вказаного Кодексу, якою визначено загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви.

З огляду на вказане, апелянт просив скасувати ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.04.2026 у справі № 400/7936/21 про повернення без розгляду заяви позивача від 04.04.2026 про зміну способу та порядку виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.11.2021, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідач правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Частинами першою та восьмою статті 378 КАС України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Ухвалу суду за результатами розгляду питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08.07.2011 № 3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон № 3674-VI).

Відповідно до статті 1 Закону № 3674-VI судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Об`єктами справляння судового збору є процесуальні дії, за які справляється судовий збір, визначені у статті 3 Закону № 3674-VI. Так само ця норма визначає процесуальні документи, за подання яких судовий збір не справляється (частина друга статті 3 цього Закону).

Приписами статей 3 та 5 Закону № 3674-VI визначені пільги для сплати судового збору, а також визначені об`єкти, за які не справляється судовий збір.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону № 3674-VI судовий збір не справляється за подання, зокрема, заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення.

Разом з тим, підпункт 6 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI встановлює, що за подання до адміністративного суду заяви про забезпечення доказів або позову, заяви про видачу виконавчого документа на підставі рішення іноземного суду, заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення визначено ставку судового збору в розмірі 0,3 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи те, що ключовим в питанні необхідності сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатом розгляду заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення, слід зазначити наступне.

Зміна способу і порядку виконання судового рішення є одним із процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судового рішення в конкретній справі. Підставою для зміни способу і порядку виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Тобто під зміною способу і порядку виконання судового рішення необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в конкретній справі у разі неможливості його виконання в установленими раніше способом і порядку.

Зі змісту та призначення інституту зміни способу і порядку виконання судового рішення слідує, що він є ефективним процесуальним засобом, який спрямований на гарантування виконання судового рішення в конкретній справі. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що провадження стосовно виконання судових рішень є завершальною й невід`ємною частиною (стадією) судового провадження в конкретній справі. Про це ж указала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.03.2018 у справі № 660/612/16-ц.

Отже, завершальною стадією судового провадження/розгляду є виконання судового рішення, тобто у цьому випадку, судового рішення у цій справі, в якій заявник має статус позивача і звільняється від сплати судового збору за подання заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення в силу положень пункту 2 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI.

Конституційний Суд України, аналізуючи приписи Основного Закону України щодо обов`язковості виконання судових рішень, неодноразово наголошував на потребі визначити на законодавчому рівні належні й дієві національні юридичні механізми здійснення судочинства та виконання судових рішень, які засновані на основних засадах судочинства, що їх установлено в Конституції України, та які уможливлюють забезпечення судового захисту, поновлення порушених прав і свобод особи.

Так, Конституційний Суд України вказував, що виконання судового рішення охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); "обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання" (абзац восьмий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019).

В Рішенні від 01.03.2023 № 2-р(II)/2023 Конституційний Суд України вказав на те, що судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом у юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення; держава для забезпечення виконання судового рішення має насамперед запровадити дієвий, а не ілюзорний юридичний механізм здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, який дасть змогу особі, на користь якої ухвалено судове рішення, домогтися його виконання, щоб реально захистити та поновити права, свободи та інтереси.

Колегія суддів зазначає, що невиконання державою обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення суперечить приписам пункту 9 частини другої статті 129, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України та призводить до порушення права особи на судовий захист, нівелює дієвість судочинства, що є несумісним із принципом верховенства права, що його встановлено частиною першою статті 8 Конституції України.

Для належного та своєчасного виконання судових рішень в адміністративних справах законодавець передбачив можливість подання заяви про зміну способу і порядку виконання рішення суду.

Метою цього є забезпечення своєчасного захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, окрім розв`язання судом низки процесуальних питань, охоплює також і належне виконання цього рішення, під час якого оцінюється законність дій суб`єкта владних повноважень, який зобов`язаний виконати рішення суду, тобто спрямоване на недопущення зловживань з боку такого суб`єкта владних повноважень чи його посадової особи під час вчинення дій (прийняття відповідних рішень) на виконання рішення суду. Брак визначених на законодавчому рівні належних і дієвих національних юридичних механізмів, які засновані на основних засадах судочинства й здатні забезпечити судовий захист, поновлення порушених прав і свобод кожної особи, може призвести до невиконання державою позитивного обов`язку виконати судове рішення (як невіддільного складника права кожного на судовий захист) з огляду на ускладнення або унеможливлення такого процесу, обов`язковості судових рішень, які набрали законної сили, чим спричинить порушення права особи на доступ до суду, знівелює дієвість судочинства, що є несумісним із принципом верховенства права, що його встановлено частиною першою статті 8 Конституції України.

Подання особою, на користь якої ухвалено судове рішення, заяви в порядку статті 378 КАС України про встановлення чи зміну способу виконання судового рішення спрямоване на забезпечення належного виконання судового рішення.

Виконання судового рішення є умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист. Визначена статтею 378 КАС України процедура зміни способу і порядку виконання рішення суду спрямована на забезпечення обов`язкового виконання судового рішення, ухваленого на користь особи, задля реального захисту та поновлення її прав, свобод, інтересів, що зазнали порушення, без гарантування яких неможливо забезпечити право кожного на судовий захист. Відповідно, можливість апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції, постановленої за результатом розгляду заяви про зміну способу і порядку виконання рішення, без будь-яких несправедливих обмежень та надмірних перешкод є запорукою реального та своєчасного виконання судового рішення та сприяє підвищенню довіри до судової влади.

Особа, яка отримала на свою користь судове рішення, враховуючи конституційний принцип обов`язковості судового рішення, закріплений у пункті 9 частини першої статті 129-1 Основного Закону України, не повинна сплачувати судовий збір за звернення до суду з вимогою змінити спосіб і порядок виконання рішення суду з метою забезпечення виконання судового рішення, яке набрало законної сили, якщо законом передбачено, що за подання такої заяви не справляється судовий збір.

Відповідно до частин першої, другої і третьої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, підпункт 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI в тім, що він уможливлює справляння судового збору під час подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду заяви про зміну способу і порядку виконання рішення суду з метою його належного виконання, є такими, що суперечать частині першій статті 8, частині першій статті 55, статті 129-1 Конституції України.

Поряд з цим, колегія суддів враховує, що у постанові від 09 березня 2026 року у справі № 140/4276/22 Верховний Суд дійшов висновку, що за звернення до адміністративного суду із заявою про зміну чи встановлення способу, порядку або строку виконання судового рішення передбачено сплату судового збору.

Разом з тим, даний правовий висновок було сформовано Верховним Судом до винесення рішення Конституційного Суду № 2-р/2026 від 10.03.2026, у якому, серед іншого Конституційний Суд вказав, що держава повинна виконувати вимоги конституційного принципу відповідальності перед людиною та посутньо пов`язаного із ним принципу добропорядного врядування у спосіб взяття на себе тягаря фінансової відповідальності за забезпечення дієвої процедури виконання судових рішень, ухвалених проти неї самої у порядку адміністративного судочинства.

Ураховуючи, що за обставинами цієї справи, позивач звернувся до суду із заявою про зміну чи встановлення способу та порядку виконання судового рішення, спрямоване на забезпечення належного виконання судового рішення, за подання такої заяви до суду першої інстанції, позивач звільнений від сплати судового збору, колегія суддів дійшла висновку про незастосовність підпункту 6 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI, оскільки є таким, що суперечить частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 55, статті 129-1 Конституції України.

Колегія суддів також погоджується з доводами апелянта про те, що в даних правовідносинах суд мав керуватися статтями 161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, якими врегульовано порядок вчинення судом процесуальних дій у разі подання заяви без доказів сплати судового збору, та залишити заяву позивача без руху із встановленням строку для усунення недоліків.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Ruiz Torija v. Spain” від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином суд апеляційної інстанції, здійснивши перегляд ухвали суду від 16.04.2026 в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про обґрунтованість апеляційної скарги та, як наслідок, наявність підстав для скасування ухвали суду на підставі пункту 1 частини 1 статті 320 КАС України з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 169, 241, 242, 243, 308, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року у справі № 400/7936/21 про повернення без розгляду заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення, - задовольнити.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року у справі № 400/7936/21 про повернення без розгляду заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач В.А. Голуб

Судді Ю.М. Градовський Ю.В. Осіпов