Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №420/154/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/154/26

Головуючий в 1 інстанції: Бульба Н.О.

Дата і місце ухвалення: 08 квітня 2026 року, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

за участю секретаря - Сомик Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року у справі №420/154/26 за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування постанов, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року Військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просила:

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 23 грудня 2025 року у виконавчому провадженні №79862391 про стягнення виконавчого збору у розмірі 32 000 грн;

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 23 грудня 2025 року про відкриття виконавчого провадження №79862391 в частині стягнення з Військової частини НОМЕР_1 виконавчого збору у розмірі 32 000 грн.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року у задоволенні адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин справи, що, на думку апелянта, призвело до неправильного вирішення спору.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року у справі №380/6280/25, на підставі якого було відкрито виконавче провадження №79862391, має майновий характер, оскільки його кінцевим результатом є виплата грошового забезпечення у конкретному розмірі.

На думку апелянта, виконавчий збір у такому випадку повинен визначатися відповідно до частини другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у розмірі 10 відсотків від суми, що підлягає виплаті за судовим рішенням, а саме від суми 131 210,79 грн, що становить 13 121,07 грн.

Апелянт вважає, що державний виконавець безпідставно кваліфікував рішення суду як рішення немайнового характеру та неправомірно визначив виконавчий збір у фіксованому розмірі 32 000 грн як для юридичної особи-боржника за примусове виконання рішення немайнового характеру.

У зв`язку з цим апелянт просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року у справі №380/6280/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 було задоволено, визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань без урахування положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити відповідні суми грошового забезпечення за період з 01 липня 2021 року по 19 травня 2023 року.

26 серпня 2025 року зазначене судове рішення набрало законної сили.

На підставі виконавчого листа №380/6280/25, виданого Львівським окружним адміністративним судом 12 листопада 2025 року, старшим державним виконавцем Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 23 грудня 2025 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №79862391.

У зазначеній постанові боржнику було запропоновано виконати рішення суду протягом десяти робочих днів.

Того ж дня, 23 грудня 2025 року, державним виконавцем винесено постанову про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 виконавчого збору у розмірі 32 000 грн як за примусове виконання рішення немайнового характеру.

Не погоджуючись із визначеним розміром виконавчого збору та вважаючи, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року у справі №380/6280/25 має майновий характер, Військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року у справі №380/6280/25, яким Військову частину НОМЕР_1 зобов`язано здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за визначений період, не містить конкретно визначеної до стягнення суми коштів, а покладає на боржника обов`язок вчинити певні дії, необхідні для встановлення належного до виплати розміру грошового забезпечення.

З огляду на це суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначене судове рішення має ознаки рішення немайнового характеру, а тому державний виконавець правомірно застосував положення частини третьої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» та визначив виконавчий збір у фіксованому розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, що на момент винесення постанови становило 32 000 грн.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувані постанови державного виконавця від 23 грудня 2025 року у виконавчому провадженні №79862391 прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», у зв`язку з чим відмовив у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції та вважає їх такими, що відповідають нормам матеріального права та актуальній практиці Верховного Суду.

Правові та організаційні засади здійснення виконавчого провадження визначені Законом України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі – Закон №1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та сукупністю дій органів і осіб, спрямованих на примусове виконання рішень у межах повноважень та у спосіб, визначені законом.

За змістом частини першої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір є збором, що справляється за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби та стягується з боржника до Державного бюджету України.

Згідно з частиною другою статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір стягується у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню або поверненню, чи вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу.

Водночас частиною третьою статті 27 Закону №1404-VIII передбачено, що за примусове виконання рішення немайнового характеру з боржника – юридичної особи виконавчий збір стягується у розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати.

Частиною першою статті 63 Закону №1404-VIII встановлено, що рішеннями немайнового характеру є рішення, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Отже, для правильного визначення розміру виконавчого збору визначальним є не економічний результат, якого може бути досягнуто внаслідок виконання рішення, а зміст обов`язку, покладеного на боржника виконавчим документом.

Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року у справі №380/6280/25 Військову частину НОМЕР_1 зобов`язано здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за період з 01 липня 2021 року по 19 травня 2023 року.

При цьому у резолютивній частині зазначеного рішення не визначено конкретної суми коштів, яка підлягає стягненню, а боржника зобов`язано особисто здійснити відповідні розрахунки та визначити належний до виплати розмір грошового забезпечення.

У постанові від 02 лютого 2026 року у справі №420/11248/24 Верховний Суд дійшов правового висновку, що судове рішення, яким боржника зобов`язано здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення без визначення конкретної суми коштів, є рішенням немайнового характеру, а виконавчий збір у такому випадку підлягає стягненню у фіксованому розмірі, передбаченому частиною третьою статті 27 Закону №1404-VIII.

Верховний Суд зазначив, що поняття «позов майнового характеру» та «рішення майнового характеру» не є тотожними, а для цілей визначення розміру виконавчого збору вирішальним є саме спосіб виконання судового рішення та характер обов`язку, покладеного на боржника.

Також Верховний Суд наголосив, що у разі, коли судовим рішенням не визначено конкретної суми, яка підлягає стягненню, а боржника зобов`язано особисто здійснити перерахунок та визначити розмір належних до виплати сум, таке рішення виконується у порядку, передбаченому статтею 63 Закону №1404-VIII, як рішення немайнового характеру.

Наведений правовий висновок Верховного Суду є повністю релевантним до спірних правовідносин у цій справі, оскільки рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року має аналогічний зміст та покладає на боржника обов`язок самостійно здійснити перерахунок і визначити суму до виплати.

Посилання апелянта на те, що на виконання судового рішення Військовою частиною НОМЕР_1 було визначено суму до виплати у розмірі 131 210,79 грн, не впливає на правову природу виконавчого документа, оскільки зазначена сума була визначена самим боржником уже після відкриття виконавчого провадження та не була встановлена судовим рішенням.

Так само не впливають на правильність висновків суду першої інстанції посилання апелянта на постанови Верховного Суду щодо розмежування майнових і немайнових позовних вимог для цілей сплати судового збору, оскільки такі правові висновки стосуються інших правовідносин та не підлягають застосуванню до спорів щодо визначення розміру виконавчого збору.

Отже, державний виконавець, виносячи постанову від 23 грудня 2025 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 32 000 грн, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Законом №1404-VIII.

За таких обставин підстави для визнання протиправними та скасування постанови про стягнення виконавчого збору, а також постанови про відкриття виконавчого провадження в оскарженій частині, відсутні.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, вірно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Згідно з частиною першою статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні, а апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 задоволенню не підлягає.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться до власного тлумачення норм Закону України «Про виконавче провадження» та незгоди з правовою оцінкою, наданою судом, однак не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Судові витрати, понесені сторонами у зв`язку з переглядом справи в апеляційному порядку, відповідно до статті 139 КАС України розподілу між сторонами не підлягають.

Керуючись статтями 139, 243, 250, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Повний текст постанови складено 20 травня 2026 року.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук