Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №484/1095/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 484/1095/26

Головуючий в суді першої інстанції: Паньков Д.А.

Дата і місце ухвалення: 03 квітня 2026 року, м. Первомайськ

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 квітня 2026 року у справі №484/1095/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №1323 від 05 вересня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 квітня 2026 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та не надав належної оцінки тому, що в оскаржуваній постанові про адміністративне правопорушення відсутні відомості про конкретне рішення військово-лікарської комісії або відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, яким його було зобов`язано пройти медичний огляд.

Апелянт вказує, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» обов`язок проходити медичний огляд виникає лише згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Оскільки жодного направлення, повістки або іншого рішення про направлення на військово-лікарську комісію йому не вручалося, відсутня об`єктивна сторона інкримінованого правопорушення.

Крім того, апелянт зазначає, що на момент притягнення до адміністративної відповідальності він мав чинну відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з бронюванням, а відповідно до абзацу третього пункту 63 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560, військовозобов`язані, строк дії відстрочки яких не закінчився, на медичний огляд не направляються, крім випадків прийняття на військову службу за контрактом.

Також апелянт наголошує, що суд першої інстанції безпідставно відхилив доводи щодо істотних порушень процедури притягнення до адміністративної відповідальності, зокрема щодо неналежного оформлення матеріалів справи та недоведеності факту вчинення ним адміністративного правопорушення.

Посилаючись на наведені обставини, апелянт просить скасувати рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 квітня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 заперечує проти її задоволення та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 квітня 2026 року - без змін.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 як військовозобов`язаний, на якого поширюються вимоги Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідач вказує, що 26 серпня 2025 року під час проведення заходів із звірки облікових даних було встановлено, що позивач не пройшов повторний медичний огляд для визначення придатності до військової служби, хоча відповідно до вимог чинного законодавства особи, які мали статус «обмежено придатний до військової служби», були зобов`язані пройти військово-лікарську комісію до 05 червня 2025 року.

За твердженням відповідача, у присутності позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення №902 від 26 серпня 2025 року за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, роз`яснено його права, передбачені статтею 268 КУпАП та статтею 63 Конституції України, а також повідомлено про дату, час та місце розгляду справи - 05 вересня 2025 року о 14 годині 00 хвилин у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач зазначає, що під час розгляду справи начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі протоколу та інших матеріалів справи було встановлено факт порушення позивачем вимог пункту 3 частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв`язку з чим винесено постанову №1323 від 05 вересня 2025 року про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 17 000 грн.

Також відповідач наголошує, що копію постанови було направлено позивачу поштовим зв`язком, а згодом постанову передано до органу державної виконавчої служби для примусового виконання.

На думку відповідача, позивач не надав жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення або порушення процедури притягнення до адміністративної відповідальності, тоді як наявні в матеріалах справи докази повністю підтверджують законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови.

З огляду на викладене відповідач вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а підстав для його скасування не вбачається.

У додаткових поясненнях представник позивача підтримує доводи апеляційної скарги та додатково зазначає, що наведені у відзиві відповідача аргументи не спростовують обставин, викладених в апеляційній скарзі.

Представник позивача наголошує, що в оскаржуваній постанові №1323 від 05 вересня 2025 року позивачу інкриміновано виключно порушення пункту 3 частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», який передбачає обов`язок проходити медичний огляд згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. При цьому, на думку представника позивача, матеріали справи не містять жодних доказів існування такого рішення або направлення на проходження військово-лікарської комісії.

Також зазначається, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, послався на положення Закону України №4235-ІХ щодо обов`язку осіб, які були визнані обмежено придатними до військової служби, пройти повторний медичний огляд до 05 червня 2025 року, хоча зазначена норма прямо не була наведена в оскаржуваній постанові про адміністративне правопорушення. На думку представника позивача, таким чином суд першої інстанції фактично самостійно розширив підстави притягнення особи до адміністративної відповідальності, що суперечить принципу правової визначеності.

Крім того, представник позивача вказує, що формулювання в постанові про те, що позивач «не виконував правила військового обліку», є неконкретизованим, оскільки не містить посилання на конкретний пункт відповідних Правил військового обліку, а тому не відповідає вимогам статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо належного опису обставин правопорушення.

Окремо представник позивача посилається на те, що на момент виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 мав чинну відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з бронюванням, та вважає, що це виключало можливість направлення його на військово-лікарську комісію і, відповідно, виключало склад адміністративного правопорушення.

Посилаючись на наведені обставини, представник позивача просить врахувати подані додаткові пояснення, скасувати рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 квітня 2026 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

З урахуванням неприбуття учасників справи, належного їх повідомлення про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження відповідно до п. 2 ч.1 ст. 311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 .

26 серпня 2025 року уповноваженою посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення №902 за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку з непроходженням повторного медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

05 вересня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 винесено постанову №1323, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №1323 від 05 вересня 2025 року прийнята уповноваженою посадовою особою в межах наданих законом повноважень, у порядку та спосіб, визначені Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується факт непроходження позивачем повторного медичного огляду для визначення придатності до військової служби, що свідчить про порушення ним вимог пункту 3 частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що під час складання протоколу про адміністративне правопорушення позивачу було роз`яснено права, передбачені статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статтею 63 Конституції України, а також повідомлено про дату, час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Оцінивши наявні у справі докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем дотримано процедуру притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б спростовували встановлені обставини або свідчили про протиправність оскаржуваної постанови.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, а незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Згідно зі статтею 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, статтями 210, 210-1 та 211 цього Кодексу. Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати такі справи та накладати адміністративні стягнення мають право керівники відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до частини третьої статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення вчинення порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, передбаченого частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян у розмірі від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Наведена норма є бланкетною, а тому для встановлення складу адміністративного правопорушення необхідно звернутися до норм спеціального законодавства, яке визначає обов`язки громадян у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації визначені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Пунктом 3 частини першої статті 22 Закону №3543-XII передбачено, що громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Разом з тим Законом України від 12 лютого 2025 року №4235-ІХ «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист" щодо строку проходження медичного огляду» установлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які до набрання чинності Законом України від 21 березня 2024 року №3621-ІХ були визнані обмежено придатними до військової служби (крім осіб з інвалідністю), зобов`язані до 05 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.

Зазначеною нормою також передбачено, що такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію.

Отже, для осіб, які раніше були визнані обмежено придатними до військової служби, законодавець безпосередньо встановив обов`язок самостійно ініціювати проходження повторного медичного огляду до 05 червня 2025 року, незалежно від отримання окремої повістки, направлення чи іншого індивідуального повідомлення від територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560.

Абзацом третім пункту 63 Порядку №560 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що військовозобов`язані, у яких строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не завершився, на медичний огляд не направляються, крім, зокрема, випадків, коли такі військовозобов`язані були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.

Таким чином, наявність у військовозобов`язаного чинної відстрочки у зв`язку з бронюванням не звільняє його від обов`язку пройти повторний медичний огляд, якщо він раніше був визнаний обмежено придатним до військової служби та не виконав вимоги Закону №4235-ІХ.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 та мав статус «непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час».

26 серпня 2025 року уповноваженою посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_1 складено протокол про адміністративне правопорушення №902, у якому зафіксовано, що позивач не пройшов повторний медичний огляд для визначення придатності до військової служби.

У власноручних письмових поясненнях від 26 серпня 2025 року позивач підтвердив, що військово-лікарську комісію не проходив, оскільки не знав про необхідність її проходження.

05 вересня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 на підставі зазначеного протоколу та інших матеріалів справи винесено постанову №1323, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн.

З протоколу №902 також убачається, що позивачу було роз`яснено права, передбачені статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та положення статті 63 Конституції України, а також повідомлено про дату, час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, що підтверджується його особистим підписом.

Верховний Суд у постановах від 17 липня 2019 року у справі №295/3099/17, від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а та від 30 вересня 2020 року у справі №524/5741/16-а сформулював правовий висновок, відповідно до якого постанова у справі про адміністративне правопорушення є правомірною, якщо суб`єкт владних повноважень довів наявність усіх елементів складу правопорушення та дотримався встановленої законом процедури притягнення особи до відповідальності.

Практика Європейського суду з прав людини також виходить із того, що втручання держави у права особи є правомірним, якщо воно здійснюється на підставі закону, переслідує легітимну мету та ґрунтується на належних і достатніх доказах (рішення у справах Suominen v. Finland та Sergey Zolotukhin v. Russia).

Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, колегія суддів доходить висновку, що відповідач належними та допустимими доказами підтвердив факт невиконання позивачем прямо встановленого законом обов`язку щодо проходження повторного медичного огляду, а також довів дотримання процедури притягнення його до адміністративної відповідальності.

За таких обставин постанова начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №1323 від 05 вересня 2025 року є законною та обґрунтованою, а суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну правову оцінку доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують.

Посилання апелянта на те, що в оскаржуваній постанові відсутні відомості про конкретне рішення військово-лікарської комісії або територіального центру комплектування та соціальної підтримки, яким його було зобов`язано пройти медичний огляд, колегія суддів відхиляє як безпідставні.

Як уже зазначалося, пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4235-ІХ прямо встановлено самостійний обов`язок громадян України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби, до 05 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд та самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію.

Отже, у спірних правовідносинах юридичним фактом, з яким закон пов`язує виникнення відповідного обов`язку, є не вручення окремої повістки чи прийняття індивідуального рішення щодо конкретної особи, а безпосередня дія норми закону.

Тому відсутність у постанові №1323 детального посилання на окреме рішення чи направлення не свідчить про відсутність у позивача обов`язку пройти повторний медичний огляд.

Також безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо того, що позивач не був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Як убачається з протоколу про адміністративне правопорушення №902 від 26 серпня 2025 року, позивача було повідомлено, що розгляд справи відбудеться 05 вересня 2025 року о 14 годині 00 хвилин у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить його особистий підпис.

Отже, вимоги статті 277-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення відповідачем дотримано, а позивач мав реальну можливість скористатися правами, передбаченими статтею 268 цього Кодексу.

Не заслуговують на увагу й посилання апелянта на відповідь на адвокатський запит, у якій зазначено про відсутність протоколу про адміністративне правопорушення.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, матеріали справи містять оригінал протоколу №902 від 26 серпня 2025 року, підписаний позивачем, а тому наведена інформація у листі відповідача сама по собі не спростовує факту складання такого протоколу та не впливає на правильність висновків суду.

Колегія суддів також враховує, що Верховний Суд у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а зазначив, що не кожне формальне порушення або неточність у матеріалах адміністративної справи є безумовною підставою для скасування постанови, якщо такі недоліки не вплинули на можливість особи реалізувати право на захист та не спростовують факту вчинення правопорушення.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_2 , приймаючи постанову №1323 від 05 вересня 2025 року, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Оскаржувана постанова прийнята уповноваженою посадовою особою, за наявності передбачених законом підстав, на підставі належних та допустимих доказів, а процедура притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідає вимогам Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно і всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги та додаткових пояснень представника позивача ґрунтуються переважно на неправильному тлумаченні норм матеріального права та не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 та статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд апеляційної інстанції встановить, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга залишається без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 квітня 2026 року - без змін.

Керуючись статтями 139, 243, 250, 272, 286, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 квітня 2026 року у справі №484/1095/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук