Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №420/38455/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/38455/25

Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А.В.

Дата і місце ухвалення: 14.01.2026 року, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року у справі №420/38455/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність (дії) Військової частини НОМЕР_1 щодо безпідставного ненарахування та невиплати йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 та 2025 роки у розмірі місячного грошового забезпечення у зв`язку зі зникненням безвісти його рідного брата, ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 та 2025 роки у розмірі місячного грошового забезпечення у зв`язку зі зникненням безвісти його рідного брата, ОСОБА_2 .

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, апелянт подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що право на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань гарантоване законодавством України та не може бути поставлене в залежність виключно від факту подання рапорту.

На думку апелянта, обов`язок щодо нарахування та виплати зазначеної допомоги покладається на командування військової частини, яке володіло всією необхідною інформацією та документами, що підтверджували наявність підстав для її виплати.

Апелянт вказує, що його рідний брат, ОСОБА_2 , зник безвісти 27 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання, що відповідно до окремих доручень Міністра оборони України є підставою для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань членам сімей військовослужбовців, які визнані безвісно відсутніми.

Зазначає, що на підтвердження цих обставин ним були подані відповідні документи, зокрема витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, а також документи, що підтверджують родинні зв`язки.

Також апелянт наголошує, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не була виплачена йому ані за 2024 рік, ані за 2025 рік, хоча у наказі про звільнення з військової служби прямо зазначено, що таку допомогу за 2025 рік він не отримував.

На переконання апелянта, відсутність окремого рапорту не може бути достатньою підставою для відмови у виплаті допомоги, оскільки рапорт є лише процедурним документом, який не створює саме право на отримання відповідної виплати.

У зв`язку з цим апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу

Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 25 лютого 2022 року по 01 лютого 2023 року проходив військову службу за призовом під час мобілізації в ІНФОРМАЦІЯ_1 . Надалі, з 03 лютого 2023 року по 18 вересня 2025 року, позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 та перебував на всіх видах забезпечення у зазначеній військовій частині.

Відповідно до сповіщення сім`ї від 28 листопада 2024 року №1272 (реєстр №3/3081), а також витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, рідний брат позивача - ОСОБА_2 - 27 листопада 2024 року зник безвісти під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18 вересня 2025 року №265 ОСОБА_1 звільнено з військової служби на підставі абзацу четвертого підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з сімейними обставинами, а саме у зв`язку зі зникненням безвісти його рідного брата під час безпосередньої участі у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони України.

У зазначеному наказі також прямо зафіксовано, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік позивач не отримував.

Як убачається з матеріалів справи, позивач вважав, що факт зникнення безвісти його рідного брата є самостійною та достатньою підставою для отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань як за 2024, так і за 2025 роки у розмірі місячного грошового забезпечення.

На думку позивача, бездіяльність (дії) Військової частини НОМЕР_1 щодо безпідставного ненарахування та невиплати йому зазначеної матеріальної допомоги є протиправною, оскільки командування військової частини володіло всіма необхідними документами, які підтверджували наявність передбачених законодавством підстав для її виплати.

Вважаючи, що його право на належне грошове забезпечення та соціальний захист було порушено, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, яка виплачується військовослужбовцю за його рапортом на підставі наказу командира (начальника) та за наявності передбачених законодавством підстав. Оскільки позивач не звертався до Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про виплату зазначеної допомоги за 2024 та 2025 роки, у відповідача не виникло обов`язку щодо розгляду питання про її призначення та виплату, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у випадках, передбачених законом.

Правові та соціальні гарантії військовослужбовців визначено Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частинами першою – четвертою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. До складу грошового забезпечення, зокрема, входять одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок його виплати визначається відповідними центральними органами виконавчої влади.

На виконання наведених положень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Підпунктом 3 пункту 5 Постанови №704 керівникам державних органів надано право в межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, один раз на рік надавати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Отже, з наведених положень убачається, що законодавець передбачив можливість надання військовослужбовцям відповідної матеріальної допомоги, однак реалізація такого права здійснюється у порядку та на умовах, визначених спеціальними нормативно-правовими актами.

Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі – Порядок №260).

Відповідно до пункту 1 розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 7 розділу XXIV Порядку №260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

Пунктом 9 розділу XXIV Порядку №260 прямо передбачено, що виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) – на підставі наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Крім того, пунктом 6 окремого доручення Міністра оборони України від 16 січня 2024 року №183/уд передбачено, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується, зокрема, сім`ям військовослужбовців, які захоплені в полон, визнані безвісно відсутніми або інтерновані в нейтральних державах.

Отже, зникнення безвісти рідного брата позивача під час виконання бойового завдання дійсно може бути передбаченою нормативними актами підставою для надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Водночас саме по собі існування обставин, які потенційно дають право на отримання такої допомоги, не означає автоматичного виникнення у суб`єкта владних повноважень обов`язку щодо її нарахування та виплати.

Із системного аналізу наведених норм права вбачається, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є виплатою, яка нараховується та виплачується автоматично всім військовослужбовцям без вчинення ними будь-яких дій. Для реалізації права на отримання такої допомоги законодавством встановлено спеціальний заявницький порядок, обов`язковим елементом якого є звернення військовослужбовця з відповідним рапортом.

Саме з моменту подання такого рапорту у командира військової частини виникає обов`язок розглянути порушене у ньому питання, перевірити наявність передбачених законодавством підстав, оцінити наявність бюджетних асигнувань та прийняти відповідне рішення щодо надання або відмови у наданні матеріальної допомоги.

Відсутність рапорту виключає можливість вважати, що уповноважена посадова особа ухилилася від виконання покладеного на неї обов`язку, оскільки такий обов`язок у неї не виникає.

Аналогічний правовий підхід викладено у постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі №620/17864/21, в якій зазначено, що право на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань реалізується шляхом подання особою відповідного рапорту (заяви), а обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо прийняття рішення про виплату виникає лише після такого звернення.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 16 жовтня 2025 року у справі №280/5641/24 звернув увагу на те, що члени сім`ї військовослужбовців, зниклих безвісти за особливих обставин, мають право на соціальний захист та відповідні виплати, однак реалізація такого права здійснюється у заявницькому порядку шляхом звернення до уповноваженого органу.

Таким чином, навіть за наявності передбачених законодавством підстав, пов`язаних із зникненням безвісти рідного брата позивача, обов`язковою умовою для реалізації права на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є подання відповідного рапорту.

Колегія суддів звертає увагу, що наведений правовий підхід застосовується незалежно від того, чи продовжує особа проходити військову службу, чи вже звільнена з неї.

Факт звільнення військовослужбовця, а також зазначення у наказі про звільнення, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за відповідний рік ним не отримувалася, самі по собі не породжують автоматичного обов`язку військової частини нарахувати та виплатити таку допомогу без дотримання встановленої процедури.

Зазначена у наказі інформація лише фіксує обставину невиплати відповідного виду грошового забезпечення, однак не свідчить про протиправність дій чи бездіяльності відповідача.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач не звертався до Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 та 2025 роки.

Отже, у відповідача не виникло передбаченого законом обов`язку щодо розгляду питання про призначення та виплату позивачу спірної матеріальної допомоги.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що відповідач допустив протиправну бездіяльність або вчинив неправомірні дії щодо ненарахування та невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що у відповідача були наявні всі документи, які підтверджували право позивача на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а тому останній був зобов`язаний самостійно здійснити її нарахування та виплату, колегія суддів відхиляє як безпідставні.

Наявність у розпорядженні військової частини документів, які можуть свідчити про існування обставин, що потенційно дають право на отримання відповідної допомоги, у тому числі документів, що підтверджують факт зникнення безвісти рідного брата позивача, не звільняє військовослужбовця від обов`язку реалізувати це право у визначений законом спосіб, а саме шляхом подання рапорту.

Саме рапорт є належною формою волевиявлення військовослужбовця щодо наміру скористатися правом на отримання матеріальної допомоги. Без такого звернення командир військової частини не наділений повноваженнями вирішувати питання щодо доцільності призначення та виплати цієї допомоги, оскільки законодавством передбачено заявницький порядок її надання.

Посилання апелянта на те, що його рідний брат зник безвісти під час виконання бойового завдання, а отже він мав право на отримання матеріальної допомоги, не спростовує правильності висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що навіть за наявності передбачених законодавством підстав для отримання матеріальної допомоги, зокрема пов`язаних із визнанням члена сім`ї безвісно відсутнім, обов`язковою умовою для реалізації такого права є дотримання встановленого порядку звернення за її призначенням.

Відсутність рапорту унеможливлює вирішення питання по суті та виключає можливість визнання бездіяльності відповідача протиправною.

Також не можуть бути прийняті до уваги доводи апеляційної скарги про те, що зазначення у наказі про звільнення з військової служби факту неотримання матеріальної допомоги за 2025 рік свідчить про обов`язок відповідача здійснити відповідну виплату.

Як уже зазначалося, така відмітка лише констатує факт невиплати матеріальної допомоги на момент звільнення, однак не є самостійною юридичною підставою для її автоматичного нарахування та виплати.

Колегія суддів також враховує, що матеріалами справи не підтверджено факту звернення позивача до відповідача після звільнення з військової служби із заявою чи рапортом щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 та 2025 роки.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у Військової частини НОМЕР_1 не виникло обов`язку щодо розгляду питання про нарахування та виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а тому відсутні правові підстави для визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов`язання його вчинити відповідні дії.

Згідно з частиною першою статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування або зміни відсутні, а апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року у справі №420/38455/25 - без змін.

Судові витрати в порядку статті 139 КАС України розподілу між сторонами не підлягають.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук