Постанова від 06 травня 2026 р. у справі №522/13633/19 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1156/26

Справа № 522/13633/19

Головуючий у першій інстанції Свячена Ю. Б.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

07.05.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря судового засідання Юцикова Д.Є..,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 ,

на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2024 року,

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя, в обґрунтування якого зазначила, що, 26.06.1996 року між позивачем та відповідачем зареєстровано шлюб. 08.11.2003 року ОСОБА_2 на підставі договору дарування прийняв у дар 495/1000 частин нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 682,8 кв.м. Внаслідок спільних трудових та грошових витрат вказана нежитлова будівля збільшилась 299,3 кв.м.

З 2003 року приміщення за адресою: АДРЕСА_1 зазнали перепланування та добудови, а також було проведено ремонтно будівельні роботи із встановленням обладнання необхідного для ведення підприємницької діяльності (СТО) загальною вартістю 159069 доларів США.

Позивач вважає, що проведені будівельні роботи є частиною нежитлових приміщень є спільною сумісною власністю подружжя та не підлягають поділу в натурі. Оскільки всі роботи проведені за рахунок спільних коштів позивач має право на грошову компенсацію частини вкладених коштів, а також спільно придбаного обладнання, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: підйомники 3 шт, OME101, OME102-02, вартість 2700 доларів США, стенд розвал-сходження 1 шт, HOFMANN Geoliner 480, вартість 15000 доларів США, камера малярна 1 шт, Standard type Sprey Booth BD730-7000, вартість 15000 доларів США, токарний верстат, вартість 2400 доларів США. Загальна вартість обладнання 35100 доларів США.

Враховуючи викладене, позивач просила суд розірвати шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнати за ОСОБА_1 , право власності на: підйомники 3 шт, OME101, OME102-02, вартість 2700 доларів США; стенд розвал-сходження 1 шт, HOFMANN Geoliner 480; камера малярна 1 шт, Standard type Sprey Booth BD730-7000, токарний верстат. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість компенсації за ремонтно-будівельні роботи у розмірі 1199731,5 грн та вирішити питання розподілу судових витрат.

20.09.2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, в обґрунтування якого посилався на те, що за період перебування у шлюбі з 1996 року за спільні кошти подружжя придбане майно.

ОСОБА_1 сумісно з ОСОБА_4 на підставі рішення Одеської міської ради АЗ 2323- ХХІV від 04.02.2003 року отримано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1043 га, а також отримано в оренду на 50 років земельну ділянку площею 0,01 га за адресою: АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель. За спільні кошти подружжя на вказаних земельних ділянках побудовано двоповерховий житловий будинок з надвірними спорудами.

16 березня 1999 року ОСОБА_1 отримала за договором дарування, квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 252,8 кв.м. Квартира зареєстрована на ОСОБА_5 . ОСОБА_2 за договорами купівлі-продажу придбав комунальну квартиру АДРЕСА_4 на другому поверсі.

У 2002 році ОСОБА_2 за договором дарування подарував ОСОБА_1 квартиру за адресою АДРЕСА_4 , загальною площею 154,4 кв.м. з метою провести реконструкцію та об`єднати з квартирою за адресою: АДРЕСА_3 в один об`єкт нерухомого майна.

У період з 2002 - 2004 роки за спільні кошти проведено капітальний ремонт вказаних квартир та вони були об`єднанні в єдину двоповерхову квартиру. Реконструкцію та ремонт квартир, меблі та побутову техніку ОСОБА_2 оцінив в суму 5000000 грн.

Враховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд визнати за ОСОБА_1 право власності на житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 ; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 2500000 гривень - вартості капітального ремонту квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 .

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2019 року об`єднано в одне провадження зі справою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна та присвоїно справам об`єднаній номер № 522/13633/19.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2019 року позовні вимоги в частині розірвання шлюбу по цивільній справі за ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя та за об`єднаним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя залишено без розгляду.

Короткий зміст рішень суду

Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 20 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право власності на: підьомники 3 шт, ОМE101,OME102-02, вартість 2700 доларів США, стенд розвал-сходження 1 шт, HOFMANN Geoliner 480, камеру малярну 1 шт, Standard typeSprey Bootch BD730-7000, токарний верстат, загальною вартістю 947700 (дев`ятсот сорок сім тисяч сімсот) гривень 00 копійок.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість компенсації за ремонтно будівельні роботи у розмірі 1199731,50 грн та судовий збір в розмірі 5763 грн.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя відмовив.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було спростовано презумпцію того, що майно, яке набуте подружжям до шлюбу збільшилося у вартості за час шлюбу та є його особистою власністю подружжя. Суд зазначив, що письмовими доказами підтверджується певний дохід ОСОБА_2 . Разом із цим, доказів того, що саме ці кошти були використані під час реконструкції квартири матеріали справи не містять. За час шлюбу спірний об`єкт нерухомого майна 495/1000 частин нежилих будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , збільшився у площі як мінімуму у 2 рази, що свідчить про збільшення його вартісних та якісних характеристик під час шлюбу.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню в частині поділу майна подружжя та стягнення вартості компенсації за ремонтно будівельні роботи, а позовні вимоги зустрічного позову не підлягають задоволенню, оскільки відсутність порушеного права є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2024 року, скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя відмовити, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції не було повно та всебічно досліджено обставини справи, не надано оцінки доказам та доводам відповідача. Зауважує, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 26.02.2019 року у справі № 1519/2-1157/11 за позовом ОСОБА_2 до Одеської міської ради, ОСОБА_7 про визнання права власності, за зустрічним позовом Одеської міської ради до ОСОБА_2 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, за самостійним позовом ТДВ «Одеський завод будівельно-обробних машин» до ОСОБА_2 про знесення самовільно збудованого нежилого приміщення, позовні заяви Одеської міської ради ТДВ «Одеський завод будівельно-обробних машин» задоволено в повному обсязі та зобов`язано ОСОБА_2 привести до попереднього стану земельну ділянку площею 423 кв.м та демонтувати самочинно побудованих та реконструйованих нежилих будівель та споруд. На виконання вказаного рішення відповідачем ОСОБА_2 було приведено до попереднього стану земельну ділянку територіальної громади міста Одеси, площею 423 кв.м, шляхом знесення самочинно реконструйованих нежилих будівель та споруд. На підтвердження вказаних обставин надано докази, які суд першої інстанції не дослідив та не надав їм оцінки.

Нежитлові приміщення, загальною площею 229,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 визнано самочинним будівництвом та зобов`язано ОСОБА_2 власними силами та за свій рахунок привести до попереднього стану самовільно захоплену ділянку територіальної громади м. Одеси шляхом знесення самочинно реконструйованих та добудованих нежилих приміщень, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , тобто вказані нежитлові приміщення не знаходяться у власності відповідача і відповідно не можуть бути предметом поділу. У цій частині посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 04.12.2013 року у справі № 6-130цс13, від 03.06.2020 року у справі № 772/1882/16-ц.

Щодо позовних вимог про поділ обладнання ОСОБА_2 посилається на те, що позивачем не надано належних доказів на обґрунтування дійсної вартості такого майна. Окрім зазначеного, на думку ОСОБА_2 , суд першої інстанції приймаючи рішення про задоволення позовних вимог мав спочатку розглянути можливість здійснити поділ такого майна без визначення грошової компенсації або з визначенням такої у мінімальному розмірі.

Окрім зазначеного, ОСОБА_2 наголошує, що вказане обладнання придбано ним за власні кошти від здійснення підприємницької діяльності, а в 2010 року ФОП ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу продав спірне обладнання. Посилається також на придбання вказаного рухомого майна за кошти отримані від підприємницької діяльності та його використання з метою отримання прибутку, тому вважає, що його слід розглядати як приватну власність, а не як об`єкт спільної сумісної власності подружжя.

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.12.2024 року роз`яснювалося ОСОБА_1 право подання до апеляційного суду відзиву у письмовій формі.

Копію ухвали про відкриття провадження представник скаржника отримав 29.12.2024 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.

Копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги з доданими документами представник ОСОБА_1 – ОСОБА_8 отримав в апеляційному суді 06.05.2025 року, що підтверджується розпискою.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 30.04.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задовольнив клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: договору купівлі-продажу обладнання № 55 від 02.02.2010 року, додатку до договору купівлі-продажу обладнання № 55 від 02.02.2010 року, акта виконання договору від 02.11.2010 року, а також постанови Одеського апеляційного суду від 23.12.2022 року у справі № 522/895/20.

Вирішуючи питання щодо долучення вказаних доказів, апеляційний суд виходив з того, що вони містять відомості, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, а тому мають значення для повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи.

Крім того, вказані докази вже були предметом дослідження під час розгляду цивільної справи № 522/895/20, за результатами розгляду якої постановою Одеського апеляційного суду від 23.12.2022 року їм була надана відповідна правова оцінка. Отже, долучення зазначених документів у цій справі спрямоване не на створення нових доказів чи зміну підстав заявлених вимог, а на забезпечення повного дослідження обставин, на які посилаються сторони.

Представник ОСОБА_1 – ОСОБА_8 у судовому засіданні просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

ОСОБА_2 та його представник у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. 05.05.2026 року представник ОСОБА_2 – ОСОБА_3 за допомогою підсистеми (модуля) ЄСІТС Електронний суд надав суду клопотання про проведення судового засідання, призначеного на 07.05.2026 року за відсутності ОСОБА_2 та його захисника. Просив апеляційну скаргу задовольнити.

З огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України, згідно з якою неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, та зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає можливим розгляд справи проводити за відсутності учасників справи.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Зі змісту апеляційної скарги та пояснень представника скаржника наданих в судовому засіданні, вбачається, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя не оскаржується, тому рішення суду в неоскаржуваній частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції згідно положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку № 12 від 24 жовтня 2008 року.

Задовольняючи позовні вимоги за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було спростовано презумпцію того, що майно, яке набуте подружжям до шлюбу збільшилося у вартості за час шлюбу та є його особистою власністю подружжя. За час шлюбу спірний об`єкт нерухомого майна 495/1000 частин нежилих будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , збільшився у площі як мінімуму у 2 рази, що свідчить про збільшення його вартісних та якісних характеристик під час шлюбу.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі в оскаржуваній частині апеляційний суд вважає, за необхідне зазначити наступне.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

В статті 68 СК України зазначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Згідно з положеннями частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Із матеріалів справи вбачається, що 26.06.1996 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, прізвище після державної реєстрації шлюбу дружини - ОСОБА_9 , про що складно актовий запис № 141 та підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Приморським районним у м. Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

ОСОБА_2 на підставі договору дарування № 4806, посвідченого 08.11.2003 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левенець Т.П. належить 495/1000 частин нежитлових приміщень об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 682,8 кв.м. Загальна площа об`єкта 1315,6 кв. м, площа самочинно збудованого 229,4 кв.м, матеріал стін: цегла, черепашник. Опис: об`єкт вцілому складається з: нежитлових будівель літ А (загальною площею 912,2 кв.м), 1F (загальною площею 372,5 кв.м), 2F (загальною площею 260,3 кв.м)), що підтверджується договором дарування від 08.11.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левенець Т.П. та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 155008714 від 04.02.2019 року.

ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 26.02.2002 року, за видом діяльності, зокрема 45.20 - технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В01 № 9640559 та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1004944678 від 01.02.2019 року.

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартості компенсації за ремонтно-будівельні роботи апеляційний суд вважає слушними з огляду на таке.

Малиновський районний суд м. Одеси рішенням від 26.02.2019 року у справі № 1519/2-1157/11 у задоволенні позову ОСОБА_2 до Одеської міської ради, ОСОБА_7 про визнання права власності відмовив. Зустрічний позов Одеської міської ради до ОСОБА_2 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки задоволено в повному обсязі та зобов`язано ОСОБА_2 власними силами і за свій рахунок привести до попереднього стану самовільно захоплену земельну ділянку територіальної громади міста Одеси, площею 423 кв.м. шляхом знесення самочинно реконструйованих та добудованих нежилих приміщень, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Самостійний позов товариства з додатковою відповідальністю «Одеській завод будівельно-обробних машин» до ОСОБА_2 про знесення самовільно збудованого нежилого приміщення - задоволено. Усунуто перешкоди в користуванні земельною ділянкою з боку ОСОБА_2 шляхом знесення, демонтування самочинно побудованих та реконструйованих ОСОБА_2 нежилих будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , а саме літ. «А»: «а5» - 3-1 - кабінет, площею 6,8 кв.м; 3-2 - коридор, площею 6,1 кв.м; 3-3 - побутова, 6,0 кв.м; 3-4 - кабінет, площею 22,2 кв.м; 4-1 - коридор, площею 15,3 кв.м; «а6» - 5-1 - виробниче приміщення, площею 102,5 кв.м; 5-2 - підсобне, площею 5,5 кв.м; 5-3 - підсобне, площею 5,8 кв.м; 5-4 - підсобне, площею 6,1 кв.м; 5,5 - санвузол, площею 3,5 кв.м; 5-6 - підсобне, площею 4,6 кв.м; 5-7 - антресоль, площею 7,7 кв.м; «А-1» - 6-1 - виробниче приміщення, площею 59,7 кв.м; 10-1 - кабінет, площею 58,0 кв.м, загальною площею 309,8 кв.м.

На примусове виконання виконавчого листа № 1519/2-1157/11, виданого 27.12.2022 року Малиновським районним судом м. Одеси державним виконавцем Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Рубаном О.В. відкрито виконавче провадження № 72092789, що підтверджується відомостями з відкритої Автоматизованої системи виконавчого провадження.

Постановою про закінчення виконавчого провадження державного виконавця Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Рубана О.В. від 03.07.2023 року у ВП № 72092789 встановлено, що з виходом на місцезнаходження об`єкта знесення, вбачається виконання вимог виконавчого документа № 1519/2-1157/11. Боржником ОСОБА_2 написано заяву та надано докази, що вимоги виконавчого документа було виконано до відкриття виконавчого провадження, тому виконавцем постановлено виконавче провадження закрити.

З акта державного виконавця від 03.07.2023 року державного виконавця Малиновського відділу державної виконавчої служби у м. Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Рубана О.В. вбачається, що державний виконавець за участю боржника ОСОБА_2 виходом на об`єкт зазначений у виконавчому листі № 1519/2-1157/11 за адресою: АДРЕСА_1 встановив виконання вимог виконавчого документа, самочинно реконструйоване та побудоване нежитлове нерухоме приміщення знесено 27.05.2023 року боржником. Об`єкт знесено до відкриття провадження, докази знесення надано боржником.

На підтвердження обставин виконання рішення суду у справі № 1519/2-1157/11 про приведення до попереднього стану самовільно захопленої земельної ділянки територіальної громади міста Одеси, площею 423 кв.м шляхом знесення самочинно реконструйованих та добудованих нежилих приміщень, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 також надано: кошторис на демонтажні роботи за адресою: АДРЕСА_1 , договір робіт № 47/2 від 12.04.2023 року; договори будівельних робіт №1 від 11.04.2023 року, № 2 від 29.04.2023 року, № 3 від 14.04.2023 року, № 4 від 12.04.2023 року; видаткові касові ордери від 16.04.2023 року, 23.05.2023 року, 30.05.2023 року; акти здачі-приймання робіт від 16.04.2023 року, 29.05.2023 року, 30.05.2023 року; копії накладних та товарних чеків від 09.05.2023 року, 19.05.2023 року, 23.05.2023 року.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Апеляційний суд зауважує, що конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Слід зазначити, що в розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки внаслідок таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Усі об`єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними.

Ураховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 цього Кодексу не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.

Отже, самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.09.2015 року у справі №6-286цс15).

Встановлені рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 26.02.2019 року, яке набрало законної сили у справі № 1519/2-1157/11 обставини свідчать про те, що реконструйовані та добудовані нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом.

Наведені обставини відповідно до положень статті 82 ЦПК України мають преюдиційне значення для цієї справи та повторному доказуванню не підлягають.

Належними доказами підтверджується здійснення відповідачем демонтажу самочинно реконструйованих та добудованих приміщень на виконання судового рішення у справі № 1519/2-1157/11. Вказані обставини позивачем не спростовано.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обґрунтувала позовні вимоги в цій частині здійсненням за спільні трудові та майнові затрати ремонтро-будівельних робіт внаслідок чого належне ОСОБА_2 майно 495/1000 частин нежитлових приміщень об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 , істотно збільшило свою ринкову вартість та площу.

Однак, апеляційний суд зауважує, що проведення ремонтно-будівельних робіт щодо самочинно реконструйованих і добудованих нежитлових приміщень, не можуть вважатися витратами, спрямованими на створення чи поліпшення об`єкта права спільної сумісної власності подружжя, оскільки самочинне будівництво не є об`єктом права власності ОСОБА_2 .

Крім того, здійснення витрат на самочинне будівництво або його реконструкцію не створює для ОСОБА_1 права вимоги щодо компенсації таких витрат у порядку поділу спільного майна подружжя, оскільки наслідком здійснення відповідних робіт стало знесення об`єкта: за адресою: АДРЕСА_1 на виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26.02.2019 року.

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та помилково прийшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 компенсації вартості ремонтно-будівельних робіт.

Щодо позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на рухоме майно – обладнання СТО апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке.

У цій справі ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14.11.2019 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - Майстренка Т. М. про забезпечення позову задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову шляхом: накладенням арешту на майно, а саме: підйомники 3 шт, ОМЕ101, ОМЕ102-02; стенд розвал-сходження 1 шт, АДРЕСА_5 Greoliner 480; камера малярна 1 шт, Standart typeSprey Bootch BD730-7000; токарний верстат, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

04.09.2020 року приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Качурка В.В. на примусове виконання ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 14.11.2019 року відкрив виконавче провадження № 62955805, що підтверджується відомостями з відкритої Автоматизованої системи виконавчого провадження.

25.11.2020 року приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Качурка В.В. межах виконавчого провадження № 62955805 вжив заходи примусового виконання та наклав арешт на: підйомники 3 шт, ОМЕ101, ОМЕ102-02; стенд розвал-сходження 1 шт, Greoliner 480; камера малярна 1 шт, Standart typeSprey Bootch BD730-7000; токарний верстат, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження

Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_10 у січні 2020 року звертався до суду із позовом до ОСОБА_1 у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд визнати за ОСОБА_10 право власності на: підйомники 3 шт, ОМЕ101, ОМЕ102-02 № 258, 354, 436; стенд розвал-сходження 1 шт, Gгеоlіnег 480 КІТ-Согded, серійний номер 0207.6027398.139; камера малярна 1 шт, Standart typeSprey Вооtсh ВD730-7000; токарний верстат модель 1КG 2Д № 2961-88 (справа № 522/895/20). Позов обґрунтований тим, що позивач придбав це обладнання за договором купівлі-продажу обладнання № 55 від 02.02.2010 року у ФОП ОСОБА_2 , відремонтував його та використовував під час здійснення підприємницької діяльності. ОСОБА_10 , дізнавшись про позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, вирішив звернутись до суду з метою визнати право власності на вказане майно.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2020 року, залишене в силі постановою Одеського апеляційного суду від 23.12.2022 року (справа № 522/895/20) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_10 до ОСОБА_1 про визнання права власності відмовлено, з підстав недоведення позивачем що саме обладнання з індивідуально визначеними ознаками, яке було предметом позову придбано на підставі договору купівлі-продажу обладнання № 55 від 02.02.2010 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , заперечуючи проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ рухомого майна – обладнання для СТО, посилається на фізичну відсутність у нього цього майна, вказуючи про продаж майна ОСОБА_10 за договором купівлі - продажу обладнання № 55 від 02.02.2010 року. Вказані доводи апеляційний суд відхиляє з огляду на те, що на спірне рухоме майно – обладнання СТО, на виконання ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 14.11.2019 року постановленої під час розгляду цієї справи накладено арешт як захід забезпечення позову. 25.11.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Качуркою В.В. у межах виконавчого провадження № 62955805 фактично вчинено виконавчі дії щодо накладення арешту на спірне майно.

Вчинення виконавцем дій щодо опису та арешту майна свідчить про фактичне існування такого майна на момент виконання ухвали суду про забезпечення позову та, відповідно, на час подання позову у цій справі, що спростовує доводи ОСОБА_2 про відсутність спірного обладнання.

При цьому, всупереч вимогам статей 12, 81 ЦПК України, відповідно до яких кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відчуження зазначеного обладнання. Відчуження на підставі договору купівлі-продажу обладнання № 55 від 02.02.2010 року, укладеного з ОСОБА_10 , також не підтверджується належними доказами.

За таких обставин апеляційний суд вважає доводи ОСОБА_2 про відсутність спірного майна такими, що спростовуються наявними у справі доказами.

Щодо доводів придбання спірного обладнання за кошти отримані від підприємницької діяльності ОСОБА_2 та його використання в процесі підприємницької діяльності апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке.

Посилаючись на вказані обставини як на підставу для відмови у задоволенні цієї частини позовних вимог, скаржник зазначає, що спірне обладнання придбано відповідачем за власні кошти від підприємницької діяльності, що на його думку підтверджується договором лізингу, податковими деклараціями. Також зауважує, що обладнання використовувалось у його підприємницькій діяльності.

Одним з видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.

Так, згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Отже, майно фізичної особи-підприємця, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна.

Як вже зазначалось, конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Отже, саме ОСОБА_2 повинен був довести, що спірне майно придбане за його особисті кошти та спростувати презумпцію спільної сумісної власності.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували набуття спірного майна за рахунок особистих коштів відповідача, розмір цих коштів та джерело їх походження. Саме по собі використання майна у підприємницькій діяльності фізичної особи-підприємця не змінює правового режиму такого майна як об`єкта спільної сумісної власності подружжя.

Надані відповідачем докази, а саме договір лізингу, податкові декларації, документи щодо здійснення підприємницької діяльності та отримання доходу, самі по собі не підтверджують, що спірне обладнання було придбане виключно за особисті кошти відповідача та не спростовують презумпцію спільності майна подружжя, передбачену статтею 60 СК України.

Крім того, предметом договору лізингу № 070618-20/ФЛ-Ф-О від 18.06.2007 року, укладеного між ТОВ «ВіЕйБі Лізинг» та ФОП ОСОБА_2 , є майно наведене у специфікації (додаток № 2 до договору). Проте, вказане в специфікації до договору лізингу майно, не тим майном, яке є предметом поділу майна у цій справі.

Враховуючи викладене апеляційний суд вважає недоведеними обставини, передбачені пунктом 3 частини першої статті 57 СК України. У цій частині апеляційний суд враховує висновки викладені Верховним Судом у постанові від 19.02.2020 року № 279/6459/14-ц та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.01.2024 року у справі № 523/14489/15-ц.

За таких обставин доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що спірне обладнання набуте за його особисті кошти, є необґрунтованими, оскільки останній не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на зазначене майно.

Оскільки спірне рухоме майно набуте сторонами у період шлюбу за спільні кошти, виходячи з принципу рівності часток подружжя у спільному майні, апеляційний суд вважає вказане майно об`єктом права спільної сумісної власності сторін, яке підлягає поділу між ними.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Разом з тим, зазначене слід оцінювати у контексті із принципом змагальності цивільного процесу.Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою устатті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

ОСОБА_2 , заперечуючи визначену позивачем вартість спірного обладнання, як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції не надав доказів ринкової вартості спірного майна, а також не заявляв клопотання про призначення відповідної експертизи для визначення дійсної вартості майна.

При цьому представник ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційного суду 07.05.2026 року пояснив, що визначена стороною позивача вартість спірного майна є орієнтовною ринковою вартістю обладнання з урахуванням того, що вказане майно є таким, що було у користуванні.

Також у судовому засіданні 07.05.2026 року представник ОСОБА_1 вважав за можливе в порядку поділу визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право приватної власності на підьомник 2 шт., ОМE101,OME102-02, вартість 1000 доларів США; стенд розвал-сходження 1шт, HOFMANN Geoliner 480, вартістю 4000 доларів США, на інше майно – визнати право власності за ОСОБА_2 .

При вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16-ц, від 17 серпня 2022 року у справі № 522/8676/20.

ОСОБА_2 будь-яких обґрунтованих заперечень щодо запропонованого ОСОБА_1 варіанту поділу спірного майна не навів, альтернативного варіанту поділу майна суду не запропонував, а також не подав належних та допустимих доказів, які б свідчили про неможливість чи несправедливість такого способу поділу спільного майна подружжя.

Враховуючи викладене, задля збереження принципу рівності часток подружжя при поділі спільної сумісної власності, колегія суддів вважає за необхідне визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право приватної власності на: підьомник 2 шт., ОМE101,OME102-02, вартість 1000 доларів США, стенд розвал-сходження 1шт, HOFMANN Geoliner 480, вартістю 4000 доларів США, токарний верстат, вартістю 1200 доларів США, а за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя право приватної власності на: підьомник 1 шт., ОМE101,OME102-02, вартість 500 доларів США; камера малярна 1шт., Standard typeSprey Bootch BD730-7000, вартістю 7500 доларів США зі стягненням з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , в якості компенсації різниці вартості майна 900 (4000 – 3100) доларів США, виходячи із наступного розрахунку: (1000 + 4000 + 1200) / 2 = 3100 доларів США - вартості рухомого майна право власності на яке визнано за ОСОБА_1 ; (500 + 7500) / 2 = 4000 доларів США - вартості рухомого майна право власності на яке визнано за ОСОБА_2 .

Щодо суті апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

Апеляційний судвважає, що рішення суду в оскаржуваній частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя слід скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсація за ремонтно-будівельні роботи, відмовити. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково. У порядку поділу майна, що є спільним сумісним майном подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на: підьомник 2 шт., ОМE101,OME102-02, вартість 1000 доларів США, стенд розвал-сходження 1шт., HOFMANN Geoliner 480, вартістю 4000 доларів США, токарний верстат, вартістю 1200 доларів США. У порядку поділу майна, що є спільним сумісним майном подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на: підьомник 1 шт., ОМE101,OME102-02, вартість 500 доларів США; камера малярна 1шт., Standard typeSprey Bootch BD730-7000, вартістю 7500 доларів США. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , в якості компенсації різниці вартості майна 900 доларів США.

Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2024 року в оскаржуваній частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсація за ремонтно-будівельні роботи, відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

У порядку поділу майна, що є спільним сумісним майном подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на:

підьомник 2 шт., ОМE101,OME102-02, вартість 1000 доларів США,

стенд розвал-сходження 1шт., HOFMANN Geoliner 480, вартістю 4000 доларів США,

токарний верстат, вартістю 1200 доларів США.

У порядку поділу майна, що є спільним сумісним майном подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на:

підьомник 1 шт., ОМE101,OME102-02, вартість 500 доларів США;

камера малярна 1шт., Standard typeSprey Bootch BD730-7000, вартістю 7500 доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , в якості компенсації різниці вартості майна 1800 доларів США.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 18 травня 2026 року.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді Ю.П. Лозко

О.Ю. Карташов