Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №506/446/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2216/26

Справа № 506/446/25

Головуючий у першій інстанції Чеботаренко О. Л.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді Назарова М.В., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

представник позивача - Приміч Денис Володимирович

відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "МРІЯ"

представник відповідача – Дрогобецька Тетяна Юріївна

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу директора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "МРІЯ" в особі Добровольського М.П. на рішення Окнянського районного суду Одеської області від 16 жовтня 2025 року, ухвалене у складі судді Чеботаренко О.Л., у приміщенні того ж суду,

у цивільний справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "МРІЯ" про визнання договору оренди земельної ділянки припиненим,-

установив:

Короткий зміст обставин справи.

28 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до СТОВ «МРІЯ» про визнання договору оренди земельної ділянки припиненим.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 14.11.2007 між його бабусею ОСОБА_2 , як орендодавцем, та СТОВ «Мрія» був укладений договір оренди земельної ділянки загальною площею 6,6063 га, в тому числі рілля – 6,6063 га, з кадастровим номером: 5123183000:01:002:0288 згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯН № 357156, строком на 10 років. Надалі, 19.07.2016 ОСОБА_2 було власноруч подано письмову заяву до СТОВ «Мрія» про те, що вона просить розірвати договір оренди земельного паю у зв`язку з тим, що бажає обробляти землю самостійно, однак на зазначену заяву жодної відповіді чи заперечень зі сторони СТОВ «Мрія» не надходило.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, після чого ОСОБА_1 як спадкоємець на підставі заповіту, посвідченого секретарем виконкому Новосамарської сільської ради Красноокнянського району Одеської області 15 червня 2017 року за реєстром №23 ,набув право власності на земельну ділянку загальною площею 6,6063 га, в тому числі рілля – 6,6063 га, з кадастровим номером: 5123183000:01:002:0288, яка розташована на території Новосамарської сільської ради Окнянського району Одеської області, на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії НОВ № 524821.

Після набуття права власності позивач виявив, що державна реєстрація припинення договору оренди не була здійснена, і на підставі ст.125-1 ЗК України договір був поновлений на 10 років. З метою припинення дії договору оренди, який був безпідставно поновлений відповідачем, позивач звернувся з заявою до державного реєстратора прав на нерухоме майно, однак 28 лютого 2025 року останнім було винесено рішення № 77540135 про відмову в проведенні реєстраційних дій щодо припинення договору оренди на підставі того, що подані ОСОБА_1 документи, на думку реєстратора, не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, що суперечить дійсному правовому та фактичному стану.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Окнянського районного суду Одеської області від 16 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "МРІЯ" про визнання договору оренди земельної ділянки припиненим – задоволено.

В обґрунтування судового рішення зазначено, що судом не можуть бути взяті до уваги посилання представника відповідача на те, що проведена державна реєстрація договору оренди самим позивачем 29 листопада 2019 року, так як вказана реєстрація проведена державним нотаріусом Великомихайлівської державної нотаріальної контори Трофімовою С.О. одночасно з реєстрацією права власності позивача речового права на земельну ділянку після отримання свідоцтва про право власності у порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку площею 6,6063 га, в тому числі рілля – 6,6063 га, кадастровим номером: 5123183000:01:002:0288 .

Документом , поданим для державної реєстрації права оренди, остання зазначила договір оренди землі ,серія та номер б/н, виданий 14.12.2007 року , видавник СТОВ «Мрія».

При цьому, як зазначено вище, вказаний договір був укладений на 10 років ,додаткової угоди укладено не було і тому правових підстав для реєстрації 29 листопада 2019 року вказаного договору, строк дії якого закінчився 14 грудня 2017 року ,у державного нотаріуса не було.

За таких обставин у позивача обов`язку повідомляти відповідача про набуття права власності у порядку спадкування ,передбаченого положеннями ст. 148-1 Земельного кодексу України, не виникло.

Більш того ,як встановлено у судовому засіданні , відповідач СТОВ «МРІЯ», фактично з 2020 року не використовує земельну ділянку, не сплачує орендну плату, однак сплачує земельний податок. Вказану земельну ділянку з цього часу самостійно обробляє позивач.

Однією із підстав , для припинення договору оренди землі, визначених ст.31 Закону України « Про оренду землі», є закінчення строку, на який його було укладено.

Так як після закінчення строку дії договору додаткова угода між сторонами укладена не була , договір поновлено не було і реєстрація поновлення договору здійснена не була, з 2020 року земельна ділянка відповідачем не використовується , то суд приходить до висновку, що договір оренди землі ,серія та номер б/н, виданий 14.12,2007 року ,укладений між ОСОБА_2 та СТОВ « МРІЯ» є припиненим.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

Не погодившись із вказаним рішенням, представник відповідача звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окнянського районного суду Одеської області від 16.10.2025 та ухвалити нове рішення, яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у задоволенні позовних вимог - відмовлено.

У своїй апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції помилково визнав договір оренди припиненим, оскільки після закінчення первісного строку його дії сторони фактично продовжили орендні правовідносини, так як СТОВ «Мрія» користувалося земельною ділянкою, а ОСОБА_2 приймала орендну плату за 2017-2018 роки та не заперечувала проти поновлення договору.

Основний довід апеляційної скарги зводиться до того, що прийняття орендодавцем орендної плати після спливу строку договору свідчить про її волевиявлення на поновлення договору оренди на тих самих умовах і на той самий строк.

Представник відповідача також зазначає, що смерть орендодавця та перехід права власності до спадкоємця не припиняють дії договору оренди, оскільки права й обов`язки орендодавця переходять до спадкоємця, а пунктом 37 договору прямо передбачено, що перехід права власності не є підставою для зміни чи розірвання договору.

Крім того, посилається на те, що позивач, набувши право власності на земельну ділянку, не повідомив орендаря про зміну власника та не надав платіжних реквізитів для сплати орендної плати, тому відсутність платежів після смерті орендодавця не може вважатися порушенням з боку орендаря.

Також у скарзі зазначено, що 29.11.2019 року позивач зареєстрував право оренди за СТОВ «Мрія» строком до 29.11.2029 року, що, на думку відповідача, підтверджує обізнаність позивача про дію договору та відсутність заперечень щодо користування земельною ділянкою.

З огляду на це вважає, що позивач не довів факту припинення чи розірвання договору оренди у встановленому законом порядку, а також не довів істотного порушення договору з боку СТОВ «Мрія», тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Позиція учасників справи.

Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу в якому просить суд відмовити Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Мрія» у задоволенні апеляційної скарги на рішення Окнянського районного суду Одеської області від 16.10.2025 та рішення Окнянського районного суду Одеської області від 16.10.2025 - залишити без змін.

В обґрунтування відзиву зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив факт припинення договору оренди у зв`язку із закінченням строку його дії 14.11.2017 року та відсутністю його поновлення у встановленому законом порядку.

Позивач вказує, що відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі» поновлення договору можливе виключно шляхом направлення орендарем письмового повідомлення з проєктом додаткової угоди, укладення такої угоди та державної реєстрації права оренди на новий строк, однак СТОВ «Мрія» жодних таких дій не вчинило.

У відзиві зазначено, що доводи скаржника про «мовчазну згоду» орендодавця суперечать імперативним нормам земельного законодавства та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, оскільки саме по собі користування земельною ділянкою чи сплата коштів не породжують поновлення договору оренди без укладення додаткової угоди та державної реєстрації.

Також позивач посилається на те, що ще у 2016 році ОСОБА_2 зверталась до СТОВ «Мрія» із заявою про розірвання договору оренди, що свідчить про відсутність її волевиявлення на продовження орендних правовідносин.

Крім того, у відзиві зазначено, що положення ст. 148-1 ЗК України щодо обов`язку нового власника повідомити орендаря про перехід права власності не підлягають застосуванню, оскільки на момент набуття позивачем права власності чинний договір оренди вже був відсутній.

Позивач також вказує, що суд першої інстанції визнав договір припиненим не через несплату орендної плати чи смерть орендодавця, а виключно у зв`язку із закінченням строку його дії та недотриманням відповідачем процедури поновлення договору.

Окремо у відзиві наголошено, що фактично СТОВ «Мрія» припинило користування земельною ділянкою ще з 2017 року, не здійснювало її обробіток, не сплачувало орендну плату та земельний податок, тоді як земельною ділянкою користувався сам позивач як власник.

Щодо явки сторін.

Сторони належним чином повідомлені про час, місце та дату судового засідання, однак до судового засідання не з`явились, заяв про відкладення не подавали, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи відповідно до ст. 372 ЦПК України.

Позиція апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджується, 14 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та СТОВ «Мрія» було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 6,61 га, в тому числі рілля – 6,6063 га, кадастровим номером: 5123183000:01:002:0288 ,який належав орендодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯН № 357156, строком на 10 років. Вказаний договір зареєстровано 14 грудня 2017 року ( а.с.10-12)

14 листопада 2007 року, відповідно до акту приймання-передачи , вказана земельна ділянка була передана ОСОБА_2 орендарю СТОВ «Мрія».(а.с.11).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 померла ( а.с.13).

29 листопада 2019 року ОСОБА_1 набув право власності в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку загальною площею 6,6063 га, в тому числі рілля – 6,6063 га, з кадастровим номером: 5123183000:01:002:0288 як спадкоємець ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності в порядку спадкування за заповітом, виданим державним нотаріусом Великомихайлівської державної нотаріальної контори Трофімовою С.О. ( а.с. 13,зворот)

29 листопада 2019 року ОСОБА_3 було здійснено державну реєстрацію речового права - договору оренди земельної ділянки строком на 10 років. При цьому документом, поданим для реєстрації, зазначено договір оренди землі, серія та номер б/н, виданий 14.12.2007 року, видавник СТОВ «Мрія» (.а.с.19,зворот,а.с.20).

Представник позивача адвокат Приміч Д.В. звертався з адвокатськими запитами та заявою до СТОВ «МРІЯ» щодо надання довідки про припинення договору оренди земельної ділянки. ( а.с. 22,25 )

СТОВ «Мрія» 07 серпня 2025 року повідомило ОСОБА_1 про намір продовжити користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5123183000:01:002:0288 ( а.с.72).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено , що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 14 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі .

Так, п.6 вказаного договору визначено, що договір оренди земельної ділянки укладається терміном (строком) на 10 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Ст.33 Земельного кодексу України ( в редакції , яка діяла на час закінчення строку дії договору ), визначено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із:

власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності);

уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу.

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.

Таким чином , орендар зобов`язаний укласти додаткову угоду до договору оренди землі та обов`язково зареєструвати своє право оренди , так як відповідно до ст.4 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і їх обтяжень» (в редакції на час закінчення дії спірного договору ), право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Враховуючи, що процедура поновлення договору оренди земельної ділянки чітко визначена Законом України « Про оренду землі», підлягає обов`язковій державній реєстрації, то ні автоматичне продовження існуючого договору, ні застосування принципу мовчазної згоди, ні подальше фактичне використання земельної ділянки та сплата орендної плати орендодавцю не тягне за собою правових наслідків у виді поновлення договору оренди землі.

Так , в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі №903/1030/19 викладена правова позиція щодо процедури поновлення договору оренди землі. Так, без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору неможливо. Така угода має ознаки не тільки зобов`язального, але й речового договору, оскільки засвідчує волю сторін на передання земельної ділянки у тимчасове володіння орендареві на новий строк. Тому зазначена додаткова угода згідно з пунктом 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк. Саме з цією реєстрацією закон пов`язує виникнення права оренди (стаття 125 ЗК України). Тому не можна вважати, що поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV, є «автоматичною» пролонгацією орендних правовідносин.

Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує його обов`язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору (див. постанови від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18).

Єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин, а саме шляхом укладення згаданої у частинах третій, п`ятій - восьмій, одинадцятій статті 33 Закону № 161-XIV додаткової угоди підтверджує змістовну єдність усіх приписів цієї статті.

Судом не можуть бути взяті до уваги посилання представника відповідача на те, що проведена державна реєстрація договору оренди самим позивачем 29 листопада 2019 року, так як вказана реєстрація проведена державним нотаріусом Великомихайлівської державної нотаріальної контори Трофімовою С.О. одночасно з реєстрацією права власності позивача речового права на земельну ділянку після отримання свідоцтва про право власності у порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку площею 6,6063 га, в тому числі рілля – 6,6063 га, кадастровим номером: 5123183000:01:002:0288 .

Документом, поданим для державної реєстрації права оренди, остання зазначила договір оренди землі, серія та номер б/н, виданий 14.12.2007 року, видавник СТОВ «Мрія».

При цьому, як зазначено вище, вказаний договір був укладений на 10 років, додаткової угоди укладено не було і тому правових підстав для реєстрації 29 листопада 2019 року вказаного договору, строк дії якого закінчився 14 грудня 2017 року, у державного нотаріуса не було.

За таких обставин у позивача обов`язку повідомляти відповідача про набуття права власності у порядку спадкування, передбаченого положеннями ст. 148-1 Земельного кодексу України, не виникло.

Більш того, як встановлено у судовому засіданні, відповідач СТОВ «МРІЯ», фактично з 2020 року не використовує земельну ділянку, не сплачує орендну плату, однак сплачує земельний податок. Вказану земельну ділянку з цього часу самостійно обробляє позивач.

Однією із підстав , для припинення договору оренди землі, визначених ст.31 Закону України « Про оренду землі», є закінчення строку, на який його було укладено.

Так як після закінчення строку дії договору додаткова угода між сторонами укладена не була, договір поновлено не було і реєстрація поновлення договору здійснена не була, з 2020 року земельна ділянка відповідачем не використовується, то суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що договір оренди землі ,серія та номер б/н, виданий 14.12,2007 року, укладений між ОСОБА_2 та СТОВ « МРІЯ» є припиненим.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Частинами 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, правові висновки Верховного Суду, з`ясовуючи вказані обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», суд вважає, що позивач має право на захист свого права у випадку порушення його СТОВ «Мрія», і у в судовому засіданні позивачем доведено належним чином, що відповідач порушує його права, позовні вимоги позивача є обґрунтованими , ґрунтується на положеннях закону, у відповідності і до ст. ст. 15, 16 ЦК України його право підлягає судовому захисту і тому позов підлягає задоволенню.

Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку, що стороною відповідача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Щодо доводів апеляційної скарги про фактичне поновлення договору оренди внаслідок «мовчазної згоди» сторін, апеляційний суд зазначає наступне.

Представник відповідача стверджує, що після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки від 14 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та СТОВ «Мрія» фактично склалися продовжені орендні правовідносини, оскільки орендар продовжував користування земельною ділянкою, а орендодавець отримувала орендну плату та не висловлювала заперечень щодо подальшого користування землею.

Колегія суддів відхиляє зазначені доводи з огляду на таке.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент закінчення строку дії спірного договору, поновлення договору оренди землі є спеціально врегульованою юридичною процедурою, яка вимагає наявності сукупності визначених законом юридичних фактів, а саме: належного виконання орендарем умов договору; повідомлення орендодавця про намір поновити договір; подання проекту додаткової угоди; продовження користування земельною ділянкою; відсутності заперечень орендодавця; укладення сторонами додаткової угоди про поновлення договору.

Такий правовий висновок неодноразово викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 22 вересня 2020 року у справах №313/350/16-ц та №159/5756/18, а також від 31 серпня 2021 року у справі №903/1030/19.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що СТОВ «Мрія» після спливу строку дії договору зверталося до орендодавця з письмовим повідомленням про намір поновити договір, направляло проект додаткової угоди, ініціювало укладення додаткової угоди; здійснило державну реєстрацію поновлення права оренди у встановленому законом порядку.

Посилання на так звану «мовчазну згоду» орендодавця не можуть бути підставою для висновку про виникнення нового речового права оренди, оскільки закон прямо визначав необхідність укладення додаткової угоди як завершального елементу процедури поновлення договору.

Сам по собі факт продовження користування земельною ділянкою та отримання грошових коштів після спливу строку дії договору не створює речового права оренди на новий строк за відсутності належного оформлення поновлення договору.

Крім того, скаржник посилається на те, що ОСОБА_2 у 2017-2018 роках отримувала орендну плату, що, на його думку, підтверджує її волевиявлення на продовження дії договору оренди, однак колегія суддів враховує, що прийняття орендодавцем грошових коштів після закінчення строку дії договору саме по собі може свідчити про фактичне існування між сторонами певних майнових відносин, однак не є безумовним доказом виникнення нового речового права оренди земельної ділянки.

Сам по собі факт продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору та відсутність заперечень орендодавця не свідчить про завершення процедури поновлення договору оренди землі за відсутності укладеної додаткової угоди.

Колегія суддів також враховує, що ще 19 липня 2016 року ОСОБА_2 зверталась до СТОВ «Мрія» із заявою про розірвання договору оренди у зв`язку з наміром самостійно обробляти земельну ділянку, що свідчить про відсутність безумовного волевиявлення на подальше продовження орендних правовідносин.

За таких обставин отримання орендодавцем грошових коштів після 2017 року не може розцінюватися як належне та достатнє підтвердження поновлення договору оренди у передбаченому законом порядку.

Скаржник зазначає, що 29 листопада 2019 року позивач під час оформлення спадкових прав здійснив державну реєстрацію права оренди за СТОВ «Мрія», що свідчить про визнання ним чинності договору оренди та відсутність заперечень щодо користування земельною ділянкою, однак апеляційний суд зазначає, що Державна реєстрація речового права є похідною від наявності належної правової підстави для виникнення такого права.

У даному випадку такою правовою підставою могла бути лише укладена між сторонами додаткова угода про поновлення договору оренди землі.

Оскільки додаткова угода сторонами не укладалась, а доказів належного поновлення договору відповідно до вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі» матеріали справи не містять, сама по собі державна реєстрація права оренди не може підтверджувати виникнення нового речового права оренди.

Колегія суддів також враховує, що державна реєстрація права оренди була здійснена одночасно з оформленням спадкових прав позивача та сама по собі не свідчить про досягнення сторонами домовленості щодо поновлення договору оренди на новий строк.

Посилання на те, що позивач після набуття права власності на земельну ділянку не повідомив СТОВ «Мрія» про перехід права власності та не надав платіжних реквізитів для сплати орендної плати, у зв`язку з чим відповідач був позбавлений можливості виконувати договір, апеляційний суд не приймає, оскільки наведені доводи не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.

Предметом спору у даній справі є не належне виконання чинного договору оренди, а наявність або відсутність факту його поновлення після закінчення строку дії.

Норми статті 148-1 Земельного кодексу України регулюють правовідносини щодо виконання чинного договору користування земельною ділянкою після переходу права власності на неї до іншої особи.

Водночас зазначена норма не створює та не поновлює право оренди земельної ділянки за відсутності належного поновлення договору у порядку, встановленому статтею 33 Закону України «Про оренду землі».

Тому навіть за умови неповідомлення орендаря про перехід права власності це не усуває обов`язку орендаря дотриматись передбаченої законом процедури поновлення договору оренди.

Колегія суддів погоджується з тим, що сам по собі перехід права власності на земельну ділянку до спадкоємця не є підставою для припинення договору оренди землі.

Однак суд першої інстанції не визнавав договір припиненим у зв`язку зі смертю орендодавця або переходом права власності до спадкоємця, а фактично підставою для висновку про припинення договору оренди стало закінчення строку дії договору 14 листопада 2017 року та відсутність його поновлення у передбаченому законом порядку.

Тому наведені доводи апеляційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні мотивів рішення суду першої інстанції.

Посилання на те, що позивач не довів факту розірвання договору оренди, колегія суддів оцінює критично, оскільки предметом позову у даній справі є не розірвання договору, а встановлення факту його припинення у зв`язку із закінченням строку дії та відсутністю належного поновлення.

Між сторонами існує реальний спір щодо наявності чи відсутності чинного договору оренди та існування права оренди земельної ділянки після 14 листопада 2017 року.

За таких обставин обраний позивачем спосіб захисту спрямований на усунення правової невизначеності між сторонами та відповідає характеру спірних правовідносин.

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.

Докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм матеріального та процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу директора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "МРІЯ" в особі Добровольського М.П. – залишити без задоволення.

Рішення Окнянського районного суду Одеської області від 16 жовтня 2025 року– залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

Ю.П. Лозко