Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №490/10032/25 — Миколаївський апеляційний суд

20.05.26

22-ц/812/1012/26

Справа №490/10032/25

Провадження № 22-ц/812/1012/26

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

19 травня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С.,

за участі заявника - ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 лютого 2026 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Саламатіним О.В., дата складання повного рішення не зазначена, у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітнього сина, заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей Миколаївської міської ради, Військова частина НОМЕР_1

В С Т А Н О В И В:

28 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітнього сина, заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей Миколаївської міської ради, Військова частина НОМЕР_1 .

Заява мотивована тим, що з 2014 року він перебуваву шлюбі з ОСОБА_3 , який рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 18 жовтня 2021 року розірвано. У шлюбі у них народилася дитина - син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після вторгнення російської федерації 24 лютого 2022 року на територію України, ОСОБА_3 залишилась проживати на тимчасово окупованій території України та виїхати наразі на підконтрольну територію України немає змоги і бажання.

В свою чергу, ОСОБА_1 мав змогу виїхати на підконтрольну територію разом із сином, з метою дотримання найкращих інтересів дитини та забезпечення для неї безпечних умов проживання.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 20 січня 2025 року (справа №766/21124/21) визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з батьком ОСОБА_1 .

Вказує, що з 25 березня 2023 року по теперішній час перебуває на військовій службі за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 . Проте, проходження військової служби не дає повноцінної змоги щодо участі у вихованні його сина.

17 жовтня 2025 року заявник звернувся до командира частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» на данний рапорт була надана відмова в форматі правового висновку.

Встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини необхідно заявнику для захисту прав та законних інтересів дитини, а також для реалізації прав та інтересів батька, який займається вихованням та утриманням.

Посилаючись на викладене, заявник просить встановити факт самостійного виховання та утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьком ОСОБА_1 .

Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 24 лютого 2026 року у задоволенні заяви відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що досліджені судом докази не свідчать про самостійне виховання та утримання дитини ОСОБА_1 , оскільки, як встановлено судом та підтверджується наданими заявником та дослідженими судом доказами, мати не ухиляється від виконання батьківських обов`язків, а також у визначений рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 20.01.2025 року по справі №766/21124/21 спосіб приймає участь у вихованні дитини - ОСОБА_4 . Також заявником не надано доказів на підтвердження факту умисного ухилення матері від виконання обов`язку утримання дитини.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_2 посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити заяву.

Вказує, що суд першої інстанції фактично помилково ототожнив поняття самостійного виховання дитини з ухиленням іншого з батьків від виконання батьківських обов`язків. Однак такі правові категорії не є тотожними. Самостійне виховання означає фактичне здійснення всього комплексу батьківських функцій одним із батьків, незалежно від причин, через які інший з батьків не може брати участь у вихованні.

У даній справі суд встановив, що: мати проживає на тимчасово окупованій території; дитина проживає разом із батьком; місце проживання дитини визначено судом саме з батьком; матеріальна допомога добровільно не надається; аліменти стягуються у примусовому порядку.

Попри це суд зробив висновок про відсутність самостійного виховання.

Такий висновок є внутрішньо суперечливим та юридично необгрунтованим.

Зазначає, що Батьки на рівних умовах зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, та по досягненню повноліття, в разі, якщо діти є непрацездатними чи продовжують навчання - до досягнення ними двадцяти трьох років. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Якщо батьки дитини проживають окремо, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати іншому брати участь у її вихованні та у спілкуванні з дитиною, якщо це не заважає нормальному розвиткові дитини.

Фактичне виховання дитини передбачає безпосередню участь у повсякденному житті дитини, забезпечення її безпеки, розвитку, освіти, медичного догляду та матеріального забезпечення.

Вказує, що усі ці функції у даному випадку виконує виключно він. Проте суд першої інстанції зробив висновок про відсутність самостійного виховання дитини лише на підставі того, що мати може підтримувати телефонний або відеозв`язок з дитиною.

Вважає, що такий підхід є надмірно формальним і не відповідає реальному змісту батьківських обов`язків.

Факт періодичного дистанційного спілкування не може свідчити про повноцінну участь у вихованні дитини, оскільки не замінює реального виконання батьківських функцій.

Також, на думку заявника суд першої інстанції неправильно визначив предмет доказування оскільки зазначив у рішенні, що самостійне виховання можливе лише у разі винної поведінки іншого з батьків.

Однак предметом даної справи не є встановлення вини матері. Предметом доказування є факт реального здійснення виховання та утримання дитини одним із батьків. Законодавство України не містить вимоги щодо обов`язкового доведення вини іншого з батьків для встановлення такого факту. Таким чином суд безпідставно змінив предмет доказування, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що судом не враховано об`єктивні обставини воєнного стану.

Так, судом встановлено, що мати дитини проживає на території, яка фактично перебуває під контролем держави-агресора. Ця обставина сама по собі унеможливлює її повноцінну участь у вихованні дитини, оскільки: вона не може приїхати до дитини; не може забезпечити догляд; не бере участі у повсякденному житті дитини; не забезпечує її матеріально.

Формальна можливість спілкування через телефон або відеозв`язок не може вважатися виконанням батьківських обов`язків у повному обсязі, оскільки виховання дитини включає: повсякденний догляд; матеріальне забезпечення; медичний супровід; участь у навчанні; забезпечення безпеки. Усі ці функції у даному випадку виконує виключно батько. ОСОБА_1 мав змогу виїхати на підконтрольну територію разом із сином, з метою дотримання найкращих інтересів дитини та забезпечення для неї безпечних умов проживання.

Також, судом фактично не надано належної оцінки таким доказам: рішенню суду про визначення місця проживання дитини з батьком; показам свідків; доказам відсутності матеріальної участі матері у вихованні; обставинам проживання матері на окупованій території.

Фактично суд обмежився лише формальним посиланням на можливість дистанційного спілкування, що не може вважатися достатнім для спростування доводів заявника.

У судовому засіданні було доведено показами свідків, що мати крім своєї фізичної відсутності поруч із сином навіть не спілкується із дитиною засобами телефонного зв`язку.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 повідомили, що мати дитини ОСОБА_3 не приймає жодної участі у вихованні та утриманні дитини, на даний момент мати дитини проживає в Джанкої АР Крим, дитина не бажає спілкуватися з матір`ю. Жодної матеріальної підтримки мати дитині не надає, витрати на утримання дитини несе виключно батько.

Крім того, не зважаючи на наявність винесеного 01 березня 2024 року Великоолександрівським районним судом Херсонської області у справі № 650/799/24 судового наказу яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку - аліменти матір`ю дитини не сплачувалися.

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу заінтересовані особи не скористались.

У судове засідання апеляційної інстанції заінтересовані особи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Справу розглянуто за їх відсутності, що не суперечить приписам частини 2 статті 372 ЦПК України.

У судовому засіданні заявник та його представник апеляційну скаргу підтримали та просили про її задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, заявника та його представника, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що батьками неповнолітнього ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 є: батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_3 .

Відповідно до повного витягу із Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб, рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 18 жовтня 2021 року справа №766/10800/21, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 20 січня 2025 року справі №766/21124/21 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Каланчацька територіальна громада Херсонської області, про визначення способу участі матері у вихованні дитини задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди у спілкуванні ОСОБА_3 з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та визначено спосіб участі матері у вихованні дитини шляхом спілкування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з ОСОБА_4 через відеозв`язок та по телефону у вечірній час доби з 16:00 годин до 19:00 годин. В задоволенні іншої частини позову було відмовлено.

Поряд з цим, вищезазначеним рішенням було задоволено зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 за місцем його проживання, в тому числі за адресою проживання: АДРЕСА_1 .

Із довідки Відділу забезпечення діяльності Центру надання адміністративних послуг Очаківської міської ради №9150 від 05.09.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 проживає за адресою: АДРЕСА_2 , а до складу його сім`ї входять: мати - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В акті обстеження умов проживання від 15.01.2024 року зазначено, що за адресою: АДРЕСА_1 проживають і мають постійне місце реєстрації: тітка - ОСОБА_6 , бабуся по лінії батька - ОСОБА_5 , ОСОБА_4 . У вказаному акті зазначено, що дитина з матір`ю спілкується дуже рідко, вказаний акт підписано ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6 .

Заявник в заяві, зазначав, що 01.03.2024 року Великоолександрівським районним судом Херсонської області в справі №650/799/24 видано судовий наказ на стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_4 , у розмірі 1/4 всіх видів заробітку, оскільки добровільної фінансової допомоги ОСОБА_3 не надавала.

17.10.2025 року заявник звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», на що отримав відмову у формі правового висновку щодо звільнення військовослужбовця.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога про встановлення факту здійснення батьком самостійного виховання та утримання малолітньої дитини не підлягає задоволенню.

Колегія суддів не може в повній мірі погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

У частині першій статті 4 ЦПК України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту:1)родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб, адже у такому разі між цими особами виникає спір про право.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок про те, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Такі самі критерії застосувала Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту самостійного, без участі матері, виховання та утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обґрунтовуючи це необхідністю захисту прав та інтересів сина, а також заявника як батька.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно зі статтею 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов`язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.

У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Звертаючись до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 просив встановити факт самостійного вихованнята утримання малолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Метою встановлення факту заявник визначив захист прав та інтересів дитини, а також для реалізації прав та інтернесів батька, який займається вихованням та утриманням.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 1 статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.

Обов`язок матері, батька утримувати дитину та його виконання передбачений у главі 15 СК України.

Згідно частини 1 статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Зазначена норма свідчить про те, що як батько так і матір зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття та той із батьків, хто проживає окремо від дитини може брати участь у її утриманні за домовленістю між собою.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, отже не можуть бути перекладені на іншу особу.

Згідно частин 3, 4 статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане із наступним вирішенням будь-якого спору про право.

У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Отже, вирішення питання щодо самостійного виховання дитини батьком, вирішується судами у позовному провадженні, зокрема, у цьому випадку можливе при вирішенні позову про стягнення аліментів, позбавлення батьківських прав, тощо.

Крім того, встановлення правового статусу батька/матері, які самостійно виховують та утримують дитину з урахуванням того, що дитина має як батька так і матір, не можливо за життя обох батьків, оскільки у разі позбавлення другого з батьків батьківських прав відповідно до статті 164 СК України, - особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини, частина 2 статті 166 СК України, а при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину, частина 3 статті 166 СК України.

Доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов`язане із встановленням обставин щодо невиконання матір`ю батьківських обов`язків стосовно дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (див.: пункти 87-88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).

Відповідно до частини 4 статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

За таких обставин суд першої інстанції мав би залишити заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення без розгляду, оскільки подана ним заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження. Доводи заявника можуть свідчити про існування спору про право щодо участі одного з батьків у вихованні дітей.

Відповідно до частини 4 статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

За установлених у цій справі конкретних обставин факт самостійного виховання та утримання дитини не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку з чим заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду.

Відповідно до частини 4 статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

За встановлених у цій справі конкретних обставин факт самостійного виховання та утримання дитини не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду.

Згідно частини 1 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

З урахуванням наведеного, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню із залишенням без розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 лютого 2026 року року скасувати.

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітнього сина залишити без розгляду

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М.Царюк

Повний текст постанови складено 20 травня 2026 року.