Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №487/4053/24 — Миколаївський апеляційний суд

12.05.26

22-ц/812/850/26

Справа №487/4053/24

Провадження № 22-ц/812/850/26

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12 травня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Повертайленко Ю.В.,

за участі представника позивача - Шиян Ю.М.,

представників відповідачів - Кваши С.С., Радішевського В.О., Дрібко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції

апеляційну скаргу

Обслуговуючого кооперативу «Автогаражний кооператив «Ветеран-33»

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 лютого 2026 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Гаврасієнка В.О., повне судове рішення складено того ж дня, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Автогаражний кооператив «Ветаран-33», Миколаївської міської ради про стягнення матеріальної шкоди

В С Т А Н О В И В:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Обслуговуючого кооперативу «Автогаражний кооператив «Ветаран-33» (далі -ОК «АГК «Ветеран-33»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору: Миколаївська міської ради, про стягнення матеріальної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 02 лютого 2024 року об 07.56 автомобіль Renault Megan 3, номер державної реєстрації НОМЕР_1 , який є власністю ОСОБА_1 було пошкоджено в результаті падіння забору, який розташований за адресою - АДРЕСА_1 .

Позивач одразу ж зателефонував за номером 102 і повідомив про падіння забору. Виклик було зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» (журналі єдиного обліку).

Того ж дня позивач звернувся до Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради з заявою про надання інформації щодо того, хто є власником ком`яного паркану, розміщеного на прибудинковій території за адресою АДРЕСА_1 .

Із відповіді Адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради на запит позивача вбачається що «прибудинкова територія багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 межує з територією автогаражного кооперативу “Ветеран-33”, якому рішенням Миколаївської міської ради від 24.07.2014 №42/41 було надано в оренду земельну ділянку площею 3455,0 кв.м кадастровий номер 4810136300:12:009:0024 для обслуговування автогаражного кооперативу по АДРЕСА_2 ».

26 лютого 2024 року позивач звернувся до ФОП ОСОБА_2 із заявкою про проведення комплексно-інженерно геодезичних вишукуваннь по АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновки щодо проведення комплексно-інженерно геодезичних вишукуваннь зі складанням топоплану 1: АДРЕСА_3 , ФОП ОСОБА_2 встановлено, що зруйнований забор знаходиться на території земельної ділянки за кадастровим номером 4810136300:12:009:0024, яка знаходиться в оренді у Обслуговуючого кооперативу «Автогаражний кооператив “ВЕТЕРАН-33».

Згідно Звіту ФОП Баранков В.О. №258/03 24 від 25 березня 2024 вартість заподіяного власнику колісного транспортного засобу матеріального збитку складає - 313 585,59 грн. Вид вартості, яка визначалась: вартість матеріального збитку вартість відновлювального ремонту ринкова вартість автомобіля методичні підходи, що використовувались - порівняльний, витратний ринкова вартість - 313 585,59 грн. Вартість нормо-години робіт: слюсарні кузовні малярні адаптаційний коефіцієнт на запасні частини - не розрах. Вартість відновлювального ремонту ТЗ - 313 585,59 грн. Значення фізичного зносу - 0,53 вартість матеріального збитку з урахуванням ПДВ - 313 585,59 грн.

Таким чином, позивачу завдана шкода у розмірі 313 585, 59 грн.

Відповідно до п.8.1 Договору оренди орендодавець має право від орендаря дотримання екологічної безпеки землекористування, державних стандартів, норм і правил, проектних рішень, місцевих правил забудови населених пунктів тощо. Проте, кам`яний паркан, розміщений на території по АДРЕСА_1 не відповідав належним умовам та став причиною заподіяння матеріальних збитків.

Таким чином, можливо вказати, що працівники відповідача Автогаражного кооперативу «ВЕТЕРАН-33» не виконали своїх обов`язків, щоб всі забудови на території орендованої земельної ділянки відповідали нормам безпеки.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з автогаражного кооперативу «ВЕТЕРАН-33» - 313 585, 86 грн заподіяної шкоди та судові витрати у розмірі 32135, 86 грн.( 3135 грн судовий збір, оплата за оцінку матеріального збитку авто – 4500 грн, витрати на правову допомогу - 20000 грн).

Ухвалою Заводського районного суду м.Миколаєва від 06 листопада 2025 року залучено до участі у справі як співвідповідача Миколаївську міську раду.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 лютого 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з Обслуговуючого кооперативу «Автогаражний кооператив «Ветеран-33» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 313 585,86 грн, а також судові витрати в загальному розмірі 32135,86 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надані сторонами докази свідчать про те, що факт падіння паркану на належний позивачу автомобіль та завдання в зв`язку із цим транспортному засобу механічних пошкоджень підтверджуються талоном-повідомленням єдиного обліку №1986 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію Миколаївського районного управління поліції ГУНП в Миколаївській області від 05.02.2024 року, висновком ФОП ОСОБА_2 з ситуаційним планом та фотокартками до нього, висновком щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу №258/03-24 з додатками до нього.

За таких обставин, оскільки пошкодження автомобіля позивача сталось внаслідок падіння паркану, який розташований по АДРЕСА_1 на території земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:12:009:0024, яка рішенням Миколаївської міської ради передана в оренду ОК «АК Вереран-33» до 2028 року, то відповідальність за завдану позивачу шкоду покладається на балансоутримувача земельної ділянки об`єкту благоустрою - відповідача ОК «АК Вереран-33».

На підставі наданих сторонами доказів та у відповідності із встановленими фактичними обставинами справи суд прийшов до висновку про те, що причиною падіння паркану, що мало місце 02 лютого 2024 року з балансової території відповідача ОК «АК Вереран-33» сталося через бездіяльність балансоутримувача - відповідача ОК «АК Вереран-33».

Твердження відповідача ОК «АК Вереран-33» про те, що паркан знаходиться на межі орендованої ділянки, відповідальність за його технічний стан мала би нести особа, яка ним володіє або збудувала, а саме Миколаївська міська рада як балансоутримувач або власник інженерних споруд міста, як обставина, що виключає наявність вини та підстав для відшкодування матеріальної шкоди внаслідок падіння паркану, суд відхилив, оскільки дані заперечення спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами.

Так, згідно листа заступника начальника управління комунального майна Миколаївської міської ради від 30.07.2025 року №42317/10.01-08/25-2, паркан, встановлений навкруг автогаражного кооперативу «Ветеран-33» поблизу житлового будинку АДРЕСА_1 на території земельної ділянки за кадастровим номером 4810136300:12:009:0024 як окрема інвентарна одиниця не обліковується на балансі у жодного з підприємств комунальної форми власності.

Також з висновку щодо проведення комплексно-інженерно геодезичних вищукувань із складанням топоплану вбачається, що зруйнований забор знаходиться на території земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:12:009:0024, яка знаходиться в оренді ОК «АК Вереран-33».

Бездіяльність відповідача, яка призвела до завдання позивачу шкоди, проявилась у тому, що в порушення вищенаведених Типових правил межі утримання прилеглих територій підприємств, установ, організацій та додатку до них відповідач ОК «АК «Ветеран-33» не вжив заходів щодо належного утримання територій, прилеглих до колективних гаражів в межах 20 м від межі земельної ділянки.

Також, не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи, доводи відповідачів щодо того, що позивач залишив автомобіль у невстановленому для паркування місці, оскільки, працівниками поліції, яких позивач одразу повідомив про падіння паркану, протокол про адміністративне правопорушення відносно позивача не складався.

Таким чином, суд прийшов до висновку про недоведеність відповідачем ОК «АК «Ветеран-33» відсутності своєї вини у завданні шкоди транспортному засобу, що належить позивачу, який зазнав пошкоджень в результаті падіння кам`яного паркану.

В апеляційній скарзі Обслуговуючиий кооператив «Автогаражний кооператив «Ветеран-33» посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права,просять рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Вказують, що земельна ділянка, на якій розташовано паркан, надана ОК «АК Вереран-33» в оренду за договором, укладеним з Микоалївською міською радою. Позивач не довів, що сам паркан є власністю кооперативу або був збудований відповідачем.

Зазначають, що відповідно до статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та статті 19 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», саме орган місцевого самоврядування (у даному випадку Миколаївська міська рада) зобов`язаний забезпечити належний стан об`єктів благоустрою, в тому числі парканів на межі прибудинкових територій. Таким чином, навіть якщо паркан і перебуває на межі орендованої ділянки, відповідальність за його технічний стан мала би нести особа, яка ним володіє або збудувала – а саме ММР, як балансоутримувач або власник інженерних споруд міста.

У відповіді Адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради №С-56 від 22 лютого 2024 року зазначено, що прибудинкова територія будинку АДРЕСА_1 межує із територією, наданою в оренду ОК «АК Вереран-33». Проте не вказано, що бетонний паркан є власністю або об`єктом, зведеним чи утримуваним кооперативом. Межі земельної ділянки згідно кадастрового номеру 4810136300:12:009:0024 не охоплюють конкретно паркан. Геодезичне дослідження лише констатує розташування, але не встановлює права власності чи балансоутримання. Паркан був частиною зовнішнього огородження прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку. Відповідно до законодавства, всі елементи благоустрою на прибудинковій території є: або власністю територіальної громади (ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»); або перебувають на балансі житлово-експлуатаційних організацій, підпорядкованих міській раді. Вважають, що саме Миколаївська міська рада є потенційним відповідальним за його стан суб`єктом. Миколаївська міська рада не вжила заходів щодо обстеження та демонтажу аварійних конструкцій.

Наявність аварійного паркану біля багатоповерхового житлового будинку без ознак обслуговування є прямим наслідком бездіяльності ММР. У позивача відсутні докази причетності ОК «АК Вереран-33» до зведення, обслуговування чи порушення правил експлуатації паркану.

Позивач не надав доказів того, що: паркан був збудований ОК «АК Вереран-33», що кооператив визнає його своїм майном, що кооператив укладав договори на техобстеження, ремонт або відповідальність за безпечну експлуатацію цієї конструкції. Жодний доданий до позову документ не містить жодної згадки про юридичний або фактичний контроль з боку кооперативу за вказаним об`єктом.

У матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували, що спірний паркан є власністю або перебуває на балансі кооперативу. Навпаки, з листа управління комунального майна ММР вбачається, що на балансі комунальних підприємств він не обліковується, а отже, питання належності паркану залишається невизначеним. Без встановлення власника об`єкта неможливо покласти обов`язок з його утримання та відповідальність за його стан. Позивач не надав доказів, що автомобіль знаходився на території, відведеній кооперативу. Якщо ж він був розташований на прибудинковій території багатоквартирного будинку або на території загального користування, то відповідальність за утримання та безпечний стан несе балансоутримувач цієї території — керуюча компанія, ОСББ чи інший уповноважений суб`єкт. За адресою м. Миколаїв, вул. Олекси Алмазова, 6 – закріплена управляюча компанія «Бриз ПРО».

Відповідно до статта 1166 ЦК України, особа звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини. ОК «Ветеран-33» не здійснював жодних дій, які могли б призвести до падіння паркану, і не є особою, на яку законом покладено обов`язок його утримання. Звернути увагу суду, що відповідно до пункту 2.3 Договору оренди землі № 11477 від 06.08.2018 року - Об`єктом оренди є тільки земельна ділянка. Окрім того, розділ 8 зазначеного Договору не містить пунктів щодо обов`язків Орендаря, тобто Договірними відносинами не врегульовані будь які обов`язки відповідача перед третьою особою.

Крім того, позивач не довів, що його автомобіль перебував на території, яка належить чи передана у користування ОК «Ветеран-33». Якщо транспортний засіб був розташований на прибудинковій території або в зоні загального користування, відповідальність за безпечний стан цієї зони несе її балансоутримувач, а не кооператив.

Зазначають, що автомобіль позивача знаходився у місці, не призначеному для стоянки, то згідно з загальним принципом розподілу ризиків та ст. 323 ЦК України, ризик випадкового пошкодження майна несе його власник.

У відзивах на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 та Миколаївська міська рада просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Про дату, час та місце розгляду справи учасники справи повідомлені належним чином, проте позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився. Справу розглянуто без його участі, що не суперечить приписам частини 2 статті 372 ЦПК України.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представники відповідача апеляційну скаргу підтримали та просили про її задоволення.

Представник позивача та представник відповідача Миколаївської міської ради апеляційну скаргу не визнали, просили залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача,осіб, які зявилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що відповідно до свідоцтва про реєстравцію транспортного засобу НОМЕР_2 ОСОБА_1 є власником автомобіля «Renault Megane 3», державний номер НОМЕР_1 ( т.1 а.с.16-17).

02 лютого 2024 року приблизно о 07.56 год за адресою: м.Миколаїв, вул.Генерала Карпенка (нова назва Генерала Олекси Алмазова), в районі житлового будинку АДРЕСА_1 внаслідок падіння паркану було пошкоджено належний позивачу автомобіль «Renault Megane 3» д.н.з. НОМЕР_1 , про що позивачем 02 лютого 2024 року о 07:57 повідомлено службу 102.( т.1 а.с.22).

02 лютого 2024 року позивач звернувся до Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради із заявою щодо надання інформації стосовно власника кам`яного паркану, розміщеного на прибудинковій території за адресою АДРЕСА_1 ( т.1 а.с.23).

Листом першого заступника голови Адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради від 22.02.2024 № С-56 позивача повідомлено, що прибудинкова територія багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 межує з територією автогаражного кооперативу «Ветеран-33», якому рішенням Миколаївської міської ради від 24.07.2014 №42/41 було надано в оренду земельну ділянку площею 3455,0 кв.м. (кадастровий номер 4810136300:12:009:0024) для обслуговування автогаражного кооперативу по АДРЕСА_2 . Зазначений договір оренди діє до 06.08.2028 року ( т.1 а.с.27).

Відповідно до договору оренди №11477, укладеного 08 серпня 2018 року між Миколаївською міською радою та ОК АГК «Ветеран-33» в оренду останньому передано земельну ділянку кадастровим номером 4810136300:12:009:0024 загальною площею 3455 кв.м., за адресою АДРЕСА_2 ( т.1 а.с.18-10,21).

Підпунтком 13.4 пункту 13 Статату ОК АГК «Ветеран-33», затвердженого 03 червня 2023 року, передбачено, що майно коопертиву складається із будівель і споруд, що розташовані на земельній ділянці кооперативу, грошові внески та майнові паї членів кооперативу (т.1 а.с.111-126).

ФОП ОСОБА_2 були проведені комплексні інженерно-геодезичні роботи із складанням топографічного плану земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 та в ході виконання робіт встановлено, що зруйнований забор знаходиться на території земельної ділянки за кадастровим номером 4810136300:12:009:0024, яка знаходиться в оренді у Обслуговуючого кооперативу «Автогаражний кооператив «Ветеран-33»(т.1 а.с.28-31).

На підтвердження розміру матеріальної шкоди та завданих збитків механічними пошкодженнями автомобіля позивач надав висновок щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику транспортного засобу №258/03-04 складеного 25 березня 2024 року СОД ФОП ОСОБА_3 вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля, що оцінюється марки автомобіль «Renault Megane 3» державний номер НОМЕР_1 на дату настання події 02 лютого 2024 року становить 313585,59 грн, вартість відновлювального ремонту автомобіля складає 389807,45 грн, ринкова вартість автомобіля без урахування аварійних пошкоджень на дату настання події 02 лютого 2024 року становить 313585,59 грн, вартість в пошкодженому стані після ДТП КТЗ 72514,71 грн( т.1 а.с.44-82).

Відповідно до договору оренди №11477, укладеного 08 серпня 2018 року між Миколаївською міською радою та ОК АГК`Ветеран-33» в оренду останньому було передано земельну ділянку загальною площею 3455 кв.м., за адресою АДРЕСА_2 ( т.1 а.с.18-10,21).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що на момент пошкодження майна позивача, кам`яна огорожа знаходиться в межах земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОК АГК «Веретар-33», який є балансоутримувачема об`єкту благоустрою. Причиною падіння огорожі, що мало місце 02 лютого 2024 року з балансової території відповідача ОК «АК Вереран-33» сталося внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків з її утримання, що свідчить про наявність правових підстав для покладення обов`язку щодо відшкодування матеріальної шкоди саме на відповідача ОК «АК Ветеран-33».

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, та вважає безпідставними викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, враховуючи таке.

Відповідно до частин 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 8 частини 2 статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини 2 статті 11 ЦК України).

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

В силу вимог статті 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК Українимайнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі факти:

а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.

б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки стаття 22 ЦК України).

в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Відповідно до частини 2 статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини, тобто вказана норма встановлює презумпцію вини завдавача шкоди, що означає, що особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини (у зв`язку із наявністю вини іншої особи або у зв`язку із дією об`єктивних обставин).

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Аналогічний правовий висновок також міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14 та постановах Верховного Суду: від 11 грудня 2018 року у справі №759/4781/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №203/2378/14-ц та від 28 серпня 2019 року у справі № 638/20603/16.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина першастатті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина першастатті 80 ЦПК України).

У частині 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналіз наведених норм матеріального права, з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільно-процесуального судочинства, дає підстави для висновку про те, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди. Разом із тим, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 в справі № 197/1330/14-ц (провадження №61-21956св19) вказано, що «причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову».

Верховний Суд у постанові від 02.10.2019 у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується зпринципом диспозитивностіта, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

За такого, виходячи з визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного судочинства, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності його вини у завданні шкоди позивачу.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що позивач в повній мірі довів наявність шкоди та її розмір, на підтвердження чого надав висновок щодо вартості матеріального збитку заподіяного власникові колісного транспортного засобу №258/05-20, складеного оцівачем ОСОБА_3 від 23 березня 2024 року, відповідно до якого вартість матеріального збитку складає 313 585 грн.71 коп.

Отже наведеними доказами доведено як перелік пошкоджень, так і вартість матеріального збитку, заподіяного транспортного засобу позивача.

В апеляційній скарзі представник ОК АГК «Ветеран-33» не погоджується із розміром збитків, що підлягають відшкодуванню, вважає, що розмір заподіяної позивачеві шкоди є завищеним, фактично відповідає вартості самого автомобіля.

При цьому, відповідач не надав жодних доказів на спростування розміру матеріального збитку, із клопотаннями про призначення експертизи до суду не звертався.

У справі, що переглядаєиться встановлено, що на підставі договору оренди землі у користуванні ОК АГК «Ветеран-33» перебуває земельна ділянка кадастровий номер 4810136300:12:009:0024, загальною площею 3455 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 . При проведенні ФОП ОСОБА_2 комплексної інженерно-геодезичної роботи із складанням топографічного плану земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 було встановлено, що зруйнована огорожа знаходиться на території земельної ділянки за кадастровим номером 4810136300:12:009:0024, яка перебуває в оренді у Обслуговуючого кооперативу «Автогаражний кооператив «Ветеран-33».

Приймаючи до уваги, що наявний причинний зв`язок між протиправною поведінкою ОК АГК «Ветеран-33», як користувача земельної ділянки, внаслідок неналежного виконання своїх обов`язків з утримання в належному стан земельної ділянки та споруд, які перебувають в межах цієї земельної ділінки, в тому числі і спірної кам`яної огорожі, та шкодою, яка заподіяна майну позивача, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

За такого позивач довів, що саме відповідач, як користувач земельної ділянки є заподіювачем шкоди, тоді як відповідач не довів відсутність своєї вини в заподіянні майнової шкоди позивачу, а тому має її відшкодувати.

Аргументи апеляційної скарги проте, що позивач не надав до суду доказів того, що огорожу було збудовано кооператовом, а також те, що кооператив визнава цю огорожу своїм майном не заслуговують на увагу, оскільки саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності його вини у завданні шкоди позивачу.

Колегія суддів не вбачає правових підстав для стягненнязбитку з Миколаївської міської ради, оскільки увесь тягар відповідальності повинні нести саме користувачі земельних ділянок, на яких розташовані їх об`єкти власності. Враховуючи, що кам`яна огорожа, яка обвалила знаходиться в межах земельної ділянки, яка перебуває у користуванні відповідача, доводить саме винність землекористувача у неналежному утриманні території землекористування, а недостатній контроль з боку органів місцевого самоврядування, і на думку колегії суддів, не перебуває у прямому причино-наслідковому зв`язку із завданням шкоди позивачу

Посилання апелянта на те, що позивачем було припарковано автомобіль з порушенням правил паркування, як підставу для відмови в задоволенні позовних вимог, колегія суддів відхиляє, оскільки як вбачається із матеріалів справи зазначене місце є місцем загального користування, жодних обмежень щодо перебування на ньому встановлено не було, а також відсутні були підстави для їх встановлення.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши доводи позивача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог статтей 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого та справедливого висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди відповідача із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (заява №3236/03).

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення підлягає залишенню без змін.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то у колегії суддів з урахуванням положень частини тринадцятої статті 141 ЦПК України відсутні підстави для розподілу судових витрат, які в цій справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Автогаражний кооператив «Ветеран-33» залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 лютого 2026 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текс постанови складено 20 травня 2026 року.