Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №489/5431/24 — Миколаївський апеляційний суд

20.05.26

22-ц/812/1044/26

Єдиний унікальний номер судової справи 489/5431/24

Номер провадження 22-ц/812/1044/26

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

20 травня 2026 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О.,

переглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ухвалу, яка постановлена Інгульським районним судом міста Миколаєва 18 березня 2026 року, під головуванням судді Кокорєва В.В., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виділ в натурі частки земельної ділянки, що є у спільній сумісній власності та припинення права спільної часткової власності,

УСТАНОВИЛА:

У липні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про виділ в натурі частки земельної ділянки, що є у спільній сумісній власності та припинення права спільної часткової власності.

Позов обґрунтований тим, що сторони є співвласниками житлового будинку з господарськими спорудами, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .

Земельна ділянка з кадастровим номером 4810136900:03:089:0015, загальною площею 0.0559 га, цільове призначення для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, серії та номер НОМЕР_1 , виданого 27 травня 2015 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції Яслар Г.В.

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 06 жовтня 2016 року задоволено частково позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання права власності та виділ частки майна в натурі. Визнано, що в порядку перерахунку ідеальних часток у зв`язку з добудовою у житловому будинку АДРЕСА_1 частка ОСОБА_3 складає 63/100, ОСОБА_2 – 74/300, ОСОБА_1 – 37/300. Також судовим рішенням ОСОБА_3 виділено в натурі частку житлового будинку.

Позивач бажав виділити частку земельної ділянки згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи, яка буде проведена за клопотанням позивача в суді відповідно до варіанту запропонованого експертом.

Посилаючись на викладене, позивач просив:

виділити в натурі ОСОБА_2 частку земельної ділянки, кадастровий номер 4810136900:03:089:0015, загальною площею 0.0559 га, цільове призначення для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 – 6/50 часток із майна, що є у спільній частковій власності;

припинити за ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на земельну ділянку кадастровий номер 4810136900:03:089:0015, загальною площею 0.0559 га, цільове призначення для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 .

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 29 липня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєві від 17 жовтня 2024 року призначено у справі судову земельно технічно експертизу. На час проведення судової експертизи провадження у справі зупинено.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 03 березня 2025 року поновлено провадження у цивільній справі та призначено підготовче судове засідання.

У травні 2025 року позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої остаточно просив суд:

виділити співвласникам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у приватну власність частку земельної ділянки, зі складу земельної ділянки кадастровий номер 4810136900:03:089:0015, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в натурі в розмірі 226.5 кв.м., зокрема: під будівлями – 91.0 кв.м., під чистою землею ґрунтом – 115.5 кв.м;

виділити співвласнику ОСОБА_3 у приватну власність частку земельної ділянки, зі складу земельної ділянки кадастровий номер 4810136900:03:089:0015, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в натурі в розмірі 250.0 кв.м., зокрема: під будівлями – 93.5 кв.м., під чистою землею ґрунтом – 156.48 кв.м;

виділити співвласникам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у приватну власність зі складу земельної ділянки кадастровий номер 4810136900:03:089:0015, загальною площею 0.0559 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , в натурі частину земельної ділянки загального користування а саме: в правій кутовій частині вздовж якої проходять інженерні комунікації водопостачання, вигрібна яма співвласників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та повітряний трубопровід газопостачання загального користування, розміром в плані 4.66 х 5.0 м. площею – 25 кв.м., а також частину земельної ділянки загального користування, яка примикає до задньої торцевої межі земельної ділянки площею 17.0 кв.м., на якій знаходиться надвірна будівля вбиральні співвласників ОСОБА_4 , при цьому площа земельної ділянки загального користування буде складати – 65.0 кв.м.

Ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєві від 01 жовтня 2025 року залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_2 до відповідача ОСОБА_1 .

05 листопада 2025 року ОСОБА_1 подав до районного суду клопотання про поновлення процесуального строку та вступ його як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору з одночасним подання позовної заяви.

В обґрунтування клопотання зазначав, що 29 травня 2025 року підготовче провадження у даній справі закрито, та відповідно до вимог ст.52 ЦПК України, сплив термін для звернення до суду із позовною заявою, в порядку ст.52 ЦПК України. Звернуто увагу на те, що з 26 липня 2024 року ОСОБА_1 приймав участь у справі в якості співвідповідача. 01 жовтня 2025 року адвокатом позивача була подана заява про залишення позовних вимог до відповідача ОСОБА_1 без розгляду та виключення його з числа відповідачів.

Ухвалою районного суду від 01 жовтня 2025 року було залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 . Копію ухвали ОСОБА_1 не отримував. Про її існування та те, що змінився його статус відповідача дізнався в приміщенні суду 30 жовтня 2025 року.

Так, перебуваючи в статусі відповідача, ОСОБА_1 не мав процесуального права заявляти клопотання про залучення його в якості третьої особи з самостійними вимогами, а прерогатива залишення без розгляду позовних вимог стосовно нього та виключення його зі статусу відповідача є лише у позивача, тому право на подачу відповідного клопотання та пред`явлення позову у ОСОБА_1 фактично виникло 30 жовтня 2025 року, коли він дізнався, що змінився його процесуальний статус.

ОСОБА_1 вважав причини пропуску строку для залучення його як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору поважними, а тому вбачав підстави для поновлення процесуального строку на подання позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєві від 18 березня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку на подачу заяви про залучення в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Судове рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 порушено часовий критерій для вступу у справу в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Посилання ОСОБА_1 на неможливість в статусі відповідача заявляти клопотання про залучення його в якості третьої особи з самостійними вимогами у справі суд сприйняв критично, оскільки ОСОБА_1 було роз`яснено його право на подання зустрічного позову, яким він не скористався та не вчинив дій відповідно до вимог ст.193 ЦПК України.

Суд врахував, що ОСОБА_1 було відомо про висновок експерта, про що він вказував у заяві від 27 травня 2025 року. Після цього, було закрито підготовче провадження та призначено декілька судових засідань і ОСОБА_1 подав заяву про залучення його третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Суд вважав, що доказів наявності поважних причин пропуску процесуального строку не надано.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На думку ОСОБА_1 суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про поновлення процесуального строку на подачу заяви про залучення до участі у справі в якості третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору та прийняття та об`єднання в одне провадження його позову. При цьому суд першої інстанції помилково вирішив, що замість подачі такого клопотання ОСОБА_1 зобов`язаний був подати до суду зустрічний позов.

Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1,5,6,9,10,14,19,37-40 ч.1 ст.353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У п.10 ч.1 ст.353 ЦПК України зазначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк.

Враховуючи наведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Відмовляючи в поновленні строку для подачі заяви про залучення в якості третьої особи, суд першої інстанції не вбачав підстав для поновлення такого строку, оскільки не було встановлено поважних причин пропуску строку, а зазначені підстави для поновлення строку, не є переконливими.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала районного суду (не) відповідає.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Суд зобов`язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, 26 липня 2024 року позивачем пред`явлено до суду позов про виділ в натурі частки земельної ділянки, що є у спільній сумісній власності та припинення права спільної часткової власності, в якому відповідачами зазначено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 29 липня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання (а.с.48).

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєві від 17 жовтня 2024 року призначено у справі судову земельно технічно експертизу. На час проведення судової експертизи провадження у справі зупинено (а.с.84-85).

26 лютого 2025 року складено висновок експерта ОСОБА_5 судової земельно-технічної експертизи та запропоновано варіанти поділу спірної земельної ділянки (а.с.89-104).

26 травня 2025 року до суду від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог (а.с.125-126).

ОСОБА_1 в заяві від 27 травня 2025 року просив розглядати справу за його відсутності та визнав позов (а.с.134).

Ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 29 травня 2025 року закрито підготовче провадження і призначено справу до розгляду (а.с.146).

В заяві від 01 жовтня 2025 року представник позивача – адвокат Бєлова Р.В. просила суд залишити без розгляду позовні вимоги до відповідача ОСОБА_1 та залучити його в якості третьої особи з самостійними вимогами на стороні позивача (а.с.163-164).

Ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 01 жовтня 2025 року залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_2 до відповідача ОСОБА_1 (а.с. 169).

05 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся до районного суду із заявою про поновлення процесуального строку на подачу заяви про залучення його як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Одночасно ОСОБА_1 подано позовну заяву про виділ в натурі частки земельної ділянки.

Також, районним судом встановлено, що ОСОБА_1 був обізнаний з наданим до суду висновком судового експерта №125-0006 від 26 лютого 2025 року, про що зазначив сам в заяві від 27 травня 2025 року. При цьому судом йому було роз`яснено право подати зустрічний позов. Цим правом він не скористався.

Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.43 ЦПК України учасники справи мають право, у тому числі, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб;

Згідно з положеннями ч.1 ст.52 ЦПК України треті особи, які заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Згідно з ч.ч.3,4 ст.52 ЦПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, користуються усіма правами і несуть усі обов`язки позивача. Після вступу у справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням учасника справи розглядається спочатку.

Як роз`яснено у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ в суді першої інстанції», судам слід мати на увазі, що, оскільки від належного вирішення питання про прийняття зустрічного позову, позову третьої особи із самостійними вимогами та об`єднання і роз`єднання позовів залежить своєчасний і правильний розгляд заявлених вимог, то ці процесуальні дії необхідно провадити у точній відповідності з правилами, встановленими ст.ст.123 - 126 ЦПК.

Позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги є однорідними, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших, таке об`єднання не допускається, коли відсутня спільність предмета позову.

До позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, у якій відкрито провадження, застосовуються положення статей 193 і 194 ЦПК України

З аналізу наведених норм процесуального закону та відповідних роз`яснень постанови Пленуму Верховного суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» вбачається, що процесуальний закон передбачає певні умови прийняття судом позову третьої особи із самостійними вимогами щодо предмету позову: 1) взаємний зв`язок первісного позову та позову третьої особи; 2) однорідність вимог та нерозривна пов`язаність вимог між собою; 3) від вирішення однієї вимоги залежить вирішення інших; 4) доцільність спільного розгляду цих позовів.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

Також, Велика палата Верховного суду у постановах від 13 березня 2019 року за №916/3245/17 та від 12 червня 2019 року за №916/542/18 дійшла висновку про те, що позов третьої особи, поданий, згідно приписів ст.52 ЦПК України, може бути прийнятий судом до розгляду у процесі, що вже розпочався, у тому випадку, коли така самостійна вимога заявлена саме щодо предмета спору, що вже виник між сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що 05 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернуся до суду із заявою про поновлення процесуального строку на подачу заяви про залучення його в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору. Одночасно ОСОБА_1 , відповідно до положень ст.52 ЦПК України, подано позовну заяву до позивача за первісним позовом ОСОБА_2 , та відповідача ОСОБА_3 про виділ частки земельної ділянки в натурі.

В силу ст.126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.ч.1,2 ст.127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Строки на подання позову третьою особою є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних причин за заявою заявника, яка подається одночасно з позовом або викладається у позові у вигляді клопотання.

При вирішенні питання про поновлення строку на подання позовної заяви відповідно до положень ст.52 ЦПК України необхідно виходити з того, що у ЦПК України не міститься переліку поважних причин пропуску строку, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Наведених вимог процесуального закону суд першої інстанції не врахував та дійшов передчасного висновку щодо процесуальної долі позовної заяви, поданої відповідно до положень ст.52 ЦПК України, адже допустив порушення норм процесуального права, а саме ч.ч.1.2 ст.127 ЦПК України, проявивши надмірний формалізм.

Суд помилково застосував норму ч.2 ст.126 ЦПК України, стверджуючи, що право на вчинення процесуальної дії втрачено.

Навіть якщо строк визначено, він, по суті, є мінімальним строком, встановленим законом і його пропуск, у разі визнання причин поважними, мав би вирішуватися шляхом поновлення.

Колегія суддів погоджується із висновком районного суду в частині того, що ОСОБА_1 , будучи відповідачем у справі, правом на подачу зустрічного позову, не скористався. Разом з тим, вирішуючи питання щодо поважності пропуску процесуального строку, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до ухвали районного суду від 01 жовтня 2025 року, з вказаної дати ОСОБА_1 не мав можливості приймати участі у справі з процесуальним статусом відповідача. При цьому, заяву про вступ у справу, як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору та позовну заяву в порядку вимог ст.52 ЦПК України, останній подав до районного суду 05 листопада 2025 року.

На думку колегії суддів, встановлені обставини заслуговують на увагу та можуть свідчити про пропуск строку звернення з позовною заявою в порядку ст.52 ЦПК України з поважних причин та підставою для його поновлення.

При цьому, відмова у розгляді клопотання по суті лише з формальної підстави «неможливості поновлення строку» призвела до позбавлення ОСОБА_1 права на ефективний судовий захист.

Така позиція прямо суперечить завданню цивільного судочинства, принципам справедливого судового розгляду та доступу до правосуддя.

Відповідно до ч.1 ст.127 ЦПК України, суд поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними. Таким чином, вирішенню питання про застосування наслідків пропуску строку (залишення без розгляду чи повернення) має передувати обов`язкове дослідження та оцінка судом причин, наведених учасником справи на обґрунтування клопотання про поновлення строку. Невиконання судом цього ключового обов`язку свідчить про недотримання основних засад судочинства, оскільки суд, по суті, не здійснив належного судового контролю за дотриманням процесуальних строків.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи дають підстави для висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно із ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Оскільки суд першої інстанції постановив ухвалу від 18 березня 2026 року з порушенням норм процесуального права, то ухвала підлягає скасуванню в порядку, визначеному ст.379 ЦПК України, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Питання про судові витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на вищевказану ухвалу суду першої інстанції підлягають вирішенню судом першої інстанції при ухваленні рішення у справі.

Керуючись ст.ст.367,374,379,381,382 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Інгульського районного суду міста Миколаєва від 18 березня 2026 року – скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.О. Тищук

Повний текст судового рішення

складено 20 травня 2026 року.