Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №490/9786/25 — Миколаївський апеляційний суд

19.05.26

22-ц/812/1081/26

Провадження №22-ц/812/1081/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

19 травня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Лівшенком О.С.,

за участю представника позивача - адвоката Романової І.Д.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №490/9786/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана його представником – адвокатом Романовою Іриною Дмитрівною, на рішення, яке ухвалив Центральний районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Шолох Людмили Миколаївни у приміщенні цього суду 09 березня 2026 року, дата складання повного судового рішення не зазначена, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Біржа нерухомості «Едвайс-Консульт», про визнання договору купівлі-продажу дійсним,

у с т а н о в и в :

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Біржа нерухомості «Едвайс-Консульт», про визнання договору купівлі-продажу дійсним.

Позов мотивовано тим, що позивач є сином ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . 26 вересня 1997 року на Товарній біржі нерухомості «Едвайс-Консульт» між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу №217, згідно якого ОСОБА_3 придбала 21/50 частину домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 у ОСОБА_2 за 7000 грн. Сторони домовились про всі суттєві умови даної угоди, що відображено у вказаному договорі. При цьому були виконані всі умови угоди, окрім нотаріального посвідчення договору: продавець отримав гроші та передав покупцю усі документи і ключі від вказаної частини домоволодіння. Договір купівлі-продажу квартири не був зареєстрований у КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації». Після отримання коштів та передачі документів і ключів відповідач змінив місце свого проживання у м. Миколаєві та в подальшому посвідчити угоду нотаріально до теперішнього часу відмовляється. На теперішній час ОСОБА_1 невідомо місце реєстрації та проживання відповідача та його засоби зв`язку, спілкування сторони не підтримують. На час укладання договору сторонам не було відомо, що правочин у відповідності до статті 47 Цивільного Кодексу України (1963 року) підлягав нотаріальному посвідченню, оскільки на той час також був також чинним Закон України «Про товарну біржу», згідно якого угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. На даний час нотаріально посвідчити цю угоду неможливо, біржовий договір не зареєстровано в БТІ. Вказане порушує право позивача розпоряджатися об`єктом нерухомості в повному обсязі.

Посилаючись на викладене, позивач просить визнати дійсним договір купівлі-продажу №217, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 26 вересня 1997 року і зареєстрований на Біржі нерухомості «Едвайс-Консульт».

Відзив на позовну заяву до суду не надходив.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 09 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач не надав доказів того, що договір купівлі-продажу зареєстрований в КП «ММБТІ», а проживання ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 . не є достатнім доказом набуття нею права на 21/50 частин у праві власності на це домоволодіння.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Романова І. Д. просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позові вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з невідповідності обраного позивачем способу захисту прав у вигляді визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним і вважав, що відмова у задоволенні позову не позбавляє позивача можливості звернення до суду з іншою формою захисту свого порушеного права. Сторонами договору купівлі-продажу частини жилого будинку від 26 вересня 1997 року дотримані всі передбачені законом умови укладення договору, тому відповідно до статті 224 ЦК УРСР 1963 року договір є таким, що відбувся з моменту його укладення, а померла ОСОБА_3 на підставі статей 128, 153 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) і статті 49 Закону України «Про власність» правомірно володіла цим майном. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України Закону України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно з пунктом 4 Прикінцевих і року перехідних положень ЦК України 2003 , що набрав чинності 01 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Таким чином на спірні правовідносини поширюється дія норм року ЦК УРСР 1963. Нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених в законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди із наслідками, передбаченим частиною 2 статті 48 ЦК УРСР. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається (частини 1, 2 статті 47 ЦК УРСР у редакції 1963 року). Представник позивача вважає, що оскаржуване рішення суду є втручанням у право власності, створюючи перешкоди в реалізації законного права та інтересу ОСОБА_1 , а саме - неможливості через недійсність договору прийняти спадщину, що йому належить за законом.

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористалися.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції не відповідає наведеним вимогам закону.

Як убачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 7).

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 8).

26 вересня 1997 року ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна – 21/50 частки домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який був зареєстрований Біржою нерухомості «Едвайс-консульт» під номером 207 в журналі реєстрації біржових угод (а.с. 9-10).

Згідно із пунктом 2 цього договору продаж вчинено за 7000 гривень, які продавець одержав повністю до підписання цього договору.

Також у договорі зазначено, що договір підлягає реєстрації в Миколаївському бюро технічної інвентаризації.

Відомості про реєстрацію цього договору у Комунальному підприємстві «Миколаївському міжміському бюро технічної інвентаризації» у справі відсутні.

Посилаючись на те, що у зв`язку із виконанням сторонами договору від 26 вересня 1997 року, відсутність його нотаріального посвідчення всупереч положенням статті 227 ЦК УРСР 1963 року, наявні підстави для визнання цього договору дійсним, позивач просив задовольнити його вимоги, оскільки відсутність нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу частини будинку, як пояснила представник позивача в суді апеляційної інстанції, перешкоджає останньому оформити право власності на спірне нерухоме майно після смерті його матері.

Суд першої інстанції розглянув позов по суті, відмовив у його задоволенні через недоведеність позовних вимог, а саме – відсутність доказів реєстрації спірного договору купівлі-продажу у КП «ММБТІ».

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 223 ЦПК України після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав, або оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що рішення, яке набрало законної сили, ухвалено за позовом, що є тотожним до позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовом і не дає суду підстав закривати провадження у справі.

Підстава позову - це фактичні обставини (юридичні факти), на яких ґрунтується вимога позивача, та з наявністю або відсутністю яких закон пов`язує виникнення чи припинення матеріально-правових відносин між сторонами.

Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої суд повинен ухвалити рішення.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 227 ЦК УРСР 1963 року, який був чинним на день укладання договору купівлі-продажу частини жилого будинку 26 вересня 1997 року ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець), а тому його норми регулюють спірні правовідносини, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Згідно зі положеннями статті 47 ЦК УРСР 1963 року нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Таким чином, законом на день укладання спірного договору була передбачена як обов`язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу жилого будинку, так і можливість визнання його дійсним у випадку виконання умов цього договору (повного або часткового) та ухилення однією із його сторін від нотаріального посвідчення цього договору.

Як правильно зазначив суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, позивач у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 вже звертався до суду із позовом про визнання договору купівлі-продажу 21/50 частини жилого будинку по АДРЕСА_2 , який був розглянутий судом у справі № 490/12217/23 і в позові відмовлено рішенням Центрального районного суду міста Миколаєві від 17 вересня 2025 року.

Згідно частині 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, ухвал господарського суду про надання дозволу органам Антимонопольного комітету України на проведення перевірки суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю та/або вчинення передбачених законодавством про захист економічної конкуренції процесуальних дій у вигляді проведення огляду, накладення арешту, опломбовування (опечатування), вилучення, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Відповідно до статті 3 цього ж закону для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

У частинах 1, 3, 5 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Реєстру, в тому числі до інформації, визначеної статтею 7 цього Закону. Доступ суддів до державної таємниці, що міститься в судових рішеннях, забезпечується відповідно до Закону України «Про державну таємницю».

Згідно із частинами 1, 3 статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень кожен має право повністю або частково відтворювати судові рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб, у тому числі через оприлюднення в друкованих виданнях, у медіа, створення електронних баз даних судових рішень.

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Тексти судових рішень у справі № 490/12217/23 внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, а тому відповідно до наведених положень закону можуть бути використані судами при розгляді цієї справи.

Так, аналіз рішення у справі № 490/12217/23, яке набрало законної сили, докази скасування або оскарження якого в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні, дає підстави для висновку, що в ній, як і у справі, яка переглядається, було завлено вимогу про визнання дійсним договору купівлі-продажу 21/50 частини жилого будинку по АДРЕСА_2 до відповідача ОСОБА_2 , з підстав укладення цього договору без дотримання нотаріальної форми договору, а саме – в простій письмовій формі з реєстрацією його на біржі, що перешкоджає позивачі в оформленні спадкових прав на вказане нерухоме майно після смерті його матері – ОСОБА_3 . За такого спори, які суди розглянули у справі № 490/12217/23 та у справі № 490/9786/25 є тотожними, тоді як повторний розгляд справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, є неприпустимим за імперативними приписами ЦПК України.

За такого суд, встановивши наведені обставини, зобов`язаний був закрити провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав спір між натомість помилково розглянув справу по суті, ухваливши рішення про відмову у позові.

Відповідно до пункту 4 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Згідно із частиною 1 статті 377 ЦПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного рішення суду першої інстанції підлягає обов`язковому скасуванню із закриттям провадження у справі, оскільки ухвалено з порушенням вимог процесуального закону, на підставі частини 1 статті 377 ЦПК України.

Тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

На день розгляду справи апеляційним судом заява від позивача про повернення йому судового збору не надходила, а тому таке питання в цій постанові не вирішується.

Керуючись статтями 255, 367, 368, 374, 377 ПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана його представником – адвокатом Романовою Іриною Дмитрівною, задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 09 березня 2026 року скасувати, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Біржа нерухомості «Едвайс-Консульт», про визнання договору купівлі-продажу дійсним закрити.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

_______________________________________

Повна постанова складена 20 травня 2026 року