Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №945/1570/25 — Миколаївський апеляційний суд

19.05.26

22-ц/812/912/26

Провадження № 22-ц/812/912/26 Суддя першої інстанції Гуденко О.А.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

19 травня 2026 року м. Миколаїв Справа № 945/1570/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Царюк Л.М.,

суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання –Лівшенку О.С.,

без участі учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 09 грудня 2025 року, повне судове рішення складено 15 грудня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Гуденко О.А., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

21 липня 2025 року Акціонерне товариство «Перший Український міжнародний Банк» (далі – АТ «ПУМБ») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладено кредитні договори 14 червня 2021 року № 2001897623301 та 01 грудня 2021 року № 1002035387201, відповідачка не виконує свої кредитні зобов`язання належним чином довготривалий строк.

Станом на 03 березня 2025 року заборгованість ОСОБА_1 становить: по кредитному договору від 14 червня 2021 року № 2001897623301 в розмірі 39 057.26 грн, з яких: 21 979.12 грн – заборгованість за кредитом; 17 078.14 грн – заборгованість процентами; 0 грн – заборгованість за комісією; по кредитному договору від 01 грудня 2021 року № 1002035387201 – 56 099.37 грн, з яких: 34 986.10 грн – заборгованість за кредитом; 9.67 грн – заборгованість за процентами; 21 103.60 грн – заборгованість за комісією.

Відповідачці направлялись письмові вимоги- повідомлення на адресу місця проживання, які остання зазначила у анкеті на отримання кредиту, однак у наданий строк заборгованість відповідачкою погашена не була.

Відповідно до умов кредитного договору, укладеного між позивачем та відповідачкою, зокрема, заяви на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 14 червня 2021 року № 2001897623301, сторони погодили, що позичальник зобов`язується сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості. Ці умови були узгоджені позичальником шляхом підписання відповідних документів. Підписавши вказану заяву позичальник беззастережно підтвердив, що приймає Публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка розміщена на сайті АТ «ПУМБ» pumb.ua.

Посилаючись на викладене АТ «ПУМБ» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитними договорами в сумі 95 156.63 грн.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 09 грудня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість у загальному розмірі 74 053,03 грн, яка складається з :

- заборгованості за кредитним договором від 14 червня 2021 року № 2001897623301 в розмірі 39 057.26 грн, з яких: 21 979.12 грн – заборгованість за кредитом; 17 078,14 грн – заборгованість процентами;

- заборгованості за кредитним договором від 01 грудня 2021 року № 1002035387201 – 34 995. 77 грн, з яких: 34 986.10 грн – заборгованість за кредитом; 9.67 грн – заборгованість процентами.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» судовий збір у розмірі 1 885. 16 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ «ПУМБ» не повернуті, що свідчить про порушення його прав, суд погоджується із тим, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та сплати процентів.

Щодо заперечень відповідачки про нікчемність вказаних договорів на підставі частини 5 статті 12 ЗУ «Про споживче кредитування», оскільки Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини 1 цієї статті, є нікчемним - суд не може прийняти до уваги як такі, що є наслідком хибного тлумачення норм права.

Щодо заборгованості за кредитним договором від 14 червня 2021 року № 2001897623301. Оскільки відповідачкою не доведено належними доказами неправильність нарахування Банком заборгованості за тілом кредиту та процентами за кредитом - то позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення в повному обсязі.

Щодо заборгованості за кредитним договором від 01 грудня 2021 року № 1002035387201.

В кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за управління кредиту.

Ураховуючи, що фінансова установа не зазначила та не надала доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення пункту 7 щодо встановлення комісії у розмірі 15% від суми кредиту є нікчемними відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Не погодившись з рішення суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції в порушення вимог пункту 5 частини 4 статті 265 ЦПК України не зазначив норми права відповідно до яких заява на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб є кредитним договором.

Суд першої інстанції в порушення вимог пункту 6 частини 4 статті 265 ЦПК України не зазначив мотивів не застосування норми права, на які посилалась відповідачка у своєму відзиві від 22 жовтня 2025 року та проігнорував той факт, що зміст заяви від 01 грудня 2012 року № 1002035387201 та заяви від 14 червня 2021 року № 2001897623301 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб у взаємозв`язку із змістом витягу публічної пропозиції позивача на укладення Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб що є додатком до позовної заяви, є порушенням вимог частини 1 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Судом першої інстанції не було застосовано вимоги частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від позивача не надходило.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату та час розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомили.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладено кредитні договори у вигляді підписання Заяв на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, а саме :

14 червня 2021 кредитний договір № 2001897623301, за яким позичальнику видано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на кредитну картку у сумі 20 000 грн строком на 12 місяців з розміром річної ставки (фіксована) у 47,88 % річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту за весь строк користування, в т.ч. тіло та проценти за користування кредитом, становить 12 577.58 грн - з розрахунку заборгованості 10 000 грн та погашення її протягом 12 місяців рівними платежами. У випадку виникнення простроченої заборгованості за кредитом застосовується процентна ставка на суму основного боргу у розмірі 62 % річних.

01 грудня 2021 року кредитний договір № 1002035387201 (Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб), за яким позичальнику видано кредит у сумі 40 000 грн строком на 24 місяців (платіжні періоди з 01 грудня 2021 року по 01 грудня 2023 року) зі сплатою процентів в розмірі 0,01 % річних та щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,99%; Сума платежу за розрахунковий період 2 862,84 грн (щомісячно), комісія за обслуговування кредитної заборгованості 1 196,00 грн щомісячно. Усього за 24 місяців загальна сума кредиту 68 708.05 грн, з яких 28 704 грн комісії. Згідно умов договору зміст послуги Банку щодо щомісячного обслуговування кредитної заборгованості визначається у ДКБО- Договорі комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.

З аналізу змісту вказаного ДКБО, підписаного сторонами, - взагалі не визначено в жодному пункті "зміст послуги за обслуговування кредитної заборгованості".

Згідно наданих позивачем розрахунків заборгованості заборгованість відповідачки перед позивачем станом на 03 березня 2025 року складає:

по кредитному договору від 14 червня 2021 року № 2001897623301 в розмірі 39 057.26 грн, з яких: 21 979.12 грн – заборгованість за кредитом; 17 078.14 грн – заборгованість процентами; 0 грн – заборгованість за комісією;- по кредитному договору від 01 грудня 2021 року № 1002035387201 – 56 099.37 грн, з яких: 34 986.10 грн – заборгованість за кредитом; 9.67 грн – заборгованість процентами; 21 103.60 грн – заборгованість за комісією.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав що позивач довів факти укладання сторонами договорів кредиту, отримання відповідачкою кредитних коштів та наявність заборгованості за кредитом і процентами за користування кредитними коштами.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «ПУМБ»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Таким чином, підписавши заяви від 14 червня 2021 року № 2001897623301 та від 01 грудня 2021 року № 1002035387201, пройшовши ідентифікацію клієнта, відповідачка уклала з позивачем договори про надання банківських послуг, що підтвердила своїм підписом на заявах, узгодивши, зокрема умови кредитування (валюту кредиту, строк та порядок його отримання та повернення, розмір та порядок сплати процентів за користування кредитними коштами, вид відповідальності за порушення умов договору), в межах умов яких відповідачка отримала кредитні кошти.

Такі договори є укладеними, оскільки дотримано вимоги до письмової форми (укладений шляхом підписання документу) і сторони, таким чином, дійшли згоди щодо істотних умов, притаманних даному виду договору.

Зокрема, з підписаних ОСОБА_1 заяв на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 01 грудня 2021 та від 14 червня 2021 року вбачається, що відповідачка погодила запропоновані позивачем умови щодо типу кредиту, суми кредиту, строку кредитування, розмір процентної ставки, схему повернення кредиту, відповідальність за порушення умов договору та інш. Більш того, ОСОБА_1 частково виконувала свої зобов`язання за договорами.

Отже, з огляду на зміст підписаних заяв сторони узгодили між собою умови надання кредиту, які, як вбачається з розрахунків заборгованості та виписок з особового рахунку позичальника, відповідачка не виконувала в повному обсязі, а саме - несвоєчасно та не в повному обсязі сплачувала заборгованість за кредитами та процентами.

За такого є доведеним, що Банк надав відповідачці грошові банківські споживчі позики, тобто грошові банківські споживчі кредити.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Банк виконав передбачені Договорами зобов`язання, надавши відповідачці кредитні кошти.

Відповідачка отримала кредитні кошти, використала їх на власний розсуд, отримавши їх на рахунки відповідно до виписки по рахункам, відкритими Банком на її ім`я, вчиняла операції з часткового погашення заборгованості, внаслідок чого утворилась заборгованість за тілом кредиту та процентами у визначеному позивачем розмірі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, дійшов обґрунтованого висновку про узгодження сторонами умов кредитування за двома договорами, а тому ухвалив законне рішення про часткове задоволення позовних вимог в межах тіла кредиту та заборгованості по процентам за користування кредитом.

З приводу доводів апеляційної скарги про нікчемність договорів про споживчий кредит слід зазначити наступне.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина 3 статті 1054 ЦК України).

Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (частина перша статті 9 Закону України «Про споживче кредитування»).

До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію») із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину.

Відповідно частини 1 до статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що у договорі про споживчий кредит зазначаються:

1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника);

2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту;

3) загальний розмір наданого кредиту;

4) порядок та умови надання кредиту;

5) строк, на який надається кредит;

6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності);

7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення);

8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів;

9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені;

10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися);

11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит;

12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту;

13) порядок дострокового повернення кредиту;

14) відповідальність сторін за порушення умов договору.

У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін (частина 2 цієї статті )

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина 5 цієї статті).

З огляду на зазначені норми матеріального права можливо зробити висновок, що дотримання статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» при підписанні заяви про приєднання означає, що договір не вважатиметься укладеним, якщо кредитодавець приховав реальну вартість кредиту, не ознайомив споживача з індивідуальними умовами або порушив вимоги до форми документа. Ключовими правилами, які обов`язково мають бути дотримані при підписанні такої заяви є: форма та зміст індивідуальної частини договору; обов`язкові індивідуальні умови кредитування; мета отримання кредиту, тип кредиту та загальний розмір; строк, на який видається кредит; графік платежів (якщо кредит не є поновлюваною кредитною лінією); повна назва та реквізити кредитодавця та споживача; реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача.

Суд першої інстанції при розгляді справи перевірив надані позивачем договори, укладені між сторонами, на відповідність зазначеним вимогам Закону України «Про споживче кредитування» та дійшов висновку, що пункт укладеного сторонами договору від 01 грудня 2021 року № 1002035387201, за яким передбачена сплата комісії за обслуговування кредитної заборгованості відповідно до частини 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону «Про споживче кредитування» є нікчемним та відмовив Банку в задоволенні вимог про стягнення заборгованості за комісією.

Отже, апеляційний суд погоджується з правовою оцінкою суду першої інстанції щодо відповідності укладених сторонами договорів приписам частини 1 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Інші аргументи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.

В апеляційній скарзі відповідачка просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції в повному обсязі, проте апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди скаржниці з відмовою суду в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за комісією за кредитним одговором від 01 грудня 2021 року № 1002035387201, а тому оскаржуване рішення в цій частині також слід залишити без змін.

Відповідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 грудня 2026 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 09 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 20 травня 2026 року.