Постанова від 26 квітня 2026 р. у справі №280/4426/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

27 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 280/4426/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.11.2025 року (головуючий суддя Стрельнікова Н.В.)

в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, просив суд:

- визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 04.02.2025 № 084050013188;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про призначення пенсії за віком від 28.01.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.04.1986 по 28.07.1990 в Тресті громадського харчування в Комунарському районі, згідно трудової книжки від 29.08.1980 серія НОМЕР_1 .

У позові зазначено, що Позивач звернулась із відповідною заявою по відповідача з проханням призначення пенсії за віком 28.01.2025. За результатами звернення Позивачка отримала Рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 04.02.2025 № 084050013188. А саме, не враховано страховий період з 01.04.1986 по 28.07.1990 року в Тресті громадського харчування в Комунарському районі, згідно трудової книжки від 29.08.1980 серія НОМЕР_2 , оскільки при переведенні на інше підприємство відсутній підпис відповідальної особи. Позивачка звернулась до Архівного управління Запорізької міської ради для отримання додаткових підтверджень працевлаштування в Тресті громадського харчування в Комунарському районі. У відповідь надано Архівну довідку від 07.03.2025 року № 04-25/К-541 про те, що документи з Треста громадського харчування в Комунарському район на зберігання до архівного управління Запорізької міської ради не надходили, тому надати відомості про підтвердження стажу роботи, нарахування заробітної плати та найменування підприємства немає можливості. Окрім того, вказана інформація також відсутня в Державному архіві Запорізької області Запорізької обласної державної адміністрації. Не погоджуючись із вказаними відмовами позивач звернувся до суду з даним позовом. Просив, з урахуванням додаткових пояснень та відповіді на відзив, позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20.11.2025 року позов – задоволено.

Визнано протиправним та скасовано Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 04.02.2025 № 084050013188 про відмову в призначенні пенсії за віком згідно із статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.04.1986 по 28.07.1990 в Тресті громадського харчування в Комунарському районі, згідно трудової книжки від 29.08.1980 серія НОМЕР_1 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 28.01.2025.

Стягнуто на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 968, 96 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Вказує, що позивач 28.01.2025 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком. Спірним рішенням відповідача відмовлено позивачу у призначенні пенсії в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Страховий стаж Позивача на дату звернення становить 08 років 06 місяців 10 днів. До страхового стажу не зараховано: 1) з 01.09.1978 по 14.08.1980 навчання в Запорізькому професійно-кулінарному училищі, згідно свідоцтва №27239, оскільки відсутня дата видачі свідоцтва, окремі довідки не надавалися; 2) з 01.04.1986 по 28.07.1990 в Тресті громадського харчування в Комунарському районі, згідно трудової книжки від 29.08.1980 серія НОМЕР_1 , оскільки при переведенні на інше підприємство відсутній підпис відповідальної особи. Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління ПФУ № 22-1 від 25.11.2005, передбачено, що саме заявник подає особисто або через вебпортал ПФУ заяву про призначення пенсії, до якої додає відповідний належно оформлений пакет документів. Враховуючи вищенаведене, Відповідач вважає, що прийняте ним рішення від 04.02.2025 № 084050013188 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу є законним та обґрунтованим, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , 28.01.2025 звернулася із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” №1058-ІV від 09.07.2003 року.

За принципом екстериторіальності рішенням відповідача від 04.02.2025 № 084050013188 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 29 років.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, страховий стаж Позивача на дату звернення становить 08 років 06 місяців 10 днів.

До страхового стажу не зараховано:

1) з 01.09.1978 по 14.08.1980 навчання в Запорізькому професійно-кулінарному училищі, згідно свідоцтва №27239, оскільки відсутня дата видачі свідоцтва, окремі довідки не надавалися;

2) з 01.04.1986 по 28.07.1990 в Тресті громадського харчування в Комунарському районі, згідно трудової книжки від 29.08.1980 серія НОМЕР_1 , оскільки при переведенні на інше підприємство відсутній підпис відповідальної особи.

Позивач вважає протиправним рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії.

Суд першої інстанції позов задовольнив.

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV.

Слід зазначити, що призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Особи мають право на призначення пенсії за віком, згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV, після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція №162).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки.

Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (Інструкція №58).

Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.

Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги трудову книжку позивача від 29.08.1980 серія НОМЕР_2 , у якій наявний трудовий запис:

з 01.04.1986 про прийнятий на посаду кухара 4 розряду Тресті громадського харчування в Комунарському районі до їдальні №26 відповідно до наказу кухара четвертого розряду наказ від 19.03.1986 (запис 08),

28.07.1990 - переведено кухарем четвертого розряду до орендного підприємства громадське харчування «Меркурій» наказ від 27.07.1990, про що наявний відповідний запис 09 у вищевказаній трудовій книжці та

запис 10, що позивач 28.07.21990 прийнята до орендного підприємства громадське харчування «Меркурій», наказ від 27.07.1990, що відповідає хронології обставин прийняття та звільнення /переведення з роботи.

Записи щодо дати прийняття на роботу та звільнення виконані чітко, не містять виправлень, неточностей, які б могли викликати обґрунтовані сумніви щодо їх змісту.

Запис №09 засвідчений печаткою підприємства.

Тобто, із наведених записів можливо встановити період, протягом якого позивач перебував у трудових відносинах; місце роботи та посаду; відомості про переведення; підставу звільнення (переведення); документи (накази), на підставі яких здійснено записи у трудовій книжці.

Так на працівника не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та Іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення мене конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі 687/975/17 (реєстраційний номер у ЄДРСР 72366973). (ВС/КАС у справі № 127/9055/17 від 06 березня 2018 р.)

Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Позивач, який у даному випадку був працівником, не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Адже, невиконання підприємством правил ведення трудових книжок не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Отже, позивач має відповідні записи у трудовій книжці від 29.08.1980 серія НОМЕР_2 щодо спірного періоду роботи з 01.04.1986 по 28.07.1990.

Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.

На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічні висновки наведені також в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі №754/14898/15-а; від 24 травня 2018 у справі №490/12392/16-а.

За таких обставин, доводи Відповідача щодо не підтвердження страхового стажу, у зв`язку з тим, що в трудовій книжці позивача у записі про переведення відсутній підпис відповідальної особи- спростовано матеріалами справи, а отже неврахування відповідачем до страхового стажу вищезазначеного періоду його роботи, а саме: з 01.04.1986 по 28.07.1990. підтвердженого Трудовою книжкою від 29.08.1980 серія НОМЕР_2 є необґрунтованим та протиправним.

За даних обставин відповідач фактично переклав відповідальність за належне оформлення документів підприємства на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

З огляду на зазначене, спірне Рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 04.02.2025 № 084050013188, прийнято без урахування усіх обставин, які мали значення для його прийняття, а отже є протиправним та підлягають скасуванню.

Решта доводів та заперечень висновків суду першої інстанції по суті цієї частини заявлених позовних вимог не спростовують.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов`язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку № 22-1, у редакції на час подання заяви про призначення пенсії, визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Таким чином, з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.

У зв`язку із чинністю вказаної норми Порядку № 22-1 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області, та в подальшому Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області розглянуто заяви позивача та прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком.

В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

Отже, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані відповідачу, проте обов`язок виплати пенсії, залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, тобто у Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Виходячи з заявлених позовних вимог, положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що при повторному розгляді заяви позивача про призначення пенсії, суб`єкт владних повноважень не може покладатися на свої висновки, які були спростовані судом в ході розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області – залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.11.2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 27.04.2026 та в силу ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова

суддя Л.А. Божко

суддя О.М. Лукманова