Постанова від 26 квітня 2026 р. у справі №160/24762/24 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

27 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/24762/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),

суддів: Лукманової О.М., Божко Л.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.11.2025 року (головуючий суддя Озерянська С.І.)

в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся 13.09.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , просив:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 добових за час перебування у відрядженні з 15.06.2024 року по 29.07.2024 року та коштів за проїзд до місця відрядження, відповідно до наказу Міністерства оборони України від 20 лютого 2017 року №105 (зі змінами) «Про затвердження Інструкції про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України» та постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року №98 (зі змінами) «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів»;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 виплату добових за час перебування у відрядженні з 15.06.2024 року по 29.07.2024 року та коштів за проїзд до місця відрядження, відповідно до наказу Міністерства оборони України від 20 лютого 2017 року №105 (зі змінами) «Про затвердження Інструкції про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України» та постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року №98 (зі змінами) «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів».

В обґрунтування позову зазначено, що позивач в період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 з 15.06.2024 року по 29.07.2024 року перебував у відрядженні у військовій частині НОМЕР_2 . Проте відповідач, протиправно не здійснив нарахування та виплату добових за час перебування у відрядженні. Позивач звертався до відповідача з питання виплати вказаних коштів, однак останній відмовив у її виплаті. Зазначене стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.11.2024 року у задоволенні позову - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову, посилається на доводи, що викладені в позові.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 .

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 03.08.2018 року.

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.06.2024 року №169 сержант ОСОБА_1 технік відділення підтримки (користувачів) пункту управління зв`язком вибув у відрядження до військової частини НОМЕР_2 на 90 діб з 15 червня 2024 року по 12 вересня 2024 року для виконання бойових (спеціальних) завдань. Знято з продовольчого забезпечення з 15 червня 2024 року та видано продовльчий атестат.

Відповідно до посвідчення про відрядження від 15.06.2024 року № 26 позивач 15.06.2024 вибув із військової частини НОМЕР_1 та 15.06.2024 прибув у військову частину НОМЕР_2 , 29.07.2024 року позивач вибув із військової частини НОМЕР_2 та 29.07.2024 року прибув у військову частину НОМЕР_1 , що підтверджується відповідними підписами посадових осіб та печатками (а.с. 20).

19.08.2024 року позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про виплату добових за період перебування у відрядженні відповідно до чинного законодавства.

Листом № 7326 від 22.08.2024 року відповідач повідомив, що відповідно до Інструкції про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 20.02.2017 року №105 виплата добових військовослужбовцям не здійснюється за дні, коли вони (у передбачених законодавством випадках) забезпечуються триразовим харчуванням за рахунок держави, а також за період, коли відрядженому здійснюються польові виплати (морське грошове забезпечення).

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.06.2024 року №169 та посвідчення про відрядження від 15.06.2024 року № 26 позивача відряджено у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 , де він був забезпечений триразовим харчуванням.

У зв`язку з вищевикладеним, підстав для виплат добових за час перебування у відрядженні у військовій частині НОМЕР_2 не вбачається.

Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо невиплати добових за час перебування у відрядженні та коштів за проїзд до місця відрядження.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив.

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини 6 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок направлення військовослужбовців у відрядження в межах України визначений наказом Міністерства оборони України від 20.02.2017 № 105 "Про затвердження Інструкції про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України" (Інструкція № 105).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 105 службовим відрядженням вважається направлення військовослужбовців за наказом командира (начальника, керівника) на певний строк в іншу місцевість для виконання службових завдань поза місцем постійної (тимчасової) дислокації військової частини (підрозділу).

Рішення командира частини щодо направлення військовослужбовця у відрядження оформляється виключно наказом, в якому зазначаються: пункт призначення, найменування військової частини, куди відряджається військовий, терміни та мета відрядження. На підставі виданого наказу оформлюється посвідчення про відрядження.

Абзац 1 пункту 10 Інструкції № 105 зазначає, що окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи, понесені у зв`язку з таким відрядженням).

Відповідно до абзацу 11 пункту 24 Інструкції № 105 виплата добових військовослужбовцям не здійснюється за дні, коли вони (у передбачених законодавством випадках) забезпечуються триразовим харчуванням за рахунок держави, а також за період, коли відрядженому здійснюються польові виплати (морське грошове забезпечення).

Відповідно до пункту 1.1. Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час, затвердженого наказом Міністерства Оборони України від 09.12.2002 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2002 р. за № 992/7280 (зі змінами) військовослужбовці, які прибули у військову частину в відрядження, зараховуються на продовольче забезпечення наказом командира військової частини.

З метою недопущення фінансових порушень під час направлення військовослужбовців у відрядження під час дії воєнного стану, на підставі вимог заступника Міністра оборони України № 9696/з від 20.05.2022 року, військовослужбовці, під час направлення у відрядження під час дії воєнного стану забезпечуються: видачею продовольчих атестатів (або добовим польовим набором продуктів (повсякденним набором сухих продуктів); зарахуванням на продовольче забезпечення із забезпеченням триразовим харчуванням.

У разі неможливості забезпечити військовослужбовців, які прибули у відрядження триразовим харчуванням, командування частини повинно надіслати повідомлення командиру військової частини, з якої військовослужбовці прибули у відрядження, із зазначенням причин.

Матеріалами справи підтверджується, що сержант ОСОБА_1 у період проходження військової служби вибув у відрядження до військової частини НОМЕР_2 на 90 діб з 15 червня 2024 року по 12 вересня 2024 року для виконання бойових (спеціальних) завдань на підставі розпорядження оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » №1314/69/1727дск від 11.06.2024, посвідчення про відрядження №26 від 15.06.2024.

Дослідивши посвідчення про відрядження позивача №26 від 15.06.2024, суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з вимогами Інструкції № 105, на його зворотному боці міститься відмітка з печаткою та підписом уповноваженої особи військової частини НОМЕР_2 про те, що позивач у період з 15.06.2024 року по 29.07.2024 року був забезпечений триразовим харчуванням.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки на період перебування у службовому відрядженні позивач був забезпечений триразовим харчуванням (доказів зворотного матеріали справи не містять), позивач в силу абзацу 11 пункту 24 Інструкції №105 не мав та не має права на виплату добових у спірний період.

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу добових за час перебування у відрядженні з 15.06.2024 року по 29.07.2024 року та зобов`язання відповідача здійснити їх виплату не підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог в частині компенсації коштів за проїзд до місця відрядження, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з пункту 13 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 №98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» особливості направлення у відрядження військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, а також інших працівників органів внутрішніх справ, осіб рядового і начальницького складу, які проходять службу в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, органах і підрозділах цивільного захисту, визначаються за погодженням з Міністерством фінансів відповідно Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, а осіб начальницького складу Державної фельд`єгерської служби Міністерством інфраструктури, працівників дипломатичної служби України, направленим у довготермінове відрядження, - Міністерством закордонних справ.

Відповідно до пункту 6 Інструкції №105, Військова частина (установа, організація), що відряджає військовослужбовця, забезпечує його коштами для здійснення поточних витрат під час відрядження (авансом).

Аванс відрядженому військовослужбовцю перераховується в безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток.

Пунктом 7 Інструкції № 105 передбачено, що днем вибуття у відрядження вважається день відправлення поїзда, літака, автобуса або іншого транспортного засобу з населеного пункту місця проходження служби відрядженого військовослужбовця, а днем прибуття з відрядження – день прибуття транспортного засобу до населеного пункту місця проходження служби відрядженого військовослужбовця.

У разі відправлення транспортного засобу до 24-ї години включно днем вибуття у відрядження вважається поточна доба, а з 00 годин і пізніше – наступна доба.

Якщо станція, пристань, аеропорт розташовані за межами населеного пункту, де проходить службу відряджений військовослужбовець, у строк відрядження зараховується час, потрібний для проїзду до станції, пристані, аеропорту.

Аналогічно визначається день прибуття відрядженого військовослужбовця до місця служби.

Згідно пункту 9 Інструкції про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 20.02.2017 № 105 підтвердними документами, що засвідчують вартість понесених у зв`язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та Податкового кодексу України).

Пунктом 13 Інструкції № 105 передбачено, що витрати на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов`язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.

Згідно пункту 17 Інструкції № 105 відрядженому військовослужбовцю перед від`їздом у відрядження видається грошовий аванс у межах суми, визначеної на оплату проїзду, найм житлового приміщення і добові витрати.

Після повернення з відрядження військовослужбовець зобов`язаний до закінчення п`ятого банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подати звіт про використання коштів, наданих на відрядження.

Сума надміру витрачених коштів (залишку коштів понад суму, витрачену згідно із звітом про використання коштів, наданих на відрядження) підлягає поверненню військовослужбовцем до каси або зарахуванню на відповідний рахунок у встановленому законодавством порядку.

Разом із звітом подаються документи в оригіналі, що засвідчують вартість понесених у зв`язку з відрядженням витрат.

Якщо військовослужбовець отримав аванс на відрядження і не виїхав, він повинен протягом трьох банківських днів з дня прийняття рішення про відміну поїздки повернути до каси зазначені кошти.

Відповідно до пункту 18 Інструкції №105 витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що засвідчують вартість цих витрат, а саме:

транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, рахунків, отриманих з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого військовослужбовця, у тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

Витрати, понесені у зв`язку з відрядженням, не підтверджені відповідними документами (крім добових витрат), військовослужбовцю не відшкодовуються.

Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що позивач, звертаючись із рапортом від 19.08.2024 року до командира Військової частини НОМЕР_1 не висував вимогу про виплату витрат на дорогу до місця відрядження та не надавав документи, що підтверджують витрати на дорогу.

При цьому, матеріали справи не містять будь-яких підтверджуючих документів щодо понесених позивачем витрат на дорогу до місця відрядження, перелічених в пункті 18 Інструкції №105.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через не спростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту частини 1 статті 77 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 року по справі № 520/2261/19, де вказано, що визначений статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок відповідача суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що в даному випадку позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи позивача спростовуються доводами, викладеними відповідачем та нормами законодавства, що регулює дані правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.11.2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 27.04.2026 та в силу ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова

суддя О.М. Лукманова

суддя Л.А. Божко