Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №440/7163/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 р. Справа № 440/7163/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2026, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, повний текст складено 19.02.26 по справі № 440/7163/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби у запас за поданим рапортом у зв`язку з сімейними обставинами, визначеними підпунктом "г" пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а саме: у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи;

- зобов`язати Військову частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю II групи.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про правомірність відмови відповідача, оскільки не дослідив акт обстеження сімейного стану, який прямо підтверджує потребу матері у здійсненні постійного догляду саме сином-військовослужбовцем. Вказує, що з долученого акта №10 від 10.04.2025, складеного комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що за результатами перевірки сімейного стану комісія встановила: мати військовослужбовця є особою з інвалідністю II групи, потребує постійного стороннього догляду, а у підсумковому висновку акта прямо зазначено, що комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 підтверджує потребу матері у здійсненні сином-військовослужбовцем, старшим солдатом ОСОБА_2 , 1992 року народження, постійного догляду. Отже, у справі існував не абстрактний чи допоміжний документ, а спеціальний доказ, який безпосередньо стосується предмета доказування та спростовує один із ключових мотивів відмови. Стверджує, що суд першої інстанції помилково ототожнив сам факт наявності у матері інших дітей із доведеною можливістю здійснення ними постійного догляду, чим неправильно застосував абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту - Закон №2232-XII). Звертає увагу, що предметом доказування було не лише питання, чи є у матері позивача інші діти, а насамперед: чи проживають вони разом із нею або поблизу; який у них фактичний стан здоров`я; чи дозволяє він їм здійснювати саме постійний догляд; чи здійснюють вони такий догляд фактично; чи не існують об`єктивні життєві перешкоди для такого догляду; чи не покладено фактичний догляд уже на позивача. Без встановлення цих обставин висновок про відсутність у позивача права на звільнення є припущенням, а не результатом повного судового дослідження. Зауважує, що військова частина не забезпечила належного та повного розгляду рапорту, не використала передбачений законом механізм перевірки сімейних обставин і не довела правомірність відмови, а суд першої інстанції помилково визнав таку відмову законною. Наголошує, що суд першої інстанції безпідставно надав юридичне значення тому, що в рапорті було наведено посилання на попередню редакцію норми, хоча і військова частина, і суд зобов`язані застосувати належну редакцію закону до чітко сформульованих фактичних обставин. Зазначає, що належний та ефективний спосіб захисту у цій справі полягає не у формальному скасуванні рішення без вирішення спору по суті, а в ухваленні апеляційним судом нового рішення з визначенням такого способу захисту, який реально відновлює порушене право позивача.

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу у складі Військової частини НОМЕР_1 .

На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.09.2024 №274 солдата ОСОБА_1 , курсанта НОМЕР_2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки, вважати таким, що 22.09.2024 самовільно залишив частину, виключити з усіх видів забезпечення з 22.09.2024.

04.12.2024 до Військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт солдата ОСОБА_1 від 21.11.2024, у якому позивач просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами відповідно до пп. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" - у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особовою з інвалідністю ІІ групи.

До рапорту позивач додав копії: паспорта ОСОБА_1 , РНОКПП ОСОБА_1 , свідоцтва про народження ОСОБА_1 , акта про встановлення факту проживання, довідки про перебування ОСОБА_1 на військовій службі, паспорта ОСОБА_3 , РНОКПП ОСОБА_3 , довідки МСЕК ОСОБА_3 , довідки ЛКК ОСОБА_3 , консультаційного висновку спеціаліста, пенсійного посвідчення ОСОБА_3 , свідоцтва про шлюб, свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , паспорта ОСОБА_5 , РНОКПП ОСОБА_5 , довідки МСЕК ОСОБА_5 , пенсійного посвідчення ОСОБА_5 , довідки про перебування на обліку ОСОБА_5 , свідоцтва про народження № НОМЕР_3 , свідоцтва про одруження, паспорта ОСОБА_6 , РНОКПП ОСОБА_6 , довідки про місце проживання, свідоцтва про народження, свідоцтва про одруження, довідки МСЕК 12 НОМЕР_4 , витягу з державного реєстру актів цивільного стану.

Помічником командира Військової частини НОМЕР_1 з правової роботи 20.12.2024 складено правовий висновок, в якому зазначено, що до рапорту позивач не долучив відомостей про неможливість здійснення догляду за матір`ю військовослужбовця ОСОБА_3 її доньками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 через їх потребу в постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, а також акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Листом від 10.05.2025 командир Військової частини НОМЕР_1 повідомив представника позивача, що за результатами розгляду рапорту встановлено, що до рапорту не долучено акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки, передбачений додатком 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Крім того, відсутні документи, які б підтверджували, що інші члени сім`ї першого ступеня споріднення матері ОСОБА_3 - дочки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Виходячи з викладеного, подані документи не відповідають вимогам підпункту «г» п.2 ч.4, п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», відтак у звільненні з військової служби солдату ОСОБА_1 відмовлено.

Вважаючи протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби у запас за поданим рапортом у зв`язку з сімейними обставинами, визначеними підпунктом «г» п.2 ч.4 та п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII, а саме: у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи, позивач ініціював даний спір.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Згідно зі ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст.106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом №2232-XII (тут і в подальшому в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом ч.ч. 1, 3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 6 ст.2 Закону №2232-XII визначені види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч.5 ст.1 Закону №2232-XII).

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

За змістом пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

У силу положень абз. 13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Частиною 7 ст.26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі по тексту - Положення №1153/2008; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1).

Пунктом 12 Положення №1153/2008 визначено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, переведення військовослужбовців строкової військової служби на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев`ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.

Так, пп.2 п.225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону №2232-XII:

- у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;

- у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

- підстави звільнення з військової служби;

- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз.3 п.241 Положення №1153/2008).

Згідно з п.242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

З аналізу вищенаведених норм слідує, що для звільнення військовослужбовця з військової служби достатньою є наявність таких умов:

- необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка);

- наявність у осіб, які потребують догляду I чи II групи інвалідності;

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Тобто, лише сукупність наведених обов`язкових обставин (фактів) надає законні підстави для звільнення з військової служби за цією підставою.

Колегія суддів звертає увагу, що "відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує.

У випадку ж "юридичної наявності" інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2122-IX.

Вказані правові висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 та від 07.05.2025 у справі №420/30227/24.

Відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України членами сім`ї особи, які належать до першого ступеня спорідненості є її батьки, чоловік або дружина, а також діти такої особи, у тому числі усиновлені.

Згідно зі статтею 1262 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до другого ступеня спорідненості є її рідні брати та сестри, баба та дід, як з боку батька, так і з боку матері, а також її онуки.

Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

При цьому, відповідно до п.12.11 розділу XІІ Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, (далі по тексту - Інструкція №170; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Згідно з пп.26 п.5 додатку 19 до Інструкції №170 у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я:

- документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

- один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

- один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

- висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді.

Отже, звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або наявність інших поважних причин здійснюється шляхом подання військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, рапорту та документів, які підтверджують наявність правових підстав для звільнення його з військової служби, і такий рапорт має бути адресований вищій посадовій особі.

Верховний Суд у постанові від 26.06.2024 у справі №420/23353/23 зазначив, що розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.

Як свідчать встановлені у справі обставини, позивач обґрунтовує наявність у нього підстав для звільнення з військової служби необхідністю у здійсненні постійного догляду за своєю матір`ю - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду.

На підтвердження цих обставин позивач разом з рапортом від 21.11.2024 надав відповідачу копії свідоцтва про народження, довідки до акта огляду МСЕК №0174646, висновку ТОВ «Клініка Добра» від 15.11.2024, за яким ОСОБА_3 потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Відповідач, відмовляючи у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 21.11.2024 про звільнення з військової служби, виходив з того, що позивач не надав до рапорту документів, передбачених підпунктом 26 пункту 5 додатку 19 до Інструкції №170, а саме: відомостей про неможливість здійснення догляду за матір`ю військовослужбовця ОСОБА_3 її доньками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 через їх потребу в постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, а також акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Суд враховує, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка є донькою ОСОБА_3 та сестрою ОСОБА_1 відповідно до довідки від 20.06.2008 №0307908 з 05.06.2008 безтерміново встановлено третю групу інвалідності за загальним захворюванням.

Також ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка є донькою ОСОБА_3 та сестрою ОСОБА_1 відповідно до довідки до акта огляду МСЕК від 22.10.2024 №545566 з 24.09.2024 безстроково встановлено третю групу інвалідності за загальним захворюванням.

Однак, вищезгадані довідки до акта огляду МСЕК не містять відомостей про те, що ОСОБА_5 та / або ОСОБА_6 потребують постійного догляду, внаслідок чого не можуть здійснювати догляд за матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

При цьому, до рапорту позивачем не додані висновки медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу у догляді щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що надані ОСОБА_1 разом з рапортом від 21.11.2024 документи не підтверджували наявність підстав для звільнення з військової служби, оскільки не містили відомостей про неможливість здійснення догляду за матір`ю позивача - ОСОБА_3 її доньками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 через їх потребу в постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Суд зауважує, що отримання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 пенсії по інвалідності не є визначеною Законом №2232-ХІІ підставою, що підтверджує їх потребу в постійному догляді, оскільки в силу наведених вище положень абз.13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ відповідні обставини мають бути підтверджені висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Посилання представника позивача на акт про встановлення факту проживання від 04.09.2024, складений депутатом Кременчуцької міської ради, за змістом якого ОСОБА_1 проживає зі своєю матір`ю ОСОБА_3 , а також на акт від 10.04.2025 №10, складений комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 , за змістом якого комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 підтверджує потребу матері у здійсненні сином-військовослужбовцем, старшим солдатом ОСОБА_2 , постійного догляду, не утворює підстав для звільнення позивача з військової служби, оскільки не підтверджує неможливість здійснення догляду за матір`ю її доньками.

Отже, позивачем не доведено відсутності у його матері ОСОБА_3 інших родичів першого чи другого ступеня споріднення, або їхню потребу у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Крім того, позивач разом з рапортом від 21.11.2024 на розгляд командування військової частини акт від 10.04.2025 №10 не подавав.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що позивач не позбавлений права на звернення із рапортом про звільнення з військової служби за наявності належних доказів, що підтверджують підстави для такого звільнення.

Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 по справі № 440/7163/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло