Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №360/2389/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

Суд: Перший апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: звільнення з публічної служби, з них

Дата: 19 травня 2026 р.

Справа: №360/2389/25

Суддя: Сіваченко Ігор Вікторович

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року справа №360/2389/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року (повне судове рішення складено 23 лютого 2026 року) у справі № 360/2389/25 (суддя в І інстанції Тихонов І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - Управління) та просила:

- визнати противоправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 діб, додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2024 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 28 діб;

- зобов`язати Управління нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2024 рік, загальною кількістю 28 діб.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вона з 08.08.1998 по 06.11.2015 проходила службу в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 по 21.08.2018 та з 12.07.2019 по 19.09.2025 проходила службу в Національній поліції України, в період з 12.07.2019 по 14.07.2022 проходила службу в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області, з 15.07.2022 по 12.04.2023 в Головному управлінні Національної поліції в Київській області, з 13.04.2023 по 09.05.2024 в Головному управлінні Національної поліції у м. Києві, з 10.05.2024 по 19.09.2025 в Головному управлінні Національної поліції в Київській області.

Вивченням наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 19.09.2025 №289 о/с про звільнення Позивача, листа Головного управління Національної поліції в Луганській області від 27.11.2025 № 16648/111/19/05-2025 та довідки від 27.11.2025 № 3035/111/19-2025 щодо відпусток Позивача, довідки Головного управління Національної поліції у м. Києві щодо невикористаних відпусток Позивача, листа УФЗБО Головного управління Національної поліції у м. Києві № 251939-2025 від 27.11.2025 (1711456), листа Відповідача № 278242-2025 від 03.12.2025 (914003) та додатку до листа - довідки № 1094 від 02.12.2025 щодо відпусток Позивача, було встановлено, що Позивачем за час проходження служби в Національній поліції України не були використані наступні відпустки, компенсацію за які не було виплачено Позивачу та про грошову компенсацію за ці невикористані відпустки не було зазначено в наказі Головного управління Національної поліції в Київській області від 19.09.2025 №289 о/с про звільнення Позивача, а саме додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 та 2024 роки.

У виплаті компенсації Позивачу за невикористані відпустки: додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 та 2024 роки, Відповідачем у відповіді № 278242-2025 від 03.12.2025 (914003) фактично було відмовлено.

Представник позивача вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати на користь позивача при звільненні компенсації за невикористані відпустки, противоправною, оскільки компенсації за невикористані відпустки передбачена нормами законодавства, а відповідачем не здійснено нарахування та виплату компенсації позивачу за невикористані відпустки: додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 та 2024 роки, в зв`язку з чим відповідач допустив бездіяльність, не здійснивши нарахування та виплату такої компенсації.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року позов задоволено.

Визнано противоправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 діб, за 2024 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 28 діб.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2022 рік у кількості 14 діб, за 2024 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 28 діб.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відпустка учаснику бойових дій із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, передбачена статтею 162 Закону України «Про відпустки», статтею 772 Кодексу законів про працю України і пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається як пільга.

Відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» і Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених наказом МВС України від 06 квітня 2016 року № 260, які є спеціальним законодавством та підлягають застосуванню при вирішенні спорів з приводу порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та надання їм відпустки, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. Грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року.

Також передбачено вказувати кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку в наказі про звільнення, з яким обов`язково має бути ознайомлений під підпис поліцейський та має право на його оскарження в частині або повністю.

Таким чином, єдине законодавчо установлене виключення щодо компенсації УБД відпусток установлений Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виключно для військовослужбовців як наслідок прямо установлених законом обмежень для військовослужбовців щодо надання їм цієї категорії відпустом в особливий період з моменту оголошення мобілізації у разі їх звільнення з військової служби, і очевидно, що зазначене виключення не поширюється на поліцейських, які не являються військовослужбовцями, і на відносини проходження служби в поліції, оскільки служба в поліції не є військовою службовою.

Вказане свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) є учасником бойових дій, з 08.08.1998 по 06.11.2015 проходила службу в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 по 21.08.2018 та з 12.07.2019 по 19.09.2025 проходила службу в Національній поліції України, в період з 12.07.2019 по 14.07.2022 проходила службу в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області, з 15.07.2022 по 12.04.2023 в Головному управлінні Національної поліції в Київській області, з 13.04.2023 по 09.05.2024 в Головному управлінні Національної поліції у м. Києві, з 10.05.2024 по 19.09.2025 в Головному управлінні Національної поліції в Київській області.

Згідно з наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 19.09.2025 №289 о/с позивача було звільнено з посади інспектора відділення кадрового забезпечення полку поліції особливого призначення «Корпус оперативно раптової дії» (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Київській області за п. 7 ч.1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію», 19 вересня 2025 року, встановивши премію за вересень 2025 року в розмірі 286,415 відсотка, та виплатою компенсації за невикористані щорічні відпустки: кількість діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік 30; кількість діб невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік - 15; кількість днів додаткової оплачуваної відпустки як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, за 2022 рік -10; кількість діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2023 рік - 16; кількість діб невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2023 рік - 15; кількість діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2024 рік - 10; кількість діб невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2024 рік 15; кількість діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2025 рік- 20; кількість діб невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2025 рік - 15; кількість днів додаткової оплачуваної відпустки як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, за 2025 рік -10. Станом на день звільнення вислуга років для виплати надбавки за стаж служби складає 26 років 02 місяця 20 днів.

З довідки ГУ НП в Київській області від 02 грудня 2025 року № 1094 вбачається, зокрема, що позивачем не використана у 2022 році відпустка передбачена пунктом 12 частиною 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учаснику бойових дій.

Листом № 247292026 від 19.02.2026 (1064742) відповідач повідомив, що ОСОБА_1 у додатковій відпустці із збереженням заробітної плати (грошового забезпечення), як учасник бойових дій у 2024 році не перебувала.

Також листом від 30 грудня 2025 року № 155879-2025 інформовано, що грошова компенсація за дні невикористаної відпустки, передбаченої статтею 162 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки», статтею 772 Кодексу законів про працю України і пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII, ОСОБА_1 не нараховувалась і не виплачувалась та законних підстав для нарахування та виплати їй такої компенсації немає.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі Закон № 504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР визначено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України.

Статтею 5 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII), що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі Закон № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до абзацу першого частини першої, частини третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції (стаття 60 Закону № 580-VIII).

Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість щорічної відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частин восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час щорічної відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції за власним бажанням, за віком, за станом здоров`я (через хворобу) або у зв`язку зі скороченням штатів чи проведенням організаційних заходів, у році звільнення, за їх бажанням, надається щорічна основна відпустка з наступним звільненням, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. Датою звільнення поліцейського в цьому разі є останній день відпустки. При звільненні поліцейського зі служби в поліції проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини щорічної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. У разі загибелі (смерті) поліцейського таке відрахування не проводиться. Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. У разі загибелі (смерті) поліцейського грошова компенсація за всі невикористані ним дні відпусток, передбачених абзацами другим і третім цієї частини, виплачується членам його сім`ї, зазначеним в абзаці третьому частини шостої статті 94 цього Закону, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а в разі їх відсутності такі кошти входять до складу спадщини. Відкликання поліцейського із щорічної відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із щорічної відпустки здійснюється за письмовим наказом

Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260), визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).

Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами сьомим-десятим пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до законодавства, на день звільнення зі служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. У випадках припинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 8 розділу I цих Порядку та умов, і призупинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 7 цього розділу, виплата компенсації за невикористану відпустку проводиться з розміру грошового забезпечення, яке було встановлено на день припинення (призупинення), крім премії.

Суд звертає увагу, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Водночас, зазначені вище норми фактично встановлюють право поліцейського, який є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання положеннями Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації поліцейським невикористаної відпустки як учаснику бойових дій, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.

Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-XII.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19, який відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України є обов`язковим для врахування при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

У справі, що розглядається, суд зазначає, що положення Закону № 3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 200/13837/19-а та від 11 листопада 2021 року у справі № 200/1175/20-а.

Щодо тверджень відповідача, що у зв`язку із зміною правового регулювання спірних правовідносин через внесення змін до частини десятої статті 93 Закону № 580-VIII та її викладення в іншій редакції, застосуванню підлягають виключно положення цього Закону як спеціального, та якими не визначено права поліцейських на отримання грошової компенсації за невикористані ними дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій, то суд відхиляє їх як безпідставні з огляду на таке.

Редакція частини десятої статті 93 Закону № 580-VIII, яка діяла до 05 жовтня 2023 року, також не визначала права поліцейських учасників бойових дій на отримання грошової компенсації за невикористані ними дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій. Разом з цим Верховний Суд у вище наведених постановах таке право поліцейських підтвердив і у подальшому від своєї правової позиції не відступав. Тому суд вважає, що зміна редакції частини десятої статті 93 Закону № 580-VIII, якою знову ж таки не врегульовано спірне питання, жодним чином не нівелює правові висновки Верховного Суду щодо права поліцейських на отримання такої грошової компенсації.

Вищеописаними матеріалами справи підтверджено, що позивач під час проходження служби в Національній поліції України не використала додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових за 2022 рік 14 діб, за 2024 рік 14 діб, а всього 28 діб, тому при звільненні зі служби в поліції мала право на отримання грошової компенсації за такі дні невикористаної нею відпустки.

Проте відповідач всупереч вище наведених правових норм не визначив у наказі про звільнення зі служби в поліції виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за дні невикористаної нею додаткової відпустки як учаснику бойових дій та не виплатив позивачці грошову компенсацію за таку відпустку, чим допустив протиправну бездіяльність.

При цьому суд вважає, що відсутність в наказі Головного управління Національної поліції в Київській області від 19.09.2025 № 289 о/с, за яким позивачку звільнено зі служби в поліції, інформації про виплату компенсації за невикористані у 2022, 2024 роках дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, не звільняє відповідача від обов`язку нарахувати та виплатити позивачці таку грошову компенсацію.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.

Щодо стягнення на користь позивачки понесених судових витрат на правничу допомогу адвоката, апеляційна скарга доводів не містить.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року у справі № 360/2389/25 - залишити без змін.

Повне судове рішення - 20 травня 2026 року.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів І. В. Сіваченко

А. А. Блохін

Т. Г. Гаврищук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua