Рішення від 19 травня 2026 р. у справі №520/4599/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 р. справа № 520/4599/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марини Лук`яненко, розглянувши у порядку спрощеного провадження позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення надмірну нарахованих та виплачених коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Військова частина НОМЕР_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 безпідставно отримані кошти у сумі 17 343,54 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що внаслідок самовільного залишення відповідачем військової частини, за результатами проведеного службового розслідування здійснено перерахунок грошового забезпечення, внаслідок чого встановлено переплату грошового забезпечення відповідачу за лютий 2024 року в розмірі 17343,54 грн., за стягненням якої у судовому порядку звернувся позивач.

Ухвалою суду від 12.03.2025 поновлено позивачу строк звернення до суду з даним позовом, прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.

Адміністративний позов та ухвалу суду від 12.03.2025 направлено на адресу відповідача, проте до суду повернувся конверт із судовими документами з відміткою відділення поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до положень ч.11 ст. 126 КАС України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Відповідач правом подання до суду відзиву на позов не скористався, заяви про визнання позову або будь-якої іншої до суду не подав.

Відповідно до ч.2 ст.175 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про наслідки неподання відзиву на позов та необхідних документів або заяви про визнання позову до суду.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» прийнятий на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , призначений на посаду стрільця стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 з 11.04.2022 згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 11.04.2022 № 34 (по стройовій частині).

Відповідно до рапорту від 18.02.2024 солдат ОСОБА_1 , який в складі зведеного підрозділу військової частини НОМЕР_2 перебував в оперативному підпорядкуванні командира військової частини НОМЕР_3 , самовільно залишив місце несення служби ( АДРЕСА_1 ).

За даним фактом наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 19.02.2024 № 61 призначено службове розслідування.

За результатами проведеного службового розслідування, підтверджено факт самовільного залишення місця несення служби солдатом ОСОБА_1 , та за порушення ст.ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та абзацу 1 статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, що полягало у невиконанні службових обов`язків та порушенні військової дисципліни, солдата ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Копії матеріалів службового розслідування скеровано до Територіального управління Державного Бюро розслідувань, що розташоване у місті Полтаві.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 04.04.2024 №105 призначено та проведено службове розслідування з метою з`ясування обставин, уточнення причин, умов та наслідків щодо несвоєчасної доповіді про самовільне залишення місця несення служби солдатом ОСОБА_1 , що могло призвести до безпідставної виплати грошового забезпечення даному військовослужбовцю, за результатами якого складено акт від 23.05.2024.

Відповідно до матеріалів службового розслідування (вх.№ 1941 від 24.05.2024) ОСОБА_1 , який в складі зведеного підрозділу військової частини НОМЕР_2 був переданий в оперативне підпорядкування командира військової частини НОМЕР_3 , 18.02.2024 самовільно залишив місце несення служби у АДРЕСА_1 , чим вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України. При цьому встановлено, що інформація про факт вчинення кримінального правопорушення солдатом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , яка здійснювала нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_2 , надійшла із запізненням, тільки 01.04.2024, в зв`язку із чим нарахування грошового забезпечення не було припинено із дня фактичного вчинення військовослужбовцем правопорушення (з 18.02.2024), та було виплачено йому в березні 2024 року в повному розмірі.

Висновками проведеного службового розслідування встановлено, що посадовими особами підрозділів в/ч НОМЕР_2 та в/ч НОМЕР_3 неналежним чином виконані свої посадові обов`язки, в частині вчасної передачі достовірної інформації управлінню в/ч НОМЕР_2 про факт самовільного залишення частини солдатом ОСОБА_1 , що призвело до безпідставної виплати грошового забезпечення військовослужбовцю в/ч НОМЕР_2 солдату ОСОБА_1 , на загальну суму 17343,54 грн.

Після отриманої 01.04.2024 доповіді від командира 3 стрілецької роти Військової частини НОМЕР_2 про факт самовільного залишення місця несення служби, солдат ОСОБА_1 знятий з грошового, продовольчого та речового забезпечення на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 03.04.2024 № 101.

Згідно довідки фінансово-економічної служби, фактично виплачене солдату ОСОБА_1 грошове забезпечення за лютий 2024 року склало у розмірі 21333,11 грн.

Згідно проведеного перерахунку на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 03.04.2024 №101 нараховане грошове забезпечення солдата ОСОБА_1 за лютий 2024 року повинно становити 3989,57 грн., а отже безпідставно виплачена сума солдату ОСОБА_1 за лютий 2024 року складає 17343,54 грн.

На виконання вимог директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 07 червня 2025 року № Д-321/78/дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2025 році», відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), управління НОМЕР_4 окремої бригади територіальної оборони (А7381, АДРЕСА_2 ), та, зокрема НОМЕР_5 окремий батальйон територіальної оборони ( НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) переформовано у 125 окрему важку механізовану бригаду, умовне найменування – військова частина НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 .

На виконання зазначеної директиви проведено організаційні заходи, у результаті яких військова частина НОМЕР_1 стала правонаступником військової частини НОМЕР_2 , набувши усіх прав та обов`язків військової частини НОМЕР_2 .

Вказані обставини стали підставою для звернення військовою частиною НОМЕР_1 до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011).

Відповідно до статті 1 Закону №2011 соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

На підставі ч. 1 статті 9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011 до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до ч. 4 статті 9 Закону України №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Суд зазначає, що питання повернення зайво виплачених коштів не врегульовані нормами спеціального законодавства. У той же час такі питання врегульовані Цивільним кодексом України.

Згідно з приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї норми матеріального права зобов`язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; здійснення набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.

Водночас стаття 1215 Цивільного кодексу України встановлює випадки, коли отримане набувачем від іншої особи майно, яке зовні могло б бути розцінене як безпідставно набуте, насправді не є таким.

Відповідно до вказаної норми закону не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц вказала, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц виклав, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України як винятку із статті 1212 ЦК України суди зобов`язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.

Таким чином, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.

У спірних правовідносинах, висновком службового розслідування встановлений факт самовільного залишення місця служби відповідачем під час дії воєнного стану з 18.02.2024, у зв`язку з чим матеріали відносно відповідача за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України направлені до Територіального управління ДБР у місті Полтаві для внесення відповідних відомостей до ЄРДР.

Суд вважає, що відповідач діяв недобросовісно, оскільки був відсутній на службі без поважних причин, проте отримував грошове забезпечення за лютий 2024.

Матеріалами справи підтверджено, що безпідставно виплачена сума солдату ОСОБА_1 за лютий 2024 року складає 17343,54 грн.

Доказів добровільного повернення вказаної суми відповідачем матеріали справи не містять.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов`язок у поверненні безпідставно набутого грошового забезпечення за вищевказаний період.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі шляхом стягнення з відповідача на користь Військової частини НОМЕР_1 безпідставно отримані кошти у сумі 17 343,54 грн.

Відповідно до частини 2 статті 139 КАС України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 78, 139, 241-247, 250, 255, 257-262, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 безпідставно отримані кошти у сумі 17 343,54 (сімнадцять тисяч триста сорок три грн. 54 коп.) грн.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Повний текст рішення виготовлено та підписано - 20.05.2026, враховуючи час перебування судді у відпустці, а також з урахуванням наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

Суддя Марина Лук`яненко