Рішення від 19 травня 2026 р. у справі №520/33209/25 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

20 травня 2026 року справа №520/33209/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги Вікторівни, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

та Військової частини НОМЕР_2

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту – відповідач-1), Військової частини НОМЕР_2 (далі по тексту – відповідач-2), в якому з урахуванням уточненої позовної вимоги, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, у розмірі 100 000 гривень на місяць пропорційно дням безпосередньої участі у бойових діях;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 та Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 130 107 (сто тридцять тисяч сто сім) гривень пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях за період з 21 вересня 2024 року по 30 жовтня 2024 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач, що Військовою частиною НОМЕР_1 протиправно відмовлено йому в нарахуванні та виплаті додаткової винагороди пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях за період з 21 вересня 2024 року по 30 жовтня 2024 року. Позивач, вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Вказану ухвалу суду надіслано судом відповідачу з використанням системи ЄСІТС та доставлено в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідач через систему "Електронний суд" 05.01.2026 надав відзив, в якому заперечує проти позову з мотивів, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Через систему "Електронний суд" представник позивача подав клопотання про залучення співвідповідача.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 постановлено прийняти уточнений адміністративний позов до розгляду, клопотання представника ОСОБА_1 про залучення співвідповідача - задовольнити, залучити до розгляду справи №520/33209/25 у якості другого відповідача - Військову частину НОМЕР_2 .

Розглянувши усі надані сторонами документи, у тому числі ті, які надійшли до суду через систему "Електронний суд" та наявні у комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" з моменту звернення позивачем до суду з цією позовною заявою, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.

Судом із матеріалів справи встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

З матеріалів справи та пояснень відповідача, Військової частини НОМЕР_1 судом встановлено, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.04.2024 № 120ДСК позивач був відряджений до Військової частини НОМЕР_3 у службове відрядження.

Згідно довідки від 25.02.2025 № 179 та від 16.10.2025 № 1047, видані Військовою частиною НОМЕР_3 , які містяться в матеріалах справи, позивач, зокрема, в період з 21.09.2024 по 30.10.2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи на території Торецької міської територіальної громади Бахмутського району Донецької області.

Позивач звернувся до відповідача - Військової частини НОМЕР_1 з рапортом від 13.10.2025 щодо нарахування та виплати йому додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн щомісячно за період безпосередньої участі в бойових діях на підставі відповідної довідки.

Листом від 21.11.2025 Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про відсутність підстав для виплати йому додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн за період з 21.09.2024, у зв`язку з перебуванням в розпорядженні командира іншої військової частини понад один місяць.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі за текстом - Закон України №2232-XII).

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону України №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 40 Закону України № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Фінансове забезпечення заходів, пов`язаних з організацією військової служби і виконанням військового обов`язку, відповідно до частини першої статті 43 Закону України №2232-XII здійснюється за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України. Додаткове фінансування цих заходів може відбуватися за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей регулює Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України №2011-XII).

Абзацом 1 статті 9 Закону України №2011-XII Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону України №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі за текстом - Постанова № 168, у редакції, чиннім на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 1-1 вказаної Постанови, установлено, що військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. У разі виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території противника військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань.

Згідно з пунктом 1-2 Постанови №168 виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Отже, виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Відповідно до статті 9-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” наказом Головного управління розвідки Міністерства оборони України 30.09.2023 №57 затверджено Інструкцію про особливості виплати винагород військовослужбовцям Головного управління розвідки Міністерства оборони України на період дії воєнного стану (далі за текстом - Інструкція № 57, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - від 18.09.2024).

Пунктом 2 Інструкції № 57 установлено категорії військовослужбовців, яким виплачується додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень виплачується військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України (далі - тимчасово окупована територія), на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора (із розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях і заходах).

Приписами пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі за текстом - Положення № 1153/2008), передбачено випадки, за яких допускається зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання, а саме:

1) розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, якщо до кінця встановленого строку проведення цих заходів не вирішено питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців;

2) якщо посада, на яку призначено військовослужбовця, належить до номенклатури призначення нижчої посадової особи і не є вакантною, а також до номенклатури призначення командира військової частини НОМЕР_2 ;

3) пониження у посаді в порядку виконання накладеного дисциплінарного стягнення або призначення на нижчу посаду на підставі висновку атестування, якщо неможливо відразу призначити військовослужбовця на нижчу посаду;

4) повернення депутатів, які є військовослужбовцями, після закінчення строку їх депутатських повноважень;

5) повернення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних закладів освіти;

6) повернення військовослужбовців, які були направлені за кордон для проходження військової служби або навчання, - у разі неможливості призначення на посаду;

7) закінчення строку перебування військовослужбовців на посадах науково-педагогічних і наукових працівників вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, науково-дослідних установ, керівників закладів культури, які належать до базової мережі закладів культури загальнодержавного рівня, та необрання їх на зазначені посади за результатами нового конкурсу;

8) скасування допуску до державної таємниці - до вирішення питання дальшого проходження військової служби;

9) відрахування ад`юнкта очної (денної) форми здобуття освіти з підготовки у вищому військовому навчальному закладі, слухача або докторанта очної (денної) форми здобуття освіти з навчання (підготовки) у вищому навчальному закладі (науковій установі у системі Міністерства оборони України);

10) визнання військовослужбовця військово-лікарською комісією непридатним за станом здоров`я до військової служби або тимчасово непридатним за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців - до звільнення з військової служби;

11) якщо в особливий період випускники вищих військових навчальних закладів або військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти після завершення навчання не можуть бути безпосередньо призначені на посади;

11-1) офіцери запасу, призвані на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, - до призначення на посади;

11-2) припинення повноважень Міністра оборони України, на посаду патронатної служби якого був призначений військовослужбовець, - у разі неможливості призначення на посаду;

11-3) перебування з близькими особами у прямому підпорядкуванні, якщо протягом місяця з моменту виникнення таких обставин неможливо призначити на посаду, що виключає пряме підпорядкування;

12) навчання військовослужбовців за денною формою у вищому навчальному закладі іншого військового формування - до закінчення навчання;

12-1) відсторонення військовослужбовця від посади під час досудового розслідування або судового провадження - до закінчення строку застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження або до його скасування в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України;

13) якщо стосовно військовослужбовців застосовано запобіжні заходи кримінального провадження у виді домашнього арешту або тримання під вартою чи за вироком суду застосовані такі покарання, як арешт або тримання в дисциплінарному батальйоні, до скасування чи зміни запобіжного заходу або до винесення судом вироку чи відбування покарання;

14) якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі;

15) якщо військовослужбовці перебувають на тривалому лікуванні у зв`язку з пораненням (травмою, контузією, каліцтвом) або хворобою, отриманими в особливий період, - до їх повернення;

16) перебування військовослужбовця у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також у відпустці, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку - до закінчення відпустки для догляду за дитиною;

17) захоплення військовослужбовців в полон або заручниками, їх інтернування в нейтральні держави - до їх повернення або до визнання їх в установленому законодавством порядку безвісно відсутніми чи оголошення померлими;

18) безвісної відсутності військовослужбовців - до їх повернення або до визнання їх в установленому законодавством порядку безвісно відсутніми чи оголошення померлими;

19) зникнення військовослужбовців безвісти за особливих обставин - до їх повернення або до визнання їх в установленому законодавством порядку безвісно відсутніми чи оголошення померлими.

Як встановлено судом із матеріалів справи, позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Із матеріалів справи та пояснень відповідача, Військової частини НОМЕР_1 , судом встановлено, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.04.2024 № 120ДСК позивач був відряджений до Військової частини НОМЕР_3 в службове відрядження.

Тобто, матеріали справи містять відомості про перебування позивача в розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_3 .

При цьому, в матеріалах справи міститься довідка Військової частини НОМЕР_3 від 25.02.2025 № 179, з якої вбачається, зокрема, що позивач у період з 21.09.2024 по 30.10.2024 брав участь у бойових діях відповідно до абзацу 8 пункту 2 Інструкції про особливості виплат додаткової винагороди військовослужбовцям Головного управління розвідки Міністерства оборони України на період воєнного стану, затвердженої наказом начальника ГУР МО України від 30.09.2023 № 57, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.10.2023 №1731/40787, у районах ведення воєнних (бойових) дій на території Торецької міської територіальної громади Бахмутського району Донецької області.

Участь позивача в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи, в тому числі, на території Торецької міської територіальної громади Бахмутського району Донецької області в період з 21.09.2024 по 20.10.2024, підтверджується також наявною в матеріалах справи довідкою від 16.10.2025 № 1047.

Відповідно до абзацу 8 пункту 2 Інструкції № 57 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень виплачується військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора або на території держави-агресора (із розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях і заходах), які ведуть розвідку із застосуванням безпілотних літальних апаратів у районах ведення воєнних (бойових) дій, на тимчасово окупованих територіях, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора або в районах дислокації (перебування) сил і засобів противника.

Тобто, є підтвердженим факт безпосередньої участі позивача в бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення в спірний період з 21.09.2024 по 30.10.2024, що, у відповідності до положень постанови КМУ № 168, дає право позивачу на отримання за вказаний період додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн пропорційно дням участі в бойових діях.

Судом встановлено, що в спірний період позивач, перебуваючи в складі Військової частини НОМЕР_1 , перебував у розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_3 . Також військова частина НОМЕР_1 зазначида, що не має власних казначейських рахунків, не є самостійним розпорядником коштів, а фінансове забезпечення частини здійснюється виключно через військову частину НОМЕР_2 .

Оцінюючи підстави для відмови у виплаті позивачу додаткової винагороди, суд зазначає таке.

Незважаючи на те, що позивач у спірний період перебував у розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_3 , зазначена обставина не може автоматично виключати його право на отримання додаткової винагороди, якщо в спірний період він брав безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення.

Судом встановлено, що позивач був направлений у службове відрядження до Військової частини НОМЕР_3 , де у спірний період (з 21.09.2024 по 30.10.2024) він безпосередньо виконував завдання в районах ведення бойових дій, що підтверджується відповідними довідками уповноваженого військового підрозділу.

Тобто, ключовим у даному спорі є не формальний статус перебування позивача у розпорядженні командира іншої військової частини, а фактичний характер виконуваних завдань.

Постанова Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 чітко встановлює, що право на додаткову винагороду у розмірі 100 000,00 грн виникає у разі безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або заходах із забезпечення оборони держави у відповідних районах. Жодної норми, яка б пов`язувала це право виключно з місцем штатного обліку чи перебуванням у розпорядженні, зазначена постанова не містить.

Більше того, суд зазначає, що Інструкція № 57, на яку посилаються відповідачі, не може тлумачитися або застосовуватися таким чином, щоб звужувати обсяг прав, визначених актом вищої юридичної сили — постановою Кабінету Міністрів України. Норма про невиплату винагороди військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні понад один місяць, має застосовуватися з урахуванням мети правового регулювання — стимулювання та винагорода за реальну участь у бойових діях, а не формального кадрового статусу.

У даному випадку встановлено, що позивач виконував бойові завдання, перебував у районі ведення воєнних (бойових) дій та залучався до заходів оборони держави в спірний період. Отже, позивач відповідає основній умові для отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168.

Окрім того, суд враховує, що Інструкція № 57 у наступній редакції від 03.03.2025 (чинна також на момент розгляду справи) вже не містить положення, яке встановлювало б невиплату додаткової винагороди у зв`язку з перебуванням військовослужбовця у розпорядженні понад один місяць.

Таким чином, законодавець свідомо відмовився від цієї умови як від критерію, що обмежує право військовослужбовців на додаткову винагороду. Фактично це означає перегляд попереднього підходу, за якого формальний статус перебування у розпорядженні міг автоматично використовуватися як підстава для позбавлення або обмеження виплат військовослужбовцям.

Такий підхід узгоджується і з конституційним принципом, відповідно до якого органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти у спосіб, що не допускає свавільного або непропорційного обмеження прав особи.

Отже, виключення зазначеної умови з Інструкції № 57 підтверджує, що її попередня наявність свідчила про необґрунтовані обмеження прав військовослужбовців та про пріоритет фактичної участі у бойових діях як належної підстави для отримання додаткової винагороди.

З врахуванням встановлених обставин та досліджених доказів суд дійшов висновку, що позивач у спірний період фактично брав безпосередню участь у бойових діях у районах їх ведення, що підтверджено належними документами, з огляду на це суд вважає доведеними підстави для нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди за спірний період.

Отже, з метою ефективного та належного захисту прав позивача в спірних правовідносинах суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168 від 28.02.2022, в розмірі 100 000,00 гривень на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях за період з 21.09.2024 по 30.10.2024 та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 та Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ № 168 від 28.02.2022, в розмірі 100 000,00 пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях за період з 21.09.2024 по 30.10.2024.

При цьому суд відмовляє в задоволенні вимог про визначення конкретної суми додаткової винагороди, що підлягає виплаті, оскільки встановлення конкретного розміру грошового забезпечення виходить за межі судового захисту у цій категорії спорів та належить до компетенції органу, уповноваженого на нарахування і виплату грошового забезпечення.

Отже, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог без задоволення в цій частині.

Щодо питання пропуску позивачем строку звернення до суду, суд зазначає, що зважаючи на доводи позивача, ухвалою суду від 23.12.2025 відкрито провадження у справі та визнано поважними підстави пропуску строку звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ), Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168 від 28.02.2022 в розмірі 100 000,00 гривень на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях за період з 21.09.2024 по 30.10.2024.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 та Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ №168 від 28.02.2022, у розмірі 100 000,00 пропорційно дням безпосередньої участі у бойових діях за період з 21.09.2024 по 30.10.2024.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Ольга НІКОЛАЄВА