Рішення від 19 травня 2026 р. у справі №380/24837/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/24837/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 17.03.2022 по 16.11.2023 із застосуванням для обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням заниженої розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1762,00 грн;

- зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату позивачу належного грошового забезпечення (включаючи всі основні та додаткові види) за період з 17.03.2022 по 16.11.2023, визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме: за період з 17.03.2022 по 31.12.2022 – виходячи з мінімуму 2481,00 грн; за період з 01.01.2023 по 16.11.2023 –виходячи з мінімуму 2684,00 грн; на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період служби у частині, а також компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 17.11.2023 по 09.04.2024 із застосуванням заниженої розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1762,00 грн;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік;

- зобов?язати відповідача здійснити перерахунок та доплату позивачу грошового забезпечення за період з 17.11.2023 по 09.04.2024, визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (на 01.01.2023 – 2 684,00 грн, на 01.01.2024 – 3 028,00 грн), на відповідні тарифні коефіцієнти;

- зобов?язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, обчисленого виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 (3028,00 грн);

- зобов?язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та доплату належних позивачу при звільненні виплат, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, обчисленого з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 01.01.2024 (3028,00 грн), зокрема: одноразової грошової допомоги при звільненні; грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік; грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки (за 2022 та 2024 роки); з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов?язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків виплати сум, належних при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що у період з 17.03.2022 по 09.04.2024 проходив військову службу в Державній прикордонній службі України, зокрема: з 17.03.2022 по 16.11.2023 – у Військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а з 17.11.2023 по 09.04.2024 – у Військовій частині НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін). Зазначає, що під час проходження військової служби в обох частинах нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалися із застосуванням для обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням заниженої розрахункової величини – прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 (1762,00 грн), замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Вказує, що внаслідок такого застосування заниженої розрахункової величини автоматично було занижено й похідні від окладів виплати – надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію та інші додаткові види грошового забезпечення. Окремо зазначає, що при звільненні з військової служби 09.04.2024 Військовою частиною НОМЕР_2 не виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, а грошова компенсація за невикористані дні відпустки, одноразова грошова допомога при звільненні та грошова допомога на оздоровлення обчислені виходячи із заниженого розміру місячного грошового забезпечення. Крім того, посилається на не нарахування та невиплату індексації грошового забезпечення та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати. Просить позов задовольнити повністю.

Від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова №704) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 (1762,00 грн). Вказує, що з 20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, якою внесено зміни до п.4 Постанови №704 у частині фіксації розрахункової величини у розмірі 1762,00 грн без прив`язки до прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня календарного року. Уважає, що Військова частина НОМЕР_1 діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Від Військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що Військова частина НОМЕР_2 згідно з ч.2 ст.19 Конституції України діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Указує, що НОМЕР_3 прикордонний загін є бюджетною установою без власного прибутку, розпорядником коштів III класу, який бере зобов`язання та здійснює видатки лише в межах асигнувань, що виділяються через Адміністрацію Державної прикордонної служби України. Зазначає, що нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення та виплат при звільненні здійснено у відповідності до чинного законодавства, а підстав для перерахунку немає. Просить визнати поважними причини пропуску строку для подання відзиву та відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою судді від 05.01.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач, ОСОБА_1 , у період з 17.03.2022 по 09.04.2024 проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, у Державній прикордонній службі України.

Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17.03.2022 №91-ос, старшого солдата ОСОБА_1 призначено інспектором прикордонної служби 3 категорії – помічником гранатометника 1 відділення інспекторів прикордонної служби 1 прикордонної застави другого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування з 17.03.2022.

Витягом з наказу начальника НОМЕР_5 прикордонного загону від 16.11.2023 №1383-ос позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення з 16.11.2023, направлено для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.

З 17.11.2023 позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін).

Витягом з наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 09.04.2024 №379-ос старшого солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 09.04.2024 у зв`язку зі звільненням з військової служби у запас за підп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (через сімейні обставини).

Зазначеним наказом позивачу проведено розрахунок при звільненні, зокрема, нараховано: грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік (23 календарних дні) та за 2024 рік (8 календарних днів); одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 4% грошового забезпечення за 24 календарних місяця служби (13.03.2022 – 09.04.2024), але не менше 25% грошового забезпечення; грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік. У п.4.1 наказу №379-ос вказано, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік позивачу не виплачена.

Як видно з архівних відомостей особистих карток грошового забезпечення позивача за 2022, 2023 та 2024 роки, посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача протягом усього періоду проходження військової служби обчислювалися виходячи з розрахункової величини 1762,00 грн (посадовий оклад – 3080,00 грн, оклад за військове звання – 600,00 грн).

Крім того, зі змісту наведених архівних відомостей особистих карток грошового забезпечення слідує, що у 2022 році Військовою частиною НОМЕР_1 позивачу нараховувалася та виплачувалася поточна індексація грошового забезпечення. У 2023 році індексація позивачу не нараховувалася та не виплачувалася у зв`язку із зупиненням дії Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» на 2023 рік.

17.11.2025 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 із письмовими запитами, в яких просив надати довідки про помісячні суми нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, провести перерахунок грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та виплатити заборгованість з індексації і компенсації втрати частини доходів. Поштове відправлення з трек-номером 7900800476255, адресоване Військовій частині НОМЕР_1 , вручено уповноваженій особі 25.11.2025. Поштове відправлення з трек-номером 7900800476247, адресоване Військовій частині НОМЕР_2 , повернуто позивачу 03.12.2025 із позначкою «за закінченням встановленого терміну зберігання». Жодної відповіді на звернення позивач не отримав, перерахунок грошового забезпечення не проведено.

Не погодившись із вказаними діями та бездіяльністю відповідачів, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Змістом спірних правовідносин є відповідність оскаржуваних дій та бездіяльності відповідачів критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі – Закон №2011-XII).

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2 ст.9 Закону №2011-XII).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закону №2011-XII).

За приписами абз.1 ч.4 ст.9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30.08.2017 року Кабінет Міністрів України видав постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 року (далі – Постанова №704).

Згідно з п.2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Відповідно до п.4 Постанови №704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21.02.2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі – Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022 року, визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103, яким були внесені зміни до п.4 Постанови №704.

Наслідком скасування вказаних змін стало відновлення первинної редакції п.4 Постанови №704, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Надалі, 12.05.2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» (далі – Постанова №481), пунктом 2 якої внесено зміни до п.4 Постанови №704, шляхом викладення абз.1 в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постанова №481 набрала чинності 20.05.2023 року.

Проте рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року, визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови №481 неправомірними та визнано протиправним та нечинним п.2 Постанови №481 стосовно внесення змін до п.4 Постанови №704.

Оцінюючи правомірність дій відповідачів за період з 20.05.2023 року по 09.04.2024 року, суд враховує правову позицію, сформульовану Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.02.2026 року у справі №520/5814/24. Указаною постановою Верховний Суд відступив від висновків, раніше викладених у постановах від 20.10.2025 року у справі №600/3516/24-а та від 22.10.2025 року у справі №420/3824/25 про те, що з дня набрання чинності Постановою №481 (20.05.2023 року) та протягом усього періоду її дії правові підстави для застосування розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відсутні.

Верховний Суд у постанові від 17.02.2026 року у справі №520/5814/24 сформулював протилежний правовий висновок, згідно з яким до правовідносин, пов`язаних із обчисленням грошового забезпечення військовослужбовців у період дії Постанови №481, під час визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися п.4 Постанови №704 у первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не редакція, змінена Постановою №481.

Мотивуючи такий висновок, Верховний Суд виходив із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, закріплених у ч.3 ст.7 КАС України, відповідно до якої у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. З огляду на наведене п.2 Постанови №481 стосовно внесення змін до п.4 Постанови №704 в частині, що суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме закону про Державний бюджет України на відповідний рік, не підлягає застосуванню як такий, що є протиправним і не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

Окремо Верховний Суд наголосив, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Указана правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі №913/204/18, від 10.03.2020 року у справі №160/1088/19 та від 10.01.2023 року у справі №340/507/22.

Відтак, ураховуючи, що Верховним Судом сформульовано правовий висновок про незастосовність п.4 Постанови №704 у редакції Постанови №481 до правовідносин з обчислення грошового забезпечення військовослужбовців, а також беручи до уваги приписи ч.5 ст.242 КАС України, згідно з якими при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині, що стосується періоду з 20.05.2023 року по 09.04.2024 року.

Підсумовуючи наведений аналіз нормативного регулювання, суд констатує таке:

- за період з 17.03.2022 року по 19.05.2023 року правовою підставою для застосування розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року» є відновлена первинна редакція п.4 Постанови №704, що набула чинності внаслідок скасування п.6 Постанови №103 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022 року;

- за період з 20.05.2023 року по 09.04.2024 року відсутні правові підстави для застосування п.4 Постанови №704 у редакції Постанови №481 внаслідок його невідповідності нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, що підтверджено правовим висновком Верховного Суду від 17.02.2026 року у справі №520/5814/24.

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідні роки встановлений ст.7 Закону України від 03.11.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» – на 01.01.2022 у сумі 2481,00 грн; ст.7 Закону України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» – на 01.01.2023 у сумі 2684,00 грн; ст.7 Закону України від 09.11.2023 №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» – на 01.01.2024 у сумі 3028,00 грн.

Таким чином, зважаючи на встановлену законодавством правову регламентацію спірних правовідносин та з урахуванням фактичних обставин справи, суд приходить висновку, що грошове забезпечення позивача з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням у період з 17.03.2022 по 09.04.2024 мало б визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а не з використанням розрахункової величини 1762,00 грн.

Відтак, дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу за період з 17.03.2022 по 16.11.2023 та дії Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати позивачу за період з 17.11.2023 по 09.04.2024 грошового забезпечення із застосуванням для обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням заниженої розрахункової величини – прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1762,00 грн, є протиправними.

Тому, похідні вимоги про спонукання до вчинення дій – здійснення перерахунку та доплати позивачу належного грошового забезпечення (включаючи всі основні та додаткові види) за відповідні періоди є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосовано у постановах Верховного Суду від 11.02.2021 року у справі №200/3757/20-а та від 14.04.2021 року у справі №240/12309/20, на які посилається й сам відповідач у відзиві. Проте посилання Військової частини НОМЕР_1 на ці постанови як на правову підставу для відмови у позові є помилковим, оскільки висновок Верховного Суду стосується саме обов`язку застосовувати при визначенні складових грошового забезпечення прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року, а не мінімальну заробітну плату чи фіксовану величину 1762,00 грн.

Посилання Військової частини НОМЕР_1 на постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі №554/154/22 щодо неприпустимості перебирання судом правотворчих функцій також не є релевантними для обставин справи, що розглядається, адже у цьому спорі суд не підміняє нормотворчий орган, а лише застосовує правовий акт вищої юридичної сили відповідно до ч.3 ст.7 КАС України.

Щодо позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін визначені Законом України від 03.07.1991 №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі – Закон №1282-XII).

Відповідно до абз.2 ст.1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення – встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з ч.ч.1, 6 ст.2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Статтею 4 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі – Порядок №1078).

Згідно з абз.5 п.2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.

Аналіз положень Закону №2011-XII, Закону №1282-XII та Порядку №1078 свідчить про те, що індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців і підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті у випадку перевищення величиною індексу споживчих цін порогу індексації.

Водночас суд встановив, що згідно з архівними відомостями особистих карток грошового забезпечення позивача у 2022 році Військовою частиною НОМЕР_1 нараховувалася та виплачувалася поточна індексація грошового забезпечення позивача. Доказів того, що така не нараховувалась чи виплачувалась у меншому розмірі, ніж передбачено Порядком №1078, матеріали справи не містять. Тобто факту бездіяльності відповідача 1 щодо нарахування та виплати індексації у 2022 році судом не встановлено.

Що стосується індексації-різниці відповідно до абз.абз.3-6 п.5 Порядку №1078 у період з 17.03.2022 року по 31.12.2022 року, то для її застосування необхідно, щоб у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір підвищення доходу був меншим за суму можливої індексації. Право на отримання індексації-різниці, виходячи із суми можливої індексації 4463,15 грн, мали ті військовослужбовці, які проходили військову службу щонайменше у лютому 2018 року, отримували грошове забезпечення на підставі попередньої Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294, і за наслідками набрання чинності Постанови №704 з 01.03.2018 року загальний грошовий дохід яких не збільшився. Оскільки у позивача відсутній розмір доходу за лютий 2018 та березень 2018 року на військовій службі, відсутня і можливість настання обставини, за якої розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнював або був меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.04.2024 року у справі №160/2481/23.

Стосовно періоду з 01.01.2023 по 16.11.2023, то положеннями абз.18 п.3 Прикінцевих положень Закону України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено на 2023 рік дію Закону №1282-XII. Відтак, у 2023 році підприємства, установи, організації звільнені від обов`язку здійснювати нарахування та виплату індексації доходів, зокрема, грошового забезпечення військовослужбовців. Обчислення індексу споживчих цін для нарахування сум індексації у 2023 році не здійснюється.

Враховуючи викладене, відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період служби у цій частині з 17.03.2022 по 16.11.2023.

Щодо позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).

Статтею 1 Закону №2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно із ст.2 Закону №2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до норм ст.ст.3, 4 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок №159, відповідно до п.2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Як визначено в п.3 Порядку №159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Згідно з п.4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

З системного аналізу цих правових норм слід зробити висновок, що основними умовами для виплати компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (в тому числі одноразової грошової допомоги) та 2) виплата нарахованих доходів.

При цьому, виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу і обчислюється за кожен місяць періоду невиплати доходу.

Тобто законодавець пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 24.01.2023 року у справі №200/10176/19-а та від 31.07.2024 року у справі №480/1704/19.

Оскільки спірні суми грошового забезпечення відповідачем ще не нараховані і не виплачувались, то суд вважає, що у спірних відносинах не настала обставина, з якою закон пов`язує виникнення у відповідача обов`язку здійснити нарахування й виплату компенсації втрати частини доходів. А, відтак, позовні вимоги в цій частині є передчасними.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21.08.2024 року у справі №200/63/23 та Восьмим апеляційним адміністративним судом у постанові від 10.06.2024 року у справі №380/18671/24.

Щодо позовних вимог до Військової частини НОМЕР_2 про невиплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік.

Відповідно до ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять, зокрема, одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з п.5 Постанови №704 встановлено, що військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та деяким іншим особам надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, у тому числі порядок надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, регулюється Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за №854/32306 (далі – Інструкція №558).

Згідно з положеннями п.п.1, 2 глави 6 розділу IV Інструкції №558, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за рішенням начальника (командира) органу Держприкордонслужби може надаватися у межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі органу Держприкордонслужби, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Розмір матеріальної допомоги щороку встановлюється Адміністрацією Держприкордонслужби виходячи з наявного фонду грошового забезпечення.

Матеріальна допомога надається військовослужбовцю на підставі рапорту, який подається за командою. Питання щодо виплати матеріальної допомоги військовослужбовцям розглядаються комісією, склад якої затверджується наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби. Рішення комісії оформлюється протоколом, який затверджується начальником (командиром) органу Держприкордонслужби, і разом з рапортами військовослужбовців передається до фінансово-економічного підрозділу для виплати матеріальної допомоги.

Аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, який виплачується військовослужбовцю, який проходить службу, на підставі рапорту, за рішенням начальника (командира) органу Держприкордонслужби, з урахуванням наявного фонду грошового забезпечення.

На відміну від таких обов`язкових складових грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не носить безумовного характеру. Можливість її отримання залежить від низки умов: подання військовослужбовцем рапорту за командою, прийняття начальником (командиром) органу Держприкордонслужби відповідного рішення, наявності у частини бюджетних асигнувань на ці цілі.

За приписами ст.51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення, включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на грошове забезпечення, затверджених для бюджетних установ у кошторисах.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, доказів подання позивачем рапорту до командира Військової частини НОМЕР_2 про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік під час проходження військової служби позивачем не надано та матеріали справи не містять.

За приписами Інструкції №558 виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється саме на підставі рапорту військовослужбовця. Без такого рапорту у начальника (командира) органу Держприкордонслужби немає підстав для прийняття рішення про надання матеріальної допомоги.

Звернення позивача 17.11.2025 з відповідним запитом, тобто майже через рік і сім місяців після звільнення з військової служби 09.04.2024, не може вважатися належним зверненням у відповідності до Інструкції №558, оскільки на момент такого звернення позивач уже не перебував на військовій службі та не мав статусу військовослужбовця Військової частини НОМЕР_2 .

Аналогічний підхід застосовано Восьмим апеляційним адміністративним судом у постанові від 30.12.2025 у справі №300/514/25, де констатовано, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, який виплачується один раз на рік за заявою (рапортом) військовослужбовця, який проходить службу, на підставі наказу командира військової частини, у разі наявності фонду грошового забезпечення. Подання рапорту про виплату матеріальної допомоги, що є необхідною (але не достатньою) умовою, ще не створює для командира (начальника) обов`язку її виплатити, якщо для цього немає відповідних бюджетних коштів.

За наведених обставин, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік та зобов`язання нарахувати й виплатити таку допомогу задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про перерахунок належних при звільненні виплат (одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 та 2024 роки).

Згідно з ч.2 ст.15 Закону №2011-XII військовослужбовцям, які звільняються зі служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (або у розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460 для відповідних підстав звільнення).

Згідно з п.1 Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460, військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та звільняються зі служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Відповідно до ч.1 ст.10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно з абз.3 п.14 ст.10-1 Закону №2011-XII (в чинній на момент звільнення редакції) у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

З аналізу вказаних положень слідує, що одноразова грошова допомога при звільненні, грошова допомога на оздоровлення та грошова компенсація за невикористані дні відпустки обчислюються виходячи з місячного грошового забезпечення військовослужбовця на день звільнення.

Оскільки судом встановлено, що Військова частина НОМЕР_2 при здійсненні розрахунку при звільненні позивача 09.04.2024 застосовувала для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням знижену розрахункову величину – прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 1762,00 грн, замість прожиткового мінімуму, встановленого Законом України від 09.11.2023 №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 01.01.2024 (3028,00 грн), всі похідні від місячного грошового забезпечення виплати – одноразова грошова допомога при звільненні, грошова допомога на оздоровлення за 2024 рік та грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 і 2024 роки – обчислені у заниженому розмірі.

Відтак, позовні вимоги про зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 здійснити перерахунок та доплату належних позивачу при звільненні виплат, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, обчисленого з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 (3028,00 грн), є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Щодо судового збору, то згідно з п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від його сплати як учасник бойових дій, а відтак розподіл на підставі ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 17.03.2022 року по 16.11.2023 року із застосуванням для обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням заниженої розрахункової величини – прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1762,00 грн.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ) здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_7 ) належного грошового забезпечення (включаючи всі основні та додаткові види) за період з 17.03.2022 року по 16.11.2023 року, визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (за період з 17.03.2022 року по 31.12.2022 року – виходячи з мінімуму 2481,00 грн; за період з 01.01.2023 року по 16.11.2023 року – виходячи з мінімуму 2684,00 грн), на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 17.11.2023 року по 09.04.2024 року із застосуванням заниженої розрахункової величини – прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1762,00 грн.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_7 ) грошового забезпечення за період з 17.11.2023 року по 09.04.2024 року, визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (на 01.01.2023 року – 2684,00 грн, на 01.01.2024 року – 3028,00 грн), на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_7 ) належних при звільненні виплат, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, обчисленого з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 року (3028,00 грн), зокрема: одноразової грошової допомоги при звільненні; грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік; грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 та 2024 роки; з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.