Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №160/29231/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 рокуСправа №160/29231/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відповідача-1: Військової частини НОМЕР_1 , до Відповідача-2: Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

09.10.2025р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Відповідача-1: Військової частини НОМЕР_1 , до Відповідача-2: Військової частини НОМЕР_2 та просить:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачеві грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 24.03.2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 – 2023 роки без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, на 01.01.2023 року у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок на користь позивача грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 30.01.2020 року по 19.05.2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 – 2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року - 2102 гривні 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року - 2270 гривень 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року - 2481 гривня 00 копійок, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року - 2684 гривні 00 копійок на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати позивачеві грошового забезпечення за період з 27.03.2023 року по 19.05.2023 року без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2023 року у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок на користь позивача грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 27.03.2023 року по 19.05.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року - 2684 гривні 00 копійок на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, Документ сформований в системі «Електронний суд» 08.10.2025 16 поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати позивачеві грошового забезпечення за період з 20.05.2023 року по 22.03.2024 року без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розрахункової величини 2684 гривні 00 копійок на відповідний тарифний коефіцієнт;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок на користь позивача грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 20.05.2023 року по 22.03.2024 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розрахункової величини 2684 гривні 00 копійок на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що вона проходила військову службу у період з 07.09.2018р. по 24.03.2023р. у Військовій частині НОМЕР_1 , у період з 27.03.2023 по 22.03.2024р. у військовій частині НОМЕР_2 , при цьому, останні протиправно розраховували її грошове забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762 грн.), що призвело до порушення її майнових прав та до зменшення його грошового забезпечення, у тому числі, і усіх його складових, зокрема, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат та грошової допомоги на оздоровлення, гарантованого їй ст.9 Закону №2011-ХІІ. Також позивачка вказала на те, що 15.08.2025р. зверталася до відповідачів-1,2 із заявами щодо надання інформації про застосований розмір прожиткового мінімуму при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням, у відповідь на які відповідачами-1, 2 листами від 11.09.2025р., від 02.10.2025р. повідомлено про те, що при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018р. Позивачка вважає такі дії відповідача щодо виплати їй грошового забезпечення у заниженому розмірі протиправними, вчиненими всупереч вимогам чинного законодавства, посилаючись на те, що, починаючи з 30.01.2020р. –дня набрання законної сили висновками постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18, її грошове забезпечення та всі його складові мали бути відповідачами-1,2 обчислені із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови КМУ №704, що відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 17.12.2019р. у справі №160/8324/19, а також у постановах цього ж Суду від 19.10.2022 у справі №400/6214/21, від 05.06.2024р. у справі №420/18318/23. Тому, позивачка вважає, що з 30.01.2020 по 19.05.2023р. вона як військовослужбовець має право на перерахунок її грошового забезпечення виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023р. Щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 22.03.2024р. позивачка зазначила, що з 20.05.2023р. обрахунок її грошового забезпечення мав здійснюватися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року, що становить 2684 грн., оскільки враховуючи норми ст.22 Конституції України не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, тому застосування з 20.05.2023р. величини 1762 грн. згідно постанови КМУ №481 від 12.05.2023р. є фактично звуженням її існуючих прав, що є недопустимим. Окрім того, позивачка зазначила, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025р. у справі №320/29450/24 залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025р. визнано протиправним та нечинним п.2 постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 стосовно внесення змін до п.4 постанови КМУ №704, відповідно, на переконання позивачки, у період з 20.05.2023р. по 22.03.2024р. її грошове забезпечення підлягає перерахунку виходячи з розрахункової величини 2684 грн., про що свідчить і аналогічна правова позиція наведена у постановах від 18.01.2024р. у справі №200/3763/23 та від 12.06.2024р. у справі №200/5202/23. Щодо виплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб позивачка зазначила, що виплата такої компенсації передбачена пунктами 3-5 Постанови КМУ №44 при нарахуванні та виплаті військовослужбовцям грошового забезпечення та має бути виплачена за місцем одержання нею такого грошового забезпечення при обчисленні відповідачами-1,2 грошового забезпечення із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. У заявах від 24.11.2025р. та від 18.03.2026р. представник позивачки послався на ті ж самі обставини, що були викладені у позові.

Ухвалою суду від 13.11.2025р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та, зокрема, зобов`язано відповідачів-1, 2 протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності оспорюваних дій відповідачів-1,2 у даних правовідносинах, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначена ухвала суду разом із адміністративним позовом була отримана, зокрема, відповідачами-1, 2 у їх електронних кабінетах 09.10.2025р. (адміністративний позов з додатками), 14.11.2025р. (ухвалу суду), що є належним повідомленням відповідачів-1,2 про час та місце судового розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст.18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними у справі.

17.11.2025р., на виконання вищевказаної ухвали суду, через систему "Електронний суд" відповідачем-1 (в/ч НОМЕР_1 ) було подано до суду відзив на позов, в якому останній просив у задоволенні позову позивачці до в/ч НОМЕР_1 відмовити посилаючись на те, що відповідно до ч.5 ст.61 Закону України «Про правотворчу діяльність» визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність, не відновлює дію нормативно-правового акта або його окремого структурного елемента, що діяв до набрання чинності нормативно-правовим актом або окремим його структурним елементом, що визнаний таким, що втратив чинність. За викладеного, відповідач-1 вважає повністю неправомірним посилання позивачки на відновлення дії попередньої редакції пункту Постанови КМУ №704, зазначив, що постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями військовослужбовців розраховуються виходячи з розміру 1762 грн. і зазначене питання Урядом України врегульовано у спірний період, тому вважає, що позовні вимоги позивачки про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати їй грошового забезпечення задоволенню не підлягають.

20.11.2025р. на виконання згаданої вище ухвали суду через систему «Електронний суд» відповідачем-2 (в/ч НОМЕР_2 ) було подано відзив на позов, у якому представник відповідача-2 просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі посилаючись на те, що твердження позивачки про те, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, якою були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704, у зв`язку з чим діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін, є хибним, оскільки у відповідності до п.32 Постанови КМУ №870 від 06.09.2005р. передбачено, що визнання таким, що втратив чинність, акту Кабінету Міністрів України чи його скасування не поновлює дію актів, які визнані ними такими, що втратили чинність, чи які скасовані таким актом, тобто, на переконання представника відповідача-2, правова норма, на яку посилається позивачка як на підставу для перерахунку грошового забезпечення не відновила своєї дії і не є чинною. Також представник відповідача-2 зазначив, що з 20.05.2023р. набрала чинності Постанова КМУ №481 від 12.05.2023р. відповідно до якої встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 грн. та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно до додатками 1,12,13 і 14. Тобто, з 20.05.2023р. пункт 4 Постанови №704 передбачає сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військовим званням 1762 грн., а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року. В період з 20.05.2023 року по дату звільнення позивача (22.03.2024 року) Постанови №481 не була визнана протиправною та нечинною, відтак, враховуючи наведене, відповідач-2 вважає, що вимоги позивачки незаконні та не обґрунтовані, а тому не підлягають задоволенню.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 19.05.2026р. у зв`язку із перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, велику завантаженість справами військовослужбовців та, як наслідок, об`єктивну неможливість прийняття у цей період рішень у справах, на підставі ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд даної справи було продовжено до 19.05.2026р.

Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 19.05.2026р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Громадянка України ОСОБА_1 проходила військову службу у період з 07.09.2018р. по 24.03.2023р. у Військовій частині НОМЕР_1 , у період з 27.03.2023 по 22.03.2024р. у Військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується копією паспорта позивачки серії НОМЕР_3 від 03.06.2014р., копією військового квитка серії НОМЕР_4 від 05.07.2018р. та копіями Витягів із наказів від 07.09.2018р. №183, від 24.03.2023р. №83, від 27.03.2023р. №191, від 04.06.2024р. №470, наявних у справі.

Згідно змісту копії Витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.03.2023р. №83 позивачка у зв`язку із вибуттям до в/ч НОМЕР_2 була виключена зі списків військової частини НОМЕР_1 з 24.03.2023 року.

Також за змістом копії Витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 04.06.2024р. №470 встановлено, що позивачка була звільнена у запас відповідно до п.п. «г» п.3 ч.5 ст.25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (через сімейні обставини: у зв`язку з вагітністю) та виключена зі списків особового складу військової частини з 22.03.2024р.

Надалі, позивачка зверталася до відповідачів-1, 2 із заявами від 11.08.2025р., направленими на адресу в/частин засобами поштового зв`язку 15.08.2025р., що підтверджено поштовими накладними Укрпошта №6504600700448, №6504600700421, у яких просила, надати інформацію про розмір прожиткового мінімуму, застосованого при встановленні їй посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт за спірні періоди - з 30.01.2020 по 24.03.2023, з 27.03.2023 по 22.03.2024р.

У відповідь на заяви позивачки в/ч НОМЕР_2 листом від 11.09.2025р. за №7671/ФЕС повідомила позивачку про те, що її грошове забезпечення за період з 27.03.2023 по 19.05.2023р. було нараховано згідно до п.4 Постанови КМУ №704 з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеній законом на 01.01.2018р., а за період з 20.05.2023р. по 22.03.2024р. обчислення грошового забезпечення позивачки було здійснено у відповідності до п.4 Постанови КМУ №704 (зі змінами, внесеними згідно з Постановою №481 від 12.05.2023р.) з розмірі 1762 грн., що підтверджено змістом копії наведеного листа, наявного у справі.

В/ч НОМЕР_1 , у відповідь на заяву позивачки, листом від 02.10.2025р. за №958/4396 обмежилась лише посиланням на телеграми Департаменту соціального забезпечення МОУ №220/13/7642 від 14.11.2023, рішення про розміри грошового забезпечення, затвердженого постановою КМУ №704 від 30.08.2017, повідомила, що інших рішень Уряду щодо підвищення розмірів грошового забезпечення після 2018р. не приймалося, тому дійшла висновку, що підстави для перерахунку позивачці розміру грошового забезпечення відсутні.

В той же час, факт нарахування та виплати відповідачами-1,2 позивачці грошового забезпечення, у тому числі, зазначених у позові його складових, у спірний період з 30.01.2020р. по 24.03.2023р. (в/ч НОМЕР_1 ), у період з 27.03.2023 по 22.03.2024р. (в/ч НОМЕР_2 ) у зменшеному розмірі, а саме: обчисленого з розрахункової величини – прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018р., що становив 1762,00 грн., підтверджено відповідачами-1, 2 і у їх відзивах на позов.

Разом з тим, позивачка у позові зазначила, що обчислення її грошового забезпечення, у тому числі, зазначених у позові його складових за періоди – з 30.01.2020р. по 24.03.2023р. (в/ч НОМЕР_1 ), у період з 27.03.2023 по 22.03.2024р. (в/ч НОМЕР_2 ) мало бути проведене відповідачами-1,2 із величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року відповідно до пункту 4 Постанови №704 у редакції, яка діяла з 30.01.2020р.

З огляду на викладене, позивачка вважає, що вона має право на нарахування та виплату такого грошового забезпечення, у тому числі усіх його складових (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат та грошової допомоги на оздоровлення) за згадані вище спірні періоди із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року та шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно до постанови КМУ №704, у зв`язку із чим просила суд визнати дії відповідачів-1,2 щодо обчислення її грошового забезпечення та згаданих його складових, без урахування вказаної вище величини, протиправними та зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату згаданого вище грошового забезпечення та його складових із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб згідно п.4 Постанови КМУ №44.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог позивачки частково, виходячи з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20 грудня 1991 року № 2011-XII (надалі - Закон 2011-XII).

Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно частин першої - третьої статті 9 Закону 2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

За приписами частини четвертої статті 9 Закону 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року (надалі - Постанова КМУ №704).

Зазначеною Постановою КМУ №704 було збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців з 01.03.2018р.

Відповідно до пункту 4 Постанови КМУ №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.

Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі – Постанова КМУ № 103), якою внесено зміни до Постанови КМУ № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (пункт 6 Постанови КМУ № 103).

Постанова КМУ №103 набула чинності 24 лютого 2018 року.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови КМУ №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

З огляду на вказане, слід дійти висновку про необхідність застосування з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) положень пункту 4 Постанови КМУ №704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою КМУ № 103.

Тож, з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на нарахування та виплату грошового забезпечення, яке визначається шляхом застосування пункту 4 Постанови КМУ № 704 у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постанови КМУ №103 (тобто, до 24.02.2018р.) із використанням для його визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Таким чином з 29.01.2020р., тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18, діяв п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на тарифний коефіцієнт згідно до додатками 1,12,13,14.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 28.02.2023р. у справі №380/18850/21 та від 15.03.2023р. у справі №420/6572/22.

При цьому, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2018р. – 1762 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2020р. – 2102 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2021р. – 2270 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2021р. – 2481 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2023р. – 2684 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2024р. – 3028 грн.

Отже, із аналізу наведених норм слідує, що протягом спірного періоду з 2020 по 2024 роки прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня календарного року, збільшувався.

При цьому, слід зазначити, що різниця між розміром прожиткового мінімуму на 2018 рік та 2020,2021,2022, 2023,2024 роки впливає на визначення розміру посадового окладу та з 29.01.2020р., тобто, з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справ №826/6453/18, наявні правові підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року (2020,2021,2022, 2023 роках), на відповідний тарифний коефіцієнт.

А відповідно, із наведеного слід дійти висновку, що у спірні періоди з 30.01.2020р. по 24.03.2023р. (проходячи військову службу у в/ч НОМЕР_1 ), у період з 27.03.2023 по 22.03.2024 року (проходячи військову службу у в/ч НОМЕР_2 ), позивачка мала право на отримання грошового забезпечення (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат та грошової допомоги на оздоровлення), обчисленого виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року згідно до вимог пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704, у редакції, яка діяла з 29.01.2020р. та із застосуванням наведених вище розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня відповідного календарного року згідно Законів України «Про Державний бюджет України» на 2020-2024 роки.

Наведена правова позиція висловлена і у постановах Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а, від 28.02.2023р. у справі №380/18850/21 та від 15.03.2023р. у справі №420/6572/22, яка є обов`язковою для врахуванням адміністративним судом у відповідності до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у спірні періоди з 30.01.2020р. по 24.03.2023р. (проходячи військову службу у в/ч НОМЕР_1 ), у період з 27.03.2023 по 22.03.2024 року (проходячи військову службу у в/ч НОМЕР_2 ) грошове забезпечення позивачки (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат та грошової допомоги на оздоровлення) мало б обчислюватися відповідачами-1,2 із використанням величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного року.

Так, судом вище було встановлено, що позивачка проходила військову службу у період з 07.09.2018р. по 24.03.2023р. у Військовій частині НОМЕР_1 , у період з 27.03.2023 по 22.03.2024р. у Військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується вище дослідженими судом відомостями, які містяться у копіях військового квитка позивачки серії НОМЕР_4 від 05.07.2018р. та копіях Витягів із наказів від 07.09.2018р. №183, від 24.03.2023р. №83, від 27.03.2023р. №191, від 04.06.2024р. №470, наявних у справі.

Факт проходження позивачкою військової служби у згаданих вище військових частинах у наведений вище період відповідачами-1, 2 не оспорюється.

Разом з тим, доказів застосування відповідачем величини – розміру прожиткового мінімуму, для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, при обчисленні у спірні періоди з 30.01.2020 по 24.03.2023 року ( в/ч НОМЕР_1 ), з 27.03.2023 по 22.03.2024р. ( в/ч НОМЕР_2 ) грошового забезпечення позивача (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат та грошової допомоги на оздоровлення) згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, яка діяла в редакції з 29.01.2020р. та була чинною у спірні наведені вище періоди, матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що дії відповідачів-1, 2 щодо нарахування та виплати позивачці грошового забезпечення та всіх його складових, які наведені вище, без врахування розміру прожиткового мінімуму, для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пункту 4 постанови КМУ №704, у редакції, чинній з 29.01.2020 та яка була чинною у спірні періоди – з 30.01.2020 по 24.03.2023р., з 27.03.2023 по 22.03.2024р., слід визнати протиправною.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачами-1, 2 у відзивах на позов не наведено жодних обгрунтованих підстав, як і не було надано належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність їх дій щодо нарахування та виплати позивачці грошового забезпечення та всіх його складових, які наведені вище, без врахування розміру прожиткового мінімуму, для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пункту 4 Постанови КМУ №704, у редакції, чинній з 29.01.2020 та яка була чинною у спірний період, з урахуванням встановлених судом вище обставин та аналізу чинного законодавства, які не спростовані.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, посилання представника відповідача-1 на приписи ч.5 ст.61 Закону України «Про правотворчу діяльність», з огляду на наступне.

По-перше, Закон України «Про правотворчу діяльність» набрав чинності з 20.09.2023р, а відтак, його норми не мають зворотної дії в часі, зокрема, до спірного періоду – з 30.01.2020 по 20.09.2023р., виходячи з вимог ст.58 Конституції України.

По-друге, приписи згаданого Закону вводяться в дію через один рік після припинення або скасування воєнного стану в Україні згідно п.1 розділу ХІУ Прикінцевих його положень, а відповідно, станом на момент розгляду даної справи вони не діють, тому посилання відповідача-1 на норми законодавства, які не діють, є неспроможними.

По-третє, наведені посилання відповідача-1 також спростовуються правовими висновками які містяться у постановах Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а, від 28.02.2023р. у справі №380/18850/21 та від 15.03.2023р. у справі №420/6572/22, які є сталими та послідовними, відтак, є обов`язковими, не тільки для адміністративного суду, а й для обов`язкового застосування відповідачем в силу ст.129-1 Конституції України.

Також судом критично надається правова оцінка доводам відповідача-2 з приводу того, що у період проходження позивачкою військової служби у Військовій частині НОМЕР_2 для обчислення грошового забезпечення позивача застосовувалась розрахункова величина у розмірі 1762 грн. (прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року) згідно пункту 4 Постанови КМУ №704 та для застосування будь-якої іншої розрахункової величини, зокрема, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, правові підстави були відсутні, з огляду на те, що вказані доводи спростовуються вище згаданими правовими висновками, які містяться у постановах Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а, від 28.02.2023р. у справі №380/18850/21, від 15.03.2023р. у справі №420/6572/22, від 05.06.2024р. у справі №420/18318/23, які є сталими та послідовними, відтак, є обов`язковими, не тільки для адміністративного суду, а й для обов`язкового застосування відповідачем в силу ст.129-1 Конституції України.

Суд зазначає, що ігнорування відповідачами-1,2 вищенаведених правових висновків Верховного Суду, фактичне їх заперечення у подібних правовідносинах у справах, які розглядаються адміністративними судами першої та апеляційної інстанції, без оскарження їх у встановленому законодавством порядку, є проявом підриву довіри до судової гілки влади в цілому в очах військовослужбовців та є з боку відповідача, як суб`єкта владних повноважень, неприпустимим.

З огляду на наведене, всі інші аргументи представників відповідачів-1,2 уважно вивчені судом, однак не заслуговують на увагу суду, оскільки вищенаведених правових висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність дій відповідачів-1, 2 щодо нарахування та виплати позивачці грошового забезпечення ( у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат та грошової допомоги на оздоровлення) без врахування розміру прожиткового мінімуму, для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пункту 4 постанови КМУ №704, у редакції, чинній з 29.01.2020 та яка була чинною у спірні періоди – з 30.01.2020 по 24.03.2023р., з 27.03.2023 по 22.03.2024р., суд приходить до висновку, що відповідачі-1,2, як суб`єкти владних повноважень, діяли не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено, що, вказаними діями щодо нарахування та виплати позивачці грошового забезпечення (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат та грошової допомоги на оздоровлення) без врахування розміру прожиткового мінімуму, для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пункту 4 постанови КМУ №704, у редакції, чинній з 29.01.2020 та яка була чинною у спірні періоди – з 30.01.2020 по 24.03.2023р., з 27.03.2023 по 22.03.2024р., відповідачі-1,2 допустили порушення прав та інтересів позивачки, які підлягають судовому захисту шляхом визнання таких дій протиправними, виходячи з повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги позивачки про зобов`язання відповідача здійснити їй перерахунок та виплату грошового забезпечення (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат та грошової допомоги на оздоровлення) із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ №704, з урахуванням раніше виплачених сум, виходячи з того, що судом встановлено протиправність дій відповідачів-1,2 у наведеній частині позову, а тому належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єктів владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції – гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі – провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивачки в частині зобов`язання відповідачів-1,2 здійснити перерахунок грошового забезпечення (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат та грошової допомоги на оздоровлення), обчисленого виходячи із розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року згідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, у редакції, чинній з 29.01.2020р. та у спірні наведені періоди (з 30.01.2020р. по 24.03.2023р., з 27.03.2023 по 22.03.2024р.), а також і здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Окрім того, щодо необхідності застосування пункту 4 постанови КМУ №704 у редакції, чинній з 29.01.2020р., у тому числі, і до періоду з 20.05.2023 по 22.03.2024р., з урахуванням того, що з 20.05.2023р. набрали чинності та діяли до 18.06.2025р. приписи постанови КМУ №481 від 12.05.2023р., якими було встановлено розрахункову величину для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовців на рівні 1762 грн., суд зазначає наступне.

12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704», пунктом 2 якої внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704, шляхом викладення абзацу першого в такій редакції:

« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Пунктом 3 Постанови КМУ № 481 установлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.

Тобто, з дня набрання чинності Постановою № 481 (20.05.2023) Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762,00 грн.

Проте, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови № 481 неправомірними та визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.

Згідно з частинами першою - третьою статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, з огляду на визначені в частинні третій статті 7 КАС України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 в частині, що суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме закону про Державний бюджет України на відповідний рік не підлягає застосуванню як такий, що є протиправним і таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

Сталою є правова позиція Верховного Суду про те, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

Так, згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19 та від 10.01.2023 у справі № 340/507/22).

Таким чином, пункт 4 Постанови КМУ № 704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), оскільки суд не вправі, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт безвідносно до того чи був він чинним чи ні на момент виникнення спірних відносин.

Наведені правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 17.02.2026р. у справі №520/5814/24, де у пункті 62 цієї постанови, Колегія суддів відступила від своїх висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2025 року у справі №600/3516/24-а та від 22 жовтня 2025 року у справі № 420/3824/25 щодо періодів застосування постанови КМУ №481 (з 20.05.2023р. до 18.06.2025р.).

Такі ж самі правові висновки втілені і у наступних рішеннях Верховного Суду, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.02.2026р. у справі №160/33292/24 та від 06.03.2026р. у справі №140/3734/24.

Наведені правові висновки щодо не застосування приписів постанови КМУ №481 від 12.05.2023р. у період її чинності (з 20.05.2023р. до 18.06.2025р.) є обов`язковими для адміністративного суду при вирішення справ у подібних правовідносинах в силу ч. 5 ст.242 КАС України.

Враховуючи наведене, слід зробити висновок, що і до періоду, починаючи з 20.05.2023р. до 18.06.2025р., а відповідно, і після 18.06.2025р., підлягають застосуванню приписи пункту 4 Постанови КМУ №704, у редакції, чинній з 29.01.2020р., щодо визначення військовослужбовцям розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Між тим, позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача здійснити позивачеві перерахунок грошового забезпечення та провести виплату різниці з урахуванням виплачених сум з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 постанови КМУ №44 за спірний наведений у позові період, задоволенню не підлягають, з огляду на те, що така грошова компенсація виплачується з виплатою грошового забезпечення одночасно згідно п.2-5 Порядку №44, а оскільки перерахунок спірного грошового забезпечення позивачці ще не проведено і не виплачено, відтак, суд приходить до висновку, що ці позовні вимоги направлені на захист ще не порушеного права, тобто направлені на захист права на майбутнє, що суперечить та не відповідає вимогам ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, тому ці позовні вимоги суд вважає передчасними.

Аналогічний правовий висновок міститься і у пункті 63 постанові Верховного Суду від 17.03.2020р. у справі №815/5826/16, які є застосовними і до правовідносин у цій справі в силу ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору за подання даного позову до суду, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки жодних доказів, які б підтверджували понесення саме судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору за подання цього позову до суду першої інстанції, позивачкою не надано з урахуванням того, що вона звільнена від сплати судового збору за подання позову, предметом якого є невиплата заробітної плати (грошового забезпечення) у повному обсязі згідно п.1 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відповідача-1: Військової частини НОМЕР_1 , до Відповідача-2: Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат та грошової допомоги на оздоровлення), без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704 за період з 30.01.2020 по 24.03.2023 включно – протиправними.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) - грошового забезпечення (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат та грошової допомоги на оздоровлення) із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704 за період з 30.01.2020 по 24.03.2023 включно, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати дії Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат та грошової допомоги на оздоровлення), без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704 за період з 27.03.2023 по 22.03.2024 включно – протиправними.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) - грошового забезпечення (у тому числі, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат та грошової допомоги на оздоровлення) із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704 за період з 27.03.2023 по 22.03.2024 включно, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва