Рішення від 19 травня 2026 р. у справі №160/6527/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 рокуСправа №160/6527/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення актуальних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі рішення військово-лікарської комісії від 30.10.2008;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо ОСОБА_1 , відповідно до військово-облікового документа – тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 , а саме:

- змінити категорію обліку з «військовозобов`язаний» на «виключений з військового обліку»;

- внести підставу виключення – визнаний непридатним до військової служби за станом здоров`я з виключенням з військового обліку безстроково (рішення ВЛК від 11.11.2008);

- виключити відомості про перебування позивача у військовому резерві;

- виключити відомості про необхідність проходження базової загальновійськової підготовки.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 . До 13.11.2008 позивач перебував на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , має тимчасове посвідчення № НОМЕР_1 . Згідно рішення військово-лікарської комісії №958363 позивач визнаний непридатним до військової служби зі зняттям з військового обліку за ст. 59 «Б» наказ МОУ №207-99 – хронічні хвороби нирок, безстроково. У лютому місяці 2026 року позивачу від патрульної поліції при перевірці документів стало відомо, що він є військовозобов`язаним. Після оновлення відомостей через застосунок «Резерв+», позивач дізнався про те, що перебуває на військовому обліку як військовозобов`язаний. Наголошує на тому, що у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів міститься недостовірна інформація, а зазначені дані не відповідають фактичному правовому статусу позивача. Позивач звернувся до відповідача з заявою та адвокатським запитом про актуалізацію даних в Реєстрі. Проте, відповідачем було відмовлено у задоволенні заяви позивача та додатково повідомлено про необхідність звернутись до відповідача з медичними та військово-обліковими документами. З такою позицією відповідача позивач не погоджується, що стало підставою для звернення до суду з цією позовною заявою.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2026 відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Цією ж ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Копія ували суду про відкриття провадження у справі була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 20.03.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Копія адміністративного позову з додатками була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 18.03.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідно до ч. 5 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їх офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до п. 37 підрозділу 2 розділу III Положення «Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи» підсистема «Електронний суд» забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

Відповідно до п. 17 підрозділу 1 розділу III Положення «Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи» особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач зареєстрований в Електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Станом на день розгляду справи по суті відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.

Пояснень, заяв або клопотань по суті спору відповідачем до суду також не надано.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Таким чином, відповідач правом на подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) та надання доказів по справі не скористався, з клопотанням про продовження строків на надання відзиву до суду не звертався.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в електронному військово-обліковому документі застосунку «Резерв+» станом на 01.02.2026 ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус військовозобов`язаного, звання солдат.

При цьому, згідно тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 (замість військового квитка) від 13.11.2008, позивача 31.10.2008 ІНФОРМАЦІЯ_5 визнано непридатним до військової служби зі зняттям з військового обліку за ст. 59 «б» Наказ МОУ №207-99, безстроково.

02.02.2026 представником позивача скеровано до відповідача адвокатський запит №1314 щодо актуалізації відомостей в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів про непридатність до військової служби згідно рішення військово-лікарської комісії.

Листом №1395728 від 09.02.2026 представнику позивача повідомлено про те, що позивачу для підтвердження ступеню придатності необхідно з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 з медичними документами, військово-обліковим документом та документом, підтверджуючим особу.

Позивач таку позицію відповідача вважає протиправною, що стало підставою для звернення до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі – призовники, військовозобов`язані та резервісти) визначено Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.03.2017 №1951-VIII (далі – Закон № 1951-VIII).

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону №1951-VIII до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості:

1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до абз. 10 ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Отже, відомості про порушення військовозобов`язаним правил військового обліку відносяться до персональних даних.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних» особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід`ємними і непорушними.

Згідно п. 6 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних» суб`єкт персональних даних має право пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконного чи є недостовірними.

Статтею 276 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) встановлено, що орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов`язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення.

Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про персональні дані» суб`єкт персональних даних має право звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого або до суду.

Володільці чи розпорядники персональних даних зобов`язані вносити зміни до персональних даних також за зверненням інших суб`єктів відносин, пов`язаних із персональними даними, якщо на це є згода суб`єкта персональних даних чи відповідна зміна здійснюється згідно з приписом Уповноваженого або визначених ним посадових осіб секретаріату Уповноваженого чи за рішенням суду, що набрало законної сили (ч. 2 ст. 20 Закону України «Про захист персональних даних»).

Тобто, захист немайнових прав фізичної особи, до яких відноситься і право на персональні дані, підлягає судовому захисту.

Відтак, позовні вимоги позивача про внесення змін до Реєстру стосовно позивача шляхом виключення даних про порушення ним правил військового обліку підлягають судовому захисту.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний (ч. 3 ст. 33 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Згідно ч. 1 ст. 34 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до статті 1 Закону № 1951-VIII Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі Реєстр) інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Частиною 8 статті 5 Закону № 1951-VIII встановлено, що органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних (ч. 9 ст. 5 Закону № 1951-VIII).

Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону № 1951-VIII ведення Реєстру включає:

1) внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів існуючим обліковим даним;

2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами;

3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.

Відповідно до абз. 21 п. 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Абзацом 18 п. 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, встановлено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього положення забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних відповідно до законодавства та в порядку, визначеному Міноборони.

Відтак, до компетенції районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які проживають на відповідній території, та внесення відповідних відомостей про них до Реєстру.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону № 1951-VIII держатель та адміністратори Реєстру, органи адміністрування та ведення Реєстру під час ведення Реєстру забезпечують його захист, зокрема захист цілісності бази даних Реєстру, його апаратного та програмного забезпечення, достовірності даних Реєстру, захист від несанкціонованого доступу, незаконного використання, незаконного копіювання, спотворення, знищення даних Реєстру, безпеку персональних даних, відповідно до цього Закону, законів України «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах», «;Про захист персональних даних» та міжнародних договорів у сфері захисту інформації, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 2 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що персональні дані мають бути точними, достовірними та оновлюватися в міру потреби, визначеної метою їх обробки.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону № 1951-VIII персональні та службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів вносяться до бази даних Реєстру у формі запису сукупності всіх даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів, передбачених статтями 7 і 8 цього Закону.

Статтею 7 Закону № 1951-VIII визначено виключний перелік персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста, які можуть бути внесені в Реєстр, а статтею 8 Закону № 1951-VIII службових даних.

Зокрема, п. 201 ч. 1 ст. 7 Закону № 1951-VIII передбачено внесення до Реєстру відомостей про притягнення призовника, військовозобов`язаного та резервіста до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).

Будь-яких інших відомостей щодо порушення призовником, військовозобов`язаним та резервістом дотримання правил військового обліку, що підлягають внесенню до Реєстру, статтями 7 і 8 Закону № 1951-VIII не передбачено.

З вищевикладеного слідує, що у військово-обліковому документі, що сформований через мобільний застосунок «Резерв+», відомості про порушення призовником, військовозобов`язаним і резервістом правил військового обліку, зокрема шляхом розміщення інформації про розшук особи територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, можуть відображатися лише в тому випадку, коли до Реєстру стосовно відповідної особи введено дані про її притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 2101 КУпАП, а саме: дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення.

Судом встановлено, що з даними, сформованими 01.02.2026 через мобільний застосунок «Резерв+», позивач є військовозобов`язаним, придатний до військової служби.

Як встановлено судом зі змісту тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 (замість військового квитка) від 13.11.2008, позивача 31.10.2008 ІНФОРМАЦІЯ_5 визнано непридатним до військової служби зі зняттям з військового обліку за ст. 59 «б» Наказ МОУ №207-99, безстроково.

Наказом Міністерства оборони України № 207 від 12.07.1999 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.07.1999 за №501/3794) були внесені зміни та доповнення до наказу Міністра оборони України від 4 січня 1999 року № 2, яким затверджено Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України. Наказ № 2 установлював порядок медичного огляду, у тому числі, призовників. Додатком 1 до цього Положення затверджений Розклад хвороб, станів і фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби у Збройних Силах України.

Статтею 59 Розкладу визначались хронічні захворювання нирок, пунктом «б» якої з помірним порушенням функцій. Наслідком наявності такої хвороби була непридатність до військової служби із зняттям з військового обліку громадян при приписці до призовних дільниць та призові на строкову військову службу.

При цьому, стаття 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ не містила такої підстави для зняття з військового обліку. Згідно статті 37 цього Закону в редакції станом на 01.01.2008, громадяни України, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку підлягали виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах.

Суд звертає увагу, що стаття 37 Закону №2232-ХІІ до 18.06.1999 мала редакцію, відповідно до якої визнані непридатними до військової служби підлягали саме зняттю з військового обліку. Законом України №776-ХІУ від 18.06.1999 Закон №2232-ХІІ був викладений в новій редакції, яка передбачала вже процедури і зняття, і виключення з військового обліку в залежності від підстав.

Наказ Міністра оборони України від 4 січня 1999 року № 2 змін в цій частині не зазнав, залишивши формулювання, яке відповідало не чинній редакції статті 37 Закону №2232-ХІІ стосовно призовників. Залишилась без змін і форма військового квитка, затвердженого Указом Президента України № 263/94 від 25.05.1994, яка також не передбачала внесення такого запису, як виключення з військового обліку.

В контексті наведеного, суд вважає, що застосуванню підлягало формулювання, яке визначено спеціальним Законом №2232-ХІІ, а не підзаконними нормативно-правовими актами, які не були приведені у відповідність до редакції останнього.

Однак, в подальшому, з 28.11.2008 наведені вище накази Міністерства оборони України № 2 і № 207 втратили чинність у зв`язку із прийняттям нового наказу № 402 від 14.08.2008 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за №1109/15800), яким затверджене інше Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України. Згідно Розкладу хвороб, станів і фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (Додаток 1 до Положення), хвороби сечостатевої системи віднесені до статей 66, 67, пунктом «б» яких з помірним порушенням функцій. Наслідком наявності такої хвороби стала непридатність до військової служби в мирний час, обмежена придатність у воєнний час щодо, у тому числі, громадян при приписці до призовних дільниць та призові на строкову військову службу.

Отже, до 28.11.2008 наслідком хвороби нирок була непридатність до військової служби, після 28.11.2008 непридатність до військової служби у мирний час.

Логічним був би висновок про те, що, оскільки позивач був визнаний непридатним до військової служби до 28.11.2008, він підлягає виключенню з військового обліку з часу визнання таким, тобто з 31.10.2008.

Водночас, відповідно до запису у тимчасовому посвідченні № НОМЕР_1 (замість військового квитка) від 13.11.2008, позивача 31.10.2008 відповідно до норм законодавства що діяли на той час, було знято з військового обліку, а не виключено.

З огляду на наведене, суд прийшов до висновку, що доводи позивача стосовно того, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невнесення актуальних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів стосовно позивача на підставі рішення військово-лікарської комісії від 30.10.2008 є безпідставними та необґрунтованими. Інформація щодо ступеня придатності позивача до військової служби, в Єдиному державному реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів – відсутня.

Інші доводи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, не підтверджені матеріалами справи, відповідно задоволенню не підлягають.

Враховуючи відмову у задоволені позовних вимог, судові витрати між сторонами справи розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст судового рішення складено та підписано 20.05.2026 року.

Суддя О.М. Неклеса