Рішення від 19 травня 2026 р. у справі №140/2367/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року ЛуцькСправа № 140/2367/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі – ГУ ПФУ в Кіровоградській області) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії від 06.02.2026 №032450010402; зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу період навчання у Професійно-технічному училищі з 01.09.1998 по 30.06.1999 та до пільгового стажу роботи за Списком №1 період з 17.11.2002 по 26.06.2003 та призначити пенсію за віком на пільгових умовах з 20.02.2026 (дати досягнення пенсійного віку).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.01.2026 позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Однак рішенням ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 06.02.2026 №032450010402 у призначенні такої пенсії відмовлено у зв`язку з недосягненням позивачем пенсійного віку (50 років). Також відповідачем не зараховано до страхового стажу період навчання згідно диплому ( НОМЕР_1 від 30.06.1999), так як не зазначено дату початку навчання. Додатково до пільгового стажу не зараховано період трудової діяльності згідно пільгової довідки (№05 від 14.01.2026) з 17.11.2002 по 26.06.2003, оскільки між наказами про результати проведення атестації робочих місць від 18.11.1997 №103 та від 27.06.2003 №156 проміжок часу перевищує 5 років.

Позивач не погоджується із рішенням відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та, з покликанням на рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, вказує, що оскільки на час звернення із заявою про призначення пенсії вона досягла 45-річного віку, мала 36 років 07 місяців 08 днів страхового стажу, з них 13 років 01 місяць 03 дні пільгового стажу за Списком № 1, тому набула право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Крім того, у відповідача не було підстав не зараховувати період навчання до страхового стажу, оскільки період навчання позивача підтверджується записом у трудовій книжці НОМЕР_2 .

Разом з тим, між наказами про результати атестації робочих місць від 18.11.1997 №103 та від 27.06.2003 №156 дійсно наявний проміжок понад 5 років, однак таке порушення строків проведення атестації виникло не з вини позивача, оскільки обов`язок щодо своєчасного проведення атестації покладається на роботодавця. Сам факт перевищення п`ятирічного строку між атестаціями робочих місць за відсутності вини працівника не може бути підставою для відмови у зарахуванні відповідного періоду до пільгового стажу. У зазначені періоди позивач виконувала роботи за професією машиніста крану (кранівника), зайнятого на гарячих ділянках робіт у ливарному цеху, що передбачено Списком №1 відповідно до постанов КМУ №162 від 11.03.1994 та №36 від 16.01.2003, а тому період з 17.11.2002 по 26.06.2003 повинен бути зарахований до пільгового стажу за Списком №1.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

У відзиві на позовну заяву відповідач позовних вимог не визнав та просив у їх задоволенні відмовити повністю. В обґрунтування цієї позиції зазначив, що згідно наданих до заяви про призначення пенсії документів страховий стаж позивача складає 36 років 07 місяців 08 днів, пільговий стаж за Списком № 1 складає 13 років 01 місяць 03 дні, проте її вік становить 46 років, тобто вона не досягла пенсійного віку – 50 років, тому вважає рішення від 06.02.2026 №032450010402 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах правомірним. Крім того, до страхового стажу не враховано період навчання згідно диплому ( НОМЕР_1 від 30.06.1999), так як не зазначена дата початку навчання. До пільгового стажу не враховано період трудової діяльності згідно пільгової довідки (№ 05 від 14.01.2026) з 17.11.2002 по 26.06.2003, оскільки між наказами про результати проведення атестації робочих місць від 18.11.1997 № 103 та від 27.06.2003 № 156 проміжок часу перевищує 5 років.

Інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

29.01.2026 позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії віком на пільгових умовах як працівнику, зайнятому повний робочий день на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1, долучивши до такої заяви відповідний пакет документів, та вказану заяву про призначення пенсії за принципом екстериторіальності було скеровано до ГУ ПФУ в Кіровоградській області.

06.02.2026 ГУ ПФУ в Кіровоградській області прийнято рішення №032450010402 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв`язку з недосягнення необхідного віку (50 років), передбаченого пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому у вказаному рішенні зазначено, що вік позивача на дату звернення – 44 роки; страховий стаж складає 36 років 07 місяців 08 днів, пільговий стаж за Списком № 1 складає 13 років 01 місяць 03 дні. В ході розгляду документів до страхового стажу не враховано період навчання згідно диплому ( НОМЕР_1 від 30.06.1999), так як не зазначена дата початку навчання. До пільгового стажу не враховано період трудової діяльності згідно пільгової довідки (№ 05 від 14.01.2026) з 17.11.2002 по 26.06.2003, оскільки між наказами про результати проведення атестації робочих місць від 18.11.1997 № 103 та від 27.06.2003 № 156 проміжок часу перевищує 5 років.

При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Згідно із пунктом «а» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ, в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII (далі - Закон № 213-VIII), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Законом № 213-VIII (набрав чинності 01.04.2015) стаття 13 Закону № 1788-ХІІ була викладена в новій редакції, відповідно до якої на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

45 років - по 31 березня 1970 року включно;

45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року;

46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року;

46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року;

47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року;

47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року;

48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року;

48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року;

49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року;

49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року;

50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.

Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII (далі - рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020):

визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII;

стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;

застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам».

Згідно із пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) на пільгових умовах пенсія за віком призначається:

працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно;

45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року;

46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року;

46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року;

47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року;

47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року;

48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року;

48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року;

49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року;

49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року;

50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин у даній справі була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020) з одного боку, та Законом № 1058-IV - з іншого, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах за Списком № 1 для жінок, а саме перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років.

При вирішенні даного спору суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, яке є правонаступником Управління ПФУ в Попаснянському районі Луганської області, про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання призначити пенсію, які полягають у такому.

Норми Законів № 1788-ХІІ та № 1058-IV регулюють одне і те ж коло відносин, явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»). Оскільки у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи (такий правовий висновок сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а), тому застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, а не Закону № 1058-IV.

Отже, право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 на підставі Закону № 1788-ХІІ (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020) мають жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах.

З матеріалів цієї справи вбачається, що на час звернення за призначенням пенсії (29.01.2026) позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла віку 44 років, згідно оскаржуваного у даній справі рішення ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 06.02.2026 №032450010402 безспірний страховий стаж позивача становить 36 років 07 місяців 08 днів, з них 13 років 01 місяць 03 дні - пільговий стаж за Списком № 1 (при необхідному не менше 7 років 6 місяців).

Відтак, суд дійшов висновку про те, що оскільки на момент звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах 29.01.2026, позивачу виповнилось 44 роки 11 місяців, що не заперечується відповідачем, тобто позивач звернувся за призначенням пенсії не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку 45 років, що є допустимим відповідно до пункту 1.7. Порядку № 22-1, мала страховий стаж 36 років 07 місяців 08 днів, з них 13 років 01 місяць 03 дні - пільговий стаж за Списком № 1 (при необхідному не менше 7 років 6 місяців), про що подала необхідні документи, тому позивач має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі Закону № 1788-ХІІ (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020).

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що рішення ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 06.02.2026 №032450010402 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії є протиправним й підлягає скасуванню.

Щодо решти позовних вимог, суд зазначає таке.

З рішення ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 06.02.2026 №032450010402 також видно, що до страхового стажу не зараховано період навчання згідно диплому ( НОМЕР_1 від 30.06.1999), так як не зазначено дату початку навчання.

Згідно з пунктом «д» частини третьої статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Отже, законодавець передбачав можливість зарахування до страхового стажу періоду навчання і визначив для цього певні умови та порядок.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеного закону, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Надалі у пунктах з 3 по 16 Порядку №637 визначено документи, що підтверджують трудових стаж. З аналізу положень цих пунктів слідує, що мається на увазі перелік відповідних документів, які підтверджують ті чи інші періоди роботи у разі відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу.

Як встановлено судом, на підтвердження періоду навчання позивачем надано копії трудової книжки серії НОМЕР_2 , диплому кваліфікованого робітника серії НОМЕР_1 та додатку до диплома кваліфікованого робітника, в якому зазначено, що позивач у 1999 році закінчила професійно-технічне училище №11 (м. Нововолинськ Волинська область) і здобула кваліфікацію перукар.

Так, у вказаному дипломі та додатку до диплома відсутня дата початку навчання позивача.

Разом з тим, у трудовій книжці серії НОМЕР_2 містяться записи №1 та №2 про навчання позивача у професійно-технічному училищі №11 (м. Нововолинськ) в період з 01.09.1998 по 30.06.1999.

Отже, відповідно до відомостей з диплома кваліфікованого робітника серії НОМЕР_1 та додатку до диплома кваліфікованого робітника, а також записів №1 та №2 у трудовій книжці серії НОМЕР_2 , позивач має право на зарахування до загального страхового стажу період навчання з 01.09.1998 по 30.06.1999 у професійно-технічному училищі №11 (м. Нововолинськ).

Крім того, ГУ ПФУ в Кіровоградській області до пільгового стажу не враховано період трудової діяльності згідно пільгової довідки (№ 05 від 14.01.2026) з 17.11.2002 по 26.06.2003, оскільки між наказами про результати проведення атестації робочих місць від 18.11.1997 № 103 та від 27.06.2003 № 156 проміжок часу перевищує 5 років та з приводу цього суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку №383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Згідно з пунктом 4.3 Порядку №383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше приведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 №41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Атестація робочих місць передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам, і правилам, установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

За змістом пунктів 8 та 9 Порядку проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, норма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо. При цьому особа, яка працює на посаді, робоче місце по якій підлягає атестації відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць. Роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а виснувала, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1.

У контексті спірних правовідносин суд зазначає, що несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства (в оскаржуваному рішенні зазначено - наявна перерва між проведеними атестаціями) не може бути підставою для відмови в зарахуванні періоду роботи позивача з 17.11.2002 по 26.06.2003 до пільгового стажу за Списком №1 (за наявності інших доказів, які підтверджують умови та характер виконуваної роботи, зайнятість повний робочий день).

Враховуючи вище наведене суд дійшов висновку, що період роботи позивача з 17.11.2002 по 26.06.2003 безпідставно не був зарахований до пільгового стажу за Списком №1 згідно записів її трудової книжки та довідки про підтвердження пільгового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №05 від 14.01.2026, а тому позовні вимоги в частині про зобов`язання відповідача зарахувати до пільгового стажу за Списком № 1 вказаний період роботи підлягають до задоволення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Враховуючи наведене, пенсія позивачу має бути призначена саме з 20.02.2026 (тобто з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку), оскільки звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити у спосіб визнання протиправними та скасування рішення ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 06.02.2026 №032450010402 про відмову у призначенні пенсії та зобов`язання відповідача призначити позивачу з 20.02.2026 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України №1788-ХІІ, зарахувавши до страхового стажу період навчання з 01.09.1998 по 30.06.1999 та до пільгового стажу роботи за Списком №1 період роботи з 17.11.2002 по 26.06.2003.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 1064,96 грн., сплачений квитанцією від 13.02.2026.

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу до матеріалів справи долучено договір про надання професійної правничої допомоги від 12.02.2026 №02, укладений між адвокатом Гілем Ю. П. та позивачем, та акт прийому-передачі виконаних робіт від 12.02.2026.

Відповідно до пункту 1.1 Договору про надання професійної правничої допомоги від 12.02.2026 №02 адвокат бере на себе зобов`язання надавати необхідну правову допомогу клієнту у вирішенні спору про скасування рішення ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 06.02.2026 №0324500410402 та зобов`язання ГУ ПФУ в Кіровоградській області вчинити дії, яке підлягає розгляду у Волинському окружному адміністративному суді.

Згідно із актом від 12.02.2026 виконавець виконав роботи стосовно вирішення спору про скасування рішення ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 06.02.2026 №0324500410402 та зобов`язання ГУ ПФУ в Кіровоградській області вчинити дії, в тому числі підготовлення та подання позовної заяви, дослідження судової практики та формування правової позиції у розмірі 5000,00 грн.

Позивачем не подані докази фактичної оплати правничої допомоги в сумі 56000,00 грн, проте суд з урахуванням правового висновку у постановах Верховного Суду від 29.10.2020 (справа №686/5064/20), від 05.03.2021 (справа №200/10801/19-а), від 16.03.2021 (справа №520/12065/19), від 23.12.2021 (справа №280/1361/21) та ін. виходить з того, що відшкодуванню підлягають витрати незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву від 19.03.2026 заперечив проти стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. Вказує, що відсутнє документальне підтвердження витрат на правову допомогу.

Суд вказує, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.

Крім того, враховуючи вимоги статей 134, 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев`ятою статті 139 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Таким чином, з наведеної правової позиції слідує, що суд вправі зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката і з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев`ятою статті 139 КАС України, з урахуванням конкретних обставин справи та з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України (зокрема, складність справи, яку розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження; час, який об`єктивно необхідно було витратити на підготовку позовної заяви, зважаючи на обсяг наданих адвокатом послуг), враховуючи викладені у відзиві заперечення щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, а також часткове задоволення позовних вимог, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Отже, враховуючи вищевикладене, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути на користь позивача судові витрати у загальній сумі 4064,96 грн, в тому числі: судовий збір у розмірі 1064,96 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 06.02.2026 №032450010402 про відмову у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 з 20.02.2026 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, зарахувавши до страхового стажу період навчання з 01.09.1998 по 30.06.1999 та до пільгового стажу роботи за Списком №1 період роботи з 17.11.2002 по 26.06.2003.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у загальній сумі 4064,96 грн (чотири тисячі шістдесят чотири гон 96 коп.коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (25009, Кіровоградська область, місто Кропивницький, вулиця Соборна, 7а, код ЄДРПОУ 20632802).

Суддя О. О. Андрусенко