Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №522/4960/26-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/4960/26-Е

Провадження №2-а/522/248/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді – Науменко А.В.,

за участі секретаря судового засідання – Зелінська К.Ю..,

розглянувши у порядку спрощеного провадження (з урахуванням особливостей встановлених ст.ст. 268-271, 286 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення.

Позивач обґрунтовує позов тим, що постанова ІНФОРМАЦІЯ_3 від 19.03.2026 № R433356 про накладення на нього адміністративного стягнення за ч. 3 ст. 210 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 8500 грн є протиправною, необґрунтованою та підлягає скасуванню у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, порушенням строків притягнення до відповідальності та прийняттям рішення неповноважним органом.

Позивач вказує, що з 21 червня 2012 року він був законно виключений з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_4 за досягненням граничного віку перебування в запасі, що підтверджується відповідними відмітками у його паспорті та військовому квитку, а чинне законодавство України не передбачає механізму автоматичного поновлення статусу військовозобов`язаного для таких осіб або обов`язку самостійно вчиняти дії щодо повторної постановки на облік. У зв`язку з окупацією АР Крим позивач у грудні 2014 року набув статусу внутрішньо переміщеної особи та зареєстрував місце свого проживання у м. Одесі, яке з того часу не змінював, а спеціальні норми ч. 3 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» щодо обов`язку ВПО стати на військовий облік протягом семи днів з дати взяття на облік були введені в дію лише 18.05.2024 Законом № 3633-IX і не мають зворотної сили в часі.

Крім того, при винесенні оскаржуваної постанови відповідачем було проігноровано примітку до ст. 210 КУпАП, яка забороняє застосування штрафів у разі можливості отримання держателем Реєстру персональних даних військовозобов`язаного шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими державними реєстрами та базою даних «Дія», де актуальні відомості про місце проживання позивача перебували у вільному доступі.

Позивач також наголошує на порушенні відповідачем положень ст. 38 КУпАП щодо строків накладення стягнення та недотриманні імперативних вимог територіальної підсудності, оскільки відповідно до Положення про ІНФОРМАЦІЯ_5 , затвердженого Постановою КМУ № 154, повноваження щодо ведення військового обліку та розгляду справ про адміністративні правопорушення здійснюються виключно за територіальним принципом за зареєстрованим місцем проживання особи, у зв`язку з чим у ІНФОРМАЦІЯ_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) були відсутні будь-які правові підстави для взяття мешканця м. Одеси на військовий облік та притягнення його до адміністративної відповідальності.

На підставі викладеного, керуючись статтями 38, 247, 293 КУпАП, позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову від 19.03.2026 № R433356, закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення, зобов`язати повернути сплачені кошти в розмірі 8500 грн та вирішити питання про відшкодування витрат на сплату судового збору.

Ухвалою суду від 03.04.2026 року провадження по справі відкрито та призначено справу до розгляду.

10.04.2026 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ) у відзиві на позовну заяву заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, посилаючись на правомірність дії та рішень органів військового управління.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, посилаючись на законність своїх дій та відсутність підстав для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Уповноважений орган зазначає, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2024 № 932 «Про реалізацію експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів», взяття громадян на військовий облік здійснюється ТЦК та СП за зареєстрованим або задекларованим місцем проживання, а за його відсутності — органом, визначеним Генеральним штабом Збройних Сил України. На виконання зазначених нормативно-правових актів та на підставі рішення вищого штабу, позивача в ході автоматичної верифікації даних було автоматично зараховано на військовий облік саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 , при цьому безпосередньо самим відповідачем окремого рішення про взяття на облік не приймалося.

Відповідач наголошує, що норми статей 33 та 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» покладають на громадян імперативний обов`язок уточнити свої облікові дані та стати на військовий облік за місцем фактичного проживання (перебування), у тому числі за місцем обліку як внутрішньо переміщеної особи. Оскільки ОСОБА_1 не вчинив передбачених законом дій, особисто до ІНФОРМАЦІЯ_3 не з`являвся та оригіналів документів для перевірки не надавав, у відповідача виникли обґрунтовані підстави вважати, що громадянин ухиляється від виконання військового обов`язку.

Крім того, відповідач зауважує, що у зв`язку з неможливістю складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці через фізичну відсутність особи, ІНФОРМАЦІЯ_7 , керуючись пунктами 56 та 79 Порядку організації та ведення військового обліку, затвердженого Постановою КМУ № 1487, діяв виключно в межах наданих повноважень, надіславши в електронній формі через взаємодію Реєстру та системи МВС правомірне звернення до органів Національної поліції України щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення позивача для притягнення його до відповідальності за статтями 210, 210-1 КУпАП. З огляду на допущене позивачем триваюче порушення правил військового обліку в особливий період, відповідач вважає оскаржувану постанову законною, а позовні вимоги про її скасування, закриття провадження та повернення коштів — безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 14.04.2026 року судом вирішено витребувати у ІНФОРМАЦІЯ_2 :

- належним чином засвідчені копії матеріалів адміністративної справи про притягнення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_8 до адміністративної відповідальності на підставі постанови № R433356 від 19.03.2026 року.

17.04.2026 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 15.04.2026 року вирішено витребувати у ІНФОРМАЦІЯ_9 :

- належним чином засвідчені копії матеріалів адміністративної справи про притягнення ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_10 до адміністративної відповідальності на підставі постанови № МВ/339/1 від 03.02.2026 року.

17.04.2026 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

Позивач у відповіді на відзив просить суд відхилити заперечення відповідача та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на суттєві процесуальні порушення при поданні відзиву, відсутність у підписанта належних повноважень та безпідставність заперечень по суті спору.

Процесуальне обґрунтування відповіді базується на недотриманні відповідачем вимог статті 162 КАС України щодо змісту та порядку подання заяви по суті справи. Позивач зазначає, що у відзиві не вказано повної адреси представника, що унеможливлює направлення процесуальних документів, а також виявлено очевидну невідповідність між переліком додатків у тексті та фактично доданими електронними файлами. Крім того, всупереч імперативним вимогам процесуального закону, відповідач не надіслав копію відзиву з додатками на адресу позивача та іншого учасника справи, а натомість надав квитанцію про направлення документів на власну ж адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Окрему увагу позивач звертає на відсутність належного підтвердження повноважень особи, яка підписала відзив. Надіслана суду довіреність у порядку передоручення оформлена у простій письмовій формі, що прямо суперечить вимогам статей 59 КАС України та 245 Цивільного кодексу України, які передбачають обов`язкове нотаріальне посвідчення довіреностей, виданих у порядку передоручення. Відповідно до статей 215, 219 ЦК України такий правочин є нікчемним, не створює юридичних наслідків та свідчить про те, що відзив подано неповноважною особою, чиї дії не можуть бути визнані судом.

Щодо матеріально-правового аспекту спору, позивач наголошує, що зміст заперечень відповідача свідчить про помилкове сприйняття ним предмета позову, оскільки у відзиві спростовуються вимоги щодо оскарження дій із ведення Реєстру, які позивачем узагалі не заявлялися. Водночас відповідач фактично визнав ключові обставини позову, підтвердивши, що зарахування позивача на військовий облік відбулося в автоматичному режимі на підставі Постанови КМУ № 932 за результатами взаємодії державних реєстрів, і таке взяття на облік було здійснено без дотримання принципу територіальності та не за фактичним місцем проживання особи. На підставі викладеного позивач вважає заперечення відповідача необґрунтованими та просить суд не брати їх до уваги при вирішенні справи.

20.04.2026 року від відповідача ( ІНФОРМАЦІЯ_11 ) до суду надійшов відзив на позовну заяву.

ІНФОРМАЦІЯ_11 зазначає, що відповідно до приписів частин 5, 6 статті 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» обласні ТЦК та СП є виключно органами адміністрування цього Реєстру в межах своїх повноважень, тоді як безпосереднє внесення відомостей та змін до бази даних покладено чинним законодавством на районні та міські ТЦК та СП як органи ведення Реєстру, у зв`язку з чим у відповідача відсутні повноваження щодо вчинення таких дій.

Щодо суті правопорушення та процедури притягнення позивача до відповідальності, відповідач наголошує, що згідно з вимогами Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Постанови КМУ № 1487, призовники, військовозобов`язані та резервісти зобов`язані перебувати на військовому обліку за задекларованим місцем проживання та в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи стати на облік у ТЦК та СП за новим місцем перебування. У зв`язку з недотриманням позивачем зазначених правил військового обліку, уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_3 20.01.2026 року було правомірно сформовано та внесено до Реєстру електронне повідомлення до органів Національної поліції України про порушення правил військового обліку.

Крім того, відповідач відхиляє доводи позивача щодо пропуску строків накладення адміністративного стягнення, стверджуючи, що факт вчинення правопорушення за даними Єдиного державного реєстру був виявлений уповноваженим органом 20.01.2026, а оскаржувану постанову № R433356 за ч. 3 ст. 210 КУпАП винесено 19.03.2026 із одночасним анулюванням запису про розшук, що повністю відповідає визначеному статтею 38 КУпАП тримісячному строку з дня виявлення проступку в особливий період.

На підставі викладеного, керуючись нормами КУпАП та Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач вважає оскаржувану постанову законною, а вимоги про її скасування та повернення сплаченого штрафу — безпідставними, у зв`язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

18.05.2026 року від ІНФОРМАЦІЯ_5 надійшла заява про розгляд справи без участі.

19.05.2026 року від позивача до суду надійшла заява про долучення доказів.

У судове засідання призначене на 19.05.2026 року сторони не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 286 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази, дійшов наступного висновку.

Згідно ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Судом встановлено, що постановою ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № R433356 від 19.03.2026 року ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 гривень.

Згідно з фабулою зазначеної постанови, підставою для притягнення до відповідальності стало нібито порушення позивачем вимог ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» що виявилося у тому, що він не став на військовий облік за новою адресою.

З довідки переселенця № 5105-2962 вбачається, що ОСОБА_1 з 02.12.2014 року зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .

Також судом встановлено, що позивач працює в ТОВ «Ясні зорі». Довідкою ТОВ «Ясні зорі» підтверджується, що ТОВ «Ясні зорі» здійснює ведення персонального обліку та звіряння даних карток первинного обліку з обліковими даними відповідних районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, в тому числі і відносно позивача, що підтверджується Актом перевірки стану військового обліку проведеної 26.11.2025 року.

З відомостей з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів № 20250505-891618 вбачається, що ОСОБА_3 Виключено з військового обліку.

Суд погоджується з позицією позивача та зазначає, що статтею 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено вичерпний перелік підстав для взяття громадян на військовий облік військовозобов`язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки. Системний аналіз зазначених норм свідчить, що обов`язок призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які залишили або покинули своє місце проживання, стати на військовий облік у ТЦК та СП за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи протягом семи днів з дати взяття на такий облік, був внесений до тексту цієї статті Законом України № 3633-IX та набув чинності лише 18.05.2024.

Оскільки матеріалами справи підтверджується, що позивач був зареєстрований як внутрішньо переміщена особа ще у грудні 2014 року і з того часу адреси свого місця проживання не змінював, суд доходить висновку про відсутність у його діях ознак складу адміністративного правопорушення. Навіть за умови припущення, що позивач у певний час міг втратити статус особи, виключеної з військового обліку, спеціальна норма щодо семиденного строку для постановки на облік ВПО не має зворотної сили в часі, а тому передбачений чинною редакцією статті 37 Закону обов`язок у позивача не виник і не міг бути ним порушений.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно з ст. 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи чи інтереси.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, суд враховує наступне.

За змістом ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною 3 статті 210-1 КУпАП (в редакції чинній на момент винесення оскаржуваної постанови) передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період – порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Адміністративні справи про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України) згідно ст.235 КУпАП розглядають територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу проводиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу (ч. 2ст. 251 КУпАП).

Згідно з ст.254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Відповідно до ст. 256 КУпАП в протоколі про адміністративне правопорушення зазначається: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім`я, по-батькові особи, яка склала протокол, відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення, прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, інші відомості, необхідні для вирішення справи.

При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Аналізуючи наведені положення законодавства, слід дійти висновку, що розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється щодо правопорушника в межах протоколу про адміністративне правопорушення, який є єдиною підставою для ініціювання притягнення особи до адміністративної відповідальності. Протокол про адміністративне правопорушення як підстава для притягнення особи до відповідальності та як один із засобів доказування (ст.251 КУпАП) у будь-якому разі повинен відповідати вимогам ст.256 КУпАП. Протокол складається у присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, з роз`ясненням їй прав та обов`язків, а також врученням їй копії протоколу.

Згідно з п.1 ч.1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події та складу адміністративного правопорушення доводиться шляхом подання доказів.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон від 25.03.1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу».

Правила військового обліку встановлені Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі - Порядок), Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154.

За змістом цих нормативно-правових актів, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період.

За визначенням у Законі України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.

Згідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 18 липня 2020 року у справі №216/5226/16-а, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факт порушення позивачем Правил військового обліку. Сама постанова без обґрунтування її доказами не дає підстав для висновку про вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст.62 Конституції України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У рекомендаціях № R (91) 1 Комітету Ради Європи Державам-Членам стосовно адміністративних санкцій від 13.02.1991р. рекомендовано керуватись у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов`язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

Враховуючи постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, закон покладає на відповідача обов`язок довести законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, направленого на переслідування особи позивача в порядку КУпАП.

Відповідачі не виконали обов`язку доведення правомірності прийнятого рішення. Матеріали справи не містять доказів вчинення позивачем правопорушення, інші матеріали справи спростовують факт вчинення позивачем правопорушення.

З врахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 1 КУпАП, оскільки доказів на підтвердження вчинення ним адміністративного правопорушення відповідачами не надано.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутності події і складу адміністративного правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю.

Пунктом 3 ч. 3 ст. 286 КАС України визначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги, що вчинення позивачем адміністративного правопорушення не підтверджується достатніми доказами, відповідачем в ході розгляду справи не доведено правомірність винесення постанови відносно позивача, відтак суд вважає за необхідне скасувати постанову, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

З огляду на вищевикладене, відсутні підстави наводити доводи іншим аргументам позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 19, 55 Конституції України, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ст. ст. 9, 210-1, 235, 251, 254, 256, 280, 283 КУпАП, ст. ст. 2, 6, 9, 77, 79, 132, 139, 241-246, 286, 293 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення – задовольнити.

Скасувати постанову № R433356 від 19/03/2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 1 КУпАП та накладення стягнення у вигляді штрафу.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 1 КУпАП - закрити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: А.В. Науменко

19.05.26