Рішення від 17 травня 2026 р. у справі №521/12332/25 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа № 521/12332/25

Номер провадження № 2/521/3895/26

Рішення

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.05.2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді - Леонова О.С.,

при секретарі судового засідання Должненко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі №219, в місті Одеса цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача

У липні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Хаджибейського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2 , у якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі — ДТП), у розмірі 55 000 гривень та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 05 березня 2025 року по вулиці Олексія Вадатурського, 61А, в м. Одесі сталася ДТП за участю автомобіля Renault Duster (д.н.з. НОМЕР_1 ) під керуванням відповідача ОСОБА_2 та електромотоцикла Like bike (серійний номер ВС002701) під керуванням позивача. За твердженням позивача, винуватицею ДТП є відповідач, яка на місці пригоди визнала свою провину, склала відповідну розписку із зобов`язанням відшкодувати витрати на ремонт або заміну мотоцикла, а також сплатила позивачу аванс у розмірі 35 000 гривень. Внаслідок ДТП електромотоцикл позивача отримав серйозні механічні пошкодження. Згодом з`ясувалося, що відновлювальний ремонт транспортного засобу є неможливим, через що він був викуплений сервісним центром на запчастини за 30 000 гривень. Позивач наголошує, що первісна вартість придбаного ним мотоцикла становила 130 000 гривень. Здійснивши розрахунок (130 000 грн вартість майна - 30 000 грн за реалізовані залишки - 35 000 грн сплаченого відповідачем авансу), позивач визначив суму невідшкодованої шкоди у розмірі 55 000 гривень, яку просить стягнути з безпосереднього заподіювача шкоди.

Стислий виклад заперечень відповідача

17 березня 2026 року до суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача — адвоката Козака І.С. надійшов відзив на позовну заяву, в якому сторона відповідача просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечення ґрунтуються на двох основних доводах:

По-перше, відповідач зазначає, що є неналежним суб`єктом відповідальності. Представник вказує, що ДТП насправді сталася 09 травня 2025 року (що слідує з тексту долученої до справи розписки), а не 05 березня, як вказує позивач. На момент події цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 під час керування автомобілем Renault Duster була застрахована у ПАТ «НАСК «ОРАНТА» згідно з полісом № 228520846, який діяв з 15.04.2025 року. Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду (зокрема, у справі № 147/66/17), представник наголошує, що основний тягар відшкодування в межах ліміту (250 000 грн за шкоду майну) несе страховик. Оскільки позивач не звертався до страхової компанії за виплатою, покладання обов`язку з відшкодування на страхувальника є незаконним.

По-друге, відповідач вказує на недоведеність розміру шкоди.

Зазначається, що позивач в порушення Закону України «Про оцінку майна...» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів не надав висновку експерта або звіту про оцінку майна. Надані позивачем чек із магазину та акт викупу мотоцикла на запчастини не можуть вважатися належними доказами ринкової вартості транспортного засобу на момент ДТП, вартості відновлювального ремонту чи коефіцієнта фізичного зносу.

Заяви, клопотання учасників справи

Представник відповідача у відзиві заявив клопотання про розгляд справи за відсутності сторони відповідача. Також представник відповідача заявив про намір подати докази понесення витрат на професійну правничу допомогу в орієнтовному розмірі 20 000 гривень протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

Позивач заяв про розгляд справи за його відсутності під час розгляду справи по суті не подавав, брав участь у судовому засіданні.

Інші процесуальні дії у справі

Ухвалою судді Хаджибейського районного суду міста Одеси від 04 серпня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом сторін. Виклик відповідача здійснювався через оголошення на офіційному веб-порталі Судової влади України у зв`язку з відсутністю офіційних відомостей про реєстрацію.

18 листопада 2025 року судом було ухвалено заочне рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю.

22 січня 2026 року представник відповідача подав заяву про перегляд заочного рішення.

Ухвалою суду від 23 січня 2026 року заявнику було поновлено пропущений строк, а заяву прийнято до провадження.

Ухвалою суду від 17 лютого 2026 року заяву представника відповідача задоволено, заочне рішення суду від 18.11.2025 року скасовано. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 08 квітня 2026 року підготовче провадження у справі було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

У судове засідання під час розгляду справи по суті позивач ОСОБА_1 з`явився. Свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, та просив суд їх задовольнити.

Відповідач та її представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Відповідно до поданого раніше клопотання, представник відповідача просив проводити судовий розгляд без їхньої участі. За таких обставин, згідно з вимогами ст. 223 ЦПК України, суд ухвалив провести розгляд справи за відсутності сторони відповідача.

Суд встановив, що між сторонами виникли розбіжності щодо дати скоєння дорожньо-транспортної пригоди (далі — ДТП). Позивач зазначав дату 05 березня 2025 року, тоді як представник відповідача стверджував, що подія мала місце 09 травня 2025 року, посилаючись на дату, нібито вказану в розписці.

Дослідивши сукупність електронних та письмових доказів, Суд достовірно встановив, що ДТП сталася саме 03 травня 2025 року. Ця дата об`єктивно підтверджується наданими до суду доказами, які узгоджуються між собою:

Платіжною інструкцією АТ КБ «ПриватБанк» № 24A426938779106109, згідно з якою чоловік відповідача ( ОСОБА_3 ) 03 травня 2025 року об 11:45 здійснив переказ позивачу 35 000 грн із призначенням платежу «Переказ власних коштів, згідно з розпискою». Це свідчить про те, що розписка щодо ДТП вже була складена на момент здійснення платежу.

Електронним листуванням у месенджері між позивачем та ОСОБА_3 від 05 травня 2025 року (понеділок), де позивач зазначає: « ОСОБА_4 добрий день... з приводу суботнього ДТП. Залог прийшов...». Календарною суботою, що передувала цій розмові, є саме 03 травня 2025 року.

Актом виконаних робіт сервісного центру «SmartFIX» № 0008853, згідно з яким пошкоджений електромотоцикл прийнято на дефектування 06 травня 2025 року.

Суд встановив, що 03 травня 2025 року в м. Одесі по вул. Олексія Вадатурського, 61А, відбулося зіткнення автомобіля Renault Duster, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням відповідача ОСОБА_2 , та електромотоцикла Like bike, серійний номер НОМЕР_2 , під керуванням позивача ОСОБА_1 .

На місці ДТП відповідач ОСОБА_2 власноручно склала розписку, якою взяла на себе беззастережне зобов`язання відшкодувати позивачу витрати на ремонт або заміну пошкодженого транспортного засобу на новий.

Згідно з полісом ОСЦПВ № 228520846, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Renault Duster була застрахована у ПАТ «НАСК «ОРАНТА» з 15 квітня 2025 року. Отже, на момент ДТП (03 травня 2025 року) вказаний поліс був чинним.

З огляду на неможливість та економічну недоцільність ремонту (Акт сервісного центру від 08.07.2025), залишки електромотоцикла були викуплені на запчастини за 30 000 грн. Первісна вартість транспортного засобу позивача становила 130 000 грн (фіскальний чек).

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про суттєвий фізичний знос електромотоцикла на момент ДТП, здатний кардинально вплинути на його ринкову вартість. Більше того, у власноручно складеній розписці відповідач прямо взяла на себе зобов`язання відшкодувати витрати на «заміну пошкодженого транспортного засобу на новий», чим фактично погодилася компенсувати шкоду, виходячи з вартості придбання аналогічного нового транспортного засобу без урахування коефіцієнта зносу.

Позиція Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Оцінюючи правову природу складеної відповідачем розписки, суд виходить з того, що вона є доказом добровільного позасудового визнання вини та фіксації згоди сторін щодо розміру і способу відшкодування майнової шкоди в межах існуючого деліктного зобов`язання.

За змістом статті 1192 ЦК України розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна, проте закон не позбавляє сторони деліктного зобов`язання права самостійно, без звернення до суду чи експертів, погодити суму компенсації (зокрема, витрати на заміну пошкодженого транспортного засобу на новий). Написавши розписку та сплативши аванс, відповідач реалізувала своє право на добровільне врегулювання деліктного спору.

Щодо належного відповідача та практики Великої Палати Верховного Суду

Заперечуючи проти позову, представник відповідача посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, зазначаючи, що належним відповідачем у справі є страховик.

Суд відхиляє ці доводи з огляду на таке. За змістом підпункту 37.1.3 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (№ 1961-IV), обов`язок страховика здійснити виплату не виникає, якщо невиконання учасниками ДТП своїх обов`язків призвело до неможливості страховика встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

На відміну від обставин справи № 147/66/17, де факт ДТП був належним чином зафіксований органами поліції, у справі, що розглядається, ДТП за згодою сторін не оформлювалася ні органами поліції, ні шляхом складання Електронного Європротоколу. Натомість відповідач ОСОБА_2 власноручно склала розписку, якою взяла на себе особисте зобов`язання відшкодувати збитки, та здійснила часткову виплату в розмірі 35 000 грн.

Такими діями відповідач унеможливила для позивача дотримання регламентованої Законом № 1961-IV процедури звернення до ПАТ «НАСК «ОРАНТА» та фіксації пошкоджень представником страховика (ст. 34 Закону), що є самостійною підставою для відмови страховика у виплаті.

Суд враховує правову позицію ВП ВС у вказаній справі, згідно з якою ВП ВС відступила від попередніх висновків про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним. Дійсно, за загальним правилом Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», основний тягар відшкодування в межах страхового ліміту покладається на страховика, а покладання його на страхувальника суперечить меті інституту страхування.

Однак, застосування цієї норми не може розглядатися ізольовано від загальних засад цивільного законодавства, зокрема принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України), на чому також наголошено у згаданій постанові ВП ВС (пункти 55-68 постанови у справі № 147/66/17). ВП ВС чітко вказала, що законодавство передбачає здійснення прав з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками правовідносин.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають не лише із завдання майнової шкоди, а й з договорів та інших правочинів. Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов.

Суд встановив, що після скоєння ДТП сторони не зверталися до органів Національної поліції та не оформлювали Європротокол, що є обов`язковою умовою для отримання страхового відшкодування згідно зі статтею 33 Закону № 1961-IV. Натомість відповідач ОСОБА_2 власноручно написала розписку, якою гарантувала особисте відшкодування шкоди, а її чоловік 03 травня 2025 року сплатив 35 000 грн авансу. У подальшому (до 07.06.2025 року) сторона відповідача вела переговори щодо вартості запчастин та ремонту.

Таким чином, відповідач своїми конклюдентними діями та письмовою розпискою взяла на себе особистий обов`язок відшкодувати завдані нею збитки безпосередньо позивачу, оминаючи процедури страхового відшкодування. Сформувавши у позивача обґрунтовані очікування щодо повного позасудового розрахунку (що підтверджується сплатою 35 000 грн та подальшими перемовами), відповідач об`єктивно унеможливила своєчасне залучення представників страхової компанії для фіксації ДТП.

Відповідно до висновків Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), добросовісність є стандартом поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності, є поведінка, що не відповідає попереднім заявам або вчинкам сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.

Посилання представника відповідача на необхідність стягнення шкоди зі страхової компанії після того, як сама відповідач гарантувала виплату власними коштами, сплатила значний аванс та унеможливила звернення позивача до страховика, на думку суду є проявом суперечливої та недобросовісної поведінки.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається. За таких обставин, ОСОБА_2 є належним відповідачем, а її аргументи про перекладення відповідальності на страховика підлягають відхиленню.

Беручи до уваги висновки Об`єднаної палати КЦС ВС від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, поведінка відповідача, яка спочатку своїми діями унеможливила отримання позивачем страхового відшкодування, гарантувавши виплату власними коштами, а під час судового розгляду заперечує проти позову з посиланням на наявність чинного полісу, є грубим порушенням принципу добросовісності та доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки). Сплив преклюзивних строків або неможливість доказування перед страховиком у цьому випадку є наслідком дій самої винної особи, що за принципом генерального делікту (ст. 1166 ЦК) покладає обов`язок з повного відшкодування безпосередньо на ОСОБА_2

Щодо доведення розміру майнової шкоди

Відповідно до статті 1192 ЦК України розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна. Згідно з усталеною практикою, при фізичному знищенні транспортного засобу власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП.

Суд відхиляє доводи сторони відповідача про недоведеність розміру шкоди через відсутність звіту суб`єкта оціночної діяльності. З електронного листування від 06 травня 2025 року встановлено, що позивач прозоро довів до відома сторони відповідача результати дефектування та вартість нових деталей (пластик — 49 500 грн, вилка — 19 800 грн тощо), а також пропозицію сервісного центру викупити залишки за 30 000 грн.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається. Сторона відповідача, заперечуючи проти розміру збитків, не була позбавлена права заявити клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи, однак своїм процесуальним правом не скористалася.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про суттєвий фізичний знос електромотоцикла на момент ДТП, здатний кардинально вплинути на його ринкову вартість. Більше того, у власноручно складеній розписці відповідач прямо взяла на себе зобов`язання відшкодувати витрати на «заміну пошкодженого транспортного засобу на новий», чим фактично погодилася компенсувати шкоду, виходячи з вартості придбання аналогічного нового транспортного засобу без урахування коефіцієнта зносу. За таких умов, розрахунок позивача, що базується на первісній вартості за вирахуванням збережених залишків, є обґрунтованим та відповідає волевиявленню самих сторін на місці ДТП.

З огляду на доведену первісну вартість майна (130 000 грн), вартість реалізованих залишків (30 000 грн) та частково сплачений відповідачем аванс (35 000 грн), розмір невідшкодованої майнової шкоди обґрунтовано становить 55 000 грн.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 майнової шкоди у розмірі 55 000 грн ґрунтуються на законі, доведені матеріалами справи та підлягають повному задоволенню. Відповідач не спростувала презумпцію своєї вини, а її подальша відмова від добровільно взятого на себе зобов`язання суперечить засадам добросовісності цивільних правовідносин.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 211,20 грн покладаються на відповідача. Питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу Судом не вирішується, оскільки у задоволенні заперечень відповідача відмовлено повністю.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) відшкодування матеріальної шкоди заподіяної у наслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 55 000 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) судовий збір в розмірі 1211,20 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 18.05.2026 року.

Суддя: О. С. Леонов

18.05.26