Вирок від 19 травня 2026 р. у справі №472/1256/25 — Веселинівський районний суд Миколаївської області

Справа № 472/1256/25

Провадження №1-кп/472/69/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2026 року селище Веселинове

Миколаївської області

Веселинівський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

з участю: секретаря

судового засідання - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 1 у с-щі Веселинове Миколаївської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025150010004285 від 31.07.2025 року, по обвинуваченню:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ізмаїл Одеської області, громадянина України, освіта вища, розлученого, має двох неповнолітніх дітей, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, який на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу за мобілізацією на посаді командира станкового гранатомета протитанкового взводу роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні "солдат",

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України,

Учасники судового провадження:

прокурори - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 , ОСОБА_7

обвинувачений - ОСОБА_3 ,

захисник - ОСОБА_8 ,

ВСТАНОВИВ:

Судом визнано доведеним, що солдат ОСОБА_3 31.07.2025 року близько 15 години 34 хвилин, будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією та проходячи військову службу на посаді командира станкового гранатомета протитанкового взводу роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , перебуваючи на шикуванні особового складу в пункті тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_2 в АДРЕСА_2 , всупереч вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 28, 30, 35, 37, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, порушуючи військову дисципліну, прийнявши усний наказ заступника командира роти вогневої підтримки з психологічної підтримки персоналу мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 лейтенанта ОСОБА_9 , та наказ № 2540 від 30.07.2025 року тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_10 , що надані у визначенні: «прибути на 20:00 годину 31.07.2025 року до місця збору особового складу оточення (контрольно-пропускний пункт № 2 стрільбища загальновійськового полігону військової частини НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) у підпорядкування начальника оточення - командира 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_11 та мати із собою особисті документи, закріплену індивідуальну зброю, засоби екіпірування, сумки для магазинів та гранат, індивідуальну аптечку, мішок спальний, каремат», до виконання, усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, умисно, з метою уникнення виконання службових завдань за призначенням, в умовах воєнного стану, відкрито відмовився виконувати накази начальників, висловивши лейтенанту ОСОБА_9 негативне ставлення до наказів та відмову їх виконувати, тобто відкрито відмовився виконати наказ начальника.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 4 ст. 402 КК України, визнав частково, суду показав, що 16.06.2025 року він був призваний на військово службу за мобілізацією. Приблизно через місяць він був переведений до військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 . 31.07.2025 року його разом з іншими військовослужбовцями зібрали на шикування, під час якого лейтенант ОСОБА_9 зачитував їм наказ командира військової частини НОМЕР_1 , в якому йшлося про те, що треба їхати в АДРЕСА_2 для виконання обов`зків постового оточення. А оскільки він вже був в оточенні, то знав, що потрібно буде знаходитися в полі з 07:00 години ранку до 24:00 години ночі. Наказ йому був цілком зрозумілий, але він відмовився його виконувати за станом здоров`я, а саме, вказав, що його стан здоров`я не дозволяє виконати цей наказ. Також зазначив, що відповідно до довідки ВЛК він був визнаний придатним до військової служби, однак він вважає, що військово-лікарською комісією його обстеження було проведено формально, оскільки він не проходив багатьох обстежень, які б мав пройти. При цьому, зазначив, що рішення ВЛК про свою придатність до військової служби він не оскаржував.

Крім часткового визнання вини, винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, також підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами:

- Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 2540 від 30.07.2025 року (т. 1 а.с. 108), відповідно до якого солдату ОСОБА_3 було наказано: "прибути на 20:00 годину 31.07.2025 року до місця збору особового складу оточення (контрольно-пропускний пункт № 2 стрільбища загальновійськового полігону військової частини НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) у підпорядкування начальника оточення - командира 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_11 та мати із собою особисті документи, закріплену індивідуальну зброю, засоби екіпірування, сумки для магазинів та гранат, індивідуальну аптечку, мішок спальний, каремат";

- Рапортом заступника командира роти вогневої підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_12 від 31.07.2025 року (т. 1 а.с. 109), відповідно до якого останній доповів командиру мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 про те, що 31.07.2025 року о 15:41 годині ним на шикуванні особового складу мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 було доведено наказ від 30.07.2025 року, відповідно до якого солдат ОСОБА_3 зобов`язаний був для виконання службових завдань вибути до місця збору особового складу оточення (контрольно-пропускного пункту № 2 стрільбища загальновійськового полігону військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_2 ), однак останній відмовився виконати наказ командира військової частини;

- Рапортами солдата ОСОБА_3 від 27.08.2025 року (т. 1 а.с. 110-111), відповідно до яких останній відмовляється їхати на оточення, тому що вважає це не- гідним заняттям як для військового, так і для людини взагалі, а також просить звільнити його зі Збройних Сил України;

- Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 182 від 19.06.2025 року (т. 1 а.с. 112), відповідно до якого солдата ОСОБА_3 призначено на посаду командира станкового гранатомета протитанкового взводу роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 ;

- Довідкою ВЛК від 18.06.2025 року, карткою обстеження та медичного огляду визначення придатності до військової служби від 18.06.2025 року, карткою професійно-психологічного відбору кандидата від 18.06.2025 року (т. 1 а.с. 113-119), відповідно до яких ОСОБА_3 визнано придатним за станом здоров`я для проходження військової служби;

- Рапортом командира роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_13 (т. 1 а.с. 126), відповідно до якого солдат ОСОБА_3 відмовляється виконувати свої службові обов`язки, виконувати його накази, брати до рук зброю, заступати в наряди та виконувати розпорядок дня, і є грубим порушником військової дисципліни;

- Протоколом огляду носія інформації microSD торгової марки "Team" об`ємом 32 Gb від 01.08.2025 року та самим відеозаписом, який міститься на вказаному носію інформації (т. 1 а.с. 130-133), відповідно до якого встановлено, що на відеозаписі зафіксовані події шикування військовослужбовців, під час якого заступник командира роти вогневої підготовки військової частини НОМЕР_1 лейтенант ОСОБА_9 довів наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 30.07.2025 року № 2540 "Про забезпечення проведення навчальних стрільб 31.07.2025 року та забезпечення виконання заходів безпеки", однак після доведення наказу солдат ОСОБА_3 відмовився виконувати його, про що відкрито висловився на шикуванні;

- Постановою про визнання речовим доказом від 01.09.2025 року (т. 1 а.с. 134-136), відповідно до якої визнано речовим доказом носій інформації microSD торгової марки "Team" об`ємом 32 Gb від 01.08.2025 року;

- Актом службового розслідування військової частини НОМЕР_1 від 16.09.2025 року та доповіддю тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_14 про відмову від виконання наказу військовослужбовцем ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 138-143, а.с. 151-153), відповідно до яких 31.07.2025 року солдат ОСОБА_3 без поважних причин відкрито відмовився виконувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 30.07.2025 року № 2540 "Про забезпечення проведення навчальних стрільб 31.07.2025 року та забезпечення виконання заходів безпеки";

- Витягом з наказу тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 № 6 від 04.08.2025 року (т. 1 а.с. 148), відповідно до якого солдата ОСОБА_3 звільнено із займаної посади, призупинено йому військову службу, та виключено із особових списків військової частини НОМЕР_1 ;

- показаннями свідка ОСОБА_15 , який суду показав, що в липні 2025 року на шикуванні військовослужбовців заступник командира роти вогневої підтримки з психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 лейтенант ОСОБА_16 зачитував наказ командира військової частини НОМЕР_1 про забезпечення безпеки постового оточення стрільбища загальновійськового полігону - щоб забезпечити проїзд транспортних засобів, для охорони периметру полігону. Однак солдат ОСОБА_3 відкрито відмовився виконувати даний наказ, зазначивши, що це принижує його гідність;

- показаннями свідка ОСОБА_17 , який суду показав, що в 2025 році в с. Бондарівка Вознесенського району Миколаївської області він разом з ОСОБА_3 та іншими військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 стояли на шикуванні, де лейтенант ОСОБА_18 зачитував наказ командира військової частини НОМЕР_1 про заступання на охорону стрільбищ, однак солдат ОСОБА_3 відкрито відмовився виконувати даний наказ командира;

- показаннями свідка ОСОБА_9 , який суду показав, що 31.07.2025 року в АДРЕСА_2 відбулося шикування особового складу військової частини НОМЕР_1 , на якому він зачитував наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 30.07.2025 року № 2540 "Про забезпечення проведення навчальних стрільб 31.07.2025 року та забезпечення виконання заходів безпеки". В наказі йшлося про те, що військовослужбовцям, в тому числі і солдату ОСОБА_3 необхідно їхати на оточення (полігон) для проходження базової військової підготовки, але ОСОБА_3 відкрито відмовився виконувати даний наказ, пославшись на незадовільний стан здоров`я. При цьому, перед цим, приблизно 5 днів ОСОБА_3 був у лікарні, де оглядався лікарем, після чого повернувся на службу та по документах він був придатним до військової служби.

Таким чином, обвинувачений ОСОБА_3 фактично визнав, що він відмовився виконати наказ командира, але вважає, що він за станом здоров`я не міг виконати даний наказ, а тому його відмова була правомірна на його думку.

Стаття 402 КК України передбачає відповідальність за непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу.

У даному випадку безпосереднім об`єктом злочину є установлений порядок підлеглості.

З об`єктивної сторони це кримінальне правопорушення вчиняється шляхом відкритої відмови виконати наказ начальника (непокори) або в іншому умисному невиконанні наказу.

Згідно зі ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV, командир має право віддавати накази та розпорядження, а підлеглий зобов`язаний їх виконувати сумлінно, точно та у встановлений строк, крім випадків віддавання явно злочинного наказу та розпорядження. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

Непокора є небезпечним військовим злочином, який посягає на встановлений порядок підлеглості та військової честі і породжує неорганізованість та безладдя у військових частинах, негативно позначається на боєготовності та боєздатності військових формувань.

Відповідно до п. 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

За приписами п. 35 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку. Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.

Під наказом розуміється одна з форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов`язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов`язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі. Наказ завжди має бути конкретним.

Наказ (розпорядження) - це обов`язкова для виконання вимога командира (начальника) про вчинення або невчинення підлеглим певних дій по службі, який віддається письмово, усно або іншим способом. Він може бути звернений до одного або до групи військовослужбовців і має за мету досягнення конкретного результату (зробити щось, не робити чогось). Підлеглий не повинен обговорювати наказ начальника. Згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України відповідальність за наказ несе начальник, який його віддав.

Відкрита відмова від виконання наказу визначає найбільш зухвалу форму невиконання. При такій непокорі підлеглий у категоричній формі усно або письмово заявляє, що він виконувати наказ не буде. Підлеглий також може мовчки демонстративно вчиняти дії, які свідчать про те, що наказ виконуватися не буде. Відмова може бути заявлена віч-на-віч або прилюдно.

Непокору слід вважати закінченим злочином з моменту відкритої відмови виконати наказ або з моменту навмисного його невиконання незалежно від настання наслідків.

Відмова ОСОБА_3 виконувати наказ, відданий командиром військової частини НОМЕР_1 щодо вибуття до місця збору особового складу оточення (контрольно-пропускного пункту № 2 стрільбища загальновійськового полігону військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_2 ), підтверджується показаннями свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_9 , допитаних в судовому засіданні, та матеріалами кримінального провадження.

Крім того, при наданні показань в судовому засіданні сам обвинувачений ОСОБА_3 не заперечував факту відмови виконувати наказ, мотивуючи це незадовільним станом здоров`я.

Проте суд критично ставиться до твердження сторони захисту щодо невиконання ОСОБА_3 наказу через поганий стан здоров`я, оскільки мотиви вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, можуть бути різними і для кваліфікації злочину значення не мають.

Будь-яких даних про те, що на час вчинення інкримінованого кримінального правопорушення обвинувачений мав проблеми зі здоров`ям, які б перешкодили чи могли перешкодити йому виконувати вказаний наказ, сторона захисту не надала.

Судом враховані документи, які надані стороною захисту на підтвердежння стану здоров`я ОСОБА_3 : 1) направлення на консультацію до гастроентерелога, хірурга від 08.07.2025 року (діагноз - хронічний панкреатити, виражений больовий синдром); 2) протокол ультразвукового обстеження щитовидної залози від 14.07.2025 року; 3) протокол ультразвукового обстеження органів черевної порожнини та нирок від 14.07.2025 року. Однак дані документи лише підтверджують стан здоров`я ОСОБА_3 , але самі по собі не вказують на його придатність чи непридатність до військової служби.

Відповідно до медичної документації, а саме довідки військово-лікарської комісії від 18 червня 2025 року, ОСОБА_3 придатний до військової служби.

Сам обвинувачений, будучи допитаним у суді, зазначив, що висновків ВЛК щодо придатності до проходження військової служби не оскаржував.

Отже, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до переконання, що:

- винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, доведена, і суд кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 4 ст. 402 КК України - непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.

При призначенні обвинуваченому виду і міри покарання суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання, дані про особу обвинуваченого.

ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів.

Обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 відповідно до ст. 66 КК України, судом не встановлено.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Обвинувачений ОСОБА_3 раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, є військовослужбовцем, зі слів обвинуваченого перебував у шлюбі, має двох дітей, проживає разом з матір`ю ОСОБА_19 .

Відповідно до довідки ВЛК № від 18.06.2025 року ОСОБА_3 визнано придатним до військової служби.

Відповідно до службової характеристики, виданої військовою частиною НОМЕР_1 від 31.07.2025 року, ОСОБА_3 за час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 зарекомендував себе посередньо. До виконання службових обов`язків ставився без ініціативи, проявляв низький рівень зацікавленості у вдосконаленні знань. Вольові якості розвинені недостатньо, не завжди доводив розпочате до кінця. Авторитету серед особового складу не мав. У військовому побуті спокійний, стриманий, конфліктних ситуацій не створював. За час служби не був помічений у вживанні спиртних напоїв чи порушенні військової дисципліни. Дисциплінарних стягнень не мав, до адміністративної відповідальності не притягувався. Залучався до нарядів по кухні, обов`язки виконував у межах допустимого.

Відповідно до медичної характеристики, виданої військовою частиною НОМЕР_1 від 31.07.2025 року під медичним наглядом при медичній службі ОСОБА_3 знаходився з 19.06.2025 року. За час проходження служби за медичною допомогою не звертався. 08.07.2025 року був направлений на консультацію до військової частини НОМЕР_4 в АДРЕСА_2 з попереднім діагнозом: "Хронічний панкреатит, стадія ремісії. Багатовузловий зоб. Артеріальна гіпертензія 2 ст.".

Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі призначити такий вид і розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

На підставі наведеного, з урахуванням ступеня та характеру суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, яке є небезпечним тяжким військовим злочином, оскільки вчинене під час широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України і введеного воєнного стану, посягає на встановлений порядок підлеглості та військової честі й породжує неорганізованість та безладдя у військових частинах, а отже, негативно позначається на боєготовності та боєздатності військових формувань, даних про особу обвинуваченого ОСОБА_3 , обставин справи, ставлення обвинуваченого до вчиненого, суд вважає, що необхідним й достатнім для попередження скоєння нових кримінальних правопорушень, як обвинуваченим, так і іншими особами, буде покарання у виді позбавлення волі.

Щодо неможливості призначення покарання із застосуванням статей 69, 75 КК України суд зауважує таке.

Однією з обов`язкових умов для застосування до винної особи положень ст. 69 КК України є наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання.

Суд звертає увагу, що під час застосування ст. 69 КК України необхідно не лише встановити наявність двох і більше пом`якшуючих обставин, а й обґрунтувати, яким чином такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Приписи ст. 69 КК України про призначення винуватій особі більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виняткових випадках.

Тобто для застосування судом положень ст. 69 КК України повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження.

У будь-якому разі встановлені обставини, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винуватому навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим. Проте доводи сторони захисту не містять таких обґрунтувань.

Таким чином, підстав для застосування ст. 69 КК України при призначенні покарання обвинуваченому судом не встановлено, оскільки застосування положень даної статті можливе лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а в даному провадженні судом не встановлено жодної із таких обставин.

Підстав для застосування у даному випадку положень ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням суд також не вбачає.

Так, положеннями ч. 1 ст. 75 КК України визначено, що, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене стяттями 403,405,407,408,429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєннного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобамии у стані алкогольного, наркотичного чи іншого cп`янініня або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального праворушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. При цьому суд має належним чином дослідити і оцінити всі обставини, що мають значення для кримінального провадження та врахувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.

Законодавець надав дискреційні повноваження судам при призначенні покарання, а також при визначенні можливості звільнення від покарання з випробуванням. Однак така дискреція діє лише в межах, установлених законом. Отже, суд, реалізуючи свої повноваження, має навести правові підстави та переконливі мотиви, які є достатніми для постановлення рішення.

Твердження обвинуваченого в останньому слові про те, що він бажає повернутись до військової частини для проходження військової служби також не може бути достатньою підставою для звільнення ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням з врахуванням того, що такого бажання він не виявляв під час всього судового розгляду, не посилався на це під час судових дебатів, а вказав лише в останньому слові. До того ж, в разі якщо він дійсно бажатиме повернутись до військової частини для проходження військової служби, то відповідно до ст. 81-1 КК України він уже як засуджений під час відбування покарання може звернутись до суду з поданням про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання", рішення суду про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням має бути мотивованим, при цьому необхідно враховувати не тільки дані про особу обвинуваченого і обставини, які пом`якшують покарання і свідчать про можливість його виправлення без відбування покарання, але й ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, виходячи із особливостей і обставин його вчинення.

З фактичних обставин справи вбачається, що ОСОБА_3 хоча і є раніше несудимою особою, втім, враховуючи особливості вказаного кримінального правопорушення і обставини його вчинення, зокрема те, що в Україні продовжує діяти правовий режим воєнного стану у зв`язку зі збройною агресією РФ, при цьому оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності є конституційним обов`язком кожного громадянина, суд приходить до переконання, що мета кримінального провадження не може бути досягнута щодо ОСОБА_3 без реального відбування ним покарання.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Обвинувачений ОСОБА_3 був затриманий 31.07.2025 року та 01.08.2025 року йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який неодноразово безперервно продовжувався судом та діє станом на день ухвалення вироку.

За таких обставин, суд вважає за потрібне зарахувати ОСОБА_3 в строк покарання попереднє ув`язнення, а саме один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі за період з 31.07.2025 року по 19.05.2026 року включно.

Долю речових доказів слід вирішити, відповідно до ст. 100 КПК України, а саме:

- носій інформації microSD торгової марки "Team" об`ємом 32 Gb, який надано військовою частиною супровідним листом від 31.07.2025 року, - слід залишити на зберіганні в матеріалах кримінальної справи № 472/1256/25 у Веселинівському районному суді Миколаївської області.

Запобіжний захід ОСОБА_3 обирався у виді тримання під вартою, а тому до набрання вироком законної сили суд вважає за необхідне залишити запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Цивільний позов в кримінальному провадженні не заявлявся, процесуальні витрати відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 366-371, 373-374, 376, 615 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, та призначити йому покарання:

- за ч. 4 ст. 402 КК України - у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_3 у виді тримання під вартою залишити без змін.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 обчислювати з 20 травня 2026 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_3 в строк покарання попереднє ув`язнення, а саме один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі за період з 31.07.2025 року по 19.05.2026 року включно.

Речові докази:

- носій інформації microSD торгової марки "Team" об`ємом 32 Gb, який надано військовою частиною супровідним листом від 31.07.2025 року, - залишити на зберіганні в матеріалах кримінальної справи № 472/1256/25 у Веселинівському районному суді Миколаївської області.

Цивільний позов в кримінальному провадженні не заявлявся, процесуальні витрати відсутні.

На вирок суду може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду через Веселинівський районний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору, а учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, - не пізніше наступного дня після ухвалення судового рішення.

Суддя Веселинівського районного суду

Миколаївської області ОСОБА_1