Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №467/405/26 — Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 467/405/26

3/467/132/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2026 року суддя Арбузинського районного суду Миколаївської області Явіца І.В., з участю секретаря судового засідання – Рожкової Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Арбузинка справу про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, місце проживання: АДРЕСА_1 ; відомості про притягнення до адміністративної відповідальності – відсутні,

за ч.3 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ :

Суть звинувачення за версією поліції

Протоколом ЕПР1 №582920 від 04 лютого 2026 року поліція висунула ОСОБА_1 звинувачення у тому, що 04 лютого 2026 року о 14 год. 27 хв. на 106 км автодороги «Благовіщенське - Миколаїв» він керував автомобілем марки «MAN», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , будучи обмеженим в праві керування транспортними засобами на підставі постанови державного виконавця № 76299674 від 18 листопада 2025 року, чим порушив вимоги п. 2.1 «а» ПДР України і тим самим учинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 126 КУпАП.

Позиція особи, яка притягається до адміністративної відповідальності

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, про його дату, час і місце був сповіщений належно, направив заяву, якою просив розглядати справу за його відсутності у зв`язку з проходженням військової служби.

Крім цього, у заяві вказав, що на момент зупинки поліцією він не знав про існування будь – яких обмежень у праві керування транспортними засобами, оскільки жодних постанов, рішень чи інших офіційних повідомлені від органів ДВС про це не отримував.

Тож, просив суд врахувати відсутність у нього умислу на порушення ПДР України.

У свою чергу, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, дослідивши матеріали справи у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ураховуючи положення ст.ст. 245, 251, 280 цього ж Кодексу, аналізував наступні питання.

Чи було вчинено адміністративне правопорушення

Відповідальність за ч.3 т. 126 КУпАП настає у разі керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Стаття 126 КУпАП була доповнена частиною третьою на підставі підпункту 4 пункту 1 Закону України від 7 грудня 2017 року № 2234-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів», який набрав чинності 06.02.2018року.

У свою чергу, п.2 ч.9 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить, зокрема, постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

При цьому, згідно абзацу третього частини 9 статті 71 вказаного Закону постанова про тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами надсилається сторонам виконавчого провадження для відома не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Тож, об`єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

А його об`єктивна сторона, власне, й виражається у керуванні транспортним засобом особою, стосовно якої у встановленому законом порядку установлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Суб`єкт адміністративного проступку - загальний (фізична осудна особа, яка досягла 16- річного віку).

Суб`єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу.

Тоді як згідно ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

А відповідно до ст.10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила: 1) усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, 2) передбачала її шкідливі наслідки і 3) бажала або свідомо допускала настання цих наслідків.

Тобто, адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії або бездіяльності. Проте щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності (до наприкладу, постанова ВС від 25 травня 2021 року у справі № 383/1120/16-а ).

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами (постанова ВС від 09 серпня 2019 року у справі № 760/20247/16-а).

Тож, у цій справі суд вдасться до аналізу наявності умислу на вчинення правопорушення, у т.ч. й у світлі позиції особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

У цьому контексті суд вказує, що суб`єктивну сторону адміністративного правопорушення становить пов`язаний з його вчиненням психічний стан особи. До ознак, які характеризують суб`єктивну сторону, належать вина, мотив і мета вчинення правопорушення.

Тоді як вина – це основна і обов`язкова ознака суб`єктивної сторони будь- якого адміністративного проступку.

Звідси очевидно, що притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності може мати місце лише у випадку, якщо буде доведено, що він був обізнаний про встановлення державним виконавцем відносно нього тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами, але, незважаючи на таке, керував автівкою.

Між тим, жодних даних про те, що ОСОБА_1 дійсно знав про дію відносно нього такого обмеження у справі немає.

Більш того, як вказував суд вище, тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами може бути застосоване виключно до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Так як воно було встановлене 18 листопада 2025 року, то має бути доведено, що станом на день складання протоколу, який є предметом цього судового розгляду, тобто, станом на 04 лютого 2026 року ОСОБА_1 не здійснив погашення заборгованості за аліментами і таке обмеження відносно нього не було скасоване державним виконавцем.

Вочевидь, що оскільки у справі немає достовірних даних про те, що ОСОБА_1 дійсно знав про його тимчасове обмеження у праві керування т/з і що таке обмеження діяло на час складання відносно нього протоколу, то можливо говорити про сумнів у тому, що у його діях дійсно наявний умисел на вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 126 КУпАП.

Тим самим, не доведено, що ОСОБА_1 усвідомлював протиправний характер своїх дій, передбачав їх шкідливі наслідки і бажав їх настання.

Тобто, не доведено наявність умислу, який, у свою чергу, є обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони правопорушення.

А за таких обставин неможливо говорити про учинення правопорушення.

Бо відсутність однієї із обов`язкових ознак складу правопорушення тягне за собою відсутність складу правопорушення у цілому.

Оцінка доказів, наданих поліцією

Як можна зрозуміти з вищевикладеного, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 126 КУпАП, у цій справі не доведена сукупністю належних, допустимих і достовірних доказів.

Суд неодноразово вказував, що складання протоколу - це процесуальні дії поліції, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення, а тому в силу положень статті 251 КУпАП, протокол є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення (ВС/КАС у справі № 524/5741/16-а від 20.05.2020).

Тому сам по собі протокол за своєю правовою природою не може бути єдиним (самостійним) беззаперечним доказом усіх обставин з числа визначених ст. 280 КпАП, зокрема щодо суті адміністративного правопорушення (у т.ч. місяця і часу), із дотриманням стандарту доказування «поза розумним сумнівом», так як обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б, у свою чергу не викликали сумніви у суду.

Отже, протокол сам по собі може бути доказом лише певних фактичних даних з числа тих, що підлягають доказуванню у справі про адміністративне правопорушення, і як доказ повинен узгоджуватись з іншими доказами у справі, так як саме тоді можуть бути визнані судом достовірним та достатнім для висновку про винуватість особи в тому чи іншому адміністративному правопорушенні.

Тим самим, складений відносно ОСОБА_1 протокол ЕПР1 №582920 від 04 лютого 2026 року хоч і відповідає за своїм змістом вимогам ст. 256 КУпАП, однак, він не доводить наявності у його діях суб`єктивної сторони інкримінованого правопорушення.

Так само і наявність самої постанови державного виконавця про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 18 листопада 2025 року, винесена у межах ВП №76299674, не вказує про те, що ОСОБА_1 було відомо про неї.

Бо не доведено, що державним виконавцем було виконано вимоги абз.3 ч.9 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» щодо надсилання її копії боржнику і що він її отримав.

Або що ОСОБА_1 був обізнаний про неї у будь – який інший спосіб.

Натомість, відеозапис з нагрудної камери поліцейського, як раз навпаки, свідчить про те, що водій не знав про наявність застосовного щодо нього тимчасового обмеження у праві керування, про що й повідомив поліцейському із посиланням на те, що вже піддавався перевірці, а саме виконавче провадження вже закрите.

Отже, поліція беззаперечно не довела наявності у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч.3 ст.126 КУпАП, а саме: його суб`єктивної сторони.

Відповідно, оцінюючи усі зазначені вище докази, у т.ч. й в сукупності, суд враховує, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь (постанова ВС від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а).

Адже у постанові від 16 березня 2021 року в справі № 473/2010/17 ВС вказав, що розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у суду щодо винуватості особи після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості винувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати особу винною.

Відповідно із цього слідує, що стандарт «достатніх підстав (доказів)», котрим фактично послуговується компетентна особа при складані проколу про адміністративне правопорушення, є нижчим ніж стандарту «поза розумним сумнівом».

Для цілей стандарту «достатніх підстав (доказів)» передбачена наявність доказів, які лише об`єктивно зв`язують особу з певним правопорушенням (демонструють імовірну причетність до його вчинення) і вони є достатніми, щоб виправдати подальше провадження у порядку КпАП, однак суд при розгляді справи по суті, у т.ч. при їх оцінці усіх доказів у ній, керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» і вказує, що таке доведення може випливати виключно із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Відповідно, суд висновує, що вина ОСОБА_1 у цій справі не доведена за стандартом «поза розмитим сумнівом» з мотивів, що наведені судом вище.

Чи настає адміністративна відповідальність за таких обставин

Підставою адміністративної відповідальності є наявність у вчиненому особою діянні виключно усіх ознак складу правопорушення, передбаченого законом.

У свою чергу, склад адміністративного правопорушення - це сукупність встановлених законом об`єктивних і суб`єктивних ознак, що характеризують діяння як адміністративне правопорушення (проступок). До складу адміністративного правопорушення входять ознаки, які характеризують об`єкт, об`єктивну і суб`єктивну сторони та суб`єкта правопорушення.

У даному випадку суд встановив недоведеність (відсутність) у діях ОСОБА_1 суб`єктивної сторони, а звідси й загалом усього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 126 КУпАП.

А тому приймає рішення про закриття провадження у цій справі на підставі п.1 ст.247 цього ж Кодексу.

Інші питання, що вирішуються судом при винесенні постанови

Судовий збір, за таких обставин, також не підлягає стягненню з ОСОБА_1 , бо на нього не накладається адміністративне стягнення з мотивів, що судом наведені вище.

Заходи забезпечення цього провадження не застосовувались.

З цих мотивів, керуючись ст.ст.245, 251,256, 283,284 КУпАП, суд,

ПОСТАНОВИВ :

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 126 КУпАП – закрити на підставі п.1 ст.247 цього ж Кодексу у зв`язку з відсутністю у його діях складу цього адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 10 (десяти) днів з дня її винесення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на неї.

Суддя Ірина Явіца