Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №2-280/12 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3608/26 Справа № 2-280/12 Суддя у 1-й інстанції - Погребняк Т. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.

Учасники справи:

заявник (боржник) ОСОБА_1

заінтересована особа (стягувач) Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»

особа, дії якої оскаржуються Південний відділ державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)

розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на ухвалу Південного районного суду міста Кам`янського від 03 грудня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Погребняк Т.Ю.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У вересні 2025року ОСОБА_1 звернулась в суд зі скаргою на бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, згідно змісту якої вимога заявниці зводилась:

- визнати неправомірною бездіяльність посадових осіб Південного відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) /далі - Південний ВДВС/ щодо незняття арешту з нерухомого майна боржника ОСОБА_1 , накладеного постановою Баглійського ВДВС Дніпродзержинського МУЮ від 11 травня 2012року в межах виконавчого провадження № 32969683 з примусового виконання виконавчого листа № 2-280 про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованості в розмірі 239015,71грн, судового збору в розмірі 1 700,00грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00грн;

- та зобов`язання посадових осіб Південного ВДВС зняти (скасувати) арешт з нерухомого майна боржника ОСОБА_1 , накладений постановою Баглійського ВДВС Дніпродзержинського МУЮ від 11 травня 2012року в межах виконавчого провадження № 32969683 про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованості в розмірі 239 015,71грн, судового збору в розмірі 1 700,00грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00грн.

Існування таких вимог заявниця пов`язувала із тим, що на виконанні у Баглійському ВДВС Дніпродзержинського МУЮ перебувало виконавче провадження № 31263862 з примусового виконання виконавчого листа № 2-280 про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованості в розмірі 239 015,71грн, судового збору в розмірі 1 700,00грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00грн.

Постановою Баглійського ВДВС Дніпродзержинського МУЮ від 11 травня 2012року в рамках виконавчого провадження № 32969683 на все нерухоме майно ОСОБА_3 було накладено арешт.

27 червня 2014року державним виконавцем Баглійського ВДВС Дніпродзержинського МУЮ на підставі п.2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу.

20 серпня 2019року ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_4 та змінила прізвище із « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 ».

29 серпня 2025року ОСОБА_1 звернулася до Південного ВДВС із заявою про скасування арешту нерухомого майна.

Листом від 02 вересня 2025року № 02/28.5-34/102973 Південний ВДВС повідомив, що у відділу не має законних підстав для зняття арешту з нерухомого майна з ОСОБА_1 .

Зазначала, що повторно виконавчі документи стягувачем ПАТ «Сведбанк», ні його правонаступником ТОВ «Кредитні ініціативи» до виконання не пред`являлися. Матеріали виконавчого провадження знищено у зв`язку із спливом строку зберігання (3 роки).

Ухвалою Баглійського районного суду міста Дніпродзержинськавід 24 квітня 2024року стягувачу ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено у видачі дублікату виконавчого листа та у поновленні строку для пред`явлення його до виконання.

Стверджувала, що на час звернення її до виконавчої служби, жоден виконавчий лист про стягнення із неї боргу на виконанні не перебував. У період з 27 червня 2014року (повернення виконавчого листа стягувачу) до дня розгляду заяви про зняття арешту органами державної виконавчої служби не проводилися виконавчі дії з примусового виконання виконавчого листа. Також відсутні відомості про наявність будь-яких відкритих виконавчих проваджень, за якими вона є боржником. Відсутність відкритого виконавчого провадження та знищення матеріалів виконавчого провадження за терміном зберігання, свідчить про безпідставність продовження дії арешту.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Південного районного суду міста Кам`янського від 03 грудня 2025року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірною бездіяльність посадових осіб Південного ВДВС щодо незняття арешту з нерухомого майна боржника ОСОБА_1 , накладеного постановою Баглійського ВДВС Дніпродзержинського МУЮ від 11 травня 2012року в межах виконавчого провадження № 32969683 з примусового виконання виконавчого листа № 2-280 від 20 лютого 2012року, виданого Баглійським районним судом міста Дніпродзержинська про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованості в розмірі 239 015,71грн, судового збору в розмірі 1 700,00грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00грн. Зобов`язано посадових осіб Південного ВДВС зняти (скасувати) арешт з нерухомого майна боржника ОСОБА_1 , накладеного постановою Баглійського ВДВС Дніпродзержинського МУЮ від 11 травня 2012року в межах виконавчого провадження № 32969683 з примусового виконання виконавчого листа № 2-280 від 20 лютого 2012року, виданого Баглійським районним судом міста Дніпродзержинська про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованості в розмірі 239 015,71грн, судового збору в розмірі 1 700,00грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00грн.

Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що наявність протягом тривалого часу арешту, накладеного державним виконавцем на майно боржника у закінченому виконавчому провадженні, є невиправданим втручанням у його право на мирне володіння майном з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження, відсутність фактичних майнових претензій стягувача, а також неможливість відновлення (продовження) примусового виконання судового рішення чи іншого виконавчого документа.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

06 січня 2026року ТОВ «Кредитні ініціативи» подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу на ухвалу Південного районного суду міста Кам`янського від 03 грудня 2025року.

В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування ухвали та відмову у задоволенні скарги на бездіяльність посадових осіб Південного ВДВС.

Незаконність та необґрунтованість ухвали суду на думку заявника полягає у тому, що підстави для скасування арешту з нерухомого майна боржника ОСОБА_1 , накладеного в межах виконавчого провадження № 32969683 відсутні, оскільки рішення суду про стягнення заборгованості боржниками не виконано. Також не сплачений виконавчий збір.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу, боржниця ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

12 січня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Південного районного суду міста Кам`янського цивільну справу; та 27 березня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2026року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Кредитні ініціативи»на ухвалу Південного районного суду міста Кам`янського від 03 грудня 2025року.

20 квітня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 16?? год 19 травня 2026року.

Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на все нерухоме майно ОСОБА_1 накладено арешт на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження № 32969683 від 11 травня 2012року державного виконавця Баглійського ВДВС Дніпродзержинського МУЮ Тарапатової Л.О.

Відповідно до листа начальника Південного ВДВС від 02 вересня 2025року № 02/28.5-34/102973 на примусовому виконанні у Баглійському ВДВС Дніпродзержинського МУЮ (Південний ВДВС у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебувало виконавче провадження № 32969683 з примусового виконання виконавчого листа № 2-280 від 20 лютого 2012року, виданого Баглійським районним судом міста Дніпродзержинська про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованості в розмірі 239 015,71грн, судового збору в розмірі 1 700,00грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00грн. 27 червня 2014року державним виконавцем Баглійського ВДВС Дніпродзержинського МУЮ на підставі п.2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу, матеріали виконавчого провадження № 32969683 були знищенні, виконавчі дії в рамках виконавчого провадження № 32969683 не здійснюються.

29 серпня 2025року ОСОБА_1 звернулася до Південного ВДВС із заявою про скасування арешту нерухомого майна. Однак, станом на дату подання скарги арешт в рамках виконавчого провадження № 32969683 не скасовано.

Ухвалою Баглійського районного суду міста Дніпродзержинськавід 28 квітня 2014року замінено сторону виконавчого провадження ПАТ «Сведбанк» на ТОВ «Кредитні ініціативи».

Ухвалою Баглійського районного суду міста Дніпродзержинськавід 24 квітня 2024року у задоволенні заяви стягувача ТОВ «Кредитні ініціативи» про видачу дублікату виконавчого листа відмовлено.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка ухвали, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Задовольняючи скаргу на бездіяльність посадових осіб Південного ВДВС, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що наявність протягом тривалого часу арешту, накладеного державним виконавцем на майно боржника у закінченому виконавчому провадженні, є невиправданим втручанням у його право на мирне володіння майном з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження, відсутність фактичних майнових претензій стягувача, а також неможливість відновлення (продовження) примусового виконання судового рішення чи іншого виконавчого документа.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, так як висновки суду першої інстанції, викладені в ухвалі суду не відповідають обставинам справи.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Визначальним для правильного вирішення даної справи є з`ясування питання про те, чи є повернення виконавчого документа стягувачу підставою для зняття арешту з майна боржника.

Так, відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999року), який втратив чинність 05 жовтня 2016року, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», який набрав чинності з 05 жовтня 2016року.

Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.

Відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999року) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Схожі за змістом приписи містяться у статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 2016року).

Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.

Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Термін «завершення виконавчого провадження» застосовувався у нормі статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999року) як узагальнююче поняття процесуальної стадії виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999року) державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження – згідно з статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу – згідно з статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, – згідно з статтею 48 цього Закону.

У Законі України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду цієї справи) відсутня норма, аналогічна нормі частини першої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999року). Закон України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду цієї справи) не містить такого поняття, як «завершення виконавчого провадження», водночас окремо врегульовує виконавчі дії щодо закінчення виконавчого провадження у статті 39 та щодо повернення виконавчого документа стягувачу в статті 37.

У пункті 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999року) зазначено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуте стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Аналогічні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу визначені і у подальшому у частині першій статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду цієї справи).

Підстави для закінчення виконавчого провадження визначені у частині першій статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду цієї справи).

Як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.

Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999року) (частиною першою статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду цієї справи), свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.

З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинний на момент розгляду цієї справи)).

У частині п`ятій статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999року) визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в частині п`ятій статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинний на момент розгляду цієї справи).

Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Водночас повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

– у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

– у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Законодавець передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду цієї справи)).

Враховуючи наведене, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду цієї справи)).

Зазначені висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025року у справі № 2/1522/11652/11.

У даній справі встановлено, що державним виконавцем було накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 , на підставі постанови про арешт майна боржника № 32969683 від 11 травня 2012року.

Та в подальшому державним виконавцем 27 червня 2014року було винесено постанову про повернення виконавчого документу № 2-280/12, виданого 20 лютого 2012року стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуте стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними).

Отже, враховуючи підставу повернення виконавчого документа стягувачу, він має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків, а тому вказані обставини не є підставою для зняття арешту з майна боржника, а відповідно і для задоволення скарги ОСОБА_1 .

Оскільки в конструкції згаданої правової норми поверненням виконавчого документа стягувачу з огляду на його означення не свідчить про закінчення виконавчого провадження, можна виснувати, що відсутні правові передумови для зняття арешту. Та вказана норма вважається застосованою правильно, з огляду на те, що рішення суду, яке набрало законної сили боржником не виконується та жодного погашення за цим рішенням скаржниця ОСОБА_1 на користь стягувача не здійснила - уникала виконання рішення.

Тим не менш, суд першої інстанції не розглядав аргументів стягувача з приводу того, що останній звертався до суду за захистом своїх прав як стягувач, ставив питання про повернення рішення суду до виконання, зокрема ухвалою Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська від 24 квітня 2024року у справі № 2-280/12 відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Кредитні ініціативи» про видачу дублікату виконавчого листа № 2-280 про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованості в розмірі 239 015,71грн, судового збору в розмірі 1 700,00грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00грн.

Зазначене свідчить про збереження у стягувача інтересу до виконавчого провадження та стягнення з боржника відповідних коштів.

Колегія суддів наголошує, що в Україні з 12 березня 2020року було введено карантин через COVID-19 і його неодноразово продовжували. Скасували карантин на всій території України з 01 липня 2023року.

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022, з 24 лютого 2022року в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, який наразі продовжується.

Тож законодавцем здійснено внормування тієї ситуації, коли боржник рішення суду не виконує та не вчиняє жодних дій направлених на виконання взятого на себе зобов`язання. В межах предмету спору в цьому провадженні ніщо не вказує на те, що стягувач остаточно втратив можливість реалізувати своє право на виконання рішення і отримання стягнення за ним. Закон гарантує стягувачу право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.

Визначальним у даній справі є те, що зняття арешту з майна боржника не може бути дозволено без детальної оцінки його індивідуальної ситуації та положень наведених норм права України.

Скаржниця ОСОБА_1 порушення свого права власності в скарзі обґрунтовувала тим, що її майно наразі залишається під арештом на підставі постанови державного виконавця від 11 травня 2012року, та посилалась при цьому на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).

Водночас стверджуючи про покладення на неї індивідуального та надмірного тягарю остання не навела в своїй скарзі жодного факту щодо конкретного порушення її права чи щодо якої її власності таке порушення здійснено.

Дійсно, застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

У численних постановах Верховного Суду сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Одночасно, щоб захід, який становить втручання, відповідав статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має бути доведено, що він був законним, здійсненим «відповідно до загальних інтересів» і існував розумний зв`язок пропорційності між застосовними засобами та метою, якої прагнули досягти.

За недоведеності заявлених в скарзі фактів щодо порушеного права, дії скаржниці ОСОБА_1 не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Тож за умов що склалися чинне законодавство України та положення Конвенції вимагають від національних органів влади забезпечення справедливого балансу між інтересами стягувача, який домігся в суді відновлення його порушеного права і ухвалення рішення, яке набрало законної сили і не виконано зовсім, та боржника який ухиляється від виконання такого рішення суду і стверджуючи про покладення на нього індивідуального та надмірного тягарю жодних фактів цього не навів, а обмежився тільки підставами або аргументами на які робиться посилання в скарзі – без встановлення відповідних фактів.

Апеляційний суд не знаходить нічого свавільного чи явно нерозумного в тому що зберігаються негативні наслідки для боржника, який порушив взяті на себе зобов`язання і відмовляється виконувати рішення суду, та виходить з того, що за обставин, які встановлені в ході цього судового розгляду втручання в право власності було «передбачено законом» у розумінні Конвенції.

Тож апеляційний суд вважає, що за встановлених обставин у справі відсутні підстави вважати, що існування впродовж тривалого часу після завершення у грудні 2018року виконавчого провадження та повернення стягувачу виконавчого документа обтяження у вигляді арешту є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном, а у державного виконавця були відсутні законодавчі підстави для зняття накладеного у виконавчому провадженні арешту на майно боржника.

Задовольняючи вимоги скарги про зобов`язання державного виконавця зняти арешт з майна боржниці ОСОБА_1 , суд першої інстанції на вищенаведені обставини справи та вимоги закону уваги не звернув та помилково дійшов висновку про існування невиправданого втручання у право боржника на мирне володіння майном тому судом не було забезпечено справедливий баланс між усіма відповідними конкуруючими приватними інтересами.

За наведених підстав, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Південного ВДВСє необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Саме з такого розуміння вищезазначених норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам не надавав оцінку, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про задоволення скарги.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, суд першої інстанції не виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України задовольнити апеляційну скаргу, скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні скарги на бездіяльність посадових осіб Південного ВДВС.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Задовольнити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи».

Ухвалу Південного районного суду міста Кам`янського від 03 грудня 2025року скасувати.

Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Південного відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 травня 2026року.

Судді: