Постанова від 17 травня 2026 р. у справі №205/2130/26 — Новокодацький районний суд міста Дніпра

Єдиний унікальний номер 205/2130/26

Номер провадження3/205/888/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2026 року м. Дніпро

Суддя Новокодацького районного суду міста Дніпра Терещенко Т.П., розглянувши матеріали, які надійшли з Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,

В С Т А Н О В И В:

18 лютого 2026 року до Новокодацького районного суду міста Дніпра від УПП в Дніпропетровській області ДПП надійшли матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №576808 від 27 січня 2026 року встановлено, що 27 січня 2026 року о 14 годині 50 хвилин за адресою: м. Дніпро, пр. Сергія Нігояна, 73, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Nissan», державний номерний знак НОМЕР_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння. Огляд проводився на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням спеціального технічного приладу Alcotest Drager 6820 №0569, результат позитивний 2,2 проміле (тест №3429), з результатом на стан алкогольного сп`яніння. Від керування відсторонений шляхом паркування транспортного засобу без порушення ПДР, чим порушив пп.«а» п. 2.9. Правил дорожнього руху, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Захисником ОСОБА_2 – адвокатом Сергєєвим А.М. було сформовано в системі «Електронний суд» клопотання про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, в якому просив суд закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення відповідно до п.1 ч. 1 ст. 247 КУпАП справу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП щодо ОСОБА_1 . В обґрунтування зазначив, що з відеозапису, долученого до протоколу (час 14:56:49 годин), вбачається, що поліцейським лише висуваються вимоги проходження тесту за допомогою газоаналізатору Драгер, а встановлений порядок проходження огляду не доводився до відома ОСОБА_1 , будь-які ознаки сп`яніння якого попередньо не оголошувалися. Як вбачається з наданого відеозапису, працівником поліції взагалі не зазначалось про наявність у ОСОБА_1 будь-яких конкретних ознак алкогольного або наркотичного сп`яніння. Вказаним відеозаписом не зафіксовано будь-яких дій працівника поліції щодо встановлення таких ознак, як то вимоги до водія видихнути повітря, перевірка наявності тремтіння пальців рук, порушення координації рухів, які б свідчили на підставі чого у ОСОБА_1 , виявлені такі ознаки алкогольного сп`яніння, як різкий запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, сповільненість мовлення (але такого ознаку не передбачено Інструкцією), які в послідуючому були зазначені в акті огляду, в направленні на огляд ознак сп`яніння. Таким чином, зазначення поліцейським в акті огляду, в направленні на огляд ознак сп`яніння ОСОБА_1 зазначені формально, необґрунтовано констатував без їх виявлення. Як вбачається з відеозапису долученого до протоколу, о 15:23:10 годині зафіксовано, що під час з`ясування поліцейським згоди у ОСОБА_1 з результатом його продуття газоаналізатора Драгер, то він не погодився та бажав їхати в лікарню на огляд. Поліцейський, у супереч заявленому, продовжив оформлення матеріалів та спонукав ОСОБА_1 на підпис щодо згоди з результатом Драгеру. Поліцейським ОСОБА_3 , який проводив огляд на місці зупинки та який склав протокол про адміністративне порушення, не було направлено в лікарню на огляд ОСОБА_1 . При цьому, з направлення на огляд, наявного в матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_1 було доставлено для огляд до закладу охорони здоров`я поліцейським Вармотовим В., що не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи. Направлення на огляд не вручалось та не доводилось до відома ОСОБА_1 . Крім цього, у направленні зазначений час його складання 27 січня 2026 року о 15:00 годині, але це не відповідає дійсності, оскільки в цей час поліцейський щодо ОСОБА_1 ще проводив огляд. Крім цього, направлення на огляд не містить ні назву спеціального технічного засобу, за допомогою якого проводився огляд на місці, ні результатів такого огляду. Направлення на огляд не вручалось та не доводилось до відома ОСОБА_1 . Зазначає, що поліцейським не роз`яснювалось ОСОБА_1 , що інструкцією передбачено в імперативному порядку, що в разі його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я. Вказує, що в цьому випадку було порушено порядок проведення огляду на стан сп`яніння, поліцейським не було запропоновано ОСОБА_1 проїхати до медичного закладу, після визначення стану сп`яніння на місці та його не згоди з результатом, а навпаки, поліцейський переконував ОСОБА_1 у відсутності необхідності їхати на огляд до лікарні, тобто працівники поліції проігнорували положення КУпАП, профільної Інструкції і грубо порушили порядок та процедуру проведення огляду особи на стан алкогольного сп`яніння. Також ОСОБА_1 не було надано для ознайомлення сертифікат відповідності та/або сертифікат перевірки типу засобів вимірювальної техніки, та/або декларацію про відповідність і свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки. Всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь та аналогічна норма міститься і в ст. 62 Конституції України. Виходячи з вищезазначених положень, висновок суду не може ґрунтуватися на припущеннях. Зазначає, що докази, які містяться в матеріалах справи в своїй сукупності не дають підстав вважати, що вина ОСОБА_1 відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, доведена.

Також захисником ОСОБА_1 – адвокатом Сергєєвим А.М. було сформовано в системі «Електронний суд» клопотання про призначення адміністративного стягнення з урахуванням принципу індивідуалізації, в якому просив суд у разі визнання ОСОБА_1 винним в інкримінованому йому діянні, застосувати за аналогією закону ст. 69 КК України і не призначити йому додаткове адміністративне стягнення (покарання) у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом на один рік. В обґрунтування зазначив, що у разі, якщо суд не погодиться з позицією сторони захисту і визнає ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, при вирішенні питання про призначення адміністративного стягнення просив врахувати, що чинний КУпАП не передбачає призначення більш м`якого стягнення чи звільнення від стягнення, яке визначене в санкції статті як обов`язкове основне чи додаткове. Конституційний Суд України в рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності в контексті вирішення питання конституційності ст.69 КК України у справі про призначення судом більш м`якого покарання, зазначив, що призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим. Про це свідчить п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України, відповідно до якого суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину» (абз. 7 та 8 п. п. 4.2 п. 4 мотивувальної частини); «встановлення законодавцем недиференційованого покарання та неможливість його зниження не дозволяє застосовувати покарання до осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, розміру заподіяних збитків, форми вини і мотивів злочину, майнового стану підсудного та інших істотних обставин, що є порушенням принципу справедливості покарання, його індивідуалізації та домірності» (абз.6 п. 5 мотивувальної частини). У ч. 2 та 3 п. 4.3 рішення Конституційний Суд України наголосив, що в законодавчому внормуванні відносин із притягнення особи до адміністративної або кримінальної відповідальності обов`язково має бути дотриманий конституційний принцип індивідуалізації юридичної відповідальності. Таким чином, установлення в актах публічного законодавства абсолютно визначених та (або) безальтернативних санкцій має збалансовано поєднуватись із наданням суб`єкту накладення адмінстягнення або кримінального покарання. 3 дискреції в питанні визначення виду та розміру стягнення або покарання з урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики особи, винної у вчиненні правопорушення, можливості відшкодування заподіяної шкоди, наявності обставин, що пом`якшують або обтяжують відповідальність. Вказує, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує сина – ОСОБА_4 , який наразі є студентом і навчається за денною формою навчання. Дружина ОСОБА_1 – мати сина, померла у 2018 році, що підтверджується актовим записом про шлюб №71 від 05 червня 2004 року, актовим записом про народження №246 від 07 жовтня 2004 року, свідоцтвом про смерть ОСОБА_5 від 11 вересня 2018 року, студентським квитком ОСОБА_4 . Оскільки ОСОБА_1 займається виховуванням та утриманням сина самостійно, він вимушений працювати за сумісництвом у двох місцях роботи лікарем-стоматологом КНП «Міська клінічна лікарня №4» Дніпровської міської ради та лікарем стоматологом-ортопедом в медичному центрі «Консультант» у м. Павлограді Дніпропетровської області. За місцями роботи ОСОБА_1 характеризується позитивно, має високі людські та професійні якості, уважний до пацієнтів, є відповідальним працівником, має високу виконавчу дисципліну. ОСОБА_1 проживає в м. Добропіллі Покровського району Донецької області та вимушений їздити між містами ОСОБА_6 і Дніпро задля стабільного матеріального становища сім`ї, оскільки саме це забезпечує ОСОБА_1 можливість заробітку, забезпечення власного існування та утримання сина студента. У цій ситуації наслідки позбавлення водійських прав торкнуться не лише ОСОБА_1 , а безпосередньо його сина, який залежать від батька, від його стабільного матеріального становища. ОСОБА_1 потребує мобільності, можливості користуватись та керувати авто, що дозволяє заробляти кошти для утримання не тільки себе, а й сина студента, який навчається за денною формою навчання. За таких обставин, з урахуванням висновків, зазначених Конституційним Судом України, а також в дусі дотримання принципу найкращих інтересів дитини, сторона захисту вважає за можливе застосувати у розглядуваній справі про адміністративне правопорушення аналогію закону ст. 69 КК України щодо ненакладення додаткового стягнення на ОСОБА_1 у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами. Посилається на те, що наведені обставини очевидно переконують, що автомобіль та право керування ним об`єктивно потрібні ОСОБА_1 для можливості забезпечувати утримання сина, а тому в цьому випадку вбачається можливим не застосовувати такий вид додаткового стягнення як позбавлення права керування транспортними засобами. Також у вказаному випадку соціальна вразливість сім`ї ОСОБА_1 та принцип індивідуалізації покарання, визначений ст. 61 Конституції України, переважає суспільний інтерес у необхідності покарання особи. При цьому, можливе покарання у вигляді істотного штрафу у розмірі 17 000 грн., на переконання сторони захисту, буде очевидно достатнім для виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення ним інших адміністративних правопорушень (у разі доведення його вини в інкримінованому діянні поза розумним сумнівом).

Також захисником ОСОБА_1 – адвокатом Сергєєвим А.М. було подано до суду клопотання про визнання недопустимими та недостовірними доказами, в якому просив суд визнати недопустимими і недостовірними, та не приймати при ухваленні судового рішення: рапорт поліцейського Зуба П.С. від 27 січня 2026 року і направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 27 січня 2026 року. В обґрунтування зазначив, що вищевказане направлення не відповідає встановленій формі, оскільки 04 липня 2025 року набрав чинності наказ МВС України, МОЗ України від 16 травня 2025 року №338/825 «Про внесення змін до наказу МВС України, МОЗ України від 09 листопада 2015 року №1452/735» відповідно до якого додаток 1, а саме вказане направлення викладено в новій редакції, відповідно до якої в направленні відсутній рядок в якому вказується серія та номер протоколу про адміністративне правопорушення. Також направлення містить заповнену графу про дані поліцейського, який нібито доставив ОСОБА_1 у лікарню, що не відповідає дійсності і спростовується матеріалами справи. Крім того, направлення на огляд не вручалось та не доводилось до відома ОСОБА_1 . Посилається, що доданий до протоколу рапорт поліцейського Зуба П.С. від 27 січня 2026 року не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень відповідно до постанови Верховного Суду від 20 травня 2020 року в справі №524/5741/16-а.

Вислухавши захисника ОСОБА_1 – адвоката Сергєєва А.М., дослідивши у судовому засіданні матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд дійшов таких висновків.

Статтею 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до пп. «а» п. 2.9. Правил дорожнього руху водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно із п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, для настання адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП необхідно встановити факт керування особою транспортним засобом та відмову особи пройти медичний огляд з метою встановлення алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Процедуру проведення огляду водіїв транспортних засобів з метою виявлення ознак стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та оформлення результатів такого огляду встановлено Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України №1452/735 від 09 листопада 2015 року.

Відповідно до положень п. 2 розділу І вищезазначеної Інструкції, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Ознаками алкогольного сп`яніння, згідно з п. 3 розділу І Інструкції, є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

В акті огляду водія на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, який було складено уповноваженим працівником УПП в Дніпропетровській області ДПП зазначено, що огляд проведений у зв`язку з виявленими ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, повільність мовлення.

Отже, поліцейський вправі пред`явити до водія транспортного засобу вимогу пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану сп`яніння за наявності підстав вважати, що водій перебуває в стані алкогольного сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Так, поліцейським було встановлено, що у ОСОБА_1 наявні: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, повільність мовлення, про що свідчить наявний у матеріалах акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням технічних засобів, який складено інспектором взводу 1 роти 3 батальйону 1 УПП в Дніпропетровській області ДПГ лейтенантом поліції Зубом П.С., а також вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи відеозаписом події, який досліджено судом і зі змісту якого вбачається відсутність заперечень ОСОБА_1 та наявність в нього візуальних ознак сп`яніння, а наявність такого стану було визнано самим ОСОБА_1 під час спілкування, що зафіксовано на відеозаписі (15:44:50), де ним дослівно зазначено «мене випившого зупинили».

Згідно з розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» за наявності ознак, передбачених п. 3 розділу І цієї Інструкції (ознак алкогольного сп`яніння), поліцейський проводить огляд на стан сп`яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом. Поліцейськими використовуються спеціальні технічні засоби, які мають, зокрема, сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки. Установлення стану алкогольного сп`яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.

Пунктом 6 розділу Х Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України №1395 від 7 листопада 2015 року №1395 передбачено, що у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису (а в разі неможливості застосування таких засобів у присутності двох свідків) складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, повністю підтверджена доказами, що містяться в матеріалах справи в їх сукупності та взаємозв`язку, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №576808 від 27 січня 2026 року складеним з дотриманням вимог, передбачених ст. ст. 254-256 КУпАП; актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням технічних засобів та квитанцією тесту за допомогою приладу «DRAGER ALCOTEST 6820 № ARHK-0569», тест №3429 з результатом тесту 2,20/00 проміле, що свідчить про те, що ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння під час керування транспортним засобом, під час його зупинки та на час освідування за допомогою приладу «DRAGER ALCOTEST»; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 27 січня 2026 року; відеозаписом з нагрудного відеореєстратора №475559.

У своїй сукупності ці докази є достатніми. Доказів, які б спростовували наведені в протоколі обставини або породжували обґрунтовані сумніви у достовірності цих обставин, суду не надано.

Суд звертає увагу, що об`єктивною стороною правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є керування транспортним засобом у стані сп`яніння. Тобто докази мають бути спрямовані саме на доведення одночасно двох обставин: керування транспортним засобом і перебування у стані сп`яніння.

Варто зазначити, що переглянутим у судовому засіданні відеозаписом встановлено керування ОСОБА_1 транспортним засобом, а також сам факт керування транспортним засобом захисником ОСОБА_1 не заперечується.

Крім того, перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння також підтверджено наявними в матеріалах доказами, а саме актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням технічних засобів та квитанцією тесту за допомогою приладу «DRAGER ALCOTEST 6820 № ARHK-0569», тест №3429 з результатом тесту 2,20 проміле, що також не спростовано у встановленому законом порядку.

На переконання суду, протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 складений уповноваженою особою з дотриманням вимог ст. ст. 254-256 КУпАП та містить всі необхідні для розгляду справи відомості, будь-яких істотних недоліків при його складанні, які б тягли за собою визнання цього протоколу недопустимим доказом, не вбачається. Достовірність відомостей, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення, сумнівів не викликає, оскільки ці відомості узгоджуються з іншими доказами, доданими до нього.

У протоколі про адміністративне правопорушення також зазначено, що ОСОБА_1 роз`яснені його процесуальні права та обов`язки, що підтверджується його підписом, та будь-яких заперечень з цього приводу ним не було зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення.

При цьому, формальна констатація деяких порушень вимог щодо оформлення доданих до протоколу про адміністративне правопорушення матеріалів, з урахуванням того, що ОСОБА_1 не оспорював сам факт події, дату, час і місце, які були зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення, та за відсутності інших підстав, жодним чином не сприятиме досягненню мети адміністративного провадження і адміністративної відповідальності за вчинення протиправного діяння, але водночас призведе до порушення права на судовий розгляд протягом розумного строку, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Такий підхід був би проявом надмірного формалізму.

Отже, після перегляду відеозапису подій, суд не вбачає в діях працівників поліції будь-яких дій, які можуть бути кваліфіковані як протиправні або вчинені з порушенням будь-яких інструкцій, і можуть впливати на законність процедури огляду.

Крім того, ОСОБА_1 не оскаржував дії працівників поліції щодо складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, доказів неправомірної поведінки працівників поліції та доказів, які б спростовували фактичні дані, що містяться в протоколі про адміністративне правопорушення і додатках до нього, суду не надавав.

Обставини, на які звертає увагу захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення не є суттєвими та не впливають на доведеність вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, і не можуть бути обставиною, яка свідчить про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та жодним чином не порушують прав і свобод особи, яка притягається до відповідальності.

Зазначене в сукупності дає підстави для відхилення доводів захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Обов`язки дієздатного громадянина, як суб`єкта правовідносин це юридично закріплена в нормативно-правових актах міра належної та необхідної суспільно-правової поведінки, яка полягає в необхідності здійснення дій активного або пасивного характеру. Ніякі обставини чи причини не звільняють громадянина від виконання цих обов`язків, порушення відповідних заборон має наслідком відповідну юридичну відповідальність.

Суд зазначає, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі (рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року).

ОСОБА_1 реалізував своє право володіти транспортним засобом, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно з встановленими нормами чинного законодавства.

Європейський суд з прав людини зазначав, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» від 09 липня 1997 року). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії».

Будь-яких переконливих доводів, які б спростовували винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих дій та/або могли б бути підставами для закриття провадження в справі за відсутністю в діях вказаної особи складу адміністративного правопорушення, при розгляді вказаної справи, судом також не встановлено.

Отже, доводи, наведені захисником Джури Р.Л. викладені ним у клопотаннях під час розгляду справи в цілому розцінюються судом як такі, що направлені на уникнення відповідальності ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковані за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

При цьому, обставини, які б виключали провадження в справі, відповідно до ст. 247 КУпАП, на переконання суду відсутні.

Суддя, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 міститься склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП - керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння.

При вирішенні питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення суд виходить не з принципу формального підходу до вирішення справи, а саме з необхідності забезпечення судом уникнення порушень прав і свобод інших громадян, конституційного ладу України, прав та законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного та неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством, а тому, притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності є виправданим, оскільки його вина є встановленою згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом», та цього вимагають справжні інтереси суспільства, на охорону яких і направлені завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення. Так, керування транспортним засобом у стані алкогольного чи іншого сп`яніння є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням. Водій у стані сп`яніння є загрозою для життя та здоров`я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб.

Суддею було враховано характер вчиненого правопорушення, яке містить в собі суспільно-небезпечне діяння: вказане правопорушення є грубим порушенням правил дорожнього руху та становить реальну небезпеку учасникам дорожнього руху (водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб), загрожує їх життю, здоров`ю, тяжких імовірних наслідків; дані про особу, ступінь його вини, поведінку правопорушника під час та після вчинення правопорушення, суд вважає за необхідне притягнути ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності і накласти на нього адміністративне стягнення в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Що стосується клопотання захисника ОСОБА_1 – адвоката Сергєєва А.М. про призначення адміністративного стягнення з урахуванням принципу індивідуалізації, суд зазначає наступне.

Частина 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Системний аналіз та юридичний зміст положень ч. 2 ст. 61 Конституції України свідчить про те, що в основу притягнення до юридичної відповідальності має бути покладений конкретний склад правопорушення, яке скоїла особа. Відмінність у складі правопорушення (як в цілому, так і в конкретних його елементах) дає підстави для притягнення особи до різних видів юридичної відповідальності. Також, юридична відповідальність встановлюється за скоєння конкретного правопорушення конкретною особою, тобто вона має індивідуальний характер і характеризується, зокрема, наявністю системи покарань та стягнень, можливістю призначення більш м`якого покарання та звільнення від нього тощо. Цей принцип забезпечується можливістю застосування виду юридичної відповідальності в залежності від ступеня суспільної небезпечності скоєного правопорушення. При цьому, принцип індивідуалізації відповідальності знаходить також свій вираз в тому, що при призначенні покарання (стягнення) мають враховуватися всі особливості та обставини справи, характер правопорушення, ступінь здійснення винною особою протиправного наміру, ступінь вини, властиві їй індивідуальні риси, спосіб життя, мотиви скоєння правопорушення і інше.

Завданням КУпАП є правове забезпечення охорони прав і свобод громадянина, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, встановленого правопорядку зміцнення законності, запобіганням правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Для здійснення цього завдання КУпАП визначає, які суспільно небезпечні діяння є адміністративними правопорушеннями та які адміністративні стягнення застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Відповідно до вимог ст. 33 КУпАП особі, яка вчинила адміністративне правопорушення, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених КУпАП та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, у вигляді накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

З аналізу вищевказаної норми закону вбачається, що санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП є безальтернативною та передбачає обов`язкове накладення на правопорушника стягнення як у виді штрафу в певному розмірі, так і у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Крім того, у цьому випадку, загальні засади призначення адміністративного стягнення, визначені ч. 1 ст. 33 КУпАП, не наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, оскільки передбачено накладення стягнення у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

З огляду на встановлену законодавством безальтернативну санкцію за ч. 1 ст. 130 КУпАП, ця функція за своєю правовою природою не є дискреційною, оскільки не потребує врахування та оцінки характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Законодавство про адміністративні правопорушення, на відміну від закону України про кримінальну відповідальність не передбачає накладення адміністративного стягнення більш м`якого, ніж передбачено законом.

Будь-які позитивні відомості щодо ОСОБА_1 не можуть слугувати підставою для задоволення клопотання сторони захисту про не застосування до особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, з урахуванням встановленої законодавцем безальтернативної санкції, характеру вчиненого діяння та суспільної небезпеки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

ОСОБА_1 , як водій, керуючи джерелом підвищеної небезпеки в стані алкогольного сп`яніння - 2,20/00 проміле усвідомлював, що це заборонено законом та становить небезпеку для оточуючих.

Враховуючи викладене та правила, визначені ч. 2 ст. 33 КУпАП, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання захисника ОСОБА_1 – адвоката Сергєєва А.М. про призначення адміністративного стягнення з урахуванням принципу індивідуалізації шляхом накладення стягнення у вигляді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами.

КУпАП чітко визначає підстави накладення адміністративного стягнення, а тому застосування за аналогією ст. 69 КК України, є неможливим.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, встановлюється ставка судового збору в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому з ОСОБА_1 необхідно стягнути 665,60 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 9, 23, 33, 40-1, 130, 251, 283, 284 КУпАП, суддя

П О С Т А Н О В И В:

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та притягнути його до адміністративної відповідальності, наклавши стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665,60 грн. у дохід державного бюджету.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що у випадку несплати накладеного штрафу у передбачений законом строк, до нього може бути застосоване подвійне стягнення штрафу в порядку ст.308 КУпАП, тобто у випадку примусового виконання постанови суду.

Постанова судді може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови та набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя: Т.П. Терещенко