Постанова від 10 травня 2026 р. у справі №921/734/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81

_______________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 року Справа № 921/734/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Манюка П.Т., суддів Рима Т.Я., Прядко О.В., за участю секретаря судового засідання Амбіцької І.О., розглянувши матеріали

за апеляційною скаргою:Фізичної особи-підприємця Іщенка Віталія Юрійовича,

на рішення:Господарського суду Тернопільської області від 09.02.2026 (суддя Чопко Ю.О., повний текст рішення складено 18.02.2026),

у справі:№ 921/734/25,

за позовом:Бережанської міської ради , м. Бережани,

до відповідача:Фізичної особи-підприємця Іщенка Віталія Юрійовича, м. Київ,

про:стягнення 3 040 574, 61 грн

Представники учасників справи:

від позивача: Денега Надія Ярославівна – представник,

від відповідача: Сенченко Альона Сергіївна – представник.

встановив:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

Бережанська міська рада (надалі позивач) звернулася до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Іщенка Віталія Юрійовича (надалі відповідач, апелянт) про стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 3 040 574, 61 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач для обслуговування належних йому на праві власності об`єктів нерухомого майна за адресою: місто Бережани, вулиця Золочівська, 4, Тернопільський район, Тернопільська область використовує земельні ділянки за відсутності вчиненого правочину щодо таких земельних ділянок та без сплати орендної плати за землю, яку мав заплатити за користування ними, отже зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельних ділянок на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Зокрема, в період з 22.03.2024 до 03.04.2025 відповідач фактично користувався земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 6120410100:04:001:0233, площею 4, 1698 га та земельною ділянкою з кадастровим номером 6120410100:04:002:0234, площею 0, 2455 га (надалі – земельні ділянки).

Відповідно до розрахунків наданих позивачем, сума безпідставно збережених коштів за вказаний період складає 3 040 574, 61 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Господарський суд Тернопільської області рішенням від 09.02.2026 у справі № 921/734/25 позовні вимоги задоволив повністю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідач не погодився з ухваленим рішенням місцевого господарського суду, оскаржив його в апеляційному порядку та вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Апелянт вказує, що судом першої інстанції не досліджено підстав пред`явлення позовної заяви до відповідача саме як до фізичної особи-підприємця, внаслідок чого було допущено порушення правил юрисдикції. На думку апелянта, цей спір не підлягав вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки договір купівлі-продажу майна, яке знаходиться на спірних земельних ділянках було ним укладено як фізичною особою, а не як фізичною особою – підприємцем.

Також, відповідач зазначає, що міська рада маючи негативне та упереджене ставлення до відповідача, неправомірно змінила ставку орендної плати розмірі з 3 % на 12 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Апелянт вказує, що звертався до позивача із листом про зміну цільового призначення земельних ділянок, оскільки існуюче цільове призначення не відповідає реальному використанню таких, проте позивачем не було надано йому відповідь, що є проявом недобросовісної поведінки позивача, та призвело до неправомірного стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі більшому, аніж передбачено чинним законодавством.

Як зазначає апелянт у апеляційній скарзі, справу № 921/734/25 розглянуто Господарським судом Тернопільської області за відсутності відповідача, його не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що розмір ставки у 12 % від нормативно грошової оцінки, який застосований позивачем у розрахунках суми безпідставно збережених коштів, встановлений рішеннями Бережанської міської ради, копії яких долучені до матеріалів справи.

Щодо розміру безпідставно збережених коштів, то такий розмір визначено фінансовим управлінням Бережанської міської ради та земельним відділом Бережанської міської ради на підставі нормативно грошової оцінки земельних ділянок та ставок орендної плати, затверджених рішеннями Бережанської міської ради від 31.10.2019 № 1485 та від 23.01.2025 № 2100, а доводи апелянта про очевидну невірність розрахунків не підтверджені належними доказами.

Позивач не заперечує факту звернення відповідача із заявою про зміну цільового призначення земельних ділянок, проте вказує, що таке звернення було надіслано пізніше та не може впливати на розмір існуючої заборгованості за період, що зазначений у позовній заяві.

Процесуальні дії суду у справі та вирішення процесуальних питань.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 05.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи – підприємця Іщенка Віталія Юрійовича від 02.03.2026 на рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.02.2026 у справі № 921/734/25, витребувано в Господарського суду Тернопільської області матеріали справи № 921/734/25.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.03.2026 розгляд справи призначено на 06.04.2026 року.

Хід розгляду апеляційної скарги викладено у відповідних ухвалах суду, зокрема ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 розгляд апеляційної скарги відкладено на 11.05.2026.

У судове засідання 11.05.2026 представник апелянта з`явився, підтримав вимоги апеляційної скарги у повному обсязі з підстав зазначених в апеляційній скарзі та усних поясненнях.

У судове засідання 11.05.2026 представник позивача з`явився, заперечив проти апеляційної скарги.

У судовому засіданні 11.05.2026 проголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Західний апеляційний господарський суд, розглянувши апеляційну скаргу та відзив на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні у справі докази, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші ресурси, які знаходяться в межах України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з статтею 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють територіальні громади та здійснюють від їх імені та в інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України цим та іншими законами.

Згідно із частиною 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Стаття 12 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад.

Суб`єктами права власності на землі комунальної власності згідно з статтею 80 ЗК України, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 2 статті 83 ЗК України, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Як встановлено місцевим господарським судом, Бережанська міська рада просить стягнути з Фізичної особи-підприємця Іщенка В.Ю. безпідставно збережені кошти за фактичне користування відповідачем земельними ділянками комунальної власності, які знаходяться за адресою: м. Бережани, вул. Золочівська, 4, Тернопільська область площею 4, 1698 га, кадастровий номер 6120410100:04:001:0233 та площею 0, 2455 га, кадастровий номер 6120410100:04:002:0234, цільове призначення земельних ділянок – для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Як встановлено судом першої інстанції, земельні ділянки належать Бережанській міській територіальній громаді, є комунальною власністю та не є об`єктом договору про передачу їх у власність або надання у користування (оренду) фізичним чи юридичним особам.

На земельних ділянках знаходиться нерухоме майно - комплекс нежитлових будівель та споруд, загальною площею 8 651, 1 кв.м, яке зареєстроване на праві власності за Іщенком Віталієм Юрійовичем, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10.02.2021 року № 243868170.

Підставою виникнення права власності, як зазначено у витягу, є договір купівлі-продажу, серія та номер: 1289 від 10.02.2021 року, посвідчений приватним нотаріусом.

Таким чином, з 10.02.2021 нерухоме майно загальною площею 8 651, 1 кв.м, яке знаходиться на земельних ділянках із кадастровими номерами 6120410100:04:001:0233 площею 4, 1698 га та 6120410100:04:002:0234 площею 0, 2455 га перебуває у власності відповідача.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, до складових частин об`єкта нерухомого майна входять зокрема, гаражі, 5 складів загальною площею 2 567, 6 кв.м, пожежне депо, візіровочна лабораторія, крупорушка, 4 зерносушки загальною площею 3 278, 3 кв.м.

Згідно з ст. 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватись в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства.

Статтею 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній та комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями. визначеними статтею 122 цього кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтею 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, надалі ПК України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності є обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Отже, чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».

Фізична особа-підприємець Іщенко Віталій Юрійович не є ані власником, ані постійним землекористувачем земельних ділянок, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 ПК України).

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положеннями ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними (аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 922/3412/17 та від 13.02.2019 року у справі № 320/5877/17).

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України (відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної в постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц).

Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування норм передбачених ст. ст. 1212-1214 ЦК України та правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України, для деліктних зобов`язань які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження відбулось за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

З моменту виникнення права власності на майно, у відповідача виник обов`язок не лише оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, а й сплачувати орендну плату за користування нею. Однак, відповідач зазначені обов`язки не виконав.

Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати:

- фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянкою у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача;

- площу земельної ділянки;

- суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки)

- період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави. Отже, встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі (постанова Верховного Суду від 05.08.2022 року у справі № 922/2060/20).

Таким чином обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовується матеріалами справи, відповідач в період з 22.03.2024 до 03.04.2025 використовував земельні ділянки без оформлених правових підстав, орендну плату не сплачував, хоча земельні ділянки використовуються для розміщення належного відповідачу нерухомого майна.

З огляду на викладене, відповідач як фактичний користувач земельних ділянок, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберігає у себе кошти, які необхідно заплатити за користування ними, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельних ділянок на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Щодо розміру безпідставно збережених коштів апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 289.1 статті 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 ПК України).

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено приписами підпункту 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України.

Нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж раз у 5-7 років (ст. 18 Закону України «Про оцінку земель»).

Частиною 2 ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату.

Так, при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Аналогічні правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18, від 08.10.2024 у справі № 916/2498/22).

Крім того, чинним законодавством не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.

У пункті 7.19 вищенаведеної постанови передбачено, що витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначити дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

При цьому, суд звертає увагу, що чинне законодавство не містить обґрунтування щодо обов`язковості надання витягу з технічної документації за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, формування такого здійснюється автоматично в режимі реального часу, тобто на час звернення заявника, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19.

Згідно з витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 15.02.2024, нормативно - грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 6120410100:04:001:0233, становила 22 584 797, 79 грн. Відповідно до витягу від 07.04.2025 № НВ-9957683982025 нормативно - грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 6120410100:04:001:0233, становила 25 284 784, 89 грн.

Згідно з витягом із технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 15.02.2024, нормативно - грошова оцінка земельної ділянки, кадастровий номер 6120410100:04:002:0234, становила 1 230 495, 10 грн. Відповідно до витягу від 10.04.2025 № НВ-6100789202025 нормативно - грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 6120410100:04:002:0234, становила 1 377 598, 70 грн.

В апеляційній скарзі скаржник вказує, що позивач з огляду на негативне та упереджене ставлення до відповідача збільшив ставку за користування земельними ділянки з 3 % до 12 % від нормативної грошової оцінки, оскільки у листі від 04.08.2023 № 2282/0317 позивач інформував відповідача про можливість укладення договору оренди землі, та вказував при розрахунку ставку 3 % від нормативної грошової оцінки землі.

З приводу зазначених доводів апелянта колегія суддів зазначає, що рішенням Бережанської міської ради від 31.10.2019 № 1485 затверджено Положення про встановлення розміру та справляння орендної плати за земельні ділянки комунальної власності Бережанської міської територіальної громади. Відповідно до таблиці 1 до Положення про встановлення розміру та справляння орендної плати за земельні ділянки комунальної власності Бережанської міської територіальної громади, для земельних ділянок з цільовим призначенням "для будівництва та обслуговування будівель торгівлі" встановлено ставку орендної плати у розмірі 12 % від нормативно грошової оцінки землі.

У подальшому, рішенням Бережанської міської ради від 23.01.2025 № 2100 затверджено Положення про встановлення розміру та справляння орендної плати за земельні ділянки комунальної власності Бережанської міської територіальної громади. У таблиці 1 до такого положення також визначено, що для земельних ділянок з цільовим призначенням "для будівництва та обслуговування будівель торгівлі" встановлено ставку орендної плати у розмірі 12 % від нормативно грошової оцінки землі.

Отже, у період з 22.03.2024 до 03.04.2025, протягом якого відповідач користувався земельними ділянками, проте не уклав із позивачем договору оренди та не сплачував орендну плату, ставка орендної плати становила 12 % від нормативно грошової оцінки землі та не змінювалась.

Згідно з розрахунком безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування відповідачем за період з 22.03.2024 до 03.04.2025 земельною ділянкою з кадастровим номером 6120410100:04:001:0233, площею 4, 1698 га яка знаходиться за адресою: місто Бережани, вулиця Золочівська, 4, Тернопільський район, Тернопільська область розмір заборгованості відповідача складає 2 883 473, 58 грн.

Згідно з розрахунком безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування відповідачем за період з 22.03.2024 до 03.04.2025 земельною ділянкою з кадастровим номером 6120410100:04:002:0234, площею 0, 2455 га яка знаходиться за адресою: місто Бережани, вулиця Золочівська, 4, Тернопільський район, Тернопільська область розмір заборгованості відповідача складає 157 101, 03 грн.

Колегія суддів погоджується із вищенаведеними розрахунками та висновком суду першої інстанції про обґрунтованість таких розрахунків, а посилання апелянта на пункт 286.2 статті 286 ПК України є необґрунтованим. Зазначена норма регулює лише порядок декларування плати за землю та подання щорічної податкової декларації платниками податку і не встановлює правил визначення розміру безпідставно збережених коштів у позадоговірних відносинах.

Посилання апелянта на те, що на земельній ділянці 6120410100:04:001:0233 знаходиться майно районної РЕС або, що частина земель нібито зайнята суміжними користувачами, не підтверджене належними та допустимими доказами відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України та не спростовує факту користування відповідачем спірними земельними ділянками.

Щодо аргументу відповідача про наявну суперечливу поведінку позивача з огляду на те, що Бережанською міською радою не розглянуто по суті заяву відповідача від 04.07.2025 про зміну призначення спірних земельних ділянок та як наслідок неправомірне стягнення коштів з відповідача у більшому розмірі, аніж це передбачено чинним законодавством, колегія суддів зазначає наступне.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, лише 04.07.2025 відповідач звернувся до Бережанської міської ради з заявою в якій повідомив, що призначення земельних ділянок з кадастровими номерами 6120410100:04:001:0233 та 6120410100:04:002:0234 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07) не відповідає реальному стану речей, оскільки на вказаних земельних ділянках знаходиться елеватор та встановлено два млини для переробки зерна та виготовлення муки. Встановлення млинів зареєстровано в органі місцевого самоврядування. У зв`язку з наведеним відповідач просив надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок з кадастровими номерами 6120410100:04:001:0233 та 6120410100:04:002:0234 на землі сільськогосподарського призначення, на яких здійснюється виробництво сільськогосподарської продукції.

У свою чергу позивач 28.07.2025 направив на адресу відповідача повідомлення № 03-12/2328 із додатком - актом від 04.07.2025 № 4 та пропозицією у 10-денний строк з дня отримання цього повідомлення розглянути його та добровільно відшкодувати завдані збитки. Проте, як було встановлено місцевим господарським судом, станом на момент звернення до суду добровільне відшкодування збитків відповідачем не здійснене.

Апеляційний господарський суд звертає увагу відповідача, що подання заяви про зміну цільового використання земельних ділянок не звільняє його від обов`язку сплатити за фактичне користування земельними ділянками комунальної власності у період з 22.03.2024 по 03.04.2025, що є предметом цього позову, тому така заява не могла вплинути на правовідносини сторін, які виникли до моменту звернення із такою.

Щодо посилань апелянта на постанову Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21, у якій зазначено про обов`язок власника землі діяти добросовісно при проведенні переговорів, колегія суддів зазначає таке.

У справі, яка розглядається, йдеться не про спір щодо укладення договору оренди земельних ділянок, як у вказаній скаржником, а про стягнення безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельними ділянками без належних правовстановлюючих документів.

Також колегія суддів відхиляє аргумент відповідача, що припинення статусу фізичної особи-підприємця Іщенка В.Ю. 01.04.2026 суттєво впливає на розгляд справи та порушення правил юрисдикції при поданні позовної заяви позивачем.

Припинення статусу фізичної особи - підприємця Іщенка В.Ю. не стосується предмета доказування, оскільки не підтверджує і не спростовує обставин виникнення та змісту спірних правовідносин і не впливає на права та обов`язки сторін у даному спорі. Припинення підприємницької діяльності фізичною особою після виникнення спірних правовідносин або відкриття провадження у справі не змінює правової природи спірного зобов`язання та не є підставою для зміни юрисдикції справи.

Щодо доводів апелянта про порушення правил юрисдикції, колегія суддів зазначає таке.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Разом з тим за приписами частини другої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною першою статті 20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП;

- справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.

Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Статтями 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право і дієздатністю, та не обмежує їх.

Набуття статусу ФОП не означає, що усі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з її участю належать до господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно.

Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

За положеннями статей 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 ЦК України).

Фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.02.2020 № 916/385/19.

Колегія суддів звертає увагу, що основним завданням при здійсненні розмежування юрисдикції є встановлення мети використання майна, яке знаходиться на спірній земельній ділянці, оскільки у випадку використання такого для здійснення підприємницької діяльності, таке однозначно вказує на наявність господарських відносин, а не цивільних.

Як вірно було встановлено місцевим господарським судом, договір купівлі - продажу від 10.02.2021 року на підставі якого відповідач отримав у власність нерухоме майно, яке знаходиться на спірних земельних ділянка, було укладено відповідачем у статусі фізичної особи.

Проте, апеляційний суд звертає увагу відповідача, що, як вже було вказано вище, до складових частин об`єкта нерухомого майна входять зокрема, гаражі, 5 складів загальною площею 2 567, 6 кв.м, пожежне депо, візіровочна лабораторія, крупорушка, 4 зерносушки загальною площею 3 278, 3 кв.м. Окрім цього, відповідач у листі про зміну цільового призначення земельних ділянок вказує, що об`єктивне цільове призначення таких ділянок є землі сільськогосподарського призначення на яких здійснюється виробництво сільськогосподарської продукції, оскільки на цих земельних ділянках знаходиться елеватор та встановлено два млини для переробки зерна та виготовлення муки.

З огляду на вищевказане, колегія суддів дійшла висновку, що нерухоме майно, яке знаходиться на спірних земельних ділянках використовувалось відповідачем для здійснення підприємницької діяльності, що не було спростовано відповідачем, отже позивачем при звернення із позовною заявою до Господарського суду Тернопільської області не було порушено правил визначення юрисдикції, відтак у апеляційного суду відсутні підстави для закриття провадження у справі.

Враховуючи вказані норми права, правові позиції Верховного Суду та встановлені у цій справі обставини, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що місцевий господарський суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та стягнення із відповідача на користь Бережанської міської ради 3 040 574, 61 грн безпідставно збережених коштів за користування спірними земельними ділянками за період з 22.03.2024 до 03.04.2025 року.

Щодо аргументу відповідача про розгляд справи за його відсутності та не повідомлення його належним чином, колегія суддів звертає увагу, що у рішенні місцевого суду зазначено, що усі процесуальні документи у справі № 921/734/25 (ухвали від 09.12.2025, 22.12.2025 та 22.01.2026) були направлені на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте поштові відправлення повернулися до суду з відміткою «адресат відсутній».

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.09.2023 у справі № 274/1676/22, судова повістка вважається врученою в день проставлення поштовою службою відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження/місця проживання, зазначеною в матеріалах справи.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, в даному випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19).

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи учасника судового процесу з якихось причин не відповідає його місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю особу.

Повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням, покладається саме на таку особу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на те, що скаржник в апеляційній скарзі не навів інших доводів, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд судового рішення виключно в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи скаржника про необхідність скасування рішення суду першої інстанції є безпідставними.

Виходячи із вищевикладеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.02.2026 у цій справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення немає.

Судові витрати.

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладається на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд-

постановив:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Іщенка Віталія Юрійовича від 16.03.2026 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.02.2026 у справі № 921/734/25 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду згідно зі ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 20 травня 2026 року.

Головуючий суддя Манюк П.Т.

Суддя Прядко О.В.

Суддя Рим Т.Я.