Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №926/3233/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 926/3233/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії: головуючий суддя Міліціанов Р.В., судді Зварич О.В., Ржепецький В.О., при секретарі Залуцькому Д.Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Релігійної організації “Управління Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви” м. Чернівці на Рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.01.2026 у справі

за позовом: Релігійної організації “Релігійна громада парафія кафедрального собору на честь Сходження Святого Духа Чернівецько - Буковинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Чернівці Чернівецького району Чернівецької області” м. Чернівці,

до Релігійної організації “Управління Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви”, м. Чернівці,

про усунення перешкод у користуванні майном,

за участю представників:

позивача: Марян І.С.,

відповідача, апелянта: Черкез М.І.

ВСТАНОВИВ:

Релігійна організація “Управління Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви” засобами поштового зв`язку звернулася до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: скасувати Рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.01.2026 у справі №926/3233/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції 16.02.2026.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2026 апеляційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 03.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Релігійної організації “Управління Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви” м. Чернівці на Рішення Господарського суду Чернівецької області від 2101.2026 у справі №926/3233/25,призначено розгляд апеляційної скарги на 01.04.2026.

Ухвалою суду від 01.04.2026 повідомлено учасників процесу про розгляд справи 15.04.2026.

У судовому засіданні 15.04.2026 оголошено перерву до 14.05.2026.

У судове засідання 14.05.2026 прибув представник відповідача/апелянта та підтримав правову позицію, викладену в апеляційній скарзі. Подав клопотання (вх.№01-04/3577/26 від 30.04.2026 про долучення доказів – повноваження секретаря єпархії, які викладені у формі Розпорядження архієпископа Чернівецького і Буковинського від 01.10.2024 за вих.№1390/1 та Розпорядження митрополита Чернівецького і Буковинського від 14.12.2022 за вих.№0840/1-1.

У судове засідання 14.05.2026 прибув представник позивача, проти аргументів апеляційної скарги заперечив з підстав, викладених у відзиві.

Апеляційну скаргу розглянуто в межах розумних процесуальних строків.

1. Короткий зміст позовних вимог.

Позивач посилається на обставини, пов`язанні з безпідставним використанням відповідачем спірних будівель та споруд, чим створюється релігійній організації «Релігійна громада парафія кафедрального собору на честь Сходження Святого Духа Чернівецько - Буковинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Чернівці» як власнику перешкоди у користуванні власністю. У якості правового обґрунтування позову, позивач наводить зокрема вимоги частини 1 статті 391 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

2. Короткий зміст оскаржуваного процесуального рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 21.01.2026 у справі №926/3233/25 позов задоволено повністю (із врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 08.12.2025), ухвалено:

- усунути перешкоди в користуванні Релігійною організацією «Релігійна громада парафія кафедрального собору на честь Сходження Святого Духа Чернівецько - Буковинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Чернівці Чернівецького району Чернівецької області» код ЄДРПОУ 25077802 Кафедральним Собором літ. А, вбиралень літ. Б1 та Б, готелю літ. В, котельні літ. Г, що розташовані за адресою: Чернівецька обл., Чернівецький р., м. Чернівці, вулиця Головна, будинок 85, шляхом виселення Релігійної організації «Управління Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви» код ЄДРПОУ 21431483 з вказаних будівель та споруд та вселення Релігійної організації «Релігійна громада парафія кафедрального собору на честь Сходження Святого Духа Чернівецько - Буковинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Чернівці Чернівецького району Чернівецької області» код ЄДРПОУ 25077802 у будівлі та споруди, що розташовані за адресою: Чернівецька обл., Чернівецький р., м. Чернівці, вулиця Головна, будинок 85;

- передано Кафедральний Собор літ. А, вбиральню літ. Б1 та Б, готель літ. В, котельню літ. Г, що розташовані за адресою: Чернівецька обл., Чернівецький р., м. Чернівці, вулиця Головна, будинок 85 Релігійній організації «Релігійна громада парафія кафедрального собору на честь Сходження Святого Духа Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Чернівці Чернівецького району Чернівецької області» код ЄДРПОУ 25077802, шляхом вивільнення зайнятих будівель і споруд та підписання відповідного Акту приймання-передачі.

- стягнуто з Релігійної організації «Управління Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви» на користь Релігійної організації «Релігійна громада парафія кафедрального собору на честь Сходження Святого Духа Чернівецько - Буковинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Чернівці Чернівецького району Чернівецької області» 4 844,80 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що право власності на приміщення за адресою вул.Головна,85 в місті Чернівці належить позивачу.

Суд першої інстанції визнав доведеним факт використання відповідачем спірного нерухомого майна на підставі листів Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 02.10.2025 №М-1752-01/10-09/1873, від 13.10.2025 №М-1841-01/10-09/1931, акту візуального обстеження, листа ЧРУП ГУНП в Чернівецькій області від 14.10.2025 №117783-2025.

Місцевий господарський суд визнав належним спосіб захисту позивача як власника спірних приміщень та задовольнив позов повністю.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Релігійна організація “Управління Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви” засобами поштового зв`язку звернулася до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: скасувати Рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.01.2026 у справі №926/3233/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, а саме:

- рішення ухвалено щодо неналежного відповідача;

- суд самоусунувся від вирішення клопотань відповідача про зупинення провадження у справі до вирішення адміністративної справи №600/4896/25-а, до закінчення досудового розслідування у кримінальній справі за ч.1 ст.365-2 КК України, до закінчення розгляду цивільної справи №725/11740/25;

- позивач змінив правову природу первісних позовних вимог, (з немайнових на майнові) шляхом подання заяви про зміну предмету позову від 08.12.2025 (на думку апелянта, у заяві змінено одночасно і предмет і підстави позову). Зазначена обставина залишилася судом поза увагою.

- невідповідність застосованих судом понять «вивільнення зайнятих будівель і споруд (п.3 позовних вимог) та виселення відповідача та вселення позивача (п.2 позовних вимог), що призвело до ухвалення завідомо необґрунтованого рішення;

- судом не здійснено аналізу перереєстрації права власності спірного нерухомого майна за позивачем, лише констатовано факт реєстрації на підставі Витягів з реєстрів речових прав на нерухоме майно.

4. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу (вх.№01-04/2638/26 від 31.03.2026) заперечив щодо доводів апеляційної скарги, зокрема, щодо повноважень секретаря консисторії підписувати апеляційну скаргу, безпідставності мотивів скарги, фактичної незгоди апелянта з мотивами прийнятого рішення та обґрунтованості оскаржуваного рішення повністю. Просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги повністю.

Заяви про приєднання до апеляційної скарги не надходили (ст. 265 ГПК України).

5. Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України).

6. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставин, а також обставин, встановлені судом апеляційної інстанції.

20.11.1991 року проведено державну реєстрацію релігійної організації (ідентифікаційний код 25077802).

14.11.2017 року на загальних зборах віруючих громадян затверджено Статут релігійної організації «Релігійної громади парафії кафедрального собору на честь Сходження Святого Духа Чернівецько - Буковинської єпархії Української Православної Церкви міста Чернівці» (т. 1 а.с. 14-17).

27.12.2017 року проведено державну реєстрацію змін до установчих документів, зокрема найменування юридичної особи (т. 1 а.с. 6-8).

Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23.06.2011 Релігійна організація Свято-Духівського Кафедрального собору Чернівецько - Буковинської єпархії Української православної церкви є власником будівель та споруд, що розташовані за адресою: Чернівецька обл., Чернівецький р-н., м. Чернівці, вулиця Головна, будинок 85.

Свідоцтво видано на підставі Рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради №350/9 від 21.06.2011 року (т. 1 а.с. 138).

05.08.2024 року Релігійною організацією «Релігійна громада парафія кафедрального собору на честь Сходження Святого Духа Чернівецько - Буковинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Чернівці Чернівецького району Чернівецької області» (код 25077802) внесено відомості про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно – будівлі, що знаходяться за адресою: Чернівецька обл., Чернівецький р-н., м. Чернівці, вулиця Головна, будинок 85, що підтверджується:

- витягом з державного реєстру речових прав від 23.09.2025 №444676376 на будівлю загальною площею 470,7 кв. м.;

- витягом з державного реєстру речових прав від 23.09.2025 №444677563 на будівлю загальною площею 17,7 кв. м.;

- витягом з державного реєстру речових прав від 23.09.2025 №444683820 на будівлю загальною площею 1121 кв. м.;

- витягом з державного реєстру речових прав від 23.09.2025 №444689458 на будівлю загальною площею 65,2 кв. м.;

- витягом з державного реєстру речових прав від 23.09.2025 №444670975 на будівлю загальною площею 21,1 кв. м.

16.02.2025 року змінено підлеглість Релігійної громади (код 25077802) у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання – Православної Церкви України, а також проведено зміну найменування юридичної особи, що підтверджено Протоколом №1 загальних (парафіяльних) зборів релігійної організації «Релігійна громада парафія кафедрального собору на честь Сходження Святого Духа Чернівецько - Буковинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Чернівці Чернівецького району Чернівецької області» та Статутом у новій редакції (т. 1 а.с. 22-30).

20.02.2025 року проведено реєстрацію Статуту у новій редакції згідно Розпорядження Чернівецької обласної військової адміністрації №215-р (т. 1 а.с. 22).

26.02.025 року проведено державну реєстрацію змін до установчих документів, зокрема найменування юридичної особи, відомостей про керівника, місцезнаходження (т. 1 а.с. 6-8).

Позивач стверджує, що Релігійна організація «Управління Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви» без належної правової підстави на даний час займає та використовує Кафедральний Собор літ. А, вбиральні літ. Б' та Б, готель літ. В, котельню літ. Г, приміщення не звільняє, чим створює перешкоди власнику у користуванні його власністю.

На підтвердження даних обставин позивач посилається на лист Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 02.10.2025 №М-1752-01/10-09/1873, у якому зазначено, що за наявною у виконавчих органах Чернівецької міської ради інформацією, будівлі та споруди, що розташовані за адресою: Чернівецька обл., Чернівецький р-н, м. Чернівці, вул. Головна, 85 використовуються релігійною організацією «Управління Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви» (код 21431483).

Згідно з листом Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 13.10.2025 №М-1841-01/10-09/1931 та актом візуального обстеження, в ході обстеження будівель і споруд позивача за адресою: Чернівецька обл., Чернівецький р-н, місто Чернівці, вул. Головна, будинок 85, було виявлено, що даним приміщенням користуються прихожани та священнослужителі релігійної організації «Управління Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви» код ЄДРПОУ 21431483.

У відповідь на адвокатський запит №10/10-1 від 10.10.2025 ЧРУП ГУНП в Чернівецькій області повідомило листом від 14.10.2025 №117783-2025, що згідно наявної інформації будівля та споруди, що знаходяться за адресою: Чернівецька область, Чернівецький район, м. Чернівці, вул. Головна, 85, станом на 10.10.2025 використовувалися Релігійною організацією «Управління Чернівецько-Буковинської єпархії української православної церкви» код ЄДРПОУ 21431483 (т. 1 а.с. 54-57).

7. Визначені судом апеляційної інстанції відповідно до встановлених обставин правовідносини; доводи та мотиви суду апеляційної інстанції, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Предметом спірних правовідносин є перевірка судом апеляційної інстанції застосування судом першої інстанції норм матеріального права, якими врегульовано питання усунення перешкод у реалізації права власності на нерухоме майно.

Західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, зазначає наступне.

7.1. Щодо підтвердження права власності позивача на спірні нежитлові будівлі.

Частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Верховний Суд у Постанові від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 виснував, що сам факт державної реєстрації права власності не є підставою для виникнення речового права за відсутності відповідної правової підстави «За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта права володіння цим майном (як складової права власності) (пункт 62 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 У справі № 359/3373/16-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (пункт 6.13 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).

Предмет судового розгляду не охоплює вирішення питання про припинення права власності позивача на спірні нежитлові будівлі.

Витягами з державного реєстру речових прав підтверджується реєстрація права власності Релігійної організації “Релігійна громада парафія кафедрального собору на честь Сходження Святого Духа Чернівецько - Буковинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Чернівці Чернівецького району Чернівецької області”.

Підставою набуття права власності зазначено Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 23.06.2011, видачу якого юридичній особі з аналогічним кодом у Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Зміна найменування юридичної особи не впливає на зміну власника нерухомого майна.

Правова підстава набуття права власності Релігійної організації “Релігійна громада парафія кафедрального собору на честь Сходження Святого Духа Чернівецько - Буковинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Чернівці Чернівецького району Чернівецької області” не оспорена та не скасована у судовому порядку.

Суд критично оцінює доводи апелянта відносно суперечності інформації, яка зазначена у долучених до матеріалів справи витягах з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки інформацію відображено станом на 05.09.2025 року, найменування позивача-юридичної особи у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідає зміненому найменуванню 14.11.2017 року на загальних зборах віруючих громадян, за результатом проведення яких затверджено Статут релігійної організації «Релігійної громади парафії кафедрального собору на честь Сходження Святого Духа Чернівецько - Буковинської єпархії Української Православної Церкви міста Чернівці» (т. 1 а.с. 14-17), а також 27.12.2017 року проведено державну реєстрацію змін до установчих документів, зокрема найменування юридичної особи (т. 1 а.с. 6-8).

Тобто, відповідні відомості містять інформацію, яка є достовірною станом на дату формування витягів, отже відображають актуальне станом на їх отримання найменування позивача, з відображенням єдиного коду ЄДРПОУ, присвоєного юридичній особі.

На підставі викладеного вище, суд апеляційної інстанції вважає вірними висновки суду першої інстанції стосовно тих обставин, що у межах даного позову відповідачем не надано належних доказів, які б спростовували презумпцію достовірності відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності на спірні приміщення за позивачем.

7.2. Щодо оцінки доводів апеляційної скарги в частині визначення неналежного відповідача.

Відповідно до ч. 4 ст. 45 ГПК України, відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц).

Відповідно до п. 1 Статуту релігійної організації «Управління Чернівецько Буковинської єпархії Української Православної Церкви» у новій редакції від 30.01.2013, зареєстрованого наказом Міністерства культури України №183 від 13.03.2013,

Відповідач є неприбутковою релігійною організацією і являється частиною Української Православної Церкви.

Єпархія складається з парафій, які знаходяться на території Чернівецької області і міста Чернівці, які об`єднані в благочиння тощо. «Єпархія створюється і скасовується за рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви».

Відповідач є відокремленою юридичною особою, яка до цього часу зареєстрована і діє в установленому законодавством порядку, виконуючи встановлені Статутом повноваження щодо загального керівництва структурними підрозділами Єпархії, тому може бути відповідачем у цій справі.

Фактичне зайняття відповідачем спірних будівель підтверджується листом Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 13.10.2025 №М-1841-01/10-09/1931 (а.с.55, т.1) та актом візуального обстеження (а.с.56, т.1), листом ЧРУП ГУНП в Чернівецькій області від 14.10.2025 №117783-2025 (а.с.57, т.1).

Зі змісту вказаних документів встановлено засвідчені комісією органу місцевого самоврядування обставини стосовно володіння нерухомим майном Релігійною організацією “Управління Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви”: неможливості вільного доступу до Кафедрального Собору літ. А, вбиральні літ. Б1 та Б, готелю літ. В, котельні літ. Г, що розташовані за адресою: Чернівецька обл., Чернівецький р., м. Чернівці, вулиця Головна, будинок 85, перебування у спірних приміщеннях фізичних осіб, котрі ідентифіковані, як представники відповідача

17.10.2019 року набув чинності Закон України від 20.09.2019 року №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доводити таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Водночас сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс (Постанови Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17).

Колегія суддів виходить з того, що фактичні обставини перебування відповідача у спірних приміщеннях підтверджено вірогідними доказами, оформленими сторонніми, незацікавленими в результатах розгляду справи особами (правоохоронними органами та органом місцевого самоврядування).

Відповідачем не спростовано відповідних обставин належними та допустимими засобами доказування, зазначаючи про невірне визначення власного процесуального статусу зазначає про незгоду з набуттям позивачем права власності на спірне нерухоме майно.

Таким чином, матеріалами справи з достатнім обсягом вірогідності підтверджено вчинення відповідачем перешкод у вільному володінні та користуванні позивачем зареєстрованим на праві власності нерухомим майном, тому доводи апеляційної скарги відносно визначення неналежного відповідача спростовують дослідженими доказами.

7.3. Щодо перевірки дотримання судом першої інстанції норм процесуального права під час розгляду клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

25.11.2025 через підсистему “Електронний суд” Господарським судом Чернівецької області від представника відповідача отримано клопотання про зупинення провадження у даній справі до закінчення розгляду та вступу в законну силу рішення у адміністративній справі №600/4896/25-а за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Гринів Соломії Ярославівни Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської обласної державної адміністрації про скасування державної реєстрації та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

Ухвалою суду від 08.12.2025 розглянуто клопотання заявника (відповідача) та відмовлено у його задоволенні (п.2 резолютивної частини ухвали). При цьому, місцевий суд керувався тим, що взаємопов`язаність справ № №600/4896/25-а та №926/3233/25 ще не свідчить про неможливість розгляду цієї справи до прийняття рішення у інший справі, оскільки незалежно від результату розгляду справи №600/4896/25-а, суд має достатньо правових підстав для розгляду та вирішення по суті цієї справи з урахуванням підстав позову, на які покликався позивач. Тобто, судом не встановлено неможливість розгляду справи №926/3233/25 до вирішення адміністративної справи №600/4896/25-а.

Аналізуючи питання щодо зупинення провадження у господарській справі, Верховний Суд виходить з того, що цей правовий інструмент процесуального законодавства зумовлює тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи та щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

Зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків (частина 1 статті 117 ГПК України), який продовжується з дня поновлення провадження у справі (частина 2 статті 117 ГПК України), а самі випадки, які регламентують зупинення провадження у справі чітко передбачені статтями 227, 228 ГПК України і є вичерпними.

Положення статті 227 ГПК України передбачають обов`язок суду зупинити провадження у справі.

Пункт 5 частини 1 статті 227 ГПК України визначає, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках: об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини 1 статті 227 цього Кодексу, до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (пункт 4 частини 1 статті 229 ГПК України).

Досліджуючи питання про дотримання судом під час зупинення провадження норм процесуального права, зокрема пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України, Верховний Суд виходить із системного аналізу цього пункту через призму завдань та основних засад господарського судочинства, закріплених у частині 1, пунктах 1, 4, 10, 11 частини 3 статті 2 ГПК України, а також умов застосування цього пункту, якими є:

- об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи; тобто неможливість для суду самостійно встановити обставини, які встановлюються судом в іншій справі;

- пов`язаність справи з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення;

- обґрунтованість судового рішення, в якому має бути проаналізовано, чи дійсно від наведених обставин залежить вирішення спору в цій справі, та належно мотивовано, що зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи зумовлюється виявленням в ній саме обставин, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження в якій зупинено і саме це і є першопричиною перешкоди у здійсненні правосуддя в справі, що зупиняється.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження в якій зупинено.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20, виснував, що:

по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього;

по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо;

по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати:

- чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства;

- чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.

Вказаний висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду узгоджується із постановою Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі № 357/10397/19.

Водночас Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 вказав, що за приписами пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Предмет розгляду господарської справи стосується усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, право власності на яке зареєстровано за позивачем.

Предмет розгляду адміністративної справи №600/4896/25-а стосувався оспорення фізичною особою внесених відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осію-підприємців та громадських формувань стосовно Релігійної організації “Релігійна громада парафія кафедрального собору на честь Сходження Святого Духа Чернівецько - Буковинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Чернівці Чернівецького району Чернівецької області”.

Тобто, предмет спору в адміністративній справі не стосується оспорення права власності позивача на нерухоме майно.

Отже, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі, тому відхиляє заперечення апелянта в цій частині вимог.

7.4. Оцінка вимог позову про виселення відповідача зі спірних приміщень та вселення позивача.

Згідно зі статтею 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК України визначено зміст права власності, частиною першою якої передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі статтею 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Тобто, тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов застосовується для захисту права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння коли право власності може бути порушено без безпосереднього вилучення майна у власника (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.04.2018 р. у справі № 363/3032/16-ц).

Ініціатором негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника).

Підставою для подання негаторного позову (характерною ознакою негаторного позову) є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2018 р. у справі № 924/623/16).

Крім того, однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 916/23/17).

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.07.2025 у справі № 910/2389/23, негаторний позов розглядається як класичний речовий спосіб захисту права власності (речовий позов, actio in rem). З цих причин його можна пред`явити лише для захисту абсолютного суб`єктивного цивільного права в абсолютному речовому правовідношенні, коли власник-позивач та правопорушник-відповідач не перебувають між собою в договірних чи в інших зобов`язальних правовідносинах, або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності.

Речове право захищають за допомогою негаторного позову, якщо вчинене особою порушення такого права в принципі було можливим для будь-якої особи з кола зобов`язаних за відповідним абсолютним цивільним правовідношенням (тобто фактично - з необмеженого кола осіб) і не створює саме собою зобов`язального правовідношення.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що однією з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин.

Якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчинене певною особою через її статус у договірному чи іншому зобов`язальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не можна заявити, а право власника слід захищати за допомогою зобов`язально-правових способів (аналогічні позиції викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20).

Враховуючи встановлені обставини наявності перешкод у використанні нерухомого майна зі сторони відповідача, позивач правомірно звернувся з вимогами про виселення та забезпечення примусового вселення до спірних будівель та споруд.

Відповідно до положень ст. ст. 66, 67 Закону України «Про виконавче провадження», регламентовано порядок примусового виконання судових рішень про виселення боржника та вселення стягувача.

У разі невиконання боржником рішення про його виселення самостійно державний виконавець виконує його примусово.

Примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі.

Якщо виконання рішення здійснюється за відсутності боржника, державний виконавець зобов`язаний провести опис майна. Описане майно передається для відповідального зберігання стягувачу або іншій особі, визначеній державним виконавцем.

Про виконання рішення про виселення боржника державний виконавець складає акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні рішення про примусове виселення (ст. 66 Закону).

Примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувача у приміщення, зазначене у виконавчому документі, та його проживання (перебування) в ньому.

Відсутність боржника, належним чином повідомленого про день і час примусового вселення, під час виконання рішення про вселення не є перешкодою для вселення стягувача.

Примусове вселення стягувача здійснюється у присутності понятих за участю працівників поліції.

Про примусове вселення стягувача державний виконавець складає акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні рішення про примусове вселення.

У разі подальшого перешкоджання боржником проживанню (перебуванню) стягувача у приміщенні, в яке його вселено, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження (ст. 67 Закону).

З огляду на предмет та підстави поданого позову, доведені фактичні обставини наявності перешкод зі сторони позивача у безперешкодному використанні нерухомого майна позивача, позовні вимоги в частині виселення відповідача. З одночасним вселенням позивача, спрямовані на звільнення приміщень неналежним користувачем та забезпечення можливості власнику безперешкодного входження до спірних будівель та споруд, а також уникнення перешкод у майбутньому, з використанням визначеного ч. 6 ст. 67 Закону України «Про виконавче провадження» механізму захисту порушених прав.

Отже, задоволення позовних вимог про вселення та виселення є ефективними способами захисту прав власника нерухомого майна, виконання яких може бути здійснено добровільно або засобами державного примусу.

Задоволення позову в частині вимог про вселення позивача сприяє процесуальній економії та запобігає уникненню необхідності неодноразового звернення до суду з метою вирішення аналогічного спірного правовідношення.

Підсумовуючи, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовну вимогу про усунення перешкод в користуванні Релігійною організацією «Релігійна громада парафія кафедрального собору на честь Сходження Святого Духа Чернівецько - Буковинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Чернівці Чернівецького району Чернівецької області» Кафедральним Собором літ. А, вбиралень літ. Б1 та Б, готелю літ. В, котельні літ. Г, що розташовані за адресою: Чернівецька обл., Чернівецький р., м. Чернівці, вулиця Головна, будинок 85, шляхом виселення Релігійної організації «Управління Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви» з вказаних будівель та споруд та вселення позивача до будівель та споруд, що розташовані за адресою: Чернівецька обл., Чернівецький р., м. Чернівці, вулиця Головна, будинок 85.

7.5. Щодо оцінки позовної вимоги про передачу спірних будівель позивачу, шляхом їх вивільнення та підписання відповідного Акту приймання-передачі.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При цьому суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373//16-ц (пункт 67) звернула увагу на те, що володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні.

Зайняття нежитлового приміщення фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не позбавляє власника його права володіння на майно, не створює перешкоди у розпорядженні цим майном, а створює лише перешкоди в користуванні володільцем своїм майном.

Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник нежитлового приміщення вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, тобто негаторний позов (висновки викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Враховуючи підстави позову, позивач правомірно наполягає на відновленні фактичного володіння нежитловими приміщеннями.

Водночас, суд апеляційної інстанції зауважує, що між сторонами відсутні зобов`язальні правовідносини, припинення яких вимагало б підписання Акту приймання-передачі приміщень.

Сторонами не підписувався Акт передачі-приймання нежитлових приміщень від відповідача до позивача, тому врегулювання правовідносин сторін у запропонований спосіб виходить за межі предмету спірних правовідносин та покладає на відповідача обов`язки, виконання яких не передбачено положеннями правочину або законодавства.

За своїм змістом позовна вимога про передачу на користь позивача приміщення храму, інших будівель і споруд є формою витребування майна від відповідача та способом набути права володіння рухомим майном, що не заперечено представником позивача у судовому засіданні.

Крім того, задоволення відповідної позовної вимоги матиме наслідок оформлення судовим рішенням висновок про належність позивача відповідних приміщень на підставі судового рішення, що може бути новою підставою відображення відомостей про право власності позивача на нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Однак, задоволення відповідної вимоги не є належними способом задоволення негаторного позову, спрямована на задоволення майнових вимог щодо об`єктів рухомого майна, яке не предметом спору.

Отже, судом першої інстанції не надано належної оцінки щодо не відповідності вимоги про передачу нерухомого майна за Актом приймання-передачі предмету первісного позову, неналежно обраного способу захисту права у межах пред`явленого негаторного позову.

Суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно:

- по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а

- по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (Постанова ВП ВС від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Законом встановлено ефективний спосіб захисту прав власника, яким заявлено негаторний позов, шляхом вчинення примусових дій з виселення неналежного користувача та вселення власника або титульного володільця.

Такі способи захисту узгоджуються з положеннями ст. ст. 16, 391 ЦК України, а також ст. ст. 66, 67 Закону України «Про виконавче провадження», котрі також передбачають складення виконавцем актів у випадку виконання рішення за відсутності боржника.

Висновки суду першої інстанції щодо наявності достатніх підстав для задоволення відповідної позовної не відповідають фактично встановленим обставинам справи стосовно реєстрації права власності за позивачем, доведення обставин вчинення відповідачем перешкод виключно у використанні майном, за відсутності доказів юридичного володіння приміщеннями, що виключає можливість задоволення вимог про витребування або передачу майна на користь чинного власника.

Місцевим судом задоволено першу позовну вимоги про усунення перешкод у користуванні приміщенням шляхом виселення відповідача, тому позовна вимога про передачу спірних нежитлових будівель за актом приймання-передачі не є належним способом захисту порушеного права позивача та не призведе до його відновлення.

Вимога про вивільнення приміщень вже вирішена шляхом задоволення позовних вимог про виселення відповідача.

Отже, в цій частині рішення суду першої інстанції суперечить нормам матеріального права, якими регламентовано підстави та порядок захисту права власності шляхом пред`явлення негаторного позову, тому підлягає частковому скасуванню.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи, 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню ( ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Враховуючи встановлені вище обставини, судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права; висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають встановленим обставинам справи, що згідно вимог п.п. 3, 4 ст. 277 ГПК України для скасування судового рішення частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції частково задовольняє апеляційну скаргу, скасовує рішення суду від 21.01.2026 в частині задоволення позовної вимоги про передачу Кафедрального Собору літ. А, вбиральню літ. Б1 та Б, готель літ. В, котельню літ. Г, що розташовані за адресою: Чернівецька обл., Чернівецький р., м. Чернівці, вулиця Головна, будинок 85 Релігійній організації «Релігійна громада парафія кафедрального собору на честь Сходження Святого Духа Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Чернівці Чернівецького району Чернівецької області» код ЄДРПОУ 25077802, шляхом вивільнення зайнятих будівель і споруд та підписання відповідного Акту приймання-передачі, приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову в частині цієї вимоги.

Рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.01.2026 у справі №926/3233/25 слід залишити без змін в іншій частині задоволених позовних вимог.

9. Розподіл судових витрат.

9.1. Відповідно вимог ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.ч. 1, 4 ст. 129 ГПК України).

Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції слід змінити в частині розподілу судових витрат.

Сплачені 2 422,40 грн судових витрат зі сплати судового збору за подачу позову (в частині позовної вимоги, в якій скасовано рішення) слід покласти на позивача.

Понесені відповідачем 3 633,75 грн судових витрат зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги залишаються за апелянтом.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги відповідача, пропорційно задоволених вимог на суму 3 633,75 грн покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 232, 233, 236, 240, 242, 269, 270, 273, 275-277, 281-289 ГПК України, суд

У Х В А Л И В:

1. Апеляційну скаргу Релігійної організації “Управління Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви” м. Чернівці на Рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.01.2026 у справі №926/3233/25 задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.01.2026 у справі №926/3233/25 скасувати в частині задоволення позовної вимоги про передачу Кафедрального Собору літ. А, вбиральню літ. Б1 та Б, готель літ. В, котельню літ. Г, що розташовані за адресою: Чернівецька обл., Чернівецький р., м. Чернівці, вулиця Головна, будинок 85 Релігійній організації «Релігійна громада парафія кафедрального собору на честь Сходження Святого Духа Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Чернівці Чернівецького району Чернівецької області» код ЄДРПОУ 25077802, шляхом вивільнення зайнятих будівель і споруд та підписання відповідного Акту приймання-передачі.

3. Прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної вимоги про передачу Кафедрального Собору літ. А, вбиральні літ. Б1 та Б, готелю літ. В, котельні літ. Г, що розташовані за адресою: Чернівецька обл., Чернівецький р., м. Чернівці, вулиця Головна, будинок 85 Релігійній організації «Релігійна громада парафія кафедрального собору на честь Сходження Святого Духа Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Чернівці Чернівецького району Чернівецької області» код ЄДРПОУ 25077802, шляхом вивільнення зайнятих будівель і споруд та підписання відповідного Акту приймання-передачі.

4. Змінити Рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.01.2026 у справі №926/3233/25 в частині розподілу судових витрат.

5. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу позову в сумі 2 422,40 грн – залишити за позивачем.

6. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.01.2026 у справі №926/3233/25 залишити без змін в іншій частині задоволених позовних вимог.

7. Стягнути з Релігійної організації «Релігійна громада парафія кафедрального собору на честь Сходження Святого Духа Чернівецько - Буковинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Чернівці Чернівецького району Чернівецької області» (58002, Чернівецька обл., Чернівецький р-н, м.Чернівці, вул. Головна, буд. 85, код ЄДРПОУ 25077802) на користь Релігійної організації «Управління Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви» (58003, Чернівецька обл., Чернівецький р-н, м. Чернівці, вул. Руська, буд., 33, код ЄДРПОУ 21431483) 3 633,75 грн судових витрат зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у справі №926/3233/25.

8. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги в сумі 3633,75 грн – залишити за апелянтом.

9. Видачу наказів на виконання постанови доручити суду першої інстанції.

10. Копію повного тексту судового рішення (постанови) не пізніше двох днів від дати складення направити учасникам справи до електронних кабінетів у системі ЄСІТС, за їх відсутності – засобами поштового зв`язку.

11. Матеріали справи у п`ятнадцятиденний строк повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення – 14.05.2026.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення (постанови).

Повна постанови складена 20.05.2026.

Головуючий суддя Міліціанов Р.В.

Суддя Зварич О.В.

Суддя Ржепецький В.О.