Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №643/12097/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 643/12097/24 Головуючий суддя І інстанції Барабанова В. В.

Провадження № 22-ц/818/119/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :

головуючого Яцини В.Б.,

суддів колегії Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Зачепіло Зоряни Ярославівни на заочне рішення Червонозаводського районного суду м.Харкова від 16 грудня 2024 року у справі №643/12097/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіт Файненс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Профіт Файненс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 20 609,12 грн, з яких: основна сума заборгованості – 5 151,70 грн; заборгованість за нарахованими процентами – 1 450,16 грн; заборгованість за комісією – 13 664,64 грн; сума 3 % річних від основної суми заборгованості за період прострочення повернення кредиту – 267,36 грн; сума 3 % річних від суми процентів за період прострочення повернення відсотків – 75,26 грн, а також судових витрат.

Позовна заява мотивована тим, що 26.11.2013 ПАТ «Дельта Банк» надав кредит ОСОБА_1 у розмірі 6 901,44 грн. згідно із заявою № 001-20197-261113.

Відповідно до умов п.2.3 частини 2 та п.1.1 частини 5 кредитного договору, клієнту надано кредитні кошти на 48 місяців шляхом перерахування на поточні рахунки, визначені у заяві до банку, що підтверджується видатковою накладною №6406 від 26.11.2013, чеком № 6406 від 26.11.2013 та рахунком-фактурою № 0000001077 від 26.11.2013.

Згідно з п.2.4 частини 2 кредитного договору, клієнт зобов`язується сплатити проценти у розмірі 0,01 річних за користування кредитом.

Згідно з п.2.5 частини 2 кредитного договору, клієнт зобов`язується сплатити комісію у розмірі 0,00 % за перші 6 місяців, а починаючи з 7-го місяця користування кредитом – 3,00 % в місяць за обслуговування кредитної заборгованості.

Відповідно до п.4 частини 5 кредитного договору, клієнт погашає кредитну заборгованість не пізніше 26 числа кожного місяця, шляхом зарахування суми грошових коштів у сумі 325,00 грн відповідно до графіка платежів на рахунок, відкритий згідно з п.2.7 частини 2 кредитного договору.

02.06.2020 між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Профіт Файненс» було укладено Договір №2253/К про відступлення прав вимог, відповідно до якого право вимоги до позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором відступлено позивачу.

Як зазначив позивач, станом на дату звернення до суду з позовом розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 20 609,12 грн, з яких: основна сума заборгованості – 5 151,70 грн; заборгованість за нарахованими процентами – 1 450,16 грн; заборгованість за комісією – 13 664,64 грн; сума 3 % річних від основної суми заборгованості за період прострочення повернення кредиту – 267,36 грн; сума 3 % річних від суми процентів за період прострочення повернення відсотків – 75,26 грн.

Заочним рішенням Червонозаводського районного суду м.Харкова від 16 грудня 2024 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Профіт Файненс» заборгованість у розмірі 20 609,12 грн та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 028,00 грн.

23 грудня 2024 року представник відповідача – адвокат Зачепило З.Я. подала заяву про перегляд заочного рішення Червонозаводського районного суду м.Харкова від 16 грудня 2024 року.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м.Харкова від 10 березня 2025 року заяву представника відповідача – адвоката Зачепило З.Я. про перегляд заочного рішення Червонозаводського районного суду м.Харкова від 16 грудня 2024 року залишено без задоволення.

Не погоджуючись зі вказаним заочним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 – адвокат Зачепіло З.Я.подала апеляційну скаргу в загальному порядку, в якій зазначає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також не відповідає фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що сторона відповідача не була ознайомлена з поясненнями представника позивача, а також з матеріалами справи, що позбавило відповідача права надати свої докази та пояснення у справі.

Зазначає, що позивач зобов`язаний довести наявність та розмір заборгованості за кредитним договором, однак цього не зробив, оскільки не надав належних і допустимих доказів.

Наголошує на тому, що відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, Договір складається із Заяви про приєднання, Умов та Правил, Пам`ятки клієнта і Тарифів. Разом із тим суд встановив, що позивач не надав доказів оформлення та вручення відповідачу Умов та Правил, Пам`ятки клієнта та Тарифів, які б у сукупності із заявою підтверджували укладення Договору у належній формі. Водночас зазначено, що відповідач направив анкету-заяву на оформлення Договору.

Крім того, представник відповідача зазначає, що Умови надання споживчого кредиту не можуть вважатися складовою кредитного договору, оскільки вони не містять підпису позичальника, а позивач не довів, що саме з цими Умовами був ознайомлений відповідач та що вони залишались незмінними на момент підписання заяви. Таким чином, анкета-заява не є договором і не підтверджує погодження сторонами його істотних умов.

Вказує також на те, що позивач зобов`язаний надати докази поважності причин пропуску строку звернення до суду. Однак такого клопотання та відповідних доказів до позовної заяви не додано, тому строк не підлягає поновленню.

Зазначає, що позивач послався на карантин COVID-19 як підставу для поновлення строку. Однак карантин в Україні було скасовано з 30.06.2023 відповідно до Постанови КМУ №651 від 27.06.2023. Тому позивач мав достатньо часу для звернення до суду, але цим правом не скористався.

Просить також врахувати, що оскільки Червонозаводський районний суд м.Харкова не перебував у зоні бойових дій чи під окупацією та продовжував роботу під час воєнного стану, підстави для поновлення строку згідно з цією підставою – відсутні. Крім того, позивач мав можливість подати позов через систему «Електронний суд».

Також зазначає, що ТОВ «Профіт Файненс» не повідомило про заміну сторони відповідно до Договору факторингу. Фактично відповідач дізнався про перехід права вимоги до ТОВ «Профіт Файненс» лише після ухвалення судом заочного рішення.

У зв`язку з цим представник відповідача не вбачає підстав для задоволення позову.

Судові витрати відповідача, пов`язані з розглядом даної справи у апеляційному суді, складаються із судового збору в сумі 4 542,00 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача Ружицький О.А. просить апеляційну скаргу представника відповідача залишити без задоволення, а заочне рішення Червонозаводського районного суду м.Харкова від 16 грудня 2024 року – залишити без змін.

Вказує, що доводи, зазначені в апеляційній скарзі, не свідчать про необхідність скасування заочного рішення суду.

Зазначає, що суд першої інстанції належним чином виконав обов`язок щодо повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Також посилається на ст.204 ЦК України, якою встановлено презумпцію правомірності правочину, зокрема кредитного договору, укладеного з відповідачем.

Звертає увагу, що долучена до позову копія Заяви №001-20197-261113 від 26.11.2013 підтверджує погодження сторонами істотних умов кредитного договору, а саме: суми кредиту, розміру процентної ставки, комісії за обслуговування кредитної заборгованості, порядку та строків погашення заборгованості.

Також зазначає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості ґрунтуються виключно на положеннях, прямо передбачених Заявою №001-20197-261113 від 26.11.2013. Жодних прихованих умов, з якими позичальник не був ознайомлений під час підписання Заяви, позивач не зазначає та не використовує як підставу для задоволення позову.

Наголошує, що ні відповідач, ні його представник не заперечують факту наявності заборгованості за кредитним договором перед кредитором, а лише ставлять під сумнів розмір заявленої заборгованості. При цьому апелянтом не надано жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача щодо наявності та розміру заборгованості за кредитним договором.

Звертає увагу, що у матеріалах справи міститься Витяг з Додатку №1 до Договору відступлення права вимоги, відповідно до якого розмір заборгованості позичальника за кредитним договором станом на 02.06.2020 становив 20 266,50 грн. При цьому відповідач та його представник не заперечують дійсність Договору відступлення права вимоги та його Додатку №1, у якому зафіксовано суму заборгованості. Отже, наданий позивачем Витяг є належним та допустимим доказом, що підтверджує розмір заборгованості відповідача.

Щодо повідомлення позичальника про відступлення права вимоги зазначає, що відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника. Неповідомлення боржника про відступлення права вимоги не звільняє його від обов`язку погашення заборгованості, а лише надає право виконати зобов`язання первісному кредитору. Посилається на аналогічну правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 01.11.2023 у справі №185/6699/15 та від 06.02.2019 у справі №667/11010/14-ц. Робить висновок, що відсутність доказів повідомлення відповідача про відступлення права вимоги не є підставою для скасування заочного рішення суду.

Крім того, вказує, що з урахуванням п.12 та п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, строк позовної давності був продовжений до 30.06.2023 у зв`язку з карантином та зупинений з 24.02.2022 через запровадження воєнного стану. Отже, звернення позивача до суду 07.10.2024 відбулося в межах строку позовної давності.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі меншій ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України, у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи й перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що заочне рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга – частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач з метою захисту своїх порушених прав, які виразилися у невиконанні відповідачем умов кредитного договору та взятих на себе зобов`язань, звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості як одним зі способів захисту права.

Також суд встановив, що тривале невиконання боргових зобов`язань у причинно-наслідковому зв`язку призвело до утворення заборгованості, у зв`язку з чим дійшов висновку про обґрунтованість позову та його задоволення.

Разом з тим колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції.

Колегія суддів звертає увагу на те, що представник відповідача у своїй апеляційній скарзі зазначає про порушення норм процесуального права, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про розгляд даної справи.

Згідно з п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, – на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набула чинності для України 11 вересня 1997 року, таке конституційне право повинно бути забезпечене справедливими судовими процедурами.

У зв`язку з цим розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України №2» наголошується на принципі рівності сторін – одному зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Згідно з ч.2 ст.128 ЦПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання, якщо їх явка є не обов`язковою.

Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Згідно з ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо повістку надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.

Доводи скарги про те, що суд належним чином не повідомив відповідача про розгляд цієї справи, призначений на 16.12.2024, знайшли своє підтвердження.

Так, спочатку позов надійшов на розгляд до Московського районного суду м.Харкова, після чого ухвалою цього ж суду від 18.10.2024 справу за позовною заявою ТОВ «Профіт Файненс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було передано на розгляд до Червонозаводського районного суду м.Харкова. Це було зумовлено тим, що позивач зазначив місце проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_1 .Разом із тим, відповідно до відповіді №852571 від 18.10.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру, судом було встановлено, що зареєстрованим місцем проживання відповідача з 05.01.2022 є: АДРЕСА_2 (Основ?янський район м.Харкова), а тому справу було передано за підсудністю до іншого суду – за місцем реєстрації відповідача.

Таким чином, ухвалою Червонозаводського районного суду м.Харкова від 06.11.2024 було відкрито провадження у цивільній справі за цим позовом, а розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін на 06.12.2024 о 09:00 годині.

Відповідачу було встановлено строк для подання відзиву, який має відповідати вимогам ст.178 ЦПК України, – 15 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.

Отже, відповідно до відповіді №852571 від 18.10.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_1 з 05.01.2022 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.24).

Розгляд справи, призначений на 06.12.2024, не відбувся, у зв`язку з чим його було відкладено на 16.12.2024.

Згідно з відміткою на поштовому конверті, копію згаданої ухвали, позовної заяви з додатками та судову повістку суд направив відповідачу за адресою, зазначеною ТОВ «Профіт Файненс» у позовній заяві: м.Харків, пр.Тракторобудівників, 124А, без урахування відомостей про актуальне місце реєстрації відповідача, отриманих з Єдиного державного демографічного реєстру. Як вбачається з матеріалів справи, поштове відправлення повернулося до суду з відміткою «за закінченням строку зберігання» (а.с.36).

Таким чином, матеріали справи не містять доказів вручення відповідачу судової повістки про призначення справи до розгляду на 06.12.2024 та на 16.12.2024, що не відповідає вимогам ч.5 ст.128 ЦПК України, згідно з якою судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення – завчасно.

Таким чином, колегія суддів вважає доведеними доводи скарги про те, що відповідач не отримував від суду першої інстанції повідомлень про розгляд справи, у зв`язку з чим не був належним чином повідомлений про її розгляд судом першої інстанції.

Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, не врахувавши положення частини шостої статті 272 ЦПК України щодо порядку повідомлення відповідача про розгляд справи та надсилання відповідних процесуальних документів, всупереч положенням статей 2, 12 ЦПК України не забезпечив виконання основного завдання цивільного судочинства та належний доступ відповідача до правосуддя, у зв`язку з чим це право підлягає поновленню в суді апеляційної інстанції, зокрема шляхом скасування рішення суду з передбачених пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України безумовних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції з підстав порушення норм процесуального права, колегія суддів вважає, що воно підлягає скасуванню на підставі пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України. З урахуванням повноважень суду апеляційної інстанції колегія суддів переходить до перевірки доводів апеляційної скарги по суті заявлених позовних вимог та заперечень сторін і ухвалення нового рішення у справі.

Так, у апеляційній скарзі містяться доводи щодо пропуску позивачем строку позовної давності, які підлягають перевірці судом апеляційної інстанції як такі, що мають значення для правильного вирішення спору по суті.

Згідно зі ст.ст.256, 257 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 12, згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки позовної давності, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Дію карантину, встановленого зазначеною Постановою, було неодноразово продовжено на всій території України згідно з Постановами КМУ по 30 червня 2023 року. Постановою КМУ від 27 червня 2023 року №651 з 24.00 год. 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, карантин на території України було встановлено безперервно з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року.

Відповідно до Закону України №2120-IX від 15 березня 2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено розділом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05.30 год. 24 лютого 2022 року, який неодноразово було продовжено та який діє на даний час.

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257- 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії.

За відсутності в матеріалах справи інших відомостей про момент, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права, перебіг позовної давності слід обчислювати з моменту настання строку виконання зобов`язання, визначеного умовами кредитного договору.

З урахуванням строку дії кредитного договору (48 місяців), укладеного 26.11.2013, зобов`язання за ним мало бути виконане позичальником 26.11.2017, а тому загальна позовна давність тривалістю три роки за звичайних умов спливала б 26.11.2020.

Таким чином, останнім днем звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором у межах строку позовної давності було 26 листопада 2020 року, з урахуванням положень пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України позивач звернувся до суду з цим позовом у межах строку позовної давності.

При цьому, починаючи з 12 березня 2020 року, строк позовної давності було продовжено на строк дії карантину, який тривав до 30 червня 2023 року, а починаючи з 24 лютого 2022 року – на строк дії воєнного стану в Україні, який триває на даний час.

Враховуючи викладене, позивачем не було пропущено строк звернення до суду з позовною заявою.

При ухваленні нового судового рішення по суті спору апеляційний суд виходить з наступного.

Згідно зі ст.ст.526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 1 ст.1049 ЦК України передбачено обов`язок позичальника повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Статтею 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 ЦК України).

Відповідно до статті 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем до позовної заяви на підтвердження укладення кредитного договору між ПАТ «Дельта Банк» та відповідачем ОСОБА_1 було додано копію заяви №001-20197-261113 від 26 листопада 2013 року із графіком платежів, а також анкету клієнта та інформаційну довідку про кредит від 26 листопада 2013 року.

Зі вказаних документів вбачається, що між ПАТ «Дельта Банк» та відповідачем було укладено кредитний договір, згідно з яким ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 6 901,44 грн строком на 48 місяців; розмір процентної ставки становить 0,01 % річних; розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості – 3,00 % на місяць, починаючи з 7-го місяця користування кредитом; кінцевий строк повернення кредиту – 26 листопада 2017 року. Крім того, умовами кредитного договору було погоджено порядок погашення заборгованості, а саме не пізніше 26 числа кожного місяця, шляхом зарахування суми грошових коштів у сумі 325,00 грн відповідно до графіка платежів на рахунок, відкритий згідно з цим договором.

Усі зазначені документи містять власноручний підпис відповідача, а заява про надання кредиту містить істотні умови кредитування, погоджені сторонами, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку, що кредитний договір між сторонами є укладеним у належній формі, що спростовує доводи апеляційної скарги про протилежне.

02.06.2020 між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Профіт Файненс» було укладено Договір №2253/К про відступлення прав вимог, відповідно до якого право вимоги до позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором відступлено позивачу.

Відповідно до п.1 Договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до: позичальників фізичних осіб, зазначених у Додатку №1 до цього Договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту) тощо, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з Реєстром у Додатку №1 до цього Договору.

Відповідно до Витягу, який є Додатком №1 до Договору №2253/К, ПАТ «Дельта Банк» передало, а ТОВ «Профіт Файненс» прийняло право вимоги до боржника ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №001-20197-261113 від 26 листопада 2013 року на загальну суму 20 266,50 грн, яка складається з основної суми заборгованості у розмірі 5 151,70 грн та заборгованості за нарахованими процентами за кредитом у розмірі 1 450,16 грн.

Згідно з платіжним дорученням №48 від 26 травня 2020 року, ТОВ «Профіт Файненс» перерахувало АТ «Дельта Банк» грошові кошти у розмірі 1800000 грн за придбаний актив.

Відповідно до платіжного доручення №49 від 27 травня 2020 року, ТОВ «Профіт Файненс» перерахувало АТ «Дельта Банк» грошові кошти у розмірі 688200 грн за придбаний актив.

Поряд із цим колегія суддів відхиляє доводи представника відповідача, наведені в апеляційній скарзі, щодо того, що ТОВ «Профіт Файненс» не повідомило про заміну сторони відповідно до договору факторингу.

З матеріалів справи вбачається, що передача права вимоги є правомірною та здійснена відповідно до статей 512 та 514 ЦК України. До нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент передачі, і це не змінює обов`язків боржника. Згідно зі статтею 517 ЦК України, боржник має право не виконувати обов`язок новому кредиторові до отримання доказів передачі прав, проте це не звільняє його від обов`язку погашення заборгованості, оскільки належне виконання боргу первісному кредитору є правомірним.

Зазначене підтверджується правовими позиціями Верховного Суду, які були викладені у постановах від 23.09.2015 у справі №6-979цс15, від 14.07.2021 у справі №554/8549/15-ц та від 19.08.2021 у справі №442/933/13-ц, згідно з якими боржник, який не отримав повідомлення про зміну кредитора, не звільняється від обов`язку погашення заборгованості, а лише зберігає право належного виконання первісному кредитору.

Разом з цим з матеріалів справи вбачається, що відповідач не виконав зобов`язання ані перед первісним, ані перед новим кредитором. Внаслідок неналежного виконання обов`язків із повернення кредиту утворилася заборгованість, яку позивач просив стягнути з відповідача.

Стосовно суми заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до умов п.2.3 частини 2 та п.1.1 частини 5 кредитного договору, клієнту надано кредитні кошти на 48 місяців шляхом перерахування на поточні рахунки, визначені у заяві до банку, що підтверджується видатковою накладною №6406 від 26.11.2013, чеком №6406 від 26.11.2013 та рахунком-фактурою №0000001077 від 26.11.2013, з яких вбачається, що постачальником ТОВ «Цитрус Трейд» було відвантажено, а ОСОБА_1 отримано товари, на придбання яких надано споживчий кредит.

Досліджуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів зазначає, що надані ТОВ «Профіт Файненс» докази є належними та допустимими в розумінні ст.ст.76-81 ЦПК України та у своїй сукупності підтверджують, що відповідач отримав кредит, у зв`язку з чим має зобов`язання перед позивачем щодо повернення кредитних коштів, виходячи з фактичного використання позичальником кредитних коштів, які станом на час звернення позивача до суду з даним позовом повернуті не були.

Отже, з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про стягнення з відповідача на користь ТОВ «Профіт Файненс» 5 151,70 грн, які були фактично використані відповідачем на придбання товарів шляхом перерахування на поточні рахунки, визначені у заяві №001-20197-261113, та не повернуті банку.

Щодо вимог у частині стягнення з відповідача заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 1 450,16 грн, суми 3 % річних від основної суми заборгованості за період прострочення повернення кредиту у розмірі 267,36 грн та суми 3 % річних від суми процентів за період прострочення повернення процентів у розмірі 75,26 грн, колегія суддів відмовляє, оскільки матеріали справи не містять первинних бухгалтерських документів, а саме розрахунку заборгованості та виписки за рахунком на підтвердження заборгованості, що дало б змогу суду перевірити правильність нарахування відсотків.

У даному випадку є обґрунтованими доводи сторони відповідача про те, що позивач не довів наявність та розмір заборгованості за кредитним договором, зокрема в частині нарахування відсотків та 3 % річних.

Позивач послався на те, що на підтвердження заборгованості ним було надано Витяг з Додатку №1 до Договору відступлення права вимоги.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є саме первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно зі вказаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 (в редакції, чинній на момент розгляду справи).

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами на підтвердження заборгованості за кредитним договором.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц.

Водночас відповідна виписка з рахунку відповідача разом із матеріалами позовної заяви або безпосередньо під час розгляду справи судом першої інстанції надана не була.

Витяг з Додатку №1 до Договору відступлення права вимоги не є первинним документом, є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, які б дозволили суду перевірити правильність нарахування процентів позивачем, а також зробити висновок про те, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору. Крім того, з його змісту неможливо встановити, які саме умови спірного договору були порушені відповідачем.

Стягнення вказаної заборгованості за кредитом не може ґрунтуватися виключно на розрахунках, наведених у позовній заяві, з яких, до того ж, вбачається, що відповідач здійснював часткове погашення заборгованості, однак відсутні відомості про розміри таких платежів та періоди, за які вони здійснювалися, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості перевірити правильність нарахування відсотків.

Матеріали справи також не містять будь-яких доказів, які б підтверджували період нарахування 3 % річних відповідно до положень ст.625 ЦК України.

Розглядаючи обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині стягнення комісії, апеляційний суд виходить із такого.

За змістом положень статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції, чинній на час укладення кредитного договору, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі №916/3156/17 (провадження №12-304гс18) вказано, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Апеляційний суд звертає увагу на те, що кредитний договір не містить конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, пов`язаних з обслуговуванням кредиту, які надавалися відповідачу та за які банком була встановлена щомісячна комісія.

Також позивач не надав доказів наявності та переліку таких послуг, а також погодження їх зі споживачем під час укладення зазначеного кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час укладення кредитного договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 зроблено такі висновки: «Якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення».

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Згідно з п.2.5 частини 2 кредитного договору, клієнт зобов`язується сплатити комісію у розмірі 0,00 % за перші 6 місяців, а починаючи з 7-го місяця користування кредитом – 3,00 % в місяць за обслуговування кредитної заборгованості, тобто ПАТ «Дельта Банк» фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час укладення кредитного договору.

При цьому з аналізу змісту зазначеного пункту договору вбачається, що обов`язок зі сплати відповідної комісії банк покладає на позичальника, попри те, що дії, за які вона справляється, вчиняються на користь самого банку, зокрема послуги щодо списання та зарахування коштів з метою повернення кредиту, а також розрахунково-касове обслуговування кредиту.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачу було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які відповідно до закону повинні надаватися безоплатно, апеляційний суд дійшов висновку, що положення кредитного договору, укладеного між сторонами, щодо зобов`язання позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 3,00 % щомісячно, у строки та розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемним.

Відтак, нарахування заборгованості за комісією за кредитним договором №001-20197-261113 від 26 листопада 2013 року у розмірі 13 664,64 грн є безпідставним.

З урахуванням викладеного позовні вимоги про стягнення заборгованості за комісією у розмірі 13 664,64 грн задоволенню не підлягають.

Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з безумовної підстави, передбаченої п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України, як було зазначено вище, у зв`язку з чим колегія суддів ухвалює нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог з урахуванням вищевикладеного.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до положень ст.141 ЦПК України.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частин 1, 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги ТОВ «Профіт Файненс» задоволено на 25,00 %, а вимоги апеляційної скарги представника відповідача задоволено частково на 75,00 %, то судовий збір підлягає стягненню за подання позову з відповідача у розмірі 757,00 грн (3 028 грн ? 25,00 %), а за подання апеляційної скарги з позивача – у розмірі 3 406,50 грн (4 542,00 грн ? 75,00 %), у зв`язку з чим після проведення взаємозарахунку судових витрат з позивача на користь відповідача підлягає стягненню різниця у розмірі 2 649,50 грн.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, п.3 ч.3 ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Зачепіло Зоряни Ярославівнизадовольнити частково.

Заочне рішення Червонозаводського районного суду м.Харкова від 16 грудня 2024 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіт Файненс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіт Файненс» (код ЄДРПОУ 43160452, місцезнаходження за адресою: м.Львів, вул.Богдана Хмельницького, 212, офіс 413) заборгованість за кредитним договором №001-20197-261113 від 26 листопада 2013 року у розмірі 5 151 (п`ять тисяч сто п`ятдесят одна) гривня 70 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіт Файненс» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 649 (дві тисячі шістсот сорок дев`ять) гривень 50 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 20 травня 2026 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді Ю.М. Мальований

О.Ю. Тичкова.