Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №645/2022/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

19 травня 2026 року

м.Харків

справа № 645/2022/25

провадження № 22-ц/818/2226/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,

за участю секретаря – Шнайдер Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних по заборгованості за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – адвоката Шевченка Олександра Олександровича на рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2025 року, постановлене під головуванням судді Федорова О.В.,-

в с т а н о в и в:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні втрати у розмірі 149723,03 грн та 3 % річних по заборгованості у розмірі 34000,12 грн, усього 183723,15 грн.

Рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати на суму 134769,19 грн, 3% річних на суму 24769,24 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь державного бюджету України судовий збір у сумі 1595,38 грн. В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 адвокат Шевченко Олександр Олександрович просить скасувати частково рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати на суму 134769,19 грн, 3% річних на суму 24769,24 грн та ухвалити нове рішення яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати на суму 25 924,11 грн, 3% річних на суму 5 310,83грн та судові витрати.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції, при винесені оскаржуваного рішення не врахував інші обставини які є суттєвими при визначені періоду невиконання апелянтом грошового зобов`язання, що виникло у нього на підставі заочного рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28.04.2020 року у справі № 645/8052/19, що в значної мірі змінює суму розрахунку інфляційних витрат та 3% річних. Крім того, вимогами Цивільного кодексу України передбачена позовна давність. Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки. Враховуючи те, що судом першої інстанції було встановлено, що у апелянта виникло зобов`язання щодо сплати грошових коштів позивачу на підставі заочного рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28.04.2020 року у справі № 645/8052/19 з 08.08.2020 року, а позивач звернувся до суду першої інстанції з позовною заяво про стягнення 3% річних та інфляційних витрат 27 березня 2025 року на підставі чого 31.03.2025 року ухвалою суду було відкрито провадження у справі, тому позивач порушив вимоги ст.ст.256, 257 ЦК України з приводу строків позовної давності, не повідомив суду та Апелянту про причини порушення строків. Також вказує, що період розрахунку який підлягає обчисленню щодо стягнення з апелянта на користь позивача інфляційних витрат та 3% річних становить з 03.04.2024 року (дата набрання сили рішення суду у справі №645/8052/19) по 31.03.2025 року (дати відкриття провадження у справі №645/2022/25) та складає 363 дня.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду в частині відмовлених позовних вимог не оспорюється, тому судом апеляційної інстанції не переглядається.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_2 грошове зобов`язання, що виникло у неї на підставі заочного рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 28.04.2020 року по справі № 645/8052/19 не виконала, інфляційні втрати на суму 134769,19 грн та 3% річних на суму 24769,24 грн. підлягають стягненню з неї на користь ОСОБА_1 .

Такі висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судовим розглядом встановлено, що заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28.04.2020 року по справі № 645/8052/19 позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди завданої кримінальним правопорушенням 168003,04 грн, та на відшкодування моральної шкоди 10000 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 03.04.2024 року апеляційна скарга представника ОСОБА_2 залишена без задоволення, заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28.04.2020 року залишене без змін.

04.08.2023 року Немишлянським ВДВС у м. Харкові СМУМЮ відкрите виконавче провадження №72426710 з виконання виконавчого листа № 645/8052/19 від 27.10.2020 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди завданої кримінальним правопорушенням 168003,04 грн та на відшкодування моральної шкоди 10000 грн.

З огляду на невиконання відповідачкою грошового зобов`язання, що виникло у неї на підставі вказаного вище рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова позивач звернувся до суду з цим позовом.

В обґрунтування позовної заяви ОСОБА_1 посилався на те, що заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28.04.2020 року по цивільній справі № 645/8052/19 позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково та з ОСОБА_3 стягнуто на відшкодування матеріальної шкоди 168003,04 грн, та на відшкодування моральної шкоди - 10000 грн, а всього 178003,04 грн. Постановою Харківського апеляційного суду від 03.04.2024 року апеляційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Пупишева Д. В. залишена без задоволення, заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28.04.2020 року залишене без змін. Немишлянським відділом державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції 04.08.2023 року відкрито виконавче провадження № 72426710 про примусове виконання вказаного судового рішення. Позивач наголосив, що з моменту ухвалення заочного рішення до цього часу з боку відповідачки по справі не здійснено жодної оплати по його виконанню. Просив суд стягнути з ОСОБА_2 інфляційні втрати у розмірі 149723,03 грн та 3 % річних по заборгованості у розмірі 34000,12 грн, усього 183723,15 грн.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

У пункті 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та пункті 6.19. постанови від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачка мала перед позивачем грошове зобов`язання, яке виникло на підставі заочного рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди завданої кримінальним правопорушенням 168003,04 грн та на відшкодування моральної шкоди 10000 грн.

Рішення набрало законної сили 07.08.2020 року.

Даних про добровільне або примусове виконання цього судового рішення до 2025 року матеріали справи не містять.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).

Таким чином, суд першої інстанції правильно вважав, що у розумінні наведених положень закону позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання, підтвердженого заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28.04.2020 року по справі № 645/8052/19.

Доводи апелянта про те, що позивач не має права вимагати стягнення суми за період 08.08.2020 року по 03.04.2024 року, оскільки рішення суду набрало законної сили лише після ухвалення постанови Харківського апеляційного суду від 03.04.2024 року не відповідає вимогам закону.

Грошове зобов`язання відповідачки перед позивачем виникло із відшкодування шкоди, розмір якої було визначено рішенням суду.

Тому суд вірно визначив період за який має нараховуватись вказані суми, з 08.08.2020 року по 27.03.2025 року( час звернення до суду з даним позовом).

Щодо посилання апелянта на пропуск строку позовної давності судова колегія зазначає наступне.

Згідно із ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)»введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина другастатті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Українидоповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IXперелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Зазначені зміні вступили в силу з 02.04.2020 року.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2»в Україні встановлено карантин з 12.03.2020 року, який діяв до 30.06.2023 року.

Таким чином, строк позовної давності було продовжено на період дії карантину.

Крім того, відповідно до п.19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

У зв`язку з викладеним, починаючи з дня набрання чинності Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX, тобто з 02.04.2020 року діяло положення про продовження строків позовної давності на період дії карантину та воєнного стану в Україні.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів доходить висновку, що доводи апелянта про пропуск позовної давності суперечать закону.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування ч.2 ст. 625 ЦК України, при цьому правильно визначив період, за який має нараховуватись індекс інфляції та 3% річних, та їх розмір.

Стягненню з відповідача на користь позивача суму в розмірі 159 538,43 грн, яка складається з інфляційних витрат в розмірі 134769,19 грн за період з 8 серпня 2020 року по 27 березня 2025 року (178003,04 х 1,757711733 – 178003,04= 134769,19) та 3% річних за період з 8 серпня 2020 року по 27 березня 2025 року, що складає 24769,24 грн (178003,04 х 1693 дні прострочення х 3% річних / 365=24769,24).

Рішення суду відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.

Рішення суду ухвалено з додерженням вимог матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Шевченка Олександра Олександровича - залишити без задоволення.

Рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: О.Ю. Тичкова

В.Б. Яцина