Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №629/2447/26 — Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Р I Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.05.2026

м. Лозова Харківської області

Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі:

головуючого - Харабадзе К.Ш.,

за участю секретаря - Петренко Ю.С.,

Справа № 629/2447/26

Номер провадження 2/629/1279/26

позивач – ОСОБА_1

відповідач – Акціонерне товариство «Українська залізниця»

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію за віком, середньомісячного заробітку на час затримки розрахунку, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди

у с т а н о в и в :

Представник позивача звернувся до суду з позовною заявою про стягнення матеріальної допомоги при звільненні, середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди, яка подана через «Електронний суд». В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що позивачка з 02.07.1984 по 19.02.2025 знаходилась у трудових відносинах з підприємствами, які є структурними підрозділами Акціонерного товариства «Українська залізниця». Згідно наказу (розпорядження) філії «Панютинського вагоноремонтного заводу» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» №34/ОС від 19.02.2025 позивача було звільнено з посади з посади машиніста насосних установок 3 розряду енергосилового цеху з філії «Панютинського вагоноремонтного заводу» АТ «Українська залізниця» на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України, за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. Цим наказом також визначено виплатити Позивачці передбачені колективним договором вісім середньомісячних заробітків. Стаж роботи у галузі складає понад 35 років. Так, між адміністрацією і профспілковим комітетом ДП «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» ДП «Укрспецвагон» укладено Колективний договір на 2013-2015 роки, пролонгований на 2026 рік. Зміни до колективного договору стосовно призупинення на період дії військового стану в Україні нарахувань та виплат належних працівникам додаткових виплат, зокрема одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком, не вносились. Відповідно до п. 6.30 Колективного договору при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачується одноразова матеріальна допомога в залежності від стажу роботи в галузі: більше 10 років - 3 середньомісячні заробітки. У разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачується їм додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи в галузі понад 35 років - 5 середньомісячних заробітків. Тобто, позивач має право на отримання одноразової матеріальної допомоги при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та при звільненні працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 8 середньомісячних заробітків. Згідно довідки про середню зарплату за 12 місяців, наданої акціонерним товариством «Українська залізниця», середньомісячна зарплата позивачки становила 16145,84 грн , а середньоденна – 616,96 грн. Таким чином, розмір одноразової допомоги, яка передбачена колективним договором у розмірі 8 середньомісячних заробітків та яка належить позивачу у зв`язку з виходом на пенсію за віком, становить 129166,72 грн. При звільненні 19.02.2025 р. належна сума позивачці не була виплачена. 10.03.2026 позивач засобами поштового зв`язку направила досудове попередження до Акціонерного товариства «Українська залізниця» з вимогою сплатити належну їй грошову допомогу. Проте станом на день подання позовної заяви відповідач ніякої відповіді чи пояснень на досудове попередження не надав, а належну позивачці матеріальну допомогу при звільненні вперше з роботи та за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 8 середньомісячних заробітків відповідно до колективного договору так і не виплатив. Таким чином, Акціонерне товариство «Українська залізниця» не виконало свої зобов`язання за колективним договором, заборгувавши позивачу вказані кошти, чим грубо порушило її права, гарантовані колективним договором. За наявності порушення умов колективного договору, а саме несплати роботодавцем одноразової допомоги при звільненні за ч.38 КЗпП у зв`язку з виходом на пенсію за віком, позивачу колективним договором передбачені додаткові нарахування у розмірі 3 середньомісячних заробітків, що становить 48437,52 грн Згідно Довідки про середню зарплату за 12 місяців заробітна плата Позивачки за грудень 2024 року та січень 2025 року становила 12 681,11 грн.; відпрацьовано позивачем у грудні 2024 та січні 2025 року 26 робочих днів. Середньоденна заробітна плата обчислюється шляхом ділення заробітної плати, що враховується для розрахунку середньої заробітної плати на кількість робочих днів у розрахунковому періоді. Відповідно, середньоденна заробітна плата Позивачки складає 487,74 грн. Враховуючи, що позивачці у день звільнення не було виплачено належну їй допомогу, вважаємо за необхідне стягнути з Відповідача на користь Позивачки середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 20.02.2025, тобто з дня, наступного за днем звільнення, і до спливу 6 місяців. Кількість робочих днів за період з 20.02.2025 р. по 20.08.2025 р. складає 130 (лютий 7, березень 21, квітень 22, травень 22, червень 21, липень 23, серпень 14), а розмір середнього заробітку, який належить стягнути, за цей же період складає 63406,20 грн. Крім того, протиправні дії відповідача спричинили позивачу моральну шкоду, яка виразилася у душевних стражданнях, відчутті сорому, безпорадності і моральному спустошені. На підставі вищевикладеного, просить стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» матеріальну допомогу при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та при звільненні працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі восьми середньомісячних заробітків в сумі 129166,72 грн.; 3 (три) середньомісячні заробітки за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію в сумі 48437,52 грн внаслідок порушення роботодавцем умов Колективного договору; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію за період з 20.02.2025 р. по 20.08.2025 р. у розмірі 63406,20 грн.; моральну шкоду в розмірі 36336,00 грн..

Представник відповідача в наданому суду відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечувала, вказала, що письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні позивачка фактично отримала 19.02.2025, тримісячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати при звільненні розпочав свій відлік з 20.02.2025, а закінчився – 20.05.2025. З матеріалів справи вбачається, що представник позивача звернувся до суду шляхом подання позовної заяви через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» із позовною заявою 24.03.2026, а відтак вбачається, що строк на звернення до суду позивачем пропущено. Також вказала, що між адміністрацією філії «Панютинський вагоноремонтний завод» акціонерного товариства «Українська залізниця» і профспілковим комітетом філії «Панютинський вагоноремонтний завод» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» укладено Колективний договір на 2013-2015 роки, пролонгований на 2025 рік. Відповідно до наказу при припинення трудових відносин від 19.02.2025 № 34/ОС позивачку було звільнено з 19.02.2025 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. Умовами колективного договору передбачені виплати працівникам інших додаткових виплат та матеріальної допомоги, але з 14.03.2022 Правлінням АТ«Укрзалізниця» на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, керуючись ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», було прийнято рішення про призупинення інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів. Таким чином, з березня 2022 року інші додаткові виплати, передбачені колективними договорами, були призупинені, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики. Тобто, дія призупинення виплат, була здійснена на легітимних підставах і у встановлений спосіб. Виплата інших додаткових виплат саме призупинена, а не відмінена. І той факт, що додаткові виплати позивачка отримає після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», підтверджується проставленням позивачем підпису в наказі про припинення трудового договору від 19.02.2025 № 34/ОС в графі «З наказом ознайомлений». Листом від 06.09.2022 за №Ц-3-91/1459/ЦПроф/30-22 за підписом Голови правління АТ «Укрзалізниця» та професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України, повідомлено всіх керівників АТ «Укрзалізниця», що після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дасть змогу змінити вищевказане рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану, працівники, звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить. Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку, зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. Необхідність врахування таких критеріїв та право суду зменшувати розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залежно від фактичних обставин конкретної справи підтверджується і висновками Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст. 117 КЗпП України в редакції Закону, викладеними у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23. З висновків, викладених у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду вбачається, що стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України має відповідати одночасно двом умовам визначення розміру такого стягнення: дотримання принципів розумності, справедливості та пропорційності; врахування максимальної межі періоду, за який можливе нарахування компенсації за затримку розрахунку – не більше шести місяців. У постанові від 11.10.2021 у справі № 757/1997/20-ц Верховний Суд дійшов наступного висновку: «Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, врахувавши обставини справи, істотність диспропорції заявленої позивачем суми, що підлягає стягненню, нетривалий період затримки розрахунку, врахувавши те, що у разі присудження позивачу до виплати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у заявленій сумі можуть бути порушені права інших працівників АТ «Українська залізниця» на оплату їх праці, обґрунтовано застосував принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначивши його у розмірі 18130,00 грн, тобто 1 % від заявленої позовної вимоги». Отже, Верховний Суд визнав можливим стягнення на користь колишнього працівника АТ «Укрзалізниця» середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 1 % від заявленої позовної вимоги. При цьому, станом на 2021 рік в Україні не було введено воєнний стан та не здійснювалась широкомасштабна збройна агресія рф щодо України, а інфраструктура АТ «Укрзалізниця» (далі – Товариство) не зазнавала таких руйнувань. Інфраструктура АТ «Укрзалізниця» постійно зазнає значних руйнувань від російських обстрілів, а Товариство несе значні збитки, продовжуючи виконувати соціально значущі перевезення: рейси до регіонів, де тривають або можливі бойові дії, перевезення поранених військовослужбовців тощо. Загальновідомою є інформація, що АТ «Укрзалізниця» за 9 місяців 2025 року отримало чистий збиток 7,3 млрд грн. В умовах збройної агресії рф проти України усі витрати мають бути орієнтовані на підтримку забезпечення спроможності Товариства виконувати завдання Міністерства оборони України щодо перевезення військових вантажів та захисту критичної інфраструктури, підтримки працівників, які безпосередньо здійснюють оборону країни, або постраждали від війни, що повністю узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду. Згідно висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду від 14.05.2025 у справі №440/14216/23, в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету. Згідно зі статтею 2525 КЗпП України, досягнення і втрати в роботі підприємства безпосередньо позначаються на рівні госпрозрахункового доходу колективу, благополуччі кожного працівника. Передбачена ст. 117 КЗпП України компенсаційна виплата не повинна бути спрямована на збагачення одного працівника. Якщо допущені роботодавцем порушення у проведенні повного розрахунку при звільненні все-таки будуть встановлені судом, то суд має право зменшити розмір середнього заробітку, передбаченого ст. 117 КЗпП України або відмовити у його стягненні з огляду на форс мажорні обставини в яких опинилось Товариство. Щодо стягнення моральної шкоди вказала, що матеріали позовної заяви не містять будь-яких належних і допустимих доказів того, що позивачу була спричинена моральна шкода зі сторони відповідача. Щодо позовної вимоги – стягнення 3 середньомісячних заробітків за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію в сумі 48 437,52 грн., зазначила, що відповідно до наказу при припинення трудового договору від 19.02.2025 № 34/ОС Позивачку було звільнено з 19.02.2025, причина звільнення – за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, за статтею: ст. 38 КЗпП України, підстава: заява ОСОБА_1 .. П. 4.5. колективного договору (який долучений до позовної заяви) передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п.6 ст. 36 та пунктах 1,2,6 40 КЗпП України, виплачувати працівникові вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку та внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору з цих питань (ст.38 і ст.39 КЗпП) — у розмірі тримісячного середнього заробітку (ст. 44 КЗпП України). Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили. Як вбачається із заяви Позивачки від 07.02.2025, вона просить «…звільнити її за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію за віком» і саме ця причина зазначена в наказі при припинення трудового договору від 19.02.2025 № 34/ОС. Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з Відповідача 3 середньомісячних заробітків за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію в сумі 48 437,52 грн. в наслідок порушення роботодавцем умов Колективного договору.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Красноперов С.Г. надав клопотання про продовження строку звернення до суду, посилаючись на те, що 19.02.2025 року Позивачку було звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. При цьому у наказі про звільнення №34/ОС від 19.02.2025 р. прямо зазначено про необхідність виплати позивачці передбачених колективним договором 8 середньомісячних заробітків. Цим наказом роботодавець фактично визнав наявність у позивачки права на відповідну виплату, а тому у останньої були обґрунтовані очікування, що виплата буде проведена після прийняття відповідного окремого внутрішнього рішення правління АТ «Українська залізниця», оскільки саме на необхідність такого окремого погодження неодноразово усно посилались представники роботодавця. З огляду на такі обставини, позивачка небезпідставно вважала, що відповідач добровільно виконає взяті на себе зобов`язання, оскільки право на відповідну виплату було прямо підтверджено наказом про звільнення, а сам відповідач не повідомляв про відмову у виплаті чи заперечення права позивачки на отримання відповідних коштів. Позивач тривалий час добросовісно очікувала виконання відповідачем власного наказу про звільнення та проведення остаточного розрахунку без необхідності судового спору. Лише після тривалого невиконання відповідачем своїх обов`язків, невиконання вимог досудового попередження від 10.03.2026 року та відсутності будь-якого рішення, позивачка була змушена звернутись до суду за захистом своїх прав. Крім того, пропуск строку звернення до суду обумовлений станом здоров`я позивачки, яка є особою пенсійного віку, а після звільнення її стан здоров`я суттєво погіршився, що ускладнювало можливість оперативного звернення за професійною правничою допомогою, підготовки документів та реалізації права на судовий захист. Крім того, необхідно врахувати об`єктивні наслідки дії воєнного стану на території Харківської області, яка систематично зазнає ракетних обстрілів, що істотно ускладнює нормальне функціонування установ, пересування громадян, отримання правничої допомоги та доступ до правосуддя. Воєнний стан створює постійні обмеження та психологічний тиск для цивільного населення, особливо для осіб похилого віку.

Представник відповідача – адвокат Мельник К.О. в додаткових поясненнях зазначила, що правовий висновок про необхідність застосування тримісячного строку для звернення колишнього працівника до суду викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц та від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19. Така правова позиція не суперечить висновку Конституційного Суду України у Рішенні № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року, яким частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Верховний Суд України також дотримався цього принципу, про що зазначив у постанові від 18.02.2026 справа № 400/11972/24. Крім того, встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. Письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні позивачка фактично отримала 19.02.2025, річний строк закінчився – 20.02.2026, а з позовом представник Позивача звернувся – 24.03.2026.

Позивач та її представник у судове засідання не з`явились, представник позивачки в наданій суду заяві просив розгляд справи проводити за його відсутності та відсутності позивачки, на задоволенні позовних вимог наполягає у повному обсязі.

Представник відповідача АТ «Українська залізниця» - адвокат Мельник К.О. у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала в повному обсязі, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд, дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, доходить до такого.

Судом встановлено, що позивач працював в АТ «Укрзалізниця» з 12.09.2000, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці.

Наказом № 34/ОС від 19.02.2025 «Про припинення трудового договору (контракту)» позивача звільнено 19.02.2025 за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП. Крім того, вказаним наказом постановлено виплатити 8 середньомісячних заробітків передбачених колективним договором. Виплати провести після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

В день звільнення одноразова та додаткова матеріальні допомоги позивачу сплачена не була, що підтверджується письмовим повідомленням про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні.

Між адміністрацією і профспілковим комітетом Філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного Товариства «Українська залізниця» укладено Колективний договір на 2013-2015, дію якого продовжено до кінця 2025 року, відповідно до п. 6.30 якого при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачується одноразова матеріальна допомога в залежності від стажу роботи в галузі: більше 10 років - 3 середньомісячних заробітків. У разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничного транспорті в залежності від стажу роботи в галузі: для жінок понад 35 років – 5 середньомісячних заробітків.

Як вбачається з витягу із протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить: - основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Згідно частини 1 статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Середньомісячний заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, зі змінами (далі Порядок).

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування матеріальної (грошової) допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 12 місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів (п. 7 розділу IV Порядку).

Пунктом 4 розділу ІІІ Порядку № 100 встановлено перелік виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, зокрема: виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника; одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції; пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; виплати, пов`язані з святковими та ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо та інші. Також не враховується допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд вислухавши сторони, оцінивши надані докази за власним переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному та безпосередньому їх дослідженні, кожен окремо та в сукупності, дійшов до висновку про наявність порушення прав позивача враховуючи таке.

Щодо стягнення одноразової та додаткової матеріальної допомоги, то в обґрунтування правомірності своїх заперечень, відповідач посилається на Витяг із протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, згідно із пп. 1.1.4 п.1.1 якого на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Закон України від 15 березня 2022 року № 2136-IX Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як рішення АТ «Українська залізниця», яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року. Проте, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не можуть застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Крім того, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 про залишення в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні одноразову та додаткову матеріальну допомогу, що зазначена в наказі про припинення трудового договору від 19.02.2025.

Як вбачається з довідки, складеної Виробничим підрозділом «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Українська залізниця», нарахована заробітна плата позивача за період з лютого 2024 року по січень 2025 року становить 115370,71 грн., середньомісячна заробітна за 12 місяців становить 16145 грн. 84 коп.

Відповідно відповідачем своєчасно не6 було виплачено позивачу одноразову та додаткову матеріальну допомогу в розмірі восьми середньомісячних заробітків, що становить 129166,72 грн., з утриманням із вказаної суми установлених законодавством податків та зборів.

Крім того, за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком № 100.

Оскільки позивачка звільнена 19.02.2025 розрахунок середнього заробітку позивача повинен проводиться, виходячи з виплат за грудень 2025 року та січень 2024 року.

Відповідно до п. 8 Розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як зазначено вище, пунктом 4 розділу ІІІ Порядку № 100 встановлено перелік виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.

Судом встановлено, що розмір нарахованої заробітної плати позивача без урахування виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, складав: за грудень 2024 року – 1303,31 грн. (за 03 дні), за січень 2025 року - 11377,80 грн. (за 23 дні).

Виходячи з наведеного середньоденна заробітна плата позивача становить 487,74 грн. (1303,31 +11377,80)/26 р.д).

За період з 20.02.2025 по 20.08.2025 кількість робочих днів складає: лютий 2025 року – 7 днів, березень 2025 року – 21 день; квітень 2025 року – 22 дні; травень 2025 року - 22 дні; червень 2025 року – 21 день ; липень 2025 року – 23 дні; серпень 2025 року – 14 днів, а всього 130 робочих днів.

Враховуючи, що позивачу у день звільнення не було виплачено належні йому виплати, середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні за період з 20.02.2025 по 20.08.2025 повинен складати складає 63406,20 грн. ( 487,74 грн. х 130 дні), з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.

Щодо стягнення 3 середньомісячних заробітків за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію в сумі 48 437,52 грн. внаслідок порушення роботодавцем умов Колективного договору, суд зазначає на таке.

Відповідно до п. 4.5. Колективного договору при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п.6 ст. 36 та пунктах 1,2,6 40 КЗпП України, виплачувати працівникові вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку та внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору з цих питань (ст.38 і ст.39 КЗпП) — у розмірі тримісячного середнього заробітку (ст. 44 КЗпП України).

Згідно ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Разом з тим, як вбачається з заяви ОСОБА_1 та наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) № 34/ОС від 19.02.2025, остання була звільнена з посади машиніста насосних установок 3 розряду еренгосилового цеху на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком.

Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення 3 середньомісячних заробітків за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію внаслідок порушення роботодавцем умов Колективного договору.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає на таке.

Згідно ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як вбачається зі змісту ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичний чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадку, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно ч.1,2 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Позивач просила стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 36336,00 грн., яка виразилася у особистих хвилюваннях, пов`язаних з приниженням честі, гідності та соціальної цінності, гострому душевному болю та сорому перед родиною та членами трудового колективу. Позивачка була змушена докладати надмірних зусиль для захисту своїх честі та гідності, оскільки була позбавлена гарантованих засобів для існування.

Щодо строку звернення з позовом, суд враховує, що відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України(у редакції, чинній на момент звернення з позовом) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

В клопотанні про поновлення строку звернення до суду представник позивача вказує, що наказом № 34/ОС від 19.02.2025 роботодавець фактично визнав наявність у позивачки права на відповідну виплату 8 середньомісячних заробітків передбачених колективним договором, а тому у останньої були обґрунтовані очікування, що виплата буде проведена після прийняття відповідного окремого внутрішнього рішення правління АТ «Українська залізниця», оскільки саме на необхідність такого окремого погодження неодноразово усно посилались представники роботодавця. З огляду на такі обставини, позивачка небезпідставно вважала, що відповідач добровільно виконає взяті на себе зобов`язання, оскільки право на відповідну виплату було прямо підтверджено наказом про звільнення, а сам відповідач не повідомляв про відмову у виплаті чи заперечення права позивачки на отримання відповідних коштів. Позивач тривалий час добросовісно очікувала виконання відповідачем власного наказу про звільнення та проведення остаточного розрахунку без необхідності судового спору. Лише після тривалого невиконання відповідачем своїх обов`язків, невиконання вимог досудового попередження від 10.03.2026 року та відсутності будь-якого рішення, позивачка була змушена звернутись до суду за захистом своїх прав. Крім того, пропуск строку звернення до суду обумовлений станом здоров`я позивачки, яка є особою пенсійного віку, а після звільнення її стан здоров`я суттєво погіршився, що ускладнювало можливість оперативного звернення за професійною правничою допомогою, підготовки документів та реалізації права на судовий захист. Крім того, необхідно врахувати об`єктивні наслідки дії воєнного стану на території Харківської області, яка систематично зазнає ракетних обстрілів, що істотно ускладнює нормальне функціонування установ, пересування громадян, отримання правничої допомоги та доступ до правосуддя. Воєнний стан створює постійні обмеження та психологічний тиск для цивільного населення, особливо для осіб похилого віку.

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Річний строк, установлений ст. 234 КЗпП України, є граничним (перклюзивним) і поновленню не підлягає.

Так, суд бере до уваги, що, матеріали справи містять докази отримання позивачем 19.02.2025 письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні згідно із наказом № 34/ОС від 19.02.025. Отже перебіг строку звернення до суду почався з 20.02.2025.

Разом з тим, позивач звернувся до суду з позовом лише 24.03.2026, тобто тоді коли з дня отримання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні минуло більше одного року, що унеможливлює поновлення строку на підставі ст. 234 КЗпП України та стягнення з відповідача на користь позивача одноразової та додаткової матеріальних допомог при звільненні працівника з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком в розмірі 8 середньомісячних заробітків, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію, у зв`язку з цим не підлягає відшкодуванню і моральна шкода.

Таким чином, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині у зв`язку з пропущенням строку звернення до суду.

Відповідно до ст. 141 КПК України, судові витрати позивачеві в зв`язку з відмовою в позові не відшкодовуються.

Крім того, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору при подачі позову до суду про стягнення матеріальної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 3 середньомісячних заробітків за час затримки розрахунку при звільненні та судом у задоволенні позову відмовлено, суд на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та відповідно до ст. 141 ЦПК України вважає за необхідне судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1388,41грн. компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 4, 13, 76-81, 89, 141 , 258, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію за віком, середньомісячного заробітку на час затримки розрахунку, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди – відмовити

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду . Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Позивач – ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження за адресою: місто Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5

Суддя: Карина ХАРАБАДЗЕ