Вирок від 19 травня 2026 р. у справі №938/634/26 — Верховинський районний суд Івано-Франківської області

Справа№ 938/634/26

Судове провадження № 1-кп/938/108/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2026 року селище Верховина Верховинського району Івано-Франківської області

Верховинський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07.04.2026 за №12026091130000042, про обвинувачення:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Сокирниця, Хустського району Закарпатської області, зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , з середньою освітою, проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 на посаді гранатометника 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону у військовому званні «старший сержант», розлученого, раніше судимого: вироком Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 10.09.2021 за ч.2 ст.307, 69 КК України до 1 року 6 місяців виправних робіт з 10 % відрахуванням із суми заробітку в доход держави без конфіскації майна, покарання відбув 04.04.2025, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

обвинувачений ОСОБА_4 , в лютому 2026 року, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, проходячи військову службу за призовом під час мобілізації у складі військової частини НОМЕР_1 , перебуваючи неподалік населеного пункту Степне, Сумського району, Сумської області, більш точне місце досудовим розслідуванням не встановлено, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою подальшого носіння та зберігання, незаконно, без передбаченого дозволу «Положенням про дозвільну систему», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 576 від 12.10.1992 та «Інструкцією про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також, боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів», затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України № 622 від 21.08.1998, шляхом привласнення знайдених бойових припасів, придбав 1 (одну) ручну наступальну осколкову гранату РГД-5, яка відноситься до категорії бойових припасів промислового виготовлення, яку за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, переніс до місця свого фактичного проживання, за адресою: АДРЕСА_2 ,де зберігав її з метою подальшого носіння.

В подальшому, 06.04.2026, обвинувачений ОСОБА_4 , продовжуючи свій злочинний умисел на незаконне носіння та зберігання бойових припасів, перебуваючи в с. Явірник, Зеленської сільської ради, Верховинського району, Івано-Франківської області, з метою незаконного перетину державного кордону України з державним кордоном Республіки Румунія, умисно, незаконно, без передбаченого законом дозволу носив та зберігав при собі у власному рюкзаку, 1 (одну) ручну наступальну осколкову гранату РГД-5, яка відноситься до категорії бойових припасів промислового виготовлення. Вказаний бойовий припас був у нього виявлений та вилучений в ході проведення особистого огляду після зупинки ОСОБА_4 працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 та працівниками поліції Верховинського РВП ГУНП в Івано-Франківській області.

Таким чином, визнається винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, оскільки придбав, носив та зберігав вогнепальну зброю та бойові припаси без передбаченого законом дозволу.

Обвинувачений в судовому засіданні свою вину у інкримінованому обвинуваченні визнав повністю і суду показав, що після своєї мобілізації він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та в лютому 2026 року, коли він виконував службові завдання біля населеного пункту Степне, Сумського району, Сумської області, знайшов в одному із сараїв одну ручну наступальну осколкову гранату РГД-5, яку вирішив залишити собі. А тому, заховав її в особистих речах, та перемістив її за місцем свого проживання, за адресою: АДРЕСА_2 , де зберігав деякий час із особистими речима в рюкзаку.

В квітні 2026 року він приїхав у селище Ворохта та привіз із собою гранату, яку в подальшому носив серед особистих речей. 06.04.2026 він вирішив незаконно перетнути державний кордон України в сторону Румунії, а тому взяв із собою гранату, поклав у рюкзак та рухався в сторону кордону маршрутним транспортним засобом. Однак, о 21.35 год. був затриманий працівниками поліції та прикордонної служби, а бойовий припас у нього було вилучено.

На даний час шкодує про вчинене кримінальне правопорушення, переосмислив свою поведінку і вкрай негативно до неї ставиться. Просить врахувати, що на даний час має намір продовжити проходити військову службу та виконувати завдання із захисту територіальної цілісності і безпеки України, а тому просить суворо не карати, призначити покарання не пов`язане із реальним позбавленням волі.

Зважаючи на те, що обвинувачений в судовому засіданні повністю визнав вину у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні та не заперечив фактичних обставин, викладених у обвинувальному акті, за яких визнається вчиненим кримінальне правопорушення, суд, переконавшись, що обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, не оспорюють їх та надають свою згоду на проведення судового розгляду без їх дослідження, і така позиція є добровільною, а наслідки застосування ч.3 ст.349 КПК України у вигляді позбавлення права на апеляційне оскарження щодо доведеності фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення учасникам кримінального провадження є зрозумілими, прийшов до висновку про недоцільність дослідження доказів щодо обставин скоєння обвинуваченим зазначеного кримінального правопорушення, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого, а також стосуються процесуальних витрат на проведення експертиз, процесуальних рішень щодо речових доказів, заходів забезпечення кримінального провадження.

Таким чином, суд вважає, що в ході судового розгляду вина обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, є доведеною, а його дії є правильно кваліфіковані за вказаною кримінально-правовою нормою, оскільки він придбав, носив та зберігав бойові припаси без передбаченого законом дозволу.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує положення ст.50 КК України відповідно до яких покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, але яке має на меті не лише кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.

Крім цього, у відповідності до ст.65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. При цьому, таке покарання повинне бути призначене у межах, установлених санкцією частини статті Особливої частини Кримінального кодексу України, за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.53 КК України, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, способу його вчинення, мети та мотиву вказаного діяння, особи винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Суд зважає, що обвинувачений вчинив тяжкий злочин, по місцю проходження військової служби характеризується негативно, раніше судимий, оскільки вчинив новий злочин до спливу одного року з моменту відбуття покарання (п.5 ч.1 ст.89 КК України). Разом з тим, обвинувачений, не перебуває на обліку в наркологічному та психіатричному кабінетах, розкаявся та щиро шкодує про скоєні кримінальні правопорушення, бажає продовжувати проходити військову службу, матеріальної шкоди вчиненим правопорушенням не заподіяв.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, органами досудового розслідування не встановлено.

Обставинами, що пом`якшують покарання, суд визнає його щире каяття, активне сприяння розкриттю даного кримінального правопорушення.

А тому, враховуючи наведені обставини, а також те, що санкцією ч.1 ст.263 КК України передбачене покарання лише у вигляді позбавлення волі, суд приходить до висновку про те, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі мінімальним строком передбаченим санкцією названої кримінально-правової норми, і що саме таке покарання є достатнім, справедливим і необхідним для виправлення обвинуваченого та для запобігання вчиненню кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.

При цьому, враховуючи особу обвинуваченого, обставини вчинення кримінального правопорушення, пов`язаних із переміщенням вибухових припасів через усю територію України, в тому числі з допомогою громадського транспорту, вчинення кримінального правопорушення раніше судимою особою, суд не вбачає підстав для застосування ст.75 КК України та звільнення ОСОБА_4 від реального відбуття покарання з випробуванням.

Крім цього, у відповідності до вимог ч.2 ст.124 КПК України стягнути з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені процесуальні витрати на залучення експертів.

Відповідно до положень ст.100 КПК України вирішити долю речових доказів, а також у відповідності до ч.4 ст.174 КПК України вирішити питання щодо вжитих заходів забезпечення кримінального провадження.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 349, 368-371, 373-374, 395 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.

Призначити покарання ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту фактичного затримання та подальшого безперервного тримання під вартою, з 21 год. 35 хв. 06 квітня 2026 року.

До набрання вироком законної сили, продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , обраний ухвалою Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 08.04.2026 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави з утриманням у Державній установі «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)».

Стягнути з ОСОБА_4 в користь Державного бюджету України процесуальні витрати – витрати пов`язані із залученням експертів в загальному розмірі в сумі 4457 гривень 00 копійок.

Речові докази:

-один предмет схожий на корпус гранати «РГД-5» з маркуванням «А-18-75Т», один предмет схожий на запал «УЗРГМ» з маркуванням «74 УЗРГМ (583)», знищити.

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.

З інших підстав, на вирок може бути подана апеляційна скарга в порядку та строки визначені ст.395 КПК України, протягом 30 днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду через суд, який ухвалив рішення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку вручити негайно обвинуваченому та прокурору.

Суддя: ОСОБА_6