Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №496/1347/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5777/26

Справа № 496/1347/26

Головуючий у першій інстанції Портна О. П.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 13 березня 2026 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про стягнення моральної шкоди

встановив:

16 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом у якому просить:

-визнати незаконними дії Одеської обласної прокуратури;

-зобов`язати Одеську обласну прокуратуру та Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області здійснити виплату моральної шкоди у розмірі 1000000 грн за рахунок бюджетних асигнувань та обов`язково вказати кінцеву дату виконання.

Позов обґрунтовано тим, що посадовими особами сектору дізнання поліції не здійснено жодних дій, не зважаючи на багаторазові клопотання та вказівки процесуального керівника прокурора ОСОБА_2 .

Прокурор ОСОБА_3 , зловживаючи впливом сприяла закриттю кримінального провадження, чим заподіяла йому значну моральну шкоду, що призвело до різкого погіршення стану його здоров`я.

Самоуправством та злочинною недбалістю прокурора ОСОБА_4 , інших процесуальних керівників у провадженні, скористалися дізнавачі в цьому кримінальному провадженні, шляхом перекручування дійсного стану обставин, грубого ігнорування

п.1 ст. 91 КПК України.

Крім цього, поліцейські ігнорували вказівки процесуального керівника та його вимоги щодо проведення службового розслідування по втраті провадження протягом року, в матеріалах провадження з жовтня 2023 року вказані недостовірні та перекручені відомості обставин події, не долучено його клопотання та не надано копії результатів службового розслідування.

Прокурори Осадча О. сприяла злочинній недбалості, а попередній процесуальний керівник ОСОБА_5 ухилився від виконання посадових обов`язків.

Йому доводиться докладати неймовірних зусиль для проведення заходів щодо захисту його прав та інтересів, як людини з інвалідністю та по життєвими вадами здоров`я і хронічними захворюваннями.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 13 березня 2026 року вказаний вище позов повернуто.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 13 березня 2026 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За доводами апеляційної скарги судом допущені порушення норм процесуального права, які призвели до помилкового висновку суду про наявність правових підстав для повернення позову.

На вказану апеляційну скаргу Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області подало відзив у якому посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.

У відповіді на відзив, ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність оскаржуваного судового рішення, просить задовольнити апеляційну скаргу.

Днем вручення судового рішення є день: отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи (п.2 ч.6 ст. 272 ЦПК України).

Одеська обласна прокуратура отримала у електронний кабінет копію апеляційної скарги та ухвали Одеського апеляційного суду від 06 квітня 2026 року про відкриття апеляційного провадження, що підтверджується довідками про доставку електронного документу. Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1,5,6,9,10,14,19,37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18 травня 2026 року, з огляду на положення ч. 2 ст. 369 ЦПК України, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження за матеріалами, що містяться у справі, зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є ухвала суду про повернення позовної заяви, право на апеляційне оскарження якої регламентовано п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з огляду на таке.

У пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду, тобто право звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства", заява N 4451/70, § 36).

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Проте, встановлені обмеження не повинні обмежувати доступ, наданий особам, у такий спосіб або такою мірою, що підриватимуть саму суть цього права. Крім того, обмеження буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, та у разі відсутності розумного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення від 17 січня 2012 року у справі "Станев проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria), заява N 36760/06).

Реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише формальним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" (Miragall Escolano and others v. Spain, заява N 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" (Perez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів та заяв на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень на будь-якій стадії судового процесу може призвести до порушення права особи на справедливий судовий розгляд.

Європейський суд з прав людини вказав, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (Shishkov v. russia, N 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі N 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі N 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі N 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі N 519/2-5034/11).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 19 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 суд залишив без руху з таких підстав: позивач не зазначив номер і серію свого паспорта, оскільки відмовився від РНОКПП; зі змісту позову неможливо встановити обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, а також не зазначені докази, що підтверджують такі обставини; ціна позову визначена в сумі 1000000 грн, одна у прохальній частині позивач порушує питання про стягнення вказаної суми грошових коштів з кожного з відповідачів, що не відповідає зазначеній ним сумі ціни позову. Суд встановив відповідачу 10-ти денний строку для зазначених вище недоліків позову (а.с. 17-18).

Копію цієї ухвали суду позивач отримав під розписку 25 лютого 2026 року (а.с. 19).

02 березня 2026 року, тобто в межах строку, встановленого судом для усунення недоліків позову, ОСОБА_1 з метою виконання вимог ухвали суду, подав клопотання у якому зазначив відомості про свій паспорт, а саме: № НОМЕР_1 , номер запису 1966072902990, орган, що видав 5127, дата видачі – 07 березня 2018 року, місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

У обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що правоохоронці довели до смерті його рідного брата та викрали майно на суму понад 1000000 грн. Також зазначив, що досудове розслідування здійснювалося неефективно з ігноруванням вказівок про необхідність складання плану слідчий дій, не здійсненням реєстрації процесуальних дій в ЄРДР у межах кримінального провадження №12020160240000238, унаслідок чого дізнавачем протиправно винесено постанову про закриття кримінального провадження.

Щодо розміру ціни позову, позивач зазначив, що такий складає 1000000 грн та полягає у доведенні його брата до смерті, яким помер унаслідок бездіяльності правоохоронців, втрату майна та порушення правоохоронця вимог процесуального законодавства під час досудового розслідування кримінального провадження.

З метою належного виконання рішення суду, ухваленого за результатами розгляду цієї справи, позивач вважав за доцільне зазначити Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, як співвідповідача у справі, як орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів (а.с. 20-22).

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 13 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу (а.с. 41-42).

Повертаючи вказану вище позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що станом на день постановлення оскаржуваної ухвали позивач не виконав вимоги про залишення позову без руху. Зокрема, усупереч п.5 ч.3 ст. 175 ЦПК України, а ні в змісті позову, а ні в заяві про усунення недоліків, позивач не зазначив якими саме діями чи бездіяльністю відповідачі порушили охоронювані законом права та свободи позивача. Натомість до заяви про усунення недоліків позивачем долучені додатки, які не були додані до позовної заяви та, які не зазначені в переліку вказаної заяви, чим порушено п. 6 ч. 1 ст. 183 ЦПК України. Суд дійшов висновку, що за таких обставин встановлення фактичних обставин, на які посилається позивач, вимагало б оцінки доказів на стадії відкриття провадження, що виходить за межі повноважень суду на цьому етапі.

З такими висновками суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується, з огляду на таке.

За правилами частин першої та другої статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Водночас, згідно з частиною першою статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Частиною першою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною п`ятою статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Разом із тим, за наявності поважних причин подання доказів можливе і на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі N 201/1333/19, від 16 грудня 2020 року у справі N 379/460/17, від 06 листопада 2019 року у справі N 752/16470/16-ц, від 04 вересня 2019 року у справі N 705/1252/19.

Як убачається зі змісту позовної заяви, а також клопотання, поданого на виконання вимог про залишення позову без руху, позивач навів обставини, які на його переконання, слугують обґрунтування заявлених позовних вимог, а також надав певну сукупність доказів на їх підтвердження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року в справі №523/9076/16-ц (провадження N 14-61цс18), зокрема, вказала, що встановлення обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Повертаючи позов, з підстав не виконання позивачем вимог п.5 ч.3 ст. 175 ЦПК України, місцевий суд не врахував, що встановлення обґрунтованості та доведеності позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Відповідно до частини першої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Виходячи з положень ЦПК України, статтями 175, 177 ЦПК України не встановлено вимог, яким мають відповідати докази. Крім того, аналіз наданих сторонами доказів здійснюється судом при вирішенні спору по суті, а не на стадії вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття провадження у справі або залишення позову без руху.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного суду від 10 квітня 2024 року у справі N 755/9389/22.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів та заяв на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень на будь-якій стадії судового процесу може призвести до порушення права особи на справедливий судовий розгляд.

З урахуванням викладеного вище, враховуючи фактичні обставини, на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі та перевірки позовної заяви на предмет її відповідності вимогам ст. 175, 177 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності правових підстав для повернення позову з підстав, викладених в оскаржуваній ухвалі.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України однією із підстав для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи викладене вище, апеляційний суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали Біляївського районного суду Одеської області від 13 березня 2026 року і направлення справи для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст.367, 374,379, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 13 березня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: О.Ю. Карташов

В.В. Кострицький