Рішення від 19 травня 2026 р. у справі №734/5552/25 — Козелецький районний суд Чернігівської області

Справа № 734/5552/25

Провадження № 2/734/389/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20 травня 2026 року селище Козелець

Козелецький районний суд Чернігівської області в складі:

Головуючого судді Соловей В.В.,

секретар судових засідань Пахмутова О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Козелецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

у с т а н о в и в:

із позовною заявою про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю у Козелецький районний суд Чернігівської області звернувся ОСОБА_1 до Козелецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 05 вересня 1957 року Козелецькою державною нотаріальною конторою, 1/16 частка будинку у АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 і зареєстрована в КП «Ніжинське МБТІ». На підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 29 червня 2004 року Козелецькою державною нотаріальною конторою, 11/32 частка будинку у АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 і зареєстрована в КП «Ніжинське МБТІ». На підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22 листопада 2005 року Козелецькою державною нотаріальною конторою, 1/4 частка будинку у АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 і зареєстрована в КП «Ніжинське МБТІ». На підставі договору дарування, посвідченого 02 червня 2006 року Козелецькою державною нотаріальною конторою, 11/32 частка будинку у АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 і зареєстрована в КП «Ніжинське МБТІ». Співвласник ОСОБА_2 житловий будинок не відвідувала, не була зареєстрована у ньому, не доглядала за ним, не підтримувала у належному стані, її місце перебування тривалий час було не відомим, у зв`язку з чим ОСОБА_1 і ОСОБА_3 у різні роки розшукували її та зверталися до правоохоронних органів, однак пошуки були безуспішними. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , за її життя заповіт не складений. Спадкоємців ОСОБА_2 , які б заявили свої права на спадщину, не має, спадкова справа в органах нотаріату не відкрита, право власності на цю частку не визнане відумерлою спадщиною в судовому порядку, як власність територіальної громади сел. Козелець. Позивач ОСОБА_1 є єдиним, хто претендує на цю частину, і користується вказаною частиною житлового будинком із господарськими будівлями та спорудами в цілому, доглядає за ним, підтримує його придатний до використання стан, здійснює ремонт, проживає в ньому та відкрито безперервно ним володіє і є добросовісним користувачем. Будучи власником частини вказаного домоволодіння, позивач ОСОБА_1 обмежений у можливості реалізувати своє право на власність, хоча є фактично добросовісним володільцем чужого майна і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном понад тривалий час. Інший співвласник ОСОБА_3 не претендує на частину майна ОСОБА_2 . Позивач ОСОБА_1 заявив позовні вимоги про визнання за набувальною давністю права власності на 1/16 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований у АДРЕСА_2 .

За ухвалою судді Козелецького районного суду Чернігівської області від 19 грудня 2025 року відкрите провадження у цивільній справі і призначена справа до розгляду у підготовчому судовому засіданні. За ухвалою Козелецького районного суду Чернігівської області від 27 лютого 2026 року закрите підготовче провадження у цивільній справі та призначена справа до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 подав заяву про судовий розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав. Представник відповідача ОСОБА_4 подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнав.

У судовому засіданні встановлено, що відповідно до Свідоцтва про право на спадщину, виданого 05 вересня 1957 року Козелецькою державною нотаріальною конторою (за реєстровим номером 1283), 1/16 частка будинку у АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 . Відповідно до довідки про реєстрацію документів на право власності, виданої 23 жовтня 1957 року Чернігівським обласним відділом комунального господарства, домоволодіння у АДРЕСА_3 зареєстроване на праві власності в складі 1/16 частина дома і 1/6 частина із двох сараїв за ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право на спадщину. Відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію смерті № 00053295946 від 28 серпня 2025 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину, виданого 29 червня 2004 року державним нотаріусом Козелецької державної нотаріальної контори Гладким С.М. (за реєстровим номером № 1672), 11/16 частка будинку у АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 . За Договором дарування, посвідченим 02 червня 2006 року державним нотаріусом Козелецької державної нотаріальної контори Мотовиловець І.А. (за реєстровим номером 1927), ОСОБА_1 подарував ОСОБА_3 11/32 частини житлового будинку з надвірними спорудам, що знаходиться у АДРЕСА_2 . 22 листопада 2005 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу, що посвідчений 22 листопада 2005 року державним нотаріусом Козелецької державної нотаріальної контори Мотовиловець І.А. (за реєстровим номером 1061), відповідно до якого продавець ОСОБА_5 передав у власність, а покупець ОСОБА_1 прийняв у власність 1/4 частину житлового будинку з надвірними спорудам, що знаходиться у АДРЕСА_2 . Відповідно до довідки № 10, виданої 10 листопада 2025 року КП «Ніжинське МБТІ», право власності на житловий будинок у АДРЕСА_1 станом на 31 грудня 2012 року зареєстроване в розмірі 1/16 частина за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 05 вересня 1957 року, виданого Козелецькою державною нотаріальною конторою, і зареєстроване в КП «Ніжинське МБТІ»; в розмірі 11/32 частина - за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 29 червня 2004 року, виданого Козелецькою державною нотаріальною конторою, і зареєстрована в КП «Ніжинське МБТІ»; в розмірі 1/4 частина на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22 листопада 2005 року Козелецькою державною нотаріальною конторою, і зареєстрована в КП «Ніжинське МБТІ»; в розмірі 11/32 частина на підставі договору дарування, посвідченого 02 червня 2006 року Козелецькою державною нотаріальною конторою, і зареєстрована в КП «Ніжинське МБТІ».

Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем вона є.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом ст. 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Як роз`яснила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, провадження № 12-291гс18, аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном, як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 ч. 3 ст. 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

У той же час добросовісність володіння, яка є передумовою для визнання права власності на майно за набувальною давністю, передбачає, що особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Відповідно до ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного суду України від 22.02.2021 року у справа № 607/21758/19.

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2020 року у справі № 552/1354/18 містить висновок, що позов про визнання права власності за набувальною давністю не може заявляти особа, яка володіє ним за волею власника і завжди знала, хто є власником цього майна. Крім того, зазначена постанова також визначає можливість набуття права власності за набувальною давністю виключно за умов добросовісності, відкритості та безперервності володіння.

У той же час добросовісність володіння, яка є передумовою для визнання права власності на майно за набувальною давністю, передбачає, що особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього. При вирішенні спорів, пов`язаних із визнанням права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави.

Як зазначив Верховний Суд у постанові № 472/713/22 від 02 травня 2024 року, за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України необхідно виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для правомірного володіння майном.(Постанова Верховного Суду № 404/4939/22 від 04 квітня 2024 року).

Дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Козелецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем ОСОБА_1 не надані належні і допустимі докази наявності законних підстав для визнання за ним права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю.

Позивач ОСОБА_1 був обізнаний із тією обставиною, що власником 1/16 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованого у АДРЕСА_2 , - предмету спору, є ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач ОСОБА_1 користується вказаною частиною нерухомого майна, належного ОСОБА_2 , на підставі певного юридичного титулу. Тому відсутні підстави вважати, що володіння позивачем ОСОБА_1 цією частиною нерухомого майна, належного ОСОБА_2 , є добросовісним. Відсутність спадкоємців, які могли б прийняти спадщину після померлої ОСОБА_2 , не надавали позивачеві ОСОБА_1 підстав для того, щоб вважати користування чужим майном правомірним. Позивач ОСОБА_1 у контексті положень ст. 344 ЦПК України не є добросовісним набувачем, а самі по собі відкритість і безперервність користування спірним майном, належним ОСОБА_2 , не є достатніми підставами для набуття права власності за набувальною давністю.

Відповідно до ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. У разі якщо на об`єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно. Заява про визнання спадщини відумерлою може також бути подана кредитором спадкодавця, а якщо до складу спадщини входять земельні ділянки сільськогосподарського призначення - власниками або користувачами суміжних земельних ділянок. У такому разі суд залучає до розгляду справи органи місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини. Особи, які мають право або зобов`язані подати заяву про визнання спадщини відумерлою, мають право на одержання із Спадкового реєстру інформації про заведену спадкову справу та видане свідоцтво про право на спадщину. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна. Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов`язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу. Якщо власниками відумерлого майна стали декілька територіальних громад, вимоги кредиторів спадкодавця задовольняються територіальними громадами пропорційно до вартості відумерлого майна, набутого у власність кожною з них. Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою відповідно до статті 1283 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Керуючись ст.ст. 13, 15, 328, 344 і 1277 ЦК України, ст.ст. 81, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 352, 354 і 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до Козелецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів із дня проголошення до Чернігівського апеляційного суду через Козелецький районний суд Чернігівської області.

Суддя