Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №732/175/26 — Городнянський районний суд Чернігівської області

Справа № 732/175/26

Провадження 2/732/269/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2026 року м. Городня

Городнянський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді – Бойко А. О.,

у присутності секретаря судового засідання – Пінчук С. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Городня в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» (адреса: вул. Садова, 31/33, офіс 40/3, м. Ірпінь Київської області, 08205, код ЄДРПОУ 44280974) до ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків – НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за договором кредиту,

УСТАНОВИВ:

Директор Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» Велікданов Сергій Костянтинович звернувся до Городнянського районного суду Чернігівської області із позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором кредиту №71376142 у розмірі 24920,00 грн, з яких: 14000,00 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; 2100,00 грн – сума заборгованості за процентами; 2100,00 грн – сума заборгованості за комісією та 6720,00 грн – сума заборгованості за процентами, нарахованими за понадстрокове користування. Також директор ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» просив стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача суму сплаченого судового збору в розмірі 2662,40 грн та витрати понесені на професійну правничу допомогу в розмірі 4500,00 грн.

В обґрунтування позову представник позивача посилається на те, що 13 серпня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів у кредит №71376142, відповідно до умов якого позичальнику надано грошові кошти в сумі 14000,00 грн строком на 30 днів (з 13.08.2025 по 11.09.2025), із (фіксованою) процентною ставкою у розмірі 0,500%, які нараховуються щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту, комісія за надання кредиту складає 15.00 % від суми наданого кредиту (що в грошовому виразі складає 2100,00 грн). У разі порушення позичальником/відповідачем строків повернення кредиту (понадстрокове користування позикою) нараховується 4.00% за понадстрокове користування кредитом на тіло кредиту за кожен день понадстрокового користування. Договір був укладений в електронній формі в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, визначений умовами кредитного договору. Відповідач в порушення умов кредитного договору взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість на загальну суму 24920,00 грн, з яких: 14000,00 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; 2100,00 грн – сума заборгованості за процентами; 2100,00 грн – сума заборгованості за комісією та 6720,00 грн – сума заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування.

16 вересня 2025 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» уклали договір факторингу №16/09/25, за умовами якого ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до осіб, які були боржниками ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», в тому числі, і до ОСОБА_1 за кредитним договором №71376142 від 13.08.2025 року у розмірі 24920,00 грн.

Відповідач не виконує умови взятого на себе зобов`язання, не погашає кредит та не сплачує проценти за користування кредитом. Станом на день звернення із позовом до суду заборгованість не погашена. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 16 лютого 2026 року прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У судове засідання представник позивача не з`явився, у позовній заяві міститься письмове клопотання представника позивача про розгляд справи за його відсутності, з проханням задовольнити позовні вимоги та у випадку неявки відповідача у судове засідання провести заочний розгляд справи (а. с. 7).

Крім того, 23.02.2026, 27.03.2026, 09.04.2026 та 27.04.2026 на адресу суду надійшли письмові клопотання представника позивача Ткаченко Ю.О. про розгляд справи у відсутності представника позивача, щодо ухвалення заочного рішення представник позивача не заперечує (а. с. 88, 122, 127, 142).

Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином за місцем реєстрації його проживання згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №2332194 від 12.03.2026: АДРЕСА_2 (а. с. 82). Крім того, відповідачу направлялася судова кореспонденція за адресою, вказаною у позовній заяві: АДРЕСА_2 . Згідно із відмітками поштового відділення поштові відправлення з судовою повісткою про виклик в судове засідання на 18.03.2026 та 16.04.2026 не отримані адресатом, наявні відмітки, що адресат відсутній за вказаною адресою (а. с. 92, 93, 126).

09.03.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що відповідач заявлені позовні вимоги не визнає в повному обсязі, вважає їх безпідставними, оскільки жодних кредитних договорів з позивачем від не укладав, кредитних коштів ані від позивача, ані від інших фінансових установ він не отримував. Відповідач вказує, що належних та допустимих доказів того, що саме він укладав спірний кредитний договір, підтверджував його укладення електронним підписом або іншим способом, а також отримання ним кредитних коштів позивачем не надано. У зв`язку з ненаданням позивачем належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог відповідач просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі (а. с. 95-98).

09.03.2026 та 18.05.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заяви про розгляд справи за його відсутності. До заяви відповідачем долучено копію посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 та посвідчення офіцера НОМЕР_3 (а. с. 108-109, 135-136, 137-139, 146-147).

12.03.2026 від представника позивача Ткаченко Ю.О. надійшла відповідь на відзив,з якої убачається, що, ознайомившись з відзивом на позов, позивач вважає доводи відповідача такими, що не заслуговують на увагу, з огляду на наступне. Посилання відповідача, щодо неукладення договору №71376142 є необґрунтованими та суперечать матеріалам справи, оскільки вказаний договір відповідачем підписано (акцептовано оферту) одноразовим ідентифікатором (61811), чим засвідчено вивчення умов оферти, повну та безумовну згоду з цими умовами, свідоме прийняття пропозиції укласти договір та згоду на використання одноразового ідентифікатора в якості особистого підпису договору, а тому, на думку позивача, між сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення укладання такого договору шляхом вивчення дій зазначених вище. Посилання відповідача на те, що в матеріалах справи відсутні докази укладення договору позики, на думку позивача, є надуманими, оскільки вказаний договір підписаний електронним підписом (одноразовий ідентифікатор є видом Електронного підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис»), що у свою чергу додатково підтверджується довідкою про ідентифікацію, яка міститься в матеріалах справи. Між тим, використання одноразового ідентифікатора є не можливим без проходження відповідачем попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, а також без здійснення позичальником входу на вебсайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету. У свою чергу, доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки, на яку первісним кредитором здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були використані для укладення договору іншою особою від його імені, відповідачем не надані. Твердження відповідача стосовно ненадання позивачем доказів перерахування коштів на картковий рахунок відповідача не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи. Саме по собі посилання відповідача у відзиві на те, що позивачем не надано докази перерахування коштів на картковий рахунок відповідача, на думку позивача, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1 , будучи стороною вказаного правочину, мав можливість надати суду відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження того, що відповідні кошти не зараховувались на його картковий рахунок, вказаний у договорі, у період часу, про який стверджує позивач, або того, що картковий рахунок йому не належать, оскільки лише відповідач має доступ до свого рахунку. Представник позивача вказує, що всі належні та допустимі докази, які підтверджують обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх позовних вимог, були подані до суду разом із позовною заявою у вигляді належним чином засвідчених копій документів та вже містяться в матеріалах справи. Відповідачем доказів на підтвердження або спростування позовних вимог позивача до відзиву долучено не було, а тому відзив ґрунтується на припущеннях та зводиться до незгоди з доказами позивача та їх оцінки, тоді як оцінка доказів є виключною компетенцією суду. У зв`язку з викладеним представник позивача просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та відмовити відповідачу у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Згідно із ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки справа слухалась за відсутності всіх учасників справи, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши усі надані йому докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність – з точки зору достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, створивши при цьому учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, виходив із такого.

Судом встановлено, що 13 серпня 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) № 71376142. Договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора 61811 (а. с. 16-29).

Відповідно до п. 2.1 указаного договору за цим договором кредитодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти (надалі – кредит) на погоджений умовами договору строк (надалі – строк кредиту), шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку кредиту, або достроково, та сплатити кредитодавцю плату (проценти) від суми кредиту та комісію за надання кредиту.

Пунктом 2.2. договору передбачено параметри та умови кредиту: сума кредиту – 14000,00 грн. Строк кредитування/строк договору – 30 днів. Процентна ставка/день 0,500% (фіксована). Комісія за надання кредиту 15,00% від суми наданого кредиту, що у грошовому виразі складає 2100,00 грн. Дата надання кредиту – 13.08.2025. Дата повернення кредиту (останній день) – 11.09.2025. Денна процентна ставка – 1,000%. Проценти за понадстрокове користування кредитом (його частиною) – 4,00 % день; пеня – 4,00% день. Орієнтовна реальна річна процентна ставка – 2617,16%; орієнтовна загальна вартість кредиту – 18200,00 грн.

Умовами п. 6.2. договору визначено, що за надання кредиту позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту, яка нараховується в день надання кредиту та підлягає сплаті позичальником в останній день користування кредитом відповідно до п. 2.2. договору. Розмір комісії, яка нараховується за надання кредиту визначений п.п. 2.2.4. п. 2.2. договору.

Згідно з п.10.1. договору сторони несуть відповідальність відповідно до умов договору та чинного законодавства України.

Пунктом 10.7. договору передбачено наслідки прострочення виконання зобов`язань позичальником. Якщо сума кредиту, що надається позичальнику за договором, перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на дату укладення договору, за користування кредитом понад встановлений договором строк нараховуються проценти за понадстрокове користування кредитом (його частиною) в розмірі, визначеному п. 2.2. договору за кожен день такого користування з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування» та іншими актами законодавства (п.10.7.1. договору). Якщо сума кредиту, що надається позичальнику за договором, не перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на дату укладення договору, за користування кредитом понад встановлений договором строк, у випадку невиконання позичальником умов договору, кредитодавець має право нараховувати пеню в розмірі, визначеному п. 2.2. договору з першого дня понадстрокового користування кредитом (його частиною) за кожен день такого користування, з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування» (п.10.7.2. договору).

Відповідно до п.5.6. договору цей договір укладений шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (Акцепт) пропозиції (Оферти) укласти договір в електронній формі та його підписання сторонами шляхом використання електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Укладений (підписаний) таким чином договір прирівнюється до укладеного договору в письмовій формі.

Згідно із п.11.1.1. договору, укладаючи цей договір позичальник засвідчує, що ознайомився на сайті кредитодавця https://mycredit.ua/ua/documents-license/ з повною інформацією щодо кредитодавця та його послуги, в тому числі, інформацією, що передбачена ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» та нормативно-правовими актами НБУ, а також, що до моменту підписання договору вивчив умови договору та Правила надання коштів та банківських металів у кредит, що розміщені на вебсайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/, а його зміст, суть, об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладення цього договору йому зрозумілі. Позичальник підтвердив, що договір уклався ним без нав`язування, відповідає його вільному вибору, намірам та інтересам, а інформація, надана кредитодавцем є зрозумілою та достатньою для прийняття усвідомленого рішення.

Суд, дослідивши умови та зміст договору про надання коштів у кредит № 71376142 від 13.08.2025 дійшов висновку, що за своєю правовою природою правовідносини, які виникли між відповідачем у цій справі та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» є кредитними, а тому вони підпадають під правове регулювання норм §2 глави 71 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, які регулюють відносини за договором позики, якщо інше не встановлено §2 глави 71 Цивільного кодексу України, або не випливає із суті кредитного договору.

За умовами договору відповідач отримав грошові кошти у сумі 14000,00 грн на погоджений умовами договору строк шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок споживача (відповідача) та зобов`язувався повернути їх, сплатити Товариству проценти за користування цими коштами та комісію.

На підтвердження факту перерахування відповідачу кредитних коштів у сумі 14000,00 грн позивачем надано платіжну інструкцію АТ «ТАСКОМБАНК» від 13.08.2025, з якої убачається, що 13.08.2025 було здійснено транзакцію 2685с77у-5с3ф-4efb-9eeb-1555eee5bacc з переказу коштів у сумі 14000,00 грн на банківську картку № НОМЕР_4 , ЄДРПОУ платника 39861924, назва торгової точки – CMV, сайт на якому здійснено платіж: www.mycredit.ua (а. с. 35).

Крім того, згідно із інформацією АТ «Універсал Банк» від 18.03.2026, наданою на вимогу суду, на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в банку емітовано картку № НОМЕР_4 . На вказаний рахунок 13.08.2025 було зараховано кошти у сумі 14000,00 грн, деталі операції – від СMV, що підтверджується випискою по рахунку відповідача за період з 13.08.2025 по 16.08.2025 (а. с. 118, 120-120 зворот).

Отже, ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» виконало взяті на себе зобов`язання відповідно до умов договору шляхом надання відповідачу грошових коштів у визначеному розмірі.

Відповідач, всупереч умовам кредитного договору, взяті на себе зобов`язання виконував неналежним чином, допустивши порушення умов кредитного договору, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, яка згідно розрахунку первісного кредитора, становить 24920,00 грн, з яких: 14000,00 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; 2100,00 грн – сума заборгованості за процентами; 2100,00 грн – сума заборгованості за комісією та 6720,00 грн – сума заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування (а. с. 12-14).

16 вересня 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (Клієнт) та ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» (Фактор) укладено договір факторингу №16/09/25, за умовами якого до ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» перейшло право вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі, і до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №71376142 від 13.08.2025 (а. с. 36-43).

Згідно із п.1.1. договору факторингу, за цим договором клієнт зобов`язався відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язався прийняти такі права вимоги та передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна придбання) за відповідний Реєстр за плату в передбачений цим договором спосіб.

Копією платіжної інструкції № 579937994.1 від 06.01.2026 підтверджується сплата позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» фінансування (ціну придбання), яка визначена умовами договору факторингу (а. с. 54).

Відповідно до Реєстру прав вимог №23/12/25-01 від 23.12.2025 до договору факторингу №16/09/25 від 16.09.2025 ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» набуло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №71376142 від 13.08.2025 на загальну суму 24920,00 грн, з яких: 1400,00 грн – сума заборгованості за тілом, 2100,00 грн – сума заборгованості по процентам за користування, 6720,00 грн – сума заборгованості по процентам за понадстрокове користування, 2100,00 грн – комісія за надання позики (а. с. 51-53).

Згідно із розрахунком ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» за період з 22.12.2025 по 20.01.2026 заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №71376142 від 13.08.2025 становить 24920,00 грн, з яких: 14000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту, 2100,00 грн – заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами, 2100,00 грн – заборгованість за нарахованою та несплаченою комісією, 6720,00 грн – заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами за понадстрокове користування (а. с. 74).

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті наведеного 3 Закону визначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3, 4, 6 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами чинного законодавства України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов`язанні строк (термін) його виконання (статті 526, 527, 530 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України передбачена заборона односторонньої відмови від зобов`язання або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до його виконання.

Частиною 1 ст. 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із статтями 513, 514 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Згідно із ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 статті 1078 ЦК України).

Набуття права вимоги позивачем до відповідача ОСОБА_1 підтверджується Реєстром прав вимог, що є додатком до договору факторингу.

Факт прострочення відповідачем сплати заборгованості за наведеним кредитним договором не спростовано, доказів оплати відповідачем заборгованості суду не надані.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

У ч. 2 ст. 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає в з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згідно із ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 79, 80 ЦПК України).

Згідно із ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У протилежному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь іншої сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Звертаючись до суду, позивачем надані належні, достатні та допустимі докази на підтвердження заявлених позовних вимог.

Разом з тим, суд відхиляє твердження відповідача щодо неукладення договору № 71376142 від 13.08.2025, оскільки вказане повністю спростовується матеріалам справи. Судом встановлено, що вказаний договір відповідачем підписано (акцептовано оферту) одноразовим ідентифікатором (61811), чим засвідчено вивчення умов оферти, повну та безумовну згоду з цими умовами, свідоме прийняття останнім пропозиції укласти договір та згоду на використання одноразового ідентифікатора в якості особистого підпису договору, а тому, суд вважає, що між сторонами, при укладенні вказаного договору, узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача до укладення такого договору шляхом вивчення дій зазначених вище. Суд звертає увагу, що використання одноразового ідентифікатора, який є видом Електронного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», є неможливим без проходження відповідачем попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, а також без здійснення позичальником входу на вебсайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету. У свою чергу, доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки, на яку первісним кредитором здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були використані для укладення договору іншою особою від його імені, відповідачем не надані.

Також, суд відхиляє посилання відповідача на відсутність доказів фактичного надання кредитних коштів, оскільки факт належності відповідачу платіжної картки № НОМЕР_4 , реквізити якої співпадають з реквізитами, визначеними відповідачем під час укладення договору, підтверджується інформацією, наданою АТ «Універсал Банк» на вимогу суду.

Суд зауважує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/4300/16-ц від 25.05.2021 належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Окреслені норми дають підстави для висновку, що саме банківські виписки з рахунків позичальника є належними й допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Отже, суд вважає надану АТ «Універсал Банк» виписку по картці ОСОБА_1 належним та допустимим доказом руху коштів по картці відповідача та доказом отримання останнім кредитних коштів у сумі 14000,00 грн згідно договору про надання коштів у кредит №71376142 від 13.08.2025. При цьому відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував ненадходження кредитних коштів на його рахунок або використання зазначеної платіжної картки іншою особою.

Доказів розірвання або визнання недійсним договору про надання коштів у кредит №71376142 від 13.08.2025 (на підставі якого виникли зобов`язання у відповідача перед первісним кредитором щодо сплати кредиту) та/або договору факторингу №16/09/25 від 16.09.2025 (на підставі якого до позивача перейшло право вимоги до відповідачки за вказаним кредитним договором) в судовому порядку на час розгляду даної справи сторонами не надано, а тому в силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначений договір є обов`язковим для виконання сторонами, що також не оспорювалось жодною із сторін в ході розгляду справи.

Враховуючи, що відповідачем були порушені взяті зобов`язання щодо порядку та строків оплати за кредитним договором №71376142 від 13.08.2025, а тому з останнього на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за основною сумою боргу (тілом кредиту) у розмірі 14000,00 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 2100,00 грн заборгованості за процентами та 6720,00 грн заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування, то суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту, у останнього виникає обов`язок перед кредитором щодо сплати процентів, відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Верховний Суд у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.06.2020 у справі №922/3578/18 зазначив, що положення ст. 625 ЦК України дозволяють сторонам на власний розсуд визначати лише розмір процентів саме річних, а не будь-яким іншим способом, передбаченим договором, що обмежує свободу сторін укладати договори, визначаючи іншу методику нарахування процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами згідно із статями 536, 625, 693 ЦК України.

Також, за висновками касаційного суду, викладеними у п. 30 вказаної постанови, системний аналіз ч. 2 ст. 536, ч. 2 ст. 625 та ст. 627 ЦК України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.

Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, у розмірі певного проценту за кожний день прострочення).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Такі висновки сформульовані, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.

Зі змісту п. 10.7.1. кредитного договору №71376142 від 13.08.2025 вбачається при укладенні договору сторони узгодили наслідки прострочення виконання зобов`язань позичальником, а саме нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом (його частиною), які слід розглядати саме як міру відповідальності визначену ст. 625 ЦК України.

Водночас, суд звертає увагу, що пунктом 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) – штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Частиною 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» визначено, що військовослужбовці – це особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані – це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти – особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період – це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

На підставі Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/201 «Про часткову мобілізацію» з 18.03.2014 в Україні розпочався особливий період. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022, який продовжувався і діє на час розгляду справи. Тобто, введення та продовження строку воєнного стану у зв`язку із триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України було визначено в законодавчому порядку і є особливим періодом.

Статтею 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» унормовано, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів – громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей.

Аналіз положень п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» свідчить про те, що пільги мають: військовослужбовці, призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову; військовослужбовці під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Як вбачається з копії посвідчення офіцера серії НОМЕР_3 , виданого на ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є військовослужбовцем Збройних Сил України та згідно із наказом КСВ ЗСУ №10 від 05.01.2025 призначений на посаду командира радіороти батальйону зв`язку військової частини НОМЕР_5 , дата видачі посвідчення – 19.07.2025 (а. с. 137-139).

ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 31.07.2017 (а. с. 135-136).

Таким чином, на відповідача ОСОБА_1 , як на військовослужбовця Збройних Сил України, поширюються пільги передбачені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», щодо не нарахування процентів, штрафних санкцій та неустойки (пені).

Висновок щодо застосування відповідних норм права висловлено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року по справі № 642/548/21, згідно з яким за наявності позову банку про стягнення боргу за кредитним договором суди повинні самостійно здійснювати перерахунок кредитної заборгованості з огляду на поширення на позичальника пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_1 відсотків за користування кредитом, нарахованих первісним кредитором за період з 13 серпня 2025 року по 11 вересня 2025 року у розмірі 2100,00 грн, а також відсотків за понадстрокове користування кредитом у розмірі 6720,00 грн відсутні, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за комісією в розмірі 2100,00 грн суд зазначає таке.

Позивач вказує, що комісія пов`язана з наданням кредиту.

Натомість, суд зазначає, що послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на споживчі потреби, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок узгоджується з викладеним висновком Верховного Суду України у постанові від 06.09.2017 по справі № 6-2071цс16, а також аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 № 6-1746цс16, згідно якої зроблено висновок, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення винагороди, у тому числі за надання фінансового інструмента та за резервування ресурсів, а нарахування платежів за послуги, що супроводжують кредит за рахунок позивача є незаконним.

Крім того, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком банку, відповідно, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту – це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що підлягає сплаті позичальником. Так як надання фінансового інструменту у зв`язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам самої кредитної установи (банку), то такі дії не є послугами, що надаються клієнту-позичальнику (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2019 по справі за № 520/2614/17).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимога в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією в розмірі 2100,00 грн є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Відповідно до п. 6 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Частиною першою ст. 133 ЦК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Суд, вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №579939065.1 від 05.02.2026, керується ч. 1 ст. 141 ЦПК України, де вказано, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено частково, а тому з відповідача на користь позивача, підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1496,30 грн.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним витрат на професійну правову допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Пунктом 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір №22-08/25/ДІЛ про надання правничої допомоги від 22.08.2025, укладений між адвокатом Ткаченко Юлією Олегівною та ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» (а. с. 55-60), витяг з Акту №7-ДІЛ від 14.01.2026 до договору про надання правничої допомоги №22-08/25/ДІЛ (а. с. 61), Акт приймання-передачі справ на надання правничої допомоги (Додаток №1 до договору про надання правничої допомоги №22-08/25/ДІЛ від 22.08.2025) (а. с. 62-64), платіжна інструкція №579938011.1 від 16.01.2026 (а. с. 65), ордер про надання правничої допомоги серії АХ №1287256 (а. с. 66), свідоцтво про право на заняття Ткаченко Ю.О. адвокатською діяльністю (а. с. 67).

Як вбачається з витягу з Акту №7-ДІЛ від 14.01.2026 до договору №22-08/25/ДІЛ про надання правничої допомоги №22-08/25/ДІЛ, сторони склали цей акт про те, що згідно з договором про надання правничої допомоги №22-08/25/ДІЛ від 22.08.2025 за період з 07.01.2026 по 14.01.2026 послуги з правничої допомоги надані адвокатом якісно і в повному обсязі. Боржник: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 . Сума наданих послуг складає – 4500,00 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Подібний висновок викладений і у п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат представник позивача (адвокат) подав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснені витрати, необхідні для надання правничої допомоги. Розмір витрат, які сторона сплатила встановлюється судом на підставі поданих стороною доказів (договорів, рахунків). При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02.07.2020 у справі №362/3912/18 та у додатковій постанові від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

При вирішенні питання розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 275/150/22 (провадження № 61-13766св24), в якій вказано, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5, 6 ст. 137 ЦПК України, за змістом яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, враховуючи відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо необґрунтованості та неспівмірності заявлених витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4500,00 грн, на переконання суду, є розумним та таким, що відображає реальність адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.

Оскільки вказані витрати є документально підтвердженими, були понесені фактично, а їх сума детально описана та обґрунтована адвокатом у наданих документах, враховуючи, що клопотання щодо зменшення їх розміру від відповідача не надходило, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись статтями 11, 16, 516, 517, 536, 549, 1048-1050, 1052, 1054 ЦК України, статтями 12, 13, 43, 141, 211, 247, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» заборгованість за договором кредиту №71376142 від 13 серпня 2025 року у розмірі 14000,00 грн, яка складається із заборгованості за основним боргом (тілом кредиту) у сумі 14000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» судовий збір у розмірі 1496,30 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн.

В іншій частині позову – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його підписання. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення складене та підписане 19.05.2026.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» (адреса: вул. Садова, 31/33, офіс 40/3, м. Ірпінь Київської області, 08205, код ЄДРПОУ 44280974).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків – НОМЕР_1 ).

Суддя А. О. Бойко