Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №510/1832/25 — Ренійський районний суд Одеської області

РЕНІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

Провадження № 2/510/700/26

Справа № 510/1832/25

19 травня 2026 року м. Рені Одеської області

Ренійський районний суд Одеської області у складі

головуючого судді Гончарової-Парфьонової О.О.

за участю секретаря Фурсової А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Рені Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно, -

встановив:

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідачів про визнання права власності на нерухоме майно, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 18 жовтня 2023 року вона домовилась з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про купівлю-продаж житлового будинку з надвірними та господарськими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В той же день сторонами було укладено відповідний письмовий договір, предметом якого є вказаний житловий будинок з надвірними та господарськими будівлями і спорудами.

Сторони домовились про усі суттєві умови договору та відбулося повне його виконання. Відповідачі передали позивачу у власність обумовлене договором нерухоме майно, а позивач прийняла його та сплатила відповідачам визначену договором його вартість, почала користуватись ним, тобто фактично вступила у володіння та користування.

Через деякий час позивач звернулась до відповідачів з проханням оформити договір купівлі-продажу відповідно до вимог діючого законодавства – посвідчити договір в нотаріальному порядку.

Однак, відповідачі повідомили, що не можуть цього зробити, оскільки на час укладення договору купівлі-продажу вони не були власниками нерухомого майна, а лише приймали спадщину, яка відкрилась після смерті їх батька ОСОБА_4 .

Про існування цих обставин позивач, до укладення договору, обізнана не була. Перед укладенням угоди позивача було запевнено, що саме відповідачі є власниками вищезазначеного нерухомого майна.

При зверненні позивача до нотаріальної контори, їй було роз`яснено про неможливість нотаріального посвідчення договору та порекомендовано звернутись до суду.

На теперішній час, відповідачі ухиляються від нотаріального посвідчення договору та приведення домовленості у відповідність до закону, що стало підставою для звернення позивача із позовом до суду.

Позивач у судове засідання не з`явилась, направила до суду клопотання про розгляд справи за її відсутності, наполягала на задоволенні позовних вимог, проти заочного вирішення справи не заперечувала.

Відповідачі у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, відзив у встановлений судом строк, не надходив.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що причини неявки відповідачів є неповажними та є підстави для ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд, розглянувши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Дійсно, як встановлено судом, 18 жовтня 2023 року сторони домовились про купівлю-продаж житлового будинку з надвірними та господарськими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В той же день сторонами було укладено відповідний письмовий договір, предметом якого є вказаний житловий будинок з надвірними та господарськими будівлями і спорудами.

Сторони домовились про усі суттєві умови договору та відбулося повне його виконання. Відповідачі передали позивачу у власність обумовлене договором нерухоме майно, а позивач прийняла його та сплатила відповідачам визначену договором його вартість, почала користуватись нерухомим майном, нести витрати пов`язані із його утриманням, тобто фактично вступила у володіння та користування.

Через деякий час позивач звернулась до відповідачів з проханням оформити договір купівлі-продажу відповідно до вимог діючого законодавства – посвідчити договір в нотаріальному порядку.

Однак, відповідачі повідомили, що не можуть цього зробити, оскільки на час укладення договору купівлі-продажу вони не були власниками нерухомого майна, а лише приймали спадщину, яка відкрилась після смерті їх батька ОСОБА_4 .

Про існування цих обставин позивач, до укладення договору, обізнана не була. Перед укладенням угоди позивача було запевнено, що саме відповідачі є власниками вищезазначеного нерухомого майна.

З матеріалів витребуваної спадкової справи, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько відповідачів – ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина, до складу якої увійшов житловий будинок з надвірними та господарськими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

За час життя, ОСОБА_4 заповідального розпорядження не залишив, заповіт відсутній. Діти спадкодавця - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 16 січня 2008 року звернулись до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті їх батька ОСОБА_4 та на час смерті спадкодавця, були зареєстровані (проживали) з ним за адресою: АДРЕСА_1 (довідка виконавчого комітету Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області № 131 від 18 серпня 2025 року), однак свідоцтва про право на спадщину за законом не отримали.

Так, судом встановлено, що нерухоме майно за договором купівлі-продажу відчужене особами, які не мали на це права, натомість визначене договором нерухоме майно не було загублено власником, не було вкрадено у власника або особи, якій він передав майно у володіння, не вибувало з володіння власника або особи, якій він передав його майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ч. 1 ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно із ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Позивач, як добросовісний набувач, у відповідності до вимог ст. 330 ЦК України, набула право власності на спірне нерухоме майно, оскільки придбала його у відповідачів, які на час укладення договору купівлі-продажу (18 жовтня 2023 року) не мали права його відчужувати, однак згідно із вимогами ст. 388 ЦК України, вказане майно не було загублено власником, не було вкрадено у власника або особи, якій він передав майно у володіння, не вибувало з володіння власника або особи, якій він передав його майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що нерухоме майно яке перейшло до позивача за договором купівлі-продажу від 18 жовтня 2023 року, не може бути у неї витребувано. Тобто позивач правомірно володіє та користується спірним нерухомим майном.

Згідно ст. 397 ЦК України, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

З врахуванням вищевикладеного, суд вважає, що викладені позивачем обставини знайшли своє належне підтвердження при розгляді справи та підтверджуються наданими доказами, тому є всі законні підстави для задоволення позовних вимог з метою недопущення порушення права власності.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення судового рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

За ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Водночас, оскільки у своїй заяві позивач просила залишити судові витрати за нею, питання про стягнення судових витрат з відповідачів, судом не розглядалось.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 7, 10, 12, 13, 18, 50, 81, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 280-284, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на житловий будинок з надвірними та господарськими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.О. Гончарова-Парфьонова