Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №127/39719/25 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/39719/25

Провадження 2/127/9466/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

19 травня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Горбатюка В.В.,

за участю секретаря судового засідання Соушко Ю.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зняття арешту з майна,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зняття арешту з майна.

Позов мотивовано тим, що Ленінський районний суд м. Вінниці розглядав цивільну справу № 2-1976/2002 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 27.03.2002 у цивільній справі № 2-1976/2002 було накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_4 , а саме на 1/4 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 30.05.2002 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 було задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість.

Позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить 1/4 частина квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 є дочкою померлого ОСОБА_4 та оформлює спадкові права після його смерті. Під час оформлення спадщини позивач дізналася, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна міститься обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 6458115, зареєстроване 25.01.2008 Першою Вінницькою державною нотаріальною конторою на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Вінниці від 27.03.2002.

Позивач вважає, що подальше існування арешту є безпідставним, оскільки борг, для забезпечення якого було накладено арешт, сплачений, виконавче провадження фактично завершене, а наявність арешту перешкоджає їй оформити спадкові права на майно після смерті батька.

Позивач просить зняти арешт з нерухомого майна, що належало ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме з 1/4 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , накладений ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 27.03.2002 у справі № 2-1976/2002 та зареєстрований 25.01.2008 за реєстраційним номером обтяження 6458115.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09.01.2026 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд в порядку загального позовного провадження. Також, цією ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази та постановлено здійснювати повідомлення відповідача про розгляд справи на офіційному веб-порталі судової влади України.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав. Просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідачка у судове засідання повторно не з`явилась, про день та час слухання справи повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила, відзив не надала.

Відповідно до положення ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З урахуванням вимог статей 223, 280 ЦПК України суд ухвалив без винесення окремого процесуального документа провести заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, фактів, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно зі ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ, майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом..

Згідно з ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків, спадщини, від фізичної особи, яка померла, спадкодавця, до інших осіб, спадкоємців.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до п. 4.18 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони, обтяження іпотекою або арешту цього майна.

Згідно з п. 4.20 глави 10 розділу ІІ цього Порядку, якщо на спадкове майно накладено арешт, видача свідоцтва про право на спадщину зупиняється до зняття арешту.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обтяженням є заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, або таке, що виникло з правочину.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів, посадових осіб, — це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна, коштів боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно, кошти боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна, коштів боржника або про опис та арешт майна, коштів боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження, крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження або основної винагороди приватного виконавця, повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно, кошти боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Згідно з ч. 2 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» про зняття арешту з майна, коштів виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно, кошти боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно з ч. 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Згідно з ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна, коштів боржника або його частини є, зокрема, надходження на рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника, у тому числі від реалізації майна боржника, необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; а також інші підстави, визначені цією нормою.

Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

У п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03.06.2016 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» роз`яснено, що спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

У цьому ж пункті постанови роз`яснено, що позов про зняття арешту з майна може пред`явити власник, а також особа, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, яке не належить боржнику, тобто має речове право на чуже майно.

Також Пленум роз`яснив, що відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

Суд враховує, що у цій справі позивачка звернулася до суду не як сторона виконавчого провадження, а як спадкоємиця після смерті особи, частка якої в нерухомому майні обтяжена арештом. Наявність арешту перешкоджає оформленню спадкових прав на нерухоме майно, а орган державної виконавчої служби повідомив про відсутність правових підстав для самостійного зняття арешту, оскільки обтяження зареєстроване на підставі ухвали суду.

За таких обставин заявлений позивачкою спосіб захисту - звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна - відповідає характеру спірних правовідносин, спрямований на усунення перешкод у реалізації спадкових та майнових прав і є ефективним способом захисту порушеного права.

Суд установив, що згідно зі свідоцтвом про право власності на житло, виданим виконкомом Вінницької міської ради на підставі рішення від 30.01.1999 № 81, квартира за адресою: АДРЕСА_2 , належала на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , кожному по 1/4 частині.

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 23 жовтня 1984 року, ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 . Її батьками зазначені: батько - ОСОБА_4 , мати - ОСОБА_5 . У свідоцтві також зазначено, що актовий запис про народження складено 05 вересня 1984 року за № 1328. Цей документ підтверджує родинний зв`язок позивачки з ОСОБА_4 .

Згідно з повторним свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 66 років, про що 17.10.2023 року складено відповідний актовий запис № 401.

Витяг зі Спадкового реєстру щодо спадкової справи та виданих на її підставі свідоцтв № 81168094, сформований 14.05.2025, містить відомості про спадкову справу після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У витягу зазначено номер спадкової справи у Спадковому реєстрі - 71605655, стан спадкової справи - чинний, номер у нотаріуса - 140/2023, дата заведення спадкової справи - 22.11.2023, місце заведення - Черкаська область, Уманський район, Монастирищенська державна нотаріальна контора.

Довідкою Державного нотаріального архіву Вінницької області від 24.12.2024 №2619/01-14 підтверджено, що у справах Державного нотаріального архіву Вінницької області зберігаються справи фонду Першої Вінницької державної нотаріальної контори. На підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження державного виконавця міського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції, яка надійшла до Першої Вінницької державної нотаріальної контори 22.08.2005 за вх. № 4494, Першою Вінницькою державною нотаріальною конторою 22.08.2005 за реєстровим № 10-720 накладено заборону відчуження на все майно, а саме на 1/4 частину квартири по АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_4 . Відмітка про зняття заборони по фонду Першої Вінницької державної нотаріальної контори відсутня.

Довідка Комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» № 8784 від 02.09.2024, надана на договір № 8398 від 06.08.2024, підтверджує, що згідно з матеріалами інвентаризаційної справи № 19376 на квартиру АДРЕСА_3 , станом на 29.12.2012 за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на 1/4 частку квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 30.01.1999 виконкомом Вінницької міської ради згідно з рішенням від 30.01.1999 №81. Станом на 14.08.2024, тобто на дату технічної інвентаризації, загальна площа квартири становить 50,9 кв. м, у тому числі житлова площа - 26,5 кв. м.

Технічний паспорт на квартиру у будинку квартирного типу за адресою: АДРЕСА_1 , містить реєстраційний номер у Реєстрі будівельної діяльності ТІ01:5809-4437-1390-9949. Замовником технічного паспорта зазначена ОСОБА_2 . Дата виготовлення технічного паспорта - 03 вересня 2024 року.

Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 413436382, сформована 20.02.2025, підтверджує наявність арешту нерухомого майна. У цій інформаційній довідці зазначено, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна зареєстровано обтяження - арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 6458115. Арешт зареєстровано 25.01.2008 Першою Вінницькою державною нотаріальною конторою. Підставою обтяження зазначено ухвалу Ленінського районного суду м. Вінниці від 27.03.2002. Об`єктом обтяження є 1/4 частина квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Власником зазначено ОСОБА_4 .

Копія ухвали Ленінського районного суду м. Вінниці від 27.03.2002 підтверджує, що у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу суд до вирішення цивільної справи заборонив відчуження 1/4 частини приватизованої квартири ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27.09.2004 встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 30.05.2002 з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто 1247 грн 40 коп. основного боргу, 72 грн 50 коп. державного мита, 150 грн витрат на юридичну допомогу, 10 грн за довідку банку та 500 грн моральної шкоди.

У цьому ж рішенні від 27.09.2004 зазначено, що 17.07.2002 державний виконавець відкрив виконавче провадження за виконавчим листом, виданим на виконання рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 30.05.2002, а станом на 27.09.2004 рішення суду не було виконано. За результатами розгляду подання державного виконавця суд надав дозвіл на примусове проникнення до житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , з метою опису й арешту майна боржника.

Квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки № 10 підтверджує, що 08.05.2025 здійснено платіж на суму 2477,90 грн. Отримувачем зазначено ДВС у Центральному районі. У призначенні платежу зазначено: «сплата боргу ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 № 2-1976/02: борг 1979,90, вик. збір 197,97, витрати 300».

Відповідно до листа Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 14.05.2025 №74595 на примусовому виконанні у відділі перебували виконавчі листи Ленінського районного суду м. Вінниці про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованості. У листі зазначено, що дослідити матеріали виконавчого провадження неможливо, оскільки матеріали виконавчого провадження знищені у зв`язку із закінченням строку їх зберігання.

Водночас орган державної виконавчої служби повідомив, що на депозитний рахунок відділу надійшли кошти у розмірі 2477,90 грн із призначенням платежу: сплата боргу ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 у справі № 2-1976/02, а саме борг 1979,90 грн, виконавчий збір 197,97 грн, витрати виконавчого провадження 300 грн. Також у листі зазначено, що арешт накладено на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Вінниці від 27.03.2002, тому у відділу відсутні правові підстави, передбачені ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», для зняття арешту з майна.

Відповідно до листа Вінницького міського суду Вінницької області від 09.05.2025 № 05-07-64/2025 цивільна справа № 2-1976/2002 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми знята зі зберігання та знищена у зв`язку із закінченням строку зберігання. В архівній справі рішень, ухвал Ленінського районного суду м. Вінниці та ухвал Апеляційного суду Вінницької області у цивільних справах, розглянутих судом у 2002 році під № 2-1976/02, зберігається лише рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27.09.2004 за поданням державного виконавця про примусове проникнення до житла. Також суд повідомив, що згідно з обліково-статистичною карткою у справі № 2-1976/02 рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 30.05.2002 позов у справі задоволено частково, рішення набрало законної сили 31.06.2002, однак копію цього рішення суд надати не може.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25.06.2025 заяву ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову повернуто заявниці.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 30.07.2025 у справі № 127/2-1976/2002, провадження № 22-ц/801/1835/2025, апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 25.06.2025 - без змін.

Оцінюючи наведені докази у їх сукупності, суд враховує, що арешт 1/4 частини квартири був накладений ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 27.03.2002 як захід забезпечення позову у цивільній справі № 2-1976/2002 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу.

Надалі Ленінський районний суд м. Вінниці вирішив цей спір по суті та рішенням від 30.05.2002 частково задовольнив позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 . Зміст вказаного рішення підтверджується рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 27.09.2004, у якому зазначено про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1247 грн 40 коп. основного боргу, 72 грн 50 коп. державного мита, 150 грн витрат на юридичну допомогу, 10 грн за довідку банку та 500 грн моральної шкоди.

З наданих суду доказів також встановлено, що 08.05.2025 здійснено платіж на суму 2477,90 грн з призначенням платежу: «сплата боргу ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 № 2-1976/02: борг 1979,90, вик. збір 197,97, витрати 300». Вказана сума охоплює суму боргу, визначену за результатами розгляду справи № 2-1976/2002, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження.

Лист Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 14.05.2025 № 74595 підтверджує надходження цих коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби із зазначеним призначенням платежу. Отже, матеріали справи містять як безпосередній платіжний документ, так і підтвердження органу державної виконавчої служби про надходження коштів.

Водночас, орган державної виконавчої служби повідомив, що дослідити матеріали виконавчого провадження неможливо, оскільки матеріали виконавчого провадження знищені у зв`язку із закінченням строку їх зберігання. Також орган державної виконавчої служби зазначив, що арешт накладено на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Вінниці від 27.03.2002, тому у відділу відсутні правові підстави для самостійного зняття такого арешту.

Суд також бере до уваги, що цивільна справа № 2-1976/2002 знята зі зберігання та знищена у зв`язку із закінченням строку зберігання, а в архіві зберігається лише рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27.09.2004 за поданням державного виконавця про примусове проникнення до житла. Тобто отримати повний обсяг матеріалів справи № 2-1976/2002 та вирішити питання про скасування заходів забезпечення позову в межах тієї справи позивачка об`єктивно не може.

Суд враховує, що ОСОБА_2 не була стороною у цивільній справі № 2-1976/2002, у межах якої накладено арешт. Водночас вона є дочкою померлого ОСОБА_4 та спадкоємицею після його смерті. Наявність арешту 1/4 частини квартири, яка належала спадкодавцю, перешкоджає позивачці оформити спадкові права на нерухоме майно.

Такий арешт фактично обмежує можливість позивачки реалізувати права спадкоємця, оскільки нотаріус під час видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно зобов`язаний перевірити відсутність заборони або арешту спадкового майна, а за наявності арешту видача свідоцтва про право на спадщину зупиняється до його зняття.

Отже, подальше існування арешту не забезпечує реального виконання судового рішення, оскільки матеріали справи містять докази сплати коштів за боргом ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. Водночас арешт продовжує створювати перешкоди для оформлення позивачкою спадкових прав.

Відповідачка ОСОБА_3 не подала до суду відзиву, доказів існування невиконаного зобов`язання ОСОБА_4 перед нею, не спростувала доводи позивачки щодо сплати боргу та не навела обставин, які б підтверджували необхідність подальшого існування арешту.

За таких обставин суд дійшов висновку, що підстави для подальшого збереження арешту 1/4 частини квартири відсутні, а порушене право позивачки підлягає захисту шляхом зняття арешту з майна.

Тому позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зняття арешту з майна підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачка просила залишити судові витрати за нею, тому суд не вирішує розподіл витрат у цій справі.

Керуючись ст. 4, 12, 13, 76, 81, 89, 131, 141, 223, 263-265, 280-282 ЦПК України, ст. 316, 317, 319, 321, 391, 1216, 1218, 1261, 1296, 1297 ЦК України, Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зняття арешту з майна - задовольнити повністю.

Зняти арешт з нерухомого майна, що належало ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , а саме з 1/4 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований 25 січня 2008 року за реєстраційним номером обтяження 6458115 Першою Вінницькою державною нотаріальною конторою на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 березня 2002 року у справі № 2-1976/2002.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 19 травня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_5 .

Суддя В. В. Горбатюк