Рішення від 17 травня 2026 р. у справі №127/41190/25 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/41190/25

Провадження № 2/127/10079/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Сичука М.М.,

за участі секретаря судового засідання Коровай А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» про стягнення страхового відшкодування,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом до ПАТ «НАСК «ОРАНТА» про стягнення недоплаченої суми страхового відшкодування, витрат на проведення експертного дослідження, судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу.

Позов мотивовано тим, що 05.06.2025 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Jaguar I-Pace», державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить позивачу, та транспортного засобу «Hyundai IX35», державний номерний знак НОМЕР_2 , цивільно-правова відповідальність власника якого була застрахована у ПАТ «НАСК «ОРАНТА» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №228745309.

Після настання дорожньо-транспортної пригоди позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування.

Як вбачається з листа ПАТ «НАСК «ОРАНТА» №09-02-17/11944 від 08.10.2025 року, страховиком 19.06.2025 року було здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 42 654,50 грн.

Не погоджуючись із визначеним страховиком розміром страхового відшкодування, позивач звернувся до судового експерта Івасика М.С. для проведення транспортно-товарознавчого дослідження.

Згідно висновку експерта №71Е-06/2025 від 05.07.2025 року, складеного судовим експертом Івасиком М.С., який має свідоцтво Міністерства юстиції України №2062 від 21.12.2020 року за спеціальністю «Визначення вартості колісних транспортних засобів, розміру збитку, завданого власнику транспортного засобу», об`єктом дослідження був автомобіль «Jaguar I-Pace», 2018 року випуску, VIN: НОМЕР_3 , становить 98045.40 грн.

У висновку експерта зазначено, що огляд транспортного засобу проводився у присутності власника транспортного засобу та представника ПАТ «НАСК «ОРАНТА». За результатами дослідження експертом встановлено перелік пошкоджень транспортного засобу, визначено необхідні ремонтні роботи, розраховано ринкову вартість транспортного засобу, коефіцієнт фізичного зносу, вартість відновлювального ремонту та розмір матеріального збитку.

Відповідно до зазначеного висновку: ринкова вартість транспортного засобу становить 931 567,16 грн.; вартість відновлювального ремонту без врахування фізичного зносу 175 749,64 грн.; вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу 98 045,40 грн.

30.09.2025 року представником позивача адвокатом Деркачем В.Г. на адресу відповідача було направлено адвокатський запит, у якому останньому запропоновано здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до висновку експерта №71Е-06/2025.

Листом від 08.10.2025 року ПАТ «НАСК «ОРАНТА» повідомило представника позивача про відсутність підстав для здійснення доплати страхового відшкодування у заявленому розмірі. При цьому відповідач послався на положення ч. 4 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції Закону №3720-ІХ від 21.05.2024 року та зазначив, що страхове відшкодування вартості відновлювального ремонту має здійснюватися на рахунок станції технічного обслуговування, обраної потерпілим із переліку, визначеного страховиком.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Також зазначив, що хоча у мотивувальній частині позовної заяви містяться посилання на моральну шкоду, однак відповідна вимога не заявлялась у прохальній частині позову.

Представник відповідача у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначала, що страховиком належним чином виконано обов`язок щодо виплати страхового відшкодування відповідно до вимог чинного законодавства. Також вказувала, що наданий позивачем висновок експерта не є безумовною підставою для здійснення виплати саме у визначеному в ньому розмірі, оскільки страховик має право самостійно визначати розмір страхового відшкодування.

Крім того, представник відповідача посилалась на те, що після набрання чинності Законом України №3720-ІХ від 21.05.2024 року законодавцем змінено порядок виплати страхового відшкодування, а саме передбачено здійснення виплати вартості відновлювального ремонту безпосередньо на рахунок станції технічного обслуговування, обраної потерпілим із переліку, визначеного страховиком. На думку відповідача, позивач не виконав вимоги закону щодо надання транспортного засобу на дефектування до визначеної страховиком станції технічного обслуговування, а тому підстави для здійснення доплати страхового відшкодування у заявленому розмірі відсутні.

Також представник відповідача зазначала, що позивач фактично просить стягнути різницю між виплаченим страховим відшкодуванням та розрахунком, виконаним на його замовлення приватним експертом, без підтвердження фактичного проведення ремонту транспортного засобу та без документального підтвердження понесених витрат на ремонт.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази у їх сукупності, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події здійснити страхову виплату іншій стороні або іншій особі, визначеній договором.

Згідно зі ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум відшкодовує оцінену шкоду, заподіяну майну потерпілої особи.

За змістом ст. 29 зазначеного Закону у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу.

Судом встановлено, що відповідач визнав факт настання страхового випадку та частково здійснив виплату страхового відшкодування у сумі 42 654,50 грн., що підтверджує наявність у страховика обов`язку щодо відшкодування шкоди.

Наданий позивачем висновок експерта №71Е-06/2025 від 05.07.2025 року відповідає вимогам Закону України «Про судову експертизу», містить детальний опис проведених досліджень, використаних методик, вихідних даних та розрахунків.

Вказаний висновок складений особою, яка має відповідну кваліфікацію судового експерта та право на проведення відповідних досліджень.

Суд враховує, що під час огляду транспортного засобу був присутній представник відповідача, а тому страхова компанія була обізнана як щодо характеру пошкоджень транспортного засобу, так і щодо проведення відповідного дослідження.

Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували наведений висновок експерта, відповідачем суду не надано. Клопотань про призначення судової експертизи відповідачем заявлено не було.

Посилання відповідача на відсутність підтвердження фактичного проведення ремонту транспортного засобу суд оцінює критично, оскільки відповідно до положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відшкодуванню підлягає розмір матеріального збитку, визначений відповідно до вартості відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу.

Доводи відповідача щодо застосування положень ч. 4 ст. 27 Закону України №3720-ІХ від 21.05.2024 року не спростовують права позивача на отримання належного страхового відшкодування у повному розмірі встановленого збитку.

Викладене у відзиві на позовну заяву представником відповідача та підтриманні в судовому засідання, суд оцінює критично та не вбачає підстав для їх прийняття з огляду на таке.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що страхове відшкодування було визначено та виплачено відповідно до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а наданий позивачем висновок експерта не є безумовною підставою для здійснення виплати у визначеному ним розмірі.

Разом з тим, сам по собі факт незгоди відповідача із висновком експерта не є належним доказом його неправильності або недопустимості.

Наданий позивачем висновок експерта №71Е-06/2025 від 05.07.2025 року складений сертифікованим судовим експертом, який має відповідну кваліфікацію та право на проведення транспортно-товарознавчих досліджень, містить опис проведеного дослідження, вихідні дані, перелік встановлених пошкоджень, застосовані методики та детальні розрахунки вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.

Вказаний висновок відповідає вимогам належності, допустимості та достовірності доказів у розумінні ст.ст. 76-79 ЦПК України.

При цьому відповідачем не подано жодного альтернативного експертного висновку, рецензії, висновку спеціаліста або інших належних доказів, які б спростовували правильність проведених розрахунків чи свідчили про неправильне визначення розміру матеріального збитку.

Крім того, відповідачем не заявлялось клопотання про призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи, хоча саме такий процесуальний механізм є належним способом спростування висновку експерта у разі сумнівів щодо його правильності або обґрунтованості.

Суд також враховує, що представник відповідача був присутній під час огляду транспортного засобу, про що прямо зазначено у висновку експерта, а тому страхова компанія була належним чином обізнана щодо характеру пошкоджень автомобіля, обсягу дослідження та процедури його проведення.

Посилання відповідача на відсутність документального підтвердження фактичного проведення ремонту транспортного засобу суд вважає необґрунтованими, оскільки положення ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» пов`язують розмір страхового відшкодування із визначеним розміром шкоди та вартістю відновлювального ремонту, а не виключно із фактом проведення такого ремонту чи поданням підтверджуючих платіжних документів.

Відповідач також посилався на положення ч. 4 ст. 27 Закону України №3720-ІХ від 21.05.2024 року, відповідно до яких виплата страхового відшкодування може здійснюватися на рахунок станції технічного обслуговування, визначеної страховиком.

Однак наведені доводи не спростовують права потерпілої особи на отримання повного та належного страхового відшкодування у межах встановленого законом розміру шкоди та не звільняють страховика від обов`язку здійснити відшкодування у розмірі фактично завданого матеріального збитку.

При цьому суд враховує, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що позивачу було запропоновано конкретну станцію технічного обслуговування, забезпечено проведення належного дефектування транспортного засобу або вчинено інші дії, спрямовані на реальне та повне врегулювання страхового випадку відповідно до вимог закону.

Фактично доводи відзиву зводяться до незгоди із розміром визначеного позивачем збитку та власного тлумачення норм спеціального законодавства, однак не підтверджуються належними та допустимими доказами у розумінні цивільного процесуального законодавства.

За таких обставин суд приходить до висновку, що наведені у відзиві заперечення відповідача не спростовують встановлених судом обставин справи, не підривають достовірності наданого позивачем висновку експерта та не містять правових підстав для відмови у задоволенні позову.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає, що у прохальній частині позовної заяви позивачем не заявлено окремої вимоги про стягнення моральної шкоди, не визначено її розміру та способу захисту права у цій частині.

У мотивувальній частині позовної заяви позивач формально посилався на наявність моральних страждань у зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою та порушенням його майнових прав.

Водночас у прохальній частині позовної заяви вимога про стягнення моральної шкоди відсутня; розмір моральної шкоди не визначений; не наведено жодного розрахунку, критеріїв або обґрунтування її визначення; не зазначено причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та заявленими немайновими втратами у процесуально належній формі; не подано доказів, які б підтверджували характер, інтенсивність та тривалість немайнових страждань.

Таким чином, позивачем не дотримано обов`язкових елементів процесуальної конструкції вимоги про відшкодування моральної шкоди, яка за своєю природою є самостійним способом захисту цивільного права та потребує чіткого визначення предмета позову та способу захисту відповідно до ст. 16 ЦК України та ст. 175 ЦПК України.

Крім того, у судовому засіданні представник позивача прямо підтвердив, що окрема вимога про стягнення моральної шкоди фактично не заявлялась, а відповідні формулювання в тексті позову не були трансформовані у процесуально визначену вимогу.

З огляду на принцип диспозитивності цивільного процесу та межі розгляду справи судом, визначені ст. 13 ЦПК України, суд позбавлений можливості виходити за межі заявлених позовних вимог або формувати їх замість сторони.

За таких обставин підстави для розгляду та вирішення питання про відшкодування моральної шкоди відсутні.

Оцінка доказів та правове регулювання.

Відповідно до ст. 979 ЦК України та ст. 22, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик зобов`язаний здійснити відшкодування шкоди у межах визначеного законом розміру.

Судом встановлено, що факт настання страхового випадку відповідачем не заперечується, а спір фактично зводиться до розміру належного страхового відшкодування.

Наданому позивачем експертному дослідженню суд надає належну оцінку як допустимому доказу, складеному уповноваженою особою з дотриманням методики визначення вартості відновлювального ремонту. Відповідачем належних доказів, які б спростовували наведені висновки, не подано, клопотання про призначення судової експертизи не заявлено.

Посилання відповідача на альтернативний порядок відшкодування через станції технічного обслуговування не спростовують обов`язку страховика компенсувати фактичний розмір завданої шкоди у межах закону, а є елементом організації виконання зобов`язання, який не впливає на сам факт та розмір цивільно-правової відповідальності.

Встановлені обставини у своїй сукупності свідчать про наявність підстав для часткового задоволення позову в частині стягнення різниці страхового відшкодування та судових витрат, при цьому вимоги щодо моральної шкоди є такими, що не відповідають процесуальним вимогам щодо визначеності предмета позову, не доведені та не підлягають судовому розгляду в межах даної справи.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Оскільки позов підлягає задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір.

Також суд вважає обґрунтованими вимоги про стягнення витрат на проведення експертного дослідження, оскільки вказаний висновок експерта був використаний позивачем для обґрунтування позовних вимог та прийнятий судом як належний і допустимий доказ у справі.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги, ордер адвоката та документи, що підтверджують оплату відповідних послуг.

Оцінивши характер спору, обсяг наданої правничої допомоги, складність справи та надані докази, суд приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу є співмірними та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 22, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 16, 22, 979 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» про стягнення страхового відшкодування задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» на користь ОСОБА_1 недоплачену суму страхового відшкодування у розмірі 55390 (п`ятдесят п`ять тисяч триста дев`яносто) гривень 90 копійок.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» на користь ОСОБА_1 витрати на проведення експертного дослідження у розмірі 5 600 гривень

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 гривень

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Реквізити сторін:

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_4 .

Відповідач НАСК «ОРАНТА», місцезнаходження: 02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-Д, код ЄДРПОУ 00034186.

Повний текст рішення суду складено 18.05.2026.

Суддя