Рішення від 14 травня 2026 р. у справі №331/1117/26 — Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя

1Справа № 331/1117/26 2/335/1857/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі

головуючого - судді Мінаєва М.М.,

за участю секретаря судового засідання - Бойкинюк Д.П.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів на утримання неповнолітньої дитини та суми, нарахованої в порядку індексації грошових доходів населення,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя надійшла за підсудністю з Олександрівського районного суду міста Запоріжжя цивільна справа за позовом ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_2 пені за прострочення сплати аліментів за період з лютого 2022 року по листопад 2023 року у розмірі 66838,86 грн., а також втрат від інфляції за період невиконання зобов`язань з 01.01.2023 по 31.12.2025 в розмірі 17493,56 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на таке.

В період часу з 04 серпня 2001 року по 24 липня 2012 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

У вказаному шлюбі, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_4 .

Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 18 липня 2011 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 були стягнуті аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини його доходів щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з 04 травня 2011 року та до повноліття дитини.

На підставі вказаного судового рішення 18 липня 2011 року Пологівським районним судом Запорізької області був виданий виконавчий лист № 2-426/11.

04 серпня 2011 року старшим державним виконавцем ВДВС Пологівського управління юстиції Гармаш С.А. було відкрито виконавче провадження № 27937243 з примусового виконання вказаного виконавчого листа.

ОСОБА_2 належним чином не виконував свій батьківський обов?язок щодо утримання сина, у зв`язку з чим станом на 08 листопада 2024 року у нього утворилася заборгованість зі сплати аліментів за період з лютого 2022 року по листопад 2023 року у розмірі 66838 гривень 86 копійок.

Відтак, посилаючись на положення ч. 1 ст. 196 СК України, а також на правові позиції Верховного Суду щодо правил обчислення пені за порушення строків сплати аліментів, позивач надала розрахунок такої пені за період з лютого 2022 року по листопад 2023 року на суму 196445,48 грн. Разом з цим, з урахуванням припису ч. 1 ст. 196 СК України щодо того, що пені за прострочення сплати аліментів не повинен перевищувати 100 відсотків заборгованості, позивач просила стягнути пеню саме в розмірі 66838,86 грн.

Крім того, посилаючись на положення Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (надалі – Закон про індексацію) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року (надалі - Порядок № 1078), позивач стверджує, що має право на стягнення з відповідача втрат від інфляції, нарахованих за період з 01.01.2023 по 31.12.2025 в розмірі 17493,56 грн., розрахунок яких також докладно викладений у позовній заяві.

Ухвалою від 06.03.2026 уло відкрите провадження у справі, її розгляд визначений в порядку спрощеного позовного провадження, сторонам були встановлені строки для подання письмових заяв по суті спору та доказів на їх обґрунтування.

Відповідач у судове засідання двічі не з`явився, про час і місце судового засідання повідомлявся у встановленому законом порядку, про причини неявки у судове засідання відповідач не повідомив, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності суду не надав.

Позивач та її представник у судове засідання не з`явились, в матеріалах справи наявна заява представника позивача про розгляд справи за його відсутності.

Оскільки, представник позивача не заперечує проти розгляду справи у відсутності відповідача, на підставі документів наявних у матеріалах справи з ухваленням заочного рішення, тому суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів, відповідно з п. 2 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Дослідивши та проаналізувавши надані письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

В період часу з 04 серпня 2001 року по 24 липня 2012 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, що був розірваний Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 13 липня 2012 року у справі № 0820/1999/2012, що підтверджується копією вказаного рішення.

У вказаному шлюбі, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сторін народився син ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 17 листопада 2005 року.

Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 18 липня 2011 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 були стягнуті аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини його доходів щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з 04 травня 2011 року та до повноліття дитини.

На підставі вказаного судового рішення 18 липня 2011 року Пологівським районним судом Запорізької області був виданий виконавчий лист № 2-426/11.

04 серпня 2011 року старшим державним виконавцем ВДВС Пологівського управління юстиції Гармаш С.А. було відкрито виконавче провадження № 27937243 з примусового виконання вказаного виконавчого листа.

ОСОБА_2 належним чином не виконував свій батьківський обов?язок щодо утримання сина, у зв`язку з чим станом на 08 листопада 2024 року у нього утворилася заборгованість зі сплати аліментів за період з лютого 2022 року по листопад 2023 року у розмірі 66838 гривень 86 копійок, що підтверджується розрахунком, складеним головним державним виконавцем відділу рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 досяг повноліття, у зв`язку з чим в подальшому нарахування і стягнення з відповідача аліментів на утримання сина було припинено.

Відомості про погашення відповідачем вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні.

Оцінюючи вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за несвоєчасну сплату аліментів, суд вважає їх законними та обґрунтованими, і бере за основу відповідні доводи і правові позиції, на які посилається позивач.

Так, відповідно до ст. 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно із ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов?язків с підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України батьки зобов?язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Згідно з ч. 3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ч.1 ст.196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов?язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 18 січня 2023 року у справі № 161/5211/22, неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного божника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

За змістом правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 25 квітня 2018 року у цивільній справі № 572/1762/15-ц неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов?язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов?язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов?язання боржником. Після порушення боржником свого обов?язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов?язку сплатити аліменти. У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення. Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов?язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Отже, зобов?язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з?ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов?язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов?язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов?язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.

Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов?язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.

Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.

Водночас у ч. 1 ст. 196 СК України прямо передбачено, що загальний розмір пені, право на яку має одержувач аліментів, не може перевищувати 100 відсотків самої заборгованості.

Відтак, не оспорюючи правильність наданого позивачем загального розрахунку пені, яка має бути нарахована за наведеними вище правилами, суд погоджується з доводами позивача щодо того, що стягненню підлягає лише частина пені у розмірі, що дорівнює заборгованості із самих аліментів, і приходить до висновку, що в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача втрат від інфляції, розрахованих позивачем з посиланням на Закон про індексацію та Порядок № 1078, виходить з такого.

Відповідно до ст. 1 Закону про індексацію - індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону України визначено перелік грошових доходів населення, які підлягають індексації згідно з його положеннями.

Так, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру:

пенсії;

стипендії;

оплата праці (грошове забезпечення);

суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування;

суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.

Отже, такий перелік у законів викладений як вичерпний, хоча Кабінету Міністрів України делеговані повноваження встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені частиною першою статті другої Закону про індексацію.

Суд зауважує, що із змісту вказаного переліку випливає, що індексації підлягають не будь-які суми аліментів, а розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.

Однак Рішенням Пологівського районного суду Запорізькій області від 18 липня 2011 року з відповідача були стягнуті аліменти не у твердій грошовій сумі, а у частці від доходу (заробітку) відповідача.

Позивач посилається на те, що державним виконавцем була визначена щомісячна сума аліментів у твердій грошовій сумі 3083,13 грн., яка в подальшому нараховувалась у твердій грошовій сумі, і тому, на думку позивача, на таку суму мають бути нараховані суми в порядку, визначеному Законом про індексацію і Порядком № 1078.

Однак суд з такими доводами позивача не погоджується.

За змістом ч. 1 ст. 2 Закону про індексацію, індексації підлягають виключно розмір аліментів, визначений у твердій грошовій сумі саме судом, тобто безпосередньо у рішенні суду про стягнення аліментів.

Той факт, що державний виконавець визначив щомісячний розмір належних до сплати аліментів у розмірі 3083,13 грн., не породжує право на індексацію таких аліментів, оскільки їх конкретний розмір визначений не судом, а державним виконавцем в межах його повноважень, вочевидь, на виконання приписів ч. 2 ст. 195 СК України.

Позивачем не було надано доказів того, що спосіб стягнення з відповідача аліментів, визначений Рішенням Пологівського районного суду Запорізькій області від 18 липня 2011 року, був в подальшому змінений на стягнення аліментів у твердій грошовій сумі.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляції за період невиконання зобов`язань з 01.01.2023 по 31.12.2025 в розмірі 17493,56 грн. задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання щодо розподілу процесуальних витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

За таких обставин, з відповідача на користь державного бюджету, у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню сплачена при зверненні до суду з позовом сума судового збору 1331.20 грн.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 17000,00 грн.

Відповідно до положень ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Витрати повинні бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволені таких вимог.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

При визначенні суми відшкодування таких витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інші проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вбачається із матеріалів справи, попередній розрахунок витрат на правову допомогу адвоката становить 17000 грн. 00 коп.

Так, на підтвердження надання правничої допомоги у визначеному розмірі, до матеріалів справи долучено: копію Договору про надання правової (правничої) допомоги № 6 від 02.02.2026, укладеного між адвокатом Карою Ю.М., та позивачем; копію Акту 1 від 04.04.2026 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до Договору про надання правничої (правничої) допомоги № 6 від 02.02.2026; копії квитанцій №№ 691152, 691153 та 691154 від 02.02.2026, 01.03.2026 та 30.03.2026 відповідно про сплату позивачем послуг адвоката Кари Ю.М. готівкою на загальну суму 17000,00 грн.

Аналізуючи подані представником позивача докази на підтвердження витрат на правничу допомогу адвоката, суд доходить до висновку, що позивачем доведено, що ці витрати пов`язані з розглядом цієї справи, наявні у матеріалах справи докази доводять реальність та обґрунтованість витрат на правничу допомогу.

Відповідачем не надано суду заперечень і жодного належного та допустимого доказу щодо неспівмірності витрат позивача на правничу допомогу, що позбавляє суд права з власної ініціативи вирішувати питання про їх зменшення.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, на підставі ст. ст. 7, 196 Сімейного кодексу України, керуючись ст. ст. 82, 83, 141, 258-259, 263-265, 268, 280, 281 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів на утримання неповнолітньої дитини та суми, нарахованої в порядку індексації грошових доходів населення, – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання – АДРЕСА_2 , зареєстроване місце проживання як внутрішньо переміщеної особи - АДРЕСА_3 , РНКОПП - НОМЕР_3 ) пеню за прострочення сплати аліментів за період з лютого 2022 року по листопад 2023 року у розмірі 66838,86 грн. (шістдесят шість тисяч вісімсот тридцять вісім гривень 86 копійок).

В задоволенні решти позовних вимог, а саме про стягнення втрат від інфляції за період невиконання зобов`язань з 01.01.2023 по 31.12.2025 в розмірі 17493,56 грн., – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) в дохід держави судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання – АДРЕСА_2 , зареєстроване місце проживання як внутрішньо переміщеної особи - АДРЕСА_3 , РНКОПП - НОМЕР_3 ) витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13472,50 грн.

Повний текст рішення складений 20.05.2026.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя протягом 30 днів з дня ухвалення рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його ухвалення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя М.М. Мінаєв