Постанова від 14 травня 2026 р. у справі №726/3477/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2026 року

м. Чернівці

справа № 726/3477/25

провадження № 22-ц/822/647/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Височанської Н. К., Кулянди М. І.

за участю секретаря судових засідань Тодоряка Г. Д.

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС»

відповідач ОСОБА_1

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Садгірського районного суду міста Чернівців від 27 листопада 2025 року

головуючий в суді першої інстанції суддя Проскурняк І. Г.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (далі – ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 .

Просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 19 листопада 2023 року № 1304-4119 у розмірі 69 440 гривень, що складається з: 16 000 гривень – заборгованість за тілом кредиту, 53 440 гривень – заборгованість за процентами.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на офіційному веб-сайті ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» у вільному доступі для всіх клієнтів розміщена повна інформація щодо договору кредиту та порядку його укладення, а саме, документи: Договір кредиту, Правила надання грошових коштів у кредит, Згода на обробку персональних даних, Публічна інформація, Положення про конфіденційність.

Вказує, що відповідач здійснив основні кроки оформлення кредитної угоди за допомогою веб-сайту. Відповідачем здійснено дії, які чітко свідчать про його свідомий вибір щодо укладення договору.

19 листопада 2023 року між ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1304-4119 (далі – кредитний договір).

На виконання зазначених вимог договору ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» надано відповідачу одноразовий ідентифікатор А0325, для підписання кредитного договору № 1304-4119 від 19 листопада 2023 року, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів.

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту – 16 000 гривень; строк кредитування – 300 днів; базовий період – 14 днів; комісія за видачу кредиту – 15% від суми кредиту; знижена % ставка – 1,2% в день; стандартна % ставка – 1,50 % в день.

Зазначає, що ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» не є банківською установою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність» та відповідно до виданої Національним Банком України ліцензії, позивач не відкриває рахунки, здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку.

Позивач (через партнера АТ КБ «ПриватБанк», з яким укладено договір № 4010 про надання послуг в системі LiqPay від 02 грудня 2019 року) видав відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок вказаний відповідачем в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» про перерахування коштів від ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» через систему платежів LiqPay на підставі договору № 4010 від 02 грудня 2019 року на картку отримувача (відповідача), чим виконав свої зобов`язання за договором своєчасно та в повному обсязі.

Станом на 02 вересня 2025 року загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором № 1304-4119 від 19 листопада 2023 року становить 77 248 гривень, а саме: прострочена заборгованість за кредитом – 16 000 гривень; прострочена заборгованість за нарахованими процентами – 61 248 гривень.

Кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими процентами у розмірі 7808 гривень, за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 69 440 гривень.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Садгірського районного суду міста Чернівців від 27 листопада 2025 року позов ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 1304-4119 від 19 листопада 2023 року у сумі 69 440 гривень, з яких: 16 000 гривень – заборгованість за тілом кредиту, 53 440 гривень –заборгованість за процентами.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат у виді судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що кредитний договір укладено сторонами в електронній формі за допомогою одноразового ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Задовольняючи позов ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», суд вважав доведеною ту обставину, що відповідач 19 листопада 2023 року отримав кредитні кошти у розмірі 16 000 гривень на підставі укладеного із позивачем договору.

Згідно з умовами кредитного договору ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання по поверненню кредитних коштів, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених цим договором.

Своїх зобов`язань ОСОБА_1 в повній мірі не виконав, у зв`язку із чим, станом на 02 вересня 2025 року у відповідача утворилась заборгованість.

З урахуванням наведеного позивач довів право на стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у сумі 16 000 та 53 440 гривень –заборгованість за процентами.

Заочним рішенням Садгірського районного суду міста Чернівців від 06 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у справі № 726/3477/25 залишено без задоволення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить заочне рішення Садгірського районного суду міста Чернівців від 27 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового та необґрунтованого висновку про доведеність укладення між сторонами електронного кредитного договору, а відтак і підстав для стягнення за ним заборгованості.

Вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів підписання даного договору саме відповідачем.

Звертає увагу на те, що паперова роздруківка договору, долучена позивачем до справи, не підтверджує вчинення електронного правочину відповідно до вимог ЦК України, Законів України «Про електронну комерцію» та «Про електронні документи та електронний документообіг», оскільки не підписана електронним цифровим підписом з можливістю ідентифікувати підписантів.

Вважає, що позивач не надав доказів використання відповідачем одноразового ідентифікатора, не підтвердив належність номера телефону відповідачу, не надав оригіналу електронного документа, даних щодо формування та накладення електронного підпису, а також доказів проходження відповідачем процедури акцепту оферти.

Вказує, що з умов договору вбачається, що базовий період кредитування становив 14 календарних днів, а датою повернення кредиту визначено 03 грудня 2023 року. Доказів пролонгації договору, укладення додаткових угод чи вчинення відповідачем дій, які б свідчили про згоду на продовження строку кредитування та подальше нарахування процентів, позивачем до суду не надано.

Зазначає, що сума процентів істотно перевищує суму основного боргу, на яку може розраховувати споживач при укладенні подібного договору.

Вважає, що після 03 грудня 2023 року у зв`язку з закінченням строку дії кредитного договору кредитодавець незаконно продовжив нарахування заборгованості за договором саме як процентів за правомірне користування кредитними коштами.

Також вказує, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не містить детального та зрозумілого порядку нарахування процентів, методики їх обчислення та розрахунку за відповідні періоди, що унеможливлює перевірку правильності заявленої до стягнення суми.

Посилається на положення Закону України «Про споживче кредитування» щодо законодавчого обмеження максимальної денної процентної ставки та вважає, що умови спірного договору таким вимогам не відповідають.

Зазначає, що позивачем не доведено факт перерахування кредитних коштів саме відповідачу, оскільки долучені до матеріалів справи довідки та інформаційні повідомлення не є первинними бухгалтерськими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», не містять усіх необхідних реквізитів та не дають можливості встановити належність карткового рахунку відповідачу.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій

19 листопада 2023 року між ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1304-4119 в електронній формі.

Пропозицію про укладення кредитного договору та відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) ОСОБА_1 підписав за допомогою накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором «А0325».

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту – 16 000 гривень; строк кредитування – 300 днів; базовий період – 14 днів; комісія за видачу кредиту – 15% від суми кредиту; знижена процентна ставка – 1,2% в день; стандартна процентна ставка – 1,50 % в день (а. с. 15-21).

Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: кредит надається позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми, вказаної у пункту 4.1 цього договору, на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу (пункт 4.2 кредитного договору) (а. с. 16).

Реквізити електронного платіжного засобу 5169-15ХХ-ХХХХ-2280 (розділ 12 кредитного договору) (а. с. 21).

Перерахування коштів на платіжну картку ОСОБА_1 підтверджується довідкою ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», з якої слідує, що 19 листопада 2023 року ОСОБА_1 перераховано кошти у розмірі 16 000 гривень за реквізитами електронного платіжного засобу 5169-15ХХ-ХХХХ-2280, номер транзакції в системі LiqPay 2393186310 (а. с. 12).

Із розрахунку заборгованості за кредитним договором № 1304-4119 від 19 листопада 2023 року вбачається, що ОСОБА_1 01 грудня 2023 року погасив проценти за користування кредитом у розмірі 3 810 гривень 41 копійка та 18 грудня 2023 року погасив проценти за користування кредитом у розмірі 6 749 гривень 59 копійок (а. с. 31).

Кредитодавцем прийнято рішення про застосування до позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими процентами у розмірі 7 808 гривень.

Станом на 02 вересня 2025 року загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором № 1304-4119 від 19 листопада 2023 року становить 69 440 гривень, а саме: заборгованість за кредитом – 16 000 гривень; заборгованість за нарахованими процентами – 53 440 гривень.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає зазначеним вище вимогам закону, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).

За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.

Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.

Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір – це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.

Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.

Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.

Частиною другою, третьою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Щодо укладення кредитного договору від 19 листопада 2023 року № 1304-4119 в електронному вигляді

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі – Закон № 675-VIII)

Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Отже, доводи апеляційної скарги про відсутність оригіналу електронного документа є безпідставними, оскільки електронний договір, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному Законом № 675-VIII, є оригіналом електронного документа та прирівнюється до письмової форми правочину.

Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані – це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних – фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі, яка переглядається, судом апеляційної встановлено, що кредитний договір від 19 листопада 2023 року № 1304-4119 ОСОБА_1 підписано електронним цифровим підписом одноразовим ідентифікатором А0325, який було надіслано на номер мобільного телефону відповідача, шляхом введення одноразового ідентифікатора в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача.

У договорі зазначені всі дані про особу ОСОБА_1 необхідні для його ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, офіційно зареєстроване місце проживання, електронна поштова скринька, номер особистого електронного платіжного засобу.

Відповідач створив заявку на отримання кредиту, пройшов перевірку та верифікацію, для цього надавши свої персональні дані, після чого отримав доступ до особистого кабінету для ознайомлення з офертою щодо укладення кредитного договору та правилами надання споживчих кредитів. Після прийняття оферти відповідач самостійно увів номер банківської картки НОМЕР_1 , на яку бажав отримати кредит, а кредитодавець надіслав на вказаний під час реєстрації номер телефону одноразовий ідентифікатор НОМЕР_2 у вигляді смс-повідомлення, який відповідач використав для підписання кредитного договору в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що зазначений при реєстрації номер телефону належав іншій особі або був використаний без волевиявлення відповідача.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про укладеність кредитного договору та ознайомлення відповідача з його умовами, оскільки без здійснення вказаних дій останнім кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону № 675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066св23).

З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги про недоведеність укладення між сторонами кредитного договору, відсутність належного підтвердження використання відповідачем одноразового ідентифікатора та непідтвердження акцепту оферти не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Щодо виконання кредитодавцем обов`язку щодо переказу (надання) кредитних коштів

Колегія суддів виходить із того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник – повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. … Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Згідно з частиною третьою статті 13 Закону № 675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17 (провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.

Як вбачається з умов кредитного договору 19 листопада 2023 року № 1304-4119, зокрема пункту 4.1 договору: розмір кредитного ліміту, тобто загальний розмір кредиту – 16 000 гривень; 4.2 договору: кредит надається позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми, вказаної у пункті 4.1 цього договору, на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних Позичальником реквізитів електронного платіжного засобу.

При цьому відповідачем при оформленні заявки на отримання кредиту вказано наступні реквізити електронного платіжного засобу (карткового рахунку) – № 5169-15ХХ-ХХХХ-2280.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, факт перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджено довідкою ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», з якої слідує, що 19 листопада 2023 року відповідачу перераховано кошти у розмірі 16 000 гривень за реквізитами електронного платіжного засобу 5169-15ХХ-ХХХХ-2280, номер транзакції в системі LiqPay 2393186310, за кредитним договором № 1304-4119 від 19 листопада 2023 року (а. с. 12).

Як вбачається із змісту кредитного договору, в ньому зазначено номер особистого електронного платіжного засобу відповідача з маскою, а саме, № 5169-15ХХ-ХХХХ-2280. Зазначену інформацію про банківські реквізити платіжної картки вказано у відповідному вигляді, зважаючи на ту обставину, що, така інформація згідно з чинним законодавством України становить банківську таємницю та, відповідно, позивач за будь-яких обставин не міг би отримати ці банківські реквізити не інакше як від самого відповідача або за його згодою (стаття 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність»).

Пунктом 10 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів не банківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року № 113 передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ ХХ** **** ХХХХ (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).

Після прийняття оферти відповідачем в особистому кабінеті інформаційно-телекомунікаційної системи позивача було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу), але відповідно до вищенаведеного Положення позивач не може повністю зазначати та зберігати у документах номер особистого електронного платіжного засобу відповідача. Отже, на підтвердження перерахування відповідачці коштів, до суду надано довідку про перерахування суми кредиту.

У цій частині колегія суддів враховує, що первинні банківські документи по рахунку клієнта, належать до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений законом.

ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» не є банківською установою у розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», а є фінансовою установою, основним видом діяльності якої є надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту (а. с. 13). Отже, позивач не здійснює банківського обслуговування та не відкриває клієнтам банківські рахунки, а перерахування кредитних коштів здійснюється через платіжні системи та банківські установи. Відсутність у позивача банківського статусу не свідчить про недоведеність перерахування коштів ОСОБА_1 , оскільки фінансова установа здійснює видачу кредиту через платіжні сервіси та банківські установи, які і формують документи щодо зарахування коштів на картковий рахунок позичальника.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи відповідач хоч і заперечує факт отримання кредитних коштів, однак доказів на спростування цієї обставини не надав.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість – це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Заперечуючи факт отримання кредитних коштів, відповідач будучи обізнаним про підписання кредитного договору, графіка погашення кредиту та сплати процентів, не вчиняв дії щодо захисту, на його думку, порушених прав на отримання кредитних коштів за вказаним договором.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду від 31 січня 2025 року у справі № 235/8060/15-ц (провадження № 61-6952св24).

Відповідачем не спростовано, що банківська картка з відповідним номером, яка вказана ним в договорі, йому не належить.

За встановленої судом обставини перерахування на банківську картку відповідача 19 листопада 2023 року коштів у сумі 16 000 гривень, та водночас заперечення факту надання йому кредитних коштів є суперечливими.

У такий спосіб відповідач намагається уникнути належного виконання зобов`язання.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про доведеність обставини перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів за договором № 1304-4119 від 19 листопада 2023 року.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо недоведеності факту перерахування відповідачу кредитних коштів є необґрунтованими.

Щодо розміру заборгованості за кредитним договором від 19 листопада 2023 року № 1304-4119

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами укладеного між сторонами 19 листопада 2023 року кредитного договору № 1304-4119, зокрема пунктом 4.6 визначено процентну ставку за кожний день користування кредитом у розмірі 1,5% від суми кредиту.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою наступного змісту: «максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%».

Пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Разом з цим пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів – 2,5 %; протягом наступних 120 днів – 1,5%.

Отже, на підставі частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» починаючи з 241 дня з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», тобто з 20 серпня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої статті 8 не може перевищувати 1%.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі № 1-7/99, в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Отже, в даному випадку законодавцем використана ультраактивна форма регулювання суспільно-правових відносин та визначений перехідний період, який передує безпосередньому застосуванню нової правової норми.

Оскільки Закон України № 3498-ІХ набрав чинності 24 грудня 2023 року та застосовано визначений законодавством перехідний період до запровадження обмеження максимального розміру денної процентної ставки, в період з 24 грудня 2023 року до 22 квітня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки складає 2,5 %, в період з 22 квітня 2024 року до 20 серпня 2024 року – 1,5 %, а з 20 серпня 2024 року – 1 %.

При цьому, згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону (яким власне і запроваджено обмеження максимального розміру денної процентної ставки) поширюється в тому числі і на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Так, кредитний договір № 1304-4119 укладено 19 листопада 2023 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», однак строк дії даного договору продовжено після набрання чинності цим Законом, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п`ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично і не вимагають внесення змін до договору, так як характер цих правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні чи зміні договорів про надання споживчого кредиту.

Як вбачається з наданого ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» розрахунку заборгованості після 20 серпня 2024 року товариством здійснено нарахування процентів за користування кредитом за відсотковою ставкою 1,5%, що суперечить нормам Закону України «Про споживче кредитування» в частині обмеження максимального розміру денної процентної ставки, яка з вищевказаної дати не може перевищувати 1% (а. с. 32).

Отже, доводи апеляційної скарги щодо необхідності застосування законодавчого обмеження максимальної денної процентної ставки є частково обґрунтованими.

У зв`язку із чим, розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 19 листопада 2023 року у частині нарахування процентів за користування кредитом за період з 20 серпня по 13 вересня 2024 року (25 днів) повинен бути здійснений наступним чином: 16 000 х 1% х 25 = 4 000 гривень.

Також надаючи оцінку нарахуванню комісії за надання кредиту за договором від 19 листопада 2023 року, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом – витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку чи іншої фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту і, відповідно, така умова не є нікчемною.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 20 вересня 2024 року у справі № 331/2974/23 (провадження № 61-7620св24).

Пунктом 4.7 кредитного договору передбачено нарахування комісії за видачу кредиту, яка становить 15% від суми виданого кредиту.

Отже, сторони, з урахуванням положень пункту 4.7 кредитного договору, погодили розмір комісії за видачу кредиту у розмірі 15% від суми виданого кредиту, а саме 2 400 гривень (16 000 х 15%).

А тому нарахована відповідно до умов кредитного договору комісія за видачу кредиту у розмірі 2 400 гривень підлягає стягненню з відповідача.

Отже, доводи апеляційної скарги про незаконність нарахування комісії за видачу кредиту не знайшли свого підтвердження.

Як встановлено судами, позивачем прийнято рішення про застосування до позичальника ОСОБА_1 програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», а саме часткового списання заборгованості за нарахованими процентами у сумі 7 808 гривень.

Відповідно до статті 605 ЦК України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Аналіз статті 605 ЦК України свідчить, що під прощенням боргу розуміють звільнення кредитором боржника від виконання обов`язку, що на ньому лежить, повністю або частково. За загальним правилом, прощенням боргу втілюється в односторонньому правочині. Хоча сторони договору не позбавлені можливості укласти договір про прощення боргу.

У справі, що переглядається, прощення боргу втілене в односторонньому правочині кредитора. Недійсність такого одностороннього правочину законом прямо не встановлена, а тому в аспекті положень частини 1 статті 204 ЦК України такий правочин є правомірним, якщо він не визнаний судом недійсним.

Зазначений висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 січня 2023 року у справі № 758/2990/17 (провадження № 61-6756св22).

З урахуванням викладеного, загальна сума заборгованості за процентами підлягає зменшенню на суму прощеного боргу і становить 49 040 гривень (56 848 – 7 808).

З урахуванням вищевикладеного, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 19 листопада 2023 року складає 67 440 гривень, з яких: 16 000 гривень – тіло кредиту; 2 400 гривень – комісія за видачу кредиту; 49 040 гривень – проценти за користування кредитом.

Помилковими є доводи апеляційної скарги про застосування зниженої процентної ставки у розмірі 1,2% протягом усього строку кредитування, оскільки згідно з пунктом 10.2 кредитного договору знижена процентна ставка надається кредитодавцем виключно як знижка на користування кредитом та є заохоченням позичальника до сумлінного виконання умов договору. А у разі несплати позичальником нарахованих згідно умов договору процентів за користування кредитом або комісії за видачу кредиту (що мало місце у цій справі) з наступного дня подальше нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за стандартною процентною ставкою до дати повного погашення позичальником заборгованості.

Доводи апеляційної скарги про неправомірність нарахування процентів після 03 грудня 2023 року колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

У пункті 4.9 кредитного договору зазначено, що строк кредитування тобто, строк на який надається кредит позичальнику: 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Строк повернення (виплати) кредиту 13 вересня 2024 року.

Оскільки умовами укладеного між сторонами кредитного договору визначено загальний строк кредитування тривалістю 300 днів, базовий період у 14 днів не є кінцевим строком повернення кредиту.

Отже, проценти за користування кредитом нараховувалися у межах погодженого сторонами строку кредитування, а не після його спливу.

Посилання апеляційної скарги на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України колегія суддів відхиляє, оскільки вказана норма не містить заборони на нарахування процентів у межах погодженого сторонами строку кредитування та не звільняє позичальника від виконання зобов`язань щодо сплати процентів за користування кредитом.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене вище, заочне рішення суду першої інстанції від 27 листопада 2025 року частково ухвалено за неправильного застосування норм матеріального права, а тому слід змінити його мотивувальну частину відповідно до змісту цієї постанови.

Також слід змінити резолютивну частину заочного рішення від 27 листопада 2025 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованості, виклавши її в наступній редакції:

«Стягнути із ОСОБА_1 на користь ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором від 19 листопада 2023 року № 1304-4119 у сумі 67 440 гривень, з яких: 16 000 гривень – тіло кредиту, 2 400 гривень – комісія за видачу кредиту, 49 040 гривень – проценти за користування кредитом».

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з вимогами частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання в електронній формі позовної заяви у цій справі ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» у встановленому законом порядку та розмірі сплачено судовий збір у сумі 2 422 гривні 40 копійок, що підтверджується платіжною інструкцією № 1419 від 24 вересня 2025 року.

За подання в електронній формі апеляційної скарги ОСОБА_1 у встановленому законом порядку та розмірі сплачено судовий збір у сумі 4 542 гривні, що підтверджується платіжною інструкцією від 19 лютого 2026 року.

Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» на 97,12% (67 440 / 69 440 х 100).

З урахуванням викладеного з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» пропорційно до задоволених позовних вимог підлягає стягненню сплачений при подачі позову судовий збір у сумі 2 352 гривні 63 копійки (97,12 % х 2 422,4).

В свою чергу, з ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 за наслідками апеляційного перегляду справи пропорційно до задоволених позовних вимог підлягає стягненню судовий збір, сплачений при подачі заяви про перегляд заочного рішення у розмірі 17 гривень 44 копійки (605,60 х 2,88%) та апеляційної скарги у розмірі 130 гривень 80 копійок (4 542,00 х 2,88%), що у сумі складає 148 гривень 24 копійки (17,44 +130,80).

Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

За правилами частини десятої статті 141 ЦПК України слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» 2 204 гривні 39 копійок (2 352,63 – 148,24) в рахунок відшкодування судових витрат у вигляді судового збору.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину заочного рішення Садгірського районного суду міста Чернівців від 27 листопада 2025 року відповідно до змісту цієї постанови.

Резолютивну частину заочного рішення Садгірського районного суду міста Чернівців від 27 листопада 2025 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованості змінити, виклавши її в наступній редакції:

«Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором від 19 листопада 2023 року № 1304-4119 у сумі 67 440 гривень, з яких: 16 000 гривень – тіло кредиту, 2 400 гривень – комісія за видачу кредиту, 49 040 гривень – проценти за користування кредитом».

Змінити розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2 204 гривні 39 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 15 травня 2026 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді: Наталія ВИСОЧАНСЬКА

Мирослава КУЛЯНДА