Постанова від 06 травня 2026 р. у справі №396/2593/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 травня 2026 року м. Кропивницький

справа № 396/2593/25

провадження № 22-ц/4809/810/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Карпенка О. Л., Чельник О. І.,

секретар судового засідання Діманова Н. І.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23 січня 2026 року у складі головуючого судді Цесельської О. С.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позову, відзиву на позов та рішення суду першої інстанції.

01 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця», в якому просив стягнути із відповідача на свою користь невиплачені при звільненні: одноразову матеріальну допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 120 166,30 грн, додаткову матеріальну допомогу в розмірі одного середньомісячного заробітку в сумі 24 033,26 грн, одноразову допомогу на оздоровлення за 2023, 2024 і 2025 роки в загальній сумі 7 471,12 грн, грошову винагороду з нагоди ювілею (60 років) в сумі 8 753,94 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 88 787,70 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач працював на посаді монтера колії Долинської дистанції колії регіональної філії «Одеська залізниця», яка є одним з підрозділів Акціонерного товариства «Українська залізниця» 23 роки 03 місяці та 06 днів, звідки звільнився 20 вересня 2025 року за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію за віком.

Роботодавцем не було дотримано вимог статті 116 КЗпП України та не було проведено із позивачем остаточного розрахунку в день його звільнення (02 вересня 2025 року), як того вимагає чинне законодавство. Так, ОСОБА_1 не були виплачені належні йому гарантовані до виплати кошти відповідно до норм діючого у Долинській дистанції колії регіональної філії «Одеська залізниця» колективного договору та діючого Положення про оплату праці працівників Акціонерного товариства «Українська залізниця» зокрема: одноразова матеріальна допомога в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, додаткова матеріальна допомога в розмірі одного середньомісячного заробітку за сумлінну працю на залізничному транспорті, грошова винагорода в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) з нагоди ювілею (60 років), одноразова допомога на оздоровлення за 2023 та не в повному обсязі за 2024 та 2025 роки.

В AT «Укрзалізниця» діє Положення про оплату праці працівників акціонерного товариства «Українська залізниця», що затверджене рішенням правління AT «Укрзалізниця» від 21 грудня 2021 року та яке є невід`ємною частиною Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками. Положення про оплату праці працівників акціонерного товариства «Українська залізниця» є нормативно-правовим актом, який регламентує питання організації оплати праці, порядок і умови оплати праці та визначення індивідуальної заробітної плати працівників AT «Укрзалізниця», і є обов`язковими для впровадження у всіх підрозділах Товариства. В свою чергу, між адміністрацією Долинської дистанції колії регіональної філії «Одеська залізниця» та первинною профспілковою організацією Долинської дистанції колії укладено Колективний договір, який діє по теперішній час. В колективному договорі закріплено соціальні гарантії та пільги як для працюючих працівників, так і тих, хто звільняється з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, що передбачено статтею 18 КЗпП України.

В пункті 4.16 Колективного договору встановлено, що адміністрація Долинської дистанції колії регіональної філії «Одеська залізниця» AT «Укрзалізниця» зобов`язується при звільненні працівників у зв`язку з виходом на пенсію вперше виплачувати основну одноразову грошову допомогу в розмірі не більше п`яти середньомісячних заробітків в залежності від стажу роботи в галузі: - до 5 років для всіх працівників - один середньомісячний заробіток; - від 5 до 10 років для всіх працівників - два середньомісячних заробітки; - до 10 до 15 років - три середньомісячних заробітки; - більше 15 років - 5 середньомісячних заробітків.

Станом на день звільнення позивача його середньомісячний заробіток становив 24 033,26 грн, а стаж роботи в галузі склав 22 роки 03 місяці та 06 днів. Відтак, зазначає, що в день звільнення роботодавець мав виплатити позивачу основну одноразову грошову допомогу в розмірі 120 166,30 грн (24 033,26 грн*5), проте відповідач не здійснив таку виплату гарантовану колективним договором, чим порушив вимоги статті 116 КЗпП України.

У другому абзаці пункту 4.16 Колективного договору передбачено, що адміністрація зобов`язується у разі звільнення працівників за власним бажанням на пенсію при виникненні права на пенсію, але не пізніше трьох місяців (без урахування тимчасової непрацездатності) виплачувати додаткову допомогу за добросовісну працю на залізничному транспорті при стажі роботи в галузі від 20 до 25 років для чоловіків – у розмірі одного середньомісячного заробітку. Оскільки ОСОБА_1 сумлінно працював, а стаж його роботи на залізничному транспорті становив на день звільнення повних 22 роки, зазначає, що роботодавець в день звільнення мав виплатити гарантовану колективним договором додаткову допомогу у розмірі 1 додаткового середньомісячного заробітку, що еквівалентно 24 033,26 грн, проте додаткова допомога йому не була виплачена в день звільнення.

В пункті 4.15 Колективного договору передбачено обов`язок адміністрації виплати працівникам підрозділу одноразової допомоги на оздоровлення, як правило, при виході у чергову відпустку в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення за допомогою. Так, працюючи на посаді монтера колії у 2023 році у відповідності до пункту 4.15 Колективного договору позивач писав заяву про виплату одноразової допомоги на оздоровлення у розмірі, визначеному колективним договором, яка була адресована керівництву дистанції. Згідно наказу від 26 вересня 2023 року № 579 він знаходився у відпустці і мав право на цю допомогу, про що вказано в наказі — навпроти «Надання матеріальної допомоги на оздоровлення» стоїть «Так» з додаванням фрази «Оплату провести після окремого рішення правління». Згідно п.5 Додатку 8 до Колективного договору «Порядок та умови виплати одноразової допомоги на оздоровлення при виході в чергову відпустку» розмір одноразової допомоги складає не менше 50% місячної тарифної ставки (посадового окладу), але не більше місячної тарифної ставки (посадового окладу), визначеної з розрахунку середньорічної норми робочого часу. В 2023 році середньорічна норма робочого часу для працівників, що працюють за графіком п`ятиденного робочого тижня з двома вихідними днями, склала 173,3 години, а годинна тарифна ставка — 45,73 грн, тому одноразова допомога на оздоровлення, яку роботодавець мав йому виплатити, становить 3 962,50 грн (45,73грн *173,3 год*50%). Однак роботодавець по сьогоднішній день не виплатив належну позивачеві одноразову допомогу на оздоровлення за 2023 рік в сумі 3 962,50 грн, тим самим не виконав свої зобов`язання за Колективним договором.

27 червня 2024 року на засіданні правління AT «Укрзалізниця» в односторонньому порядку, без згоди профспілки, прийнято рішення про зупинення дії окремих положень колективних договорів AT «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення з 01 липня 2024 року. Крім того прийнято рішення здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам AT «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками — 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Тому, в подальшому, працюючи на посаді монтера колії у 2024 році у відповідності до пункту 4.15 Колективного договору позивач подавав заяву про виплату йому одноразової допомоги на оздоровлення у розмірі, визначеному колективним договором, яка була адресована керівництву дистанції. Згідно наказу від 15 жовтня 2024 року № 563 він знаходився у відпустці і отримав цю допомогу, про що вказано в наказі — навпроти «Надання матеріальної допомоги на оздоровлення» стоїть «Так» з додаванням фрази «Відповідно до рішення правління від 27 червня 2024 року, тобто в розмірі 30%, що не відповідає Колективному договору дистанції та Галузевій угоді. Згідно п.5 Додатку 8 до Колективного договору «Порядок та умови виплати одноразової допомоги на оздоровлення при виході в чергову відпустку» розмір одноразової допомоги складає не менше 50% місячної тарифної ставки (посадового окладу), але не більше місячної тарифної ставки (посадового окладу), визначеної з розрахунку середньорічної норми робочого часу. В 2024 році середньорічна норма робочого часу для працівників, що працюють за графіком п`ятиденного робочого тижня з двома вихідними днями, склала 174,7 годин, а годинна тарифна ставка — 50,31 грн, тому одноразова допомога на оздоровлення, яку роботодавець мав виплатити позивачеві становить 4 394,58 грн (50,31 грн * 174,7год*50%), а виплатив тільки 2 636,75 грн, тобто роботодавець не виплатив 1 757,83 грн одноразової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, яка гарантована позивачеві Колективним договором.

Роботодавець по день звернення до суду із цим позовом так і не виплатив належну йому одноразову допомогу на оздоровлення за 2024 рік в сумі 1 757,83 грн, й тим самим не виконав свої зобов`язання за Колективним договором, заборгувавши належні йому кошти, чим грубо порушив трудові права з оплати праці, що гарантовані колективним договором та статтею 18 Кодексу законів про працю України.

Аналогічна ситуація склалась і в подальшому: у 2025 році, працюючи на посаді монтера колії, у відповідності до пункту 4.15 Колективного договору він подав заяву про виплату йому одноразової допомоги на оздоровлення у розмірі, визначеному колективним договором, яка була адресована керівництву дистанції. Згідно наказу від 10 червня 2025 року № 256 він знаходився у відпустці і отримав цю допомогу, про що вказано в наказі — навпроти «Надання матеріальної допомоги на оздоровлення» стоїть «Так» з додаванням фрази «Відповідно до рішення правління від 27 червня 2024 року, тобто в розмірі 30%, що не відповідає Колективному договору дистанції та Галузевій угоді. В 2025 році середньорічна норма робочого часу для працівників, що працюють за графіком п`ятиденного робочого тижня з двома вихідними днями, склала 174,0 години, а годинна тарифна ставка — 50,31 грн, тому одноразова допомога на оздоровлення, яку роботодавець мав виплатити позивачеві становить 4 376,97 грн (50,31 грн* 174,0 год*50%), а виплатив тільки 2 06,18 грн (50,31 грн* 174,0год*30%), тобто відповідач не виплатив позивачеві 1 750,79 грн одноразової допомоги на оздоровлення за 2025 рік, яка гарантована Колективним договором.

Відсутність наміру розрахунку з ним в день звільнення в частині виплати належної матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2025 роки відповідно до пункту 4.15 Колективного договору підтверджується копією наказу про звільнення від 28 серпня 2025 року № 111/ос, в якому не вказані ці кошти як борги, навіть з поміткою «після окремого рішення керівництва Акціонерного товариства «Українська залізниця». Таким чином, загальна сума матеріальної допомоги на оздоровлення, що не була виплачена ОСОБА_1 в день його звільнення відповідно до пункту 4.15. Колективного договору за 2023, 2024 та 2025 роки становить 7 471,12 грн.

Відповідно до пункту 8.8 Положення про оплату праці працівників Акціонерного товариства «Українська залізниця», що затверджене рішенням правління AT «Укрзалізниця» від 21 грудня 2021 року працівникам можуть бути нараховані та виплачені одноразові заохочення до ювілейних дат працівників (50, 60, 70 років) залежно від стажу роботи в AT «Укрзалізниця» та посадового окладу (тарифної складової), за стаж роботи понад 15 років – 100 відсотків. 18 червня 2025 року позивачу виповнилось 60 років, стаж роботи в галузі на цю дату був більше 15 років (22 роки та 22 дні) і на виконання пункту 8.8. Положення про оплату, адміністрація відповідача була зобов`язана виплатити йому грошову винагороду у розмірі місячної тарифної ставки, однак вказана грошова винагорода йому так і не виплачена. Розмір такої винагороди становить 8 753,94 грн (годинна тарифна 50,31 грн*174,0 год (середньорічна норма робочого часу за 2025 рік)).

У зв`язку з тим, що відповідач не провів з ОСОБА_1 остаточний розрахунок саме в день його звільнення і не надав письмового повідомлення про суми, що нараховані та виплачені йому при звільненні, а також враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту звернення до суду з цим позовом пройшло 90 календарних днів, вказує, що із відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який на момент звернення до суду становить 88 787,70 грн.

Представник відповідача подав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В обґрунтування зазначив, що в день звільнення позивача та у період дії воєнного стану рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» про виплату чи відновлення виплати заявлених позивачем видів матеріальної допомоги не було, тому фактичне нарахування та виплата коштів у день звільнення позивача не проведена. Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» було призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплати, передбачених, зокрема, колективним договором, що відповідає ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (а.с.107-109).

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23 січня 2026 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, додаткової матеріальної допомоги в розмірі одного середньомісячного заробітку, матеріальної допомоги на оздоровлення, грошової винагороди з нагоди ювілею та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд керувався тим, що відповідно до Витягу з протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 від 14 березня 2022 року рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року на період дії правового режиму воєнного стану в Україні було зупинено здійснення додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги на оздоровлення. Винятком було визначено лише виплату матеріальної допомоги на лікування та поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління.

Відповідно до Витягу з протоколу № ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 28 червня 2024 року, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, починаючи з 01 липня 2024 року зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. Визначено здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками – 30 % місячної тарифної ставки (посадового окладу).

Суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів оспорення рішення правління АТ «Укрзалізниця» про призупинення вказаних виплат у судовому порядку. Оскільки ч. 1 ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавцю надається право в односторонньому порядку зупиняти окремі положення колективного договору на період воєнного стану, суд вважав, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, додаткової матеріальної допомоги в розмірі одного середньомісячного заробітку, матеріальної допомоги на оздоровлення, грошової винагороди з нагоди ювілею.

Суд першої інстанції зазначив, що оскільки основні вимоги позивача не підлягають задоволенню, відсутні підстави для стягнення із відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

ОСОБА_1 подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23 січня 2026 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог позивача та стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованості із виплат при звільненні, передбачених Колективним договором та Галузевою угодою (одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, додаткової матеріальної допомоги в розмірі одного середньомісячного заробітку, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023, 2024 і 2025 роки) у загальній сумі 151 670,68 грн. Крім того, просить стягнути із відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 вересня 2025 року по 01 грудня 2025 року включно у розмірі 88 787,70 грн.

В обґрунтування зазначено, що суд дійшов помилкового висновку про законність дій відповідача щодо призупинення виплат з 14 березня 2022 року. Зокрема, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (№ 2136-IX), на який посилався відповідач, набув чинності лише 24 березня 2022 року. Відтак дії відповідача щодо призупинення виплат з 14 березня 2022 року не мали жодного законного підґрунтя на момент їх вчинення.

Позивач звертає увагу, що суд першої інстанції фактично надав нормі Закону № 2136-IX зворотну дію в часі, що прямо суперечить ст. 58 Конституції України.

Зазначено, що місцевим судом не враховано, що колективний договір Долинської дистанції колії є результатом домовленості між адміністрацією дистанції та профспілковим комітетом дистанції (сторонами договору) відповідно до ст. 12 КЗпП та ст. 4 Закону України «Про колективні договори і угоди». АТ «Укрзалізниця» як юридична особа, яка не є стороною договору, не може одноосібно призупинити його дію відповідно до ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди».

Позивач, діючи принципово та об`єктивно, вважає за необхідне уточнити склад грошових вимог у межах апеляційного розгляду. Зокрема, судом першої інстанції досліджувалося питання щодо нарахування одноразового заохочення до ювілейної дати (60 років з дня народження) у розмірі 8753,94 грн, передбаченого пунктом 8.8 Положення про оплату праці працівників Акціонерного товариства «Українська залізниця», що затверджене рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 21 грудня 2021 року (протокол № Ц-56/143 Ком.т.). Оскільки ця виплата не була обов`язковою за законом — вона залежала виключно від доброї волі (бажання) керівника, який мав подати спеціальне клопотання (подання), якого не було, позивач не наполягає на стягненні даної суми.

Водночас, це жодним чином не спростовує незаконність відмови у виплаті інших складових розрахунку при звільненні, а саме: одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 120 166,30 грн, додаткової матеріальної допомоги в розмірі одного середньомісячного заробітку в сумі 24 033,26 грн, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 (в повному обсязі 50%), за 2024 і 2025 роки (доплата 20% до умов колдоговору) в загальній сумі 7 471,12 грн, та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вказує, що на відміну від грошової винагороди з нагоди ювілею (60 років), вищевказані кошти мають гарантований характер і не залежать від суб`єктивної волі керівництва чи наявності клопотань. Їх виплата є обов`язком роботодавця згідно зі ст. 116 КЗпП.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Представник відповідача Пашко С. Г. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вказує, що сторона позивача на власний розсуд коментує положення законів і нормативних документів. Так, відповідно до Витягу з протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 від 14 березня 2022 року рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року на період дії правового режиму воєнного стану в Україні було зупинено здійснення додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги на оздоровлення. Винятком було визначено лише виплату матеріальної допомоги на лікування та поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління.

Відповідно до Витягу з протоколу № ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 28 червня 2024 року, ухвалено, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, починаючи з 01 липня 2024 року зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення; здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками – 30 % місячної тарифної ставки (посадового окладу).

Враховуючи те, що ч. 1 ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавцю надається право в односторонньому порядку зупиняти окремі положення колективного договору на період воєнного стану, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, додаткової матеріальної допомоги в розмірі одного середньомісячного заробітку, матеріальної допомоги на оздоровлення, грошової винагороди з нагоди ювілею.

Окремо зауважено, що позивач не позбавлений права на передбачені колективним договором виплати після усунення причин, що стали підставами для їх зупинення. АТ «Українська залізниця» не відмовляло позивачу у виплаті спірних коштів. Такі виплати на підставі положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у зв`язку з введенням воєнного стану на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» призупинені, а їх виплата буде можлива після скасування або закінчення воєнного стану в Україні (а.с.191-192).

Представник позивача подала відповідь на відзив, в якому заперечила щодо доводів представника відповідача. Вказала, що стаття 10 Закону № 2136-IX дозволяє відтермінування виплат лише у разі, якщо роботодавець доведе, що це сталося внаслідок ведення бойових дій або інших обставин непереборної сили. Разом з тим, відповідач не надав жодних належних та неспростовних доказів, які б підтверджували реальну неможливість розрахуватись повністю з позивачем при звільнені, тобто таких, що стосуються саме цієї справи, а не взагалі ситуації в країні (а.с.195-197).

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників позивача Сітарської О. О., ОСОБА_2 , представника відповідача Пашка С. Г., вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків у сумі 120 166, 30 грн, додаткової матеріальної допомоги в розмірі одного середньомісячного заробітку в сумі 24 033, 26 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення вказаних позовних вимог; рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23 січня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення одноразової допомоги на оздоровлення за 2023, 2024, 2025 роки в загальній сумі 7 471, 12 грн, підлягає зміні, шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23 січня 2026 року слід залишити без змін.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

ОСОБА_1 працював на посаді монтера колії Долинської дистанції колії регіональної філії «Одеська залізниця», яка є одним із підрозділів АТ «Українська залізниця», 23 роки 03 місяці 06 днів. З даної посади був звільнений 02 вересня 2025 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, що підтверджується копією наказу (розпорядження) №111 від 28 серпня 2025 року про припинення трудового договору (контракту).

Відповідно до протоколу № 7 засідання комісії з встановлення трудового стажу на залізничному транспорті і розміру одноразової грошової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію АТ «Українська залізниця» регіональної філії «Одеська залізниця» виробничий підрозділ служби колії Долинська дистанція колії від 28 серпня 2025 року, стаж роботи на залізничному транспорті Бешліу В. І. складає 22 роки 03 місяці 06 днів, що дає право на отримання основної одноразової грошової допомоги в розмірі 5 середньомісячних заробітків та додаткової одноразової грошової допомоги в розмірі одного середньомісячного заробітку, згідно з п.4.16 Колективного договору (а.с.15).

Відповідно до Повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні, відсутні виплати в день звільнення (а.с.16).

Наказом виробничого підрозділу служби колії «Долинська» № 111/ОС від 28 серпня 2025 року, ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади за ст.38 КЗпП України, у зв`язку з отриманням права виходу на пенсію за віком з 02 вересня 2025 року. Підстава: заява ОСОБА_1 від 28.08.2023, ст.38 КЗпП України. Визначено компенсувати за невикористані 24 дні відпустки та визначено виплатити передбачені колективним договором п. 4.16 та додаток № 9 п.1.1, протокольне рішення від 28.08.2025 року № 07, основна одноразова грошова допомога 5 середньомісячних заробітків та додаткова одноразова грошова допомога 1 середньомісячний заробіток та зазначено, що виплату провести після окремого рішення правління, з цим наказом ОСОБА_1 був ознайомлений 02 вересня 2025 року (а.с.17).

Відповідно до Витягу з Положення про оплату праці працівників АТ Українська залізниця», працівникам Підрозділу можуть бути нараховані та виплачені одноразові заохочення до ювілейних дат працівників (50, 60, 70 років) залежно від стажу роботи в АТ «Укрзалізниця» та посадового окладу (тарифної складової) (а.с.23).

Колективний договір між адміністрацією та профспілковим комітетом Долинської дистанції колії (2011-2015 роки) регіональної філії Одеська залізниця АТ "Укрзалізниця" діє і станом на день звернення позивача з позовом до суду.

Пунктом 4.15. Колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом Долинської дистанції колії передбачено обов`язок, за письмовою заявою працівників надавати протягом року допомогу на оздоровлення, як правило, під час чергової відпустки, в розмірі не менше 50% ставки чи посадового окладу, встановлених на дату звернення за допомогою. Також п. 4.16 Колективного договору передбачено, при звільненні працівників у зв"язку з виходом на пенсію вперше виплачувати основну одноразову грошову допомогу згідно з Додатком № 9 до колективного договору в розмірі не більше п"яти середньомісячних заробітків в залежності від стажу роботи в галузі - більше 15 років - 5 середньомісячних заробітків; в разі звільнення працівника за власним бажанням на пенсію, виплачується додаткова допомога за добросовісну працю на залізничному транспорті, зокрема, при стажі роботи в галузі, - для чоловіків від 20 до 25 років - один середньомісячний заробіток (а.с. 63).

Наказом виробничого підрозділу №579 про надання відпустки від 26 вересня 2023 року, ОСОБА_1 надано відпустку за період роботи з 16 жовтня 2022 року 15 жовтня 2023 року включно, всього 24 календарних днів на період з 16 жовтня 203 року по 08 листопада 2023 року включно, оплату матеріальної допомоги на оздоровлення вирішено провести після окремого рішення правління (а.с.19).

Наказом № 563 від 15 жовтня 2024 року позивачу було надано щорічну відпустку за 2024 рік з 04 листопада 2024 року 27 листопада 2024 року з виплатою допомоги на оздоровлення, враховуючи рішення правління від 27 червня 2024 року (протокол № Ц - 82/39 Ком.т.) (а.с.20).

Крім того, наказом №256 від 10 червня 2025 року ОСОБА_1 було надано щорічну відпустку за 2025 рік з 19 червня 2025 року по 16 липня 2025 року, з виплатою допомоги на оздоровлення, відповідно до рішення правління від 27 червня 2024 року (протокол № Ц - 82/39 Ком.т.) (а.с. 21).

Відповідно до Витягу з протоколу № ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року, ухвалено, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, починаючи з 01 липня 2024 року зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення; визначено здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками – 30 % місячної тарифної ставки (посадового окладу) (а.с.24-26).

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач просив стягнути із відповідача на свою користь невиплачені при звільненні одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, додаткову матеріальну допомогу в розмірі одного середньомісячного заробітку, одноразову допомогу на оздоровлення за 2023, 2024 та 2025 роки, грошову винагороду з нагоди ювілею (60 років) та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо позовних вимог про стягнення невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги в розмірі одного середньомісячного заробітку.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до Витягу з протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 від 14 березня 2022 року рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року на період дії правового режиму воєнного стану в Україні було зупинено здійснення додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами. Посилаючись на вимоги ч. 1 ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», якими роботодавцю надається право в односторонньому порядку зупиняти окремі положення колективного договору на період воєнного стану, суд вважав, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги в розмірі одного середньомісячного заробітку.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками місцевого суду в частині відмови у стягненні невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги в розмірі одного середньомісячного заробітку, з огляду на таке.

Згідно ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України, статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг тощо.

Статтею 18 КЗпП України передбачено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників.

Згідно ч. 2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені ст. ст. 43-46 Конституції України.

У той же час, відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24 квітня 2022 року №64/2022 у зв`язку із військовою агресією російської федерації на території України введений воєнний стан, який неодноразово продовжений і триває станом на час розгляду цієї справи.

При цьому, зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб визначені положеннями Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 цього Закону в Указі Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» зазначений вичерпний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку із введенням воєнного стану, зазначений строк дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Пунктом другим розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регламентовано, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, установлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Отже положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

За частиною першою статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Судом установлено, що в AT «Укрзалізниця» діє Положення про оплату праці працівників акціонерного товариства «Українська залізниця», що затверджене рішенням правління AT «Укрзалізниця» від 21 грудня 2021 року та яке є невід`ємною частиною Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками. Положення про оплату праці працівників акціонерного товариства «Українська залізниця» є нормативно-правовим актом, який регламентує питання організації оплати праці, порядок і умови оплати праці та визначення індивідуальної заробітної плати працівників AT «Укрзалізниця», і є обов`язковими для впровадження у всіх підрозділах Товариства. В свою чергу, між адміністрацією Долинської дистанції колії регіональної філії «Одеська залізниця» та первинною профспілковою організацією Долинської дистанції колії укладено Колективний договір, який діє по теперішній час. В колективному договорі закріплено соціальні гарантії та пільги як для працюючих працівників, так і тих, хто звільняється з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, що передбачено статтею 18 КЗпП України.

Пунктом 4.16 Колективного договору визначено, що адміністрація Долинської дистанції колії регіональної філії «Одеська залізниця» AT «Укрзалізниця» зобов`язується при звільненні працівників у зв`язку з виходом на пенсію вперше виплачувати основну одноразову грошову допомогу в розмірі не більше п`яти середньомісячних заробітків в залежності від стажу роботи в галузі:

- до 5 років для всіх працівників - один середньомісячний заробіток;

- від 5 до 10 років для всіх працівників - два середньомісячних заробітки;

- до 10 до 15 років - три середньомісячних заробітки;

- більше 15 років - 5 середньомісячних заробітків.

Крім того, пунктом 4.16 Колективного договору визначено, що адміністрація зобов`язується у разі звільнення працівників за власним бажанням на пенсію при виникненні права на пенсію, але не пізніше трьох місяців (без урахування тимчасової непрацездатності) виплачувати додаткову допомогу за добросовісну працю на залізничному транспорті при стажі роботи в галузі від 20 до 25 років для чоловіків – у розмірі одного середньомісячного заробітку.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що наказом № 111/ос від 28 серпня 2025 року «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 звільнено 02 вересня 2025 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію згідно ст. 38 КЗпП України. Наказом визначено виплатити передбачені колективним договором п. 4.16 та додатком № 9 п.1.1, протокольне рішення від 28 серпня 2025 року № 07, основну одноразову грошову допомогу 5 середньомісячних заробітків та додаткову одноразову грошову допомогу 1 середньомісячний заробіток та зазначено, що виплату провести після окремого рішення правління, з цим наказом ОСОБА_1 був ознайомлений 02 вересня 2025 року (а.с.17).

Вказані виплати не були виплачені позивачеві, що не заперечується відповідачем.

Так, згідно витягу із протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Разом з ти, наказ - правовий акт, виданий керівником підприємства, з метою вирішення всіх основних або оперативних завдань, поставлених перед підприємством. В контексті кадрових питань, наказ використовується для прийняття працівників, звільнення, переведення, надання відпустки, призначення додаткових винагород. Це офіційний документ, який є обов`язковим для виконання.

У цій справі наказ про звільнення позивача містить вказівку про виплату ОСОБА_1 одноразової матеріальної допомогу у розмірі 5 середньомісячних заробітків та додаткової одноразової грошової допомоги в розмірі 1 середньомісячного заробітку після отримання окремого рішення правління, що є обов`язковим до виконання, та з огляду на те, що відповідно до положень ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Доказів того, що до вказаного наказу вносилися зміни, матеріали справи не містять.

Право на отримання позивачем спірних виплат, їх розмір відповідач не оспорює. Проте роботодавець вважає, що мав право прийняти рішення про відтермінування їх виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією рф.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що «виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».

Відповідно до норм ст. 116 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівнику у день його звільнення усі види належних йому від роботодавця виплат, право на які передбачено як законодавством, так і колективним договором, іншими локальними актами. Жодних застережень з приводу того, що належні до виплати звільненому суми мають належати до фонду оплати праці указана норма не містить.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, у тому числі відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 759/10613/20.

Колегія суддів зауважує, що постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року при перегляді справи № 211/7338/23, залишено без змін рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким визнано незаконним та скасовано п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

У вказаній постанові Верховний Суд виснував, що «товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року. Натомість вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як оспорюване рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (ст. 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи».

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд доходить висновку, що відповідач допустив порушення прав позивача і безпідставно відтермінував на невизначений строк виплату позивачу одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків у зв`язку з виходом на пенсію та додаткову матеріальну допомогу в розмірі одного середньомісячного заробітку.

Станом на день звільнення позивача його середньомісячний заробіток становив 24 033,26 грн, а стаж роботи склав 22 роки 03 місяці та 06 днів.

Відтак, на день звільнення позивач мав право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 120 166,30 грн (24 033,26 грн*5), проте відповідач не здійснив виплату, гарантовану колективним договором, чим порушив вимоги статті 116 КЗпП України, а тому позовні вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що стаж роботи позивача на день звільнення становив повних 22 роки, а тому на підставі п.4.16 колективного договору, останній в день звільнення мав право на отримання додаткової допомоги в розмірі 1 середньомісячного заробітку, що становить 24 033,26 грн, проте така допомога не була виплачена позивачеві в день звільнення, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення із відповідача на користь позивача цих виплат.

З урахуванням викладеного позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути не виплачені при звільненні: одноразова матеріальна допомога в розмірі п`яти середньомісячних заробітків у сумі 120 166, 30 грн та додаткова матеріальна допомога в розмірі одного середньомісячного заробітку в сумі 24 033, 26 грн, з утриманням із цих сум установлених законодавством України податків та зборів.

Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23 січня 2026 року в цій частині підлягає скасуванню, з ухвалення нового рішення про задоволення вказаних позовних вимог.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення із відповідача на його користь матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2025 роки в сумі 7 471, 12 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення із відповідача на його користь матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2025 роки, суд першої інстанції керувався тим, що Витягом з протоколу № ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 28 червня 2024 року, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, починаючи з 01 липня 2024 року зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. Визначено здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками – 30 % місячної тарифної ставки (посадового окладу), а тому вважав, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими.

Частиною 1 ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк.

У трудових спорах має застосовуватися добросовісність обох сторін (див.: постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 910/17459/20), а суд застосовує правові норми, у тому числі норми трудового права, з урахуванням принципу розумності та справедливості (див.: пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (провадження № 14-75цс22)), і судовий розгляд має бути справедливим (пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21, провадження № 14-97цс22), а також результат тлумачення норм має бути розумним (див.: пункти 42-44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), пункт 7.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20, (провадження № 12-33гс22)).

Згідно зі статтею 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначатися в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, є ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенні судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (див. постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18, провадження № 61-5845св19).

Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 947/16805/20 (провадження № 61-11817св23) вказував, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

Подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 607/10843/22 (провадження № 61-14209св23).

Судом встановлено, що наказом виробничого підрозділу №579 про надання відпустки від 26 вересня 2023 року, ОСОБА_1 надано відпустку за період роботи з 16 жовтня 2022 року 15 жовтня 2023 року включно, всього 24 календарних днів на період з 16 жовтня 203 року по 08 листопада 2023 року включно, оплату матеріальної допомоги на оздоровлення вирішено провести після окремого рішення правління (а.с.19).

Наказом № 563 від 15 жовтня 2024 року позивачу було надано щорічну відпустку за 2024 рік з 04 листопада 2024 року 27 листопада 2024 року з виплатою допомоги на оздоровлення, враховуючи рішення правління від 27 червня 2024 року (протокол № Ц - 82/39 Ком.т.) (а.с.20).

Крім того, наказом №256 від 10 червня 2025 року ОСОБА_1 було надано щорічну відпустку за 2025 рік з 19 червня 2025 року по 16 липня 2025 року, з виплатою допомоги на оздоровлення, відповідно до рішення правління від 27 червня 2024 року (протокол № Ц - 82/39 Ком.т.) (а.с. 21).

Вважаючи своє право на отримання вказаної матеріальної допомоги порушеним у зв`язку з її невиплатою за 2023-20255 роки, позивач мав би звернутися до суду з вимогою про її стягнення протягом трьох місяців з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права - ознайомлення з наказами про відпустку або одержання виплат до відпустки, що узгоджується з приписами ч. 1 ст. 233 КЗпП України, однак звернувся з такою вимогою лише 01 грудня 2025 року, за спливом передбаченого законом строку, та не навів поважних причин пропуску цього строку.

Оскільки позивач не звертався до відповідача з приводу виплати щорічної допомоги на оздоровлення у 2023, 2024 та 2025 роках та не оскаржував у тримісячний строк дії (бездіяльність) відповідача щодо зменшення та не виплати щорічної допомоги на оздоровлення, відсутні поважні причини для поновлення цього строку, і у задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити через сплив строків звернення до суду.

Відтак, рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23 січня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення одноразової допомоги на оздоровлення за 2023, 2024, 2025 роки в загальній сумі 7 471, 12 грн, підлягає зміні, з урахуванням викладених вище висновків цієї постанови.

Щодо стягнення із відповідача на користь позивача грошової винагороди з нагоди ювілею (60 років) в розмірі 8 753, 94 грн.

Згідно пункту 8.8 Положення про оплату праці працівників Акціонерного товариства «Українська залізниця», що затверджене рішенням правління AT «Укрзалізниця» від 21 грудня 2021 року, визначено, що працівникам можуть бути нараховані та виплачені одноразові заохочення до ювілейних дат працівників (50, 60, 70 років) залежно від стажу роботи в AT «Укрзалізниця» та посадового окладу (тарифної складової), за стаж роботи понад 15 років – 100 відсотків.

Заявляючи вимогу про стягнення із відповідача на свою користьгрошову винагороду з нагоди ювілею (60 років) в розмірі 8 753, 94 грн, позивач вказував про те, що 18 червня 2025 року йому виповнилось 60 років, стаж роботи в галузі на цю дату був більше 15 років (22 роки та 22 дні) і на виконання пункту 8.8. Положення про оплату, адміністрація відповідача була зобов`язана виплатити йому грошову винагороду у розмірі місячної тарифної ставки. Розмір такої винагороди становить 8 753,94 грн (годинна тарифна 50,31 грн*174,0 год (середньорічна норма робочого часу за 2025 рік)).

Разом з тим, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині задоволенню не підлягають, у зв`язку з тим, що така виплата не є обов`язковою за законом, а залежить виключно від рішення керівника, який мав подати спеціальне клопотання (подання), однак вказаного не було вчинено. Зокрема, у наказі про звільнення не зазначено про таку виплату.

Відтак, враховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні вказаної позовної вимоги.

Більш того, під час апеляційного розгляду справи стороною позивача зазначено про згоду з такими висновками суду першої інстанції, і фактично не підтримувались вимоги про примусове стягнення компенсації не виплаченої грошової винагороди з нагоди ювілею (60 років) в розмірі 8 753, 94 грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

Велика Палата сформулювала змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 виснувала, що «обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX від 01.07.2022, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».

Згідно довідки про середню заробітну плату (дохід), середньоденна заробітна плата позивача (виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували події, з якою пов`язана відповідна виплата) становила 986, 53 грн (а.с.27).

Враховуючи середньоденну заробітну плату позивача при звільненні у сумі 986, 53 грн (52 286, 28 грн : 533 робочі дні) помножену на шість місяців (181 день максимальний строк затримки розрахунку, то середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні буде становити 178 561, 93 грн (986, 53 грн х 181 день).

Разом з тим, з огляду на очевидну неспівмірність визначених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості з виплати працівнику заробітної плати (144 199, 56 грн), характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, апеляційний суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та критеріям, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду, визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення ним виплати позивачу належних при звільненні і присуджених до стягнення коштів у сумі 70 000 грн.

При цьому, варто зазначити, що визначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 09 лютого 2022 року у справі № 213/718/20, провадження № 61-4077св21, від 29 червня 2022 року у справі № 756/9470/20, провадження № 61-20442св21.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків у сумі 120 166, 30 грн, додаткової матеріальної допомоги в розмірі одного середньомісячного заробітку в сумі 24 033, 26 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення вказаних позовних вимог; рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23 січня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення одноразової допомоги на оздоровлення за 2023, 2024, 2025 роки в загальній сумі 7 471, 12 грн, підлягає зміні, шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23 січня 2026 року слід залишити без змін.

Щодо судових витрат.

Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача, із Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1 211, 20 грн.

У зв`язку з тим, що при подачі позовної заяви позивачем не було доплачено 930, 77 грн судового збору, із Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави підлягає стягненню недоплачений судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 930, 77 грн.

Крім того, у зв`язку із частковим задоволенням вимог апеляційної скарги позивача, із Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 570, 25 грн.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23 січня 2026 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків у сумі 120 166, 30 грн, додаткової матеріальної допомоги в розмірі одного середньомісячного заробітку в сумі 24 033, 26 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків у сумі 120 166, 30 грн, додаткової матеріальної допомоги в розмірі одного середньомісячного заробітку в сумі 24 033, 26 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути із Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) невиплачену при звільненні одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків у сумі 120 166, 30 грн, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів.

Стягнути із Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) невиплачену при звільненні додаткову матеріальну допомогу в розмірі одного середньомісячного заробітку в сумі 24 033, 26 грн, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів.

Стягнути із Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 70 000 грн, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів.

Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23 січня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення одноразової допомоги на оздоровлення за 2023, 2024, 2025 роки в загальній сумі 7 471, 12 грн, змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 23 січня 2026 року залишити без змін.

Стягнути із Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1 211, 20 грн.

Стягнути із Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150) в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 930, 77 грн.

Стягнути із Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 570, 25 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 18.05.2026.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді О. Л. Карпенко

О. І. Чельник