Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №185/5635/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4738/26 Справа № 185/5635/25 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У. М. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

секретар: Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я (суддя першої інстанції Болдирєва У.М.),

В С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_2 звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я в якому просив стягнути з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 245 000,00 грн.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 80 000,00 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» судовий збір на користь держави в сумі 968,96 грн.

Із вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 , та через свого представника Мотуза О.В., подав апеляційну скаргу, вважає, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не надано належної оцінки обставинам справи та наявним письмовим доказам.

Скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не в повному обсязі оцінив ступінь моральних страждань, що спричинені мені внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Судом не надано належної уваги тяжкості завданої позивачеві шкоди, оскільки 65% втрати професійної працездатності свідчать про безповоротність втрати здоров`я та неможливість відновлення стану здоров`я до нормального, в наслідок чого ухвалений судом першої інстанції розмір моральної шкоди є недостатнім для справедливого відшкодування отриманих моральних страждань.

Слід зазначити, що практично всю свою трудову діяльність позивач провів на підприємстві ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». Позивач отримав травму на виробництві відповідача та в подальшому зазнав суттєвого погіршення свого здоров`я ще й внаслідок набутих профзахворювань, втратив працездатність, і це є незворотними змінами в його житті, у зв`язку з чим для нього є важливим отримання справедливого відшкодування за ті втрати, які він не зможе повернути.

ОСОБА_2 просив рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2026 року змінити, збільшивши розмір моральної шкоди.

Від представника ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Зігун В.Ю., надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначила, що суд першої інстанції при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди врахував і характер нещасного випадку на виробництві. Саме недотримання ОСОБА_1 вимог законодавства з охорони праці при здійсненні своїх трудових обов`язків призвело до нещасного випадку на виробництві.

ОСОБА_3 просила оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Учасники справи у судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у шкідливих умовах з повним робочим днем у шахті, отримав травму, пов`язану з виробництвом та професійні захворювання, що призвели до втрати працездатності.

Згідно акта про нещасний випадок на підприємстві № 13 форми Н-1, затвердженого 09 березня 2008 року, з ОСОБА_1 05 березня 2008 року стався нещасний випадок під час роботи на виробничому структурному підрозділі ВАТ «Павлоградвугілля», правонаступником якого є відповідач. Внаслідок падіння шматка породи ОСОБА_1 отримав травму правого ока (забій, контузія, численні чужорідні тіла рогової та слизистої).

За змістом акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4, затвердженого 27 грудня 2018 року, у ОСОБА_1 медичним висновком Українського НДІ промислової медицини від 04 грудня 2018 року встановлено наявність професійних захворювань:

-хронічне обструктивне захворювання легенів першої-другої стадії, легенева недостатність другого ступеня,

-остеоартроз у поєднанні з періартрозом ліктьових і колінних суглобів, двобічний плечолопатковий періартроз зі стійким больовим синдромом,

-нейросенсорна приглухуватість другого ступеня (з помірним зниженням слуху).

Професійні захворювання виникли внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища на організм працівника, недосконалості технологічних процесів. Причини виникнення професійного захворювання: фізичне перевантаження, запиленість повітря робочої зони, підвищений рівень шуму.

Згідно виписки з акта огляду МСЕК до довідки серії ДНА-02 № 027741 від 01 жовтня 2008 року ОСОБА_1 встановлено 15 відсотків втрати професійної працездатності за трудовим каліцтвом.

В подальшому довідкою МСЕК серії 12ААА № 075622 від 29 січня 2019 року ОСОБА_1 встановлено сукупно безстроково 40 відсотків втрати професійної працездатності, у тому числі: первинно 15 відсотків – ДФА, первинно 10 відсотків – ХОЗЛ, первинно 10 відсотків – приглухуватість, повторно 5 відсотків за трудовим каліцтвом, акт форми Н-1 № 13 від 09 березня 2008 року.

Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності.

Частково задовольняючи позовні вимоги до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», суд першої інстанції врахував надані позивачем докази, процент втрати професійної працездатності, а також принципи розумності та справедливості, та вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок отримання позивачем ушкодження здоров`я на виробництві, грошову компенсацію в розмірі 80000 грн.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 3 Конституцією України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Згідно ст. 4 Закону України Про охорону праці, державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Згідно зі ст. 6 Закону України Про охорону праці умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Відповідно до ст.13 Закону України Про охорону праці роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Враховуючи зазначені положення, відповідач мав створити позивачу, як і іншим працівникам належні безпечні умови праці, за яких факт настання професійних захворювань, нещасних випадків, іншого пошкодження здоров 'я чи настання смерті були б неможливими.

Відповідно до вимог статті 173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Згідно статті 237-1 КЗпП України, відшкодування шкоди власником, або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.10.2008 року № 20-рп/2008, громадянам надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника, або уповноваженого ним органу (роботодавця).

За таких обставин, з огляду на вищезазначені норми Законів, судом встановлено що позивачу спричинено моральну шкоду, у зв`язку з ушкодженням здоров`я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у позивача хронічного професійного захворювання.

Право на компенсацію за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії (дана правова позиція знайшла своє відображення в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року по справі № 6-3149цс15).

Відповідно до ч.1 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

У справі встановлено, що згідно акту про нещасний випадок на підприємстві № 13 форми Н-1, затвердженого 09 березня 2008 року, з ОСОБА_1 05 березня 2008 року стався нещасний випадок під час роботи на виробничому структурному підрозділі ВАТ «Павлоградвугілля», правонаступником якого є відповідач. Внаслідок падіння шматка породи ОСОБА_1 отримав травму правого ока (забій, контузія, численні чужорідні тіла рогової та слизистої).

За змістом акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4, затвердженого 27 грудня 2018 року, у ОСОБА_1 медичним висновком Українського НДІ промислової медицини від 04 грудня 2018 року встановлено наявність професійних захворювань:

-хронічне обструктивне захворювання легенів першої-другої стадії, легенева недостатність другого ступеня,

-остеоартроз у поєднанні з періартрозом ліктьових і колінних суглобів, двобічний плечолопатковий періартроз зі стійким больовим синдромом,

-нейросенсорна приглухуватість другого ступеня (з помірним зниженням слуху).

Професійні захворювання виникли внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища на організм працівника, недосконалості технологічних процесів. Причини виникнення професійного захворювання: фізичне перевантаження, запиленість повітря робочої зони, підвищений рівень шуму.

Згідно виписки з акту огляду МСЕК до довідки серії ДНА-02 № 027741 від 01 жовтня 2008 року ОСОБА_1 встановлено 15 відсотків втрати професійної працездатності за трудовим каліцтвом.

В подальшому довідкою МСЕК серії 12ААА № 075622 від 29 січня 2019 року ОСОБА_1 встановлено сукупно безстроково 40 відсотків втрати професійної працездатності, у тому числі: первинно 15 відсотків – ДФА, первинно 10 відсотків – ХОЗЛ, первинно 10 відсотків – приглухуватість, повторно 5 відсотків за трудовим каліцтвом, акт форми Н-1 № 13 від 09 березня 2008 року. Довідкою МСЕК від 11 лютого 2021 року позивачу повторно безстроково визначено 65 відсотків втрати професійної працездатності.

Отже, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача з дня первинного встановлення МСЕК втрати професійної працездатності. Тобто, позивач має право на компенсацію моральної шкоди саме за первинно встановлену втрату працездатності.

Таким чином, при визначені розміру моральної шкоди суд оцінює глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, а також конкретні обставини по справі і розмір втрати професійної працездатності, призначення позивачу групи інвалідності, характер нещасного випадку, що стався з позивачкою, та їх наслідки для здоров`я останнього, керується принципом розумності, виваженості та справедливості. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Отже, встановивши, що позивач працював на ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». Внаслідок нещасного випадку, що стався з позивачем з його вини на виробництві відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», первинно визначено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 40%. Враховуючи глибину фізичних та моральних страждань позивача, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд обґрунтовано стягнув із відповідача моральну шкоду у розмірі 80000 грн..

Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.

У постанові Великої палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, об`єктивно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, врахувавши обставини отримання ОСОБА_1 виробничої травми під час виконання ним робіт згідно з отриманим нарядом на підприємстві ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», а також наслідки, спричинені нещасним випадком на виробництві, які полягають у втраті позивачем 40 % працездатності та необхідності тривалого лікування, дійшов мотивованого висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності з відшкодування моральної шкоди, завданої відповідачу, у розмірі 80000 грн.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для збільшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, останній на порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.

Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк