Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №208/8156/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/447/26 Справа № 208/8156/24 Суддя у 1-й інстанції - Гречана В. Г. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Халаджи О. В.,

суддів: Агєєва О.В., Гапонова А.В.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу Кам`янської міської ради на рішення Заводського районного суду м. Кам`янського від 06 травня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади, в особі Кам`янської міської ради, та 3-ої особи, без самостійних вимог щодо предмету спору - Приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лимар Єгор Володимирович про визнання права власності на спадкове майно, в порядку спадкування за заповітом (суддя першої інстанції Гречана В.Г.),

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області з позовом до територіальної громади, в особі Кам`янської міської ради, та 3-ої особи, без самостійних вимог щодо предмету спору - Приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лимар Єгор Володимирович про визнання права власності на спадкове майно, в порядку спадкування за заповітом в якому просила визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , як спадкоємицею після смерті спадкодавця - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , який був зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , смерть якого зареєстрована Царичанським відділом ДРАЦС у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 06.07.2023 року, свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 , в порядку спадкування за заповітом, посвідченим 20.06.2023 року П`ятою Дніпровською державною нотаріальною конторою, за реєстровим № 3-385,

- право власності на гараж під номером 9 (дев`ять), який складається з приміщення А-1, 1979 року забудови, загальною площею 30.3 кв.м, із оглядовою ямою, площею 4,3 кв.м,, розташований по АДРЕСА_3 , як майно яке увійшло у склад спадщини та набуте спадкодавцем, за своє життя у приватну власність за рішення (дозволом) Брежнєвського райвиконкому міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області за № 196 від 12.06.1986 року.

Рішенням Заводського районного суду м. Кам`янського від 06 травня 2025 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Із вказаним рішенням суду не погодився представник Кам`янської міської ради - Тарасюк О.Л., та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Скаргу мотивує тим, що померлий ОСОБА_2 був лише фактично користувачем даного гаражу, оскільки право власності за померлим не реєструвалось.

Наголошує на тому, що посилання Позивачки на рішення Брежнєвського райвиконкому №65 та №196 взагалі не могли братися судом першої інстанції до уваги, оскільки дані рішення взагалі відсутні в додатках до позовної заяви, вони не могли бути досліджені в судовому порядку, та взагалі відсутній зміст зазначених рішень, оскільки з документів які додані до позовної заяви не вбачалось передання у власність будь якого майна позивачеві або його родичам, тому у Кам`янської міської ради існують сумніви стосовно існування даних рішень.

Вказує на те, що гараж АДРЕСА_4 взагалі неможливо ідентифікувати. Право власності на нього не зареєстровано, присвоєного номеру немає, а тому неможливо стверджувати, що покійний ОСОБА_2 є власником даного гаражу.

За результатами виїзду на місце, було з`ясовано, що гараж має інвентаризаційний номер і є комунальною власністю, про що судом першої інстанції було взагалі проігноровано.

ОСОБА_3 просив рішення Заводського районного суду м. Кам`янського від 06 травня 2025 року скасувати ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Від позивачки відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Представник Кам`янської міської ради – Тарасюк О.Л. у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив задовольнити її у повному обсязі.

Позивачка ОСОБА_1 у судовому засідання заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Приватний нотаріус у судове засідання не з`явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.06.2023 року П`ятою Дніпровською державною нотаріальною конторою, за реєстровим № 3-385 посвідчено заповіт, складений ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 , яким він заповів усі свої права та обов`язки, які йому належали на момент складання цього заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть належати йому у майбутньому, та усе належне йому рухоме та нерухоме майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати йому на день його смерті і на що він за законом матиме право.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер, що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим Царичанським відділом ДРАЦС у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 06.07.2023 року.

Серед спадкового майна, яке мав на час смерті померлий ОСОБА_2 , наявний об`єкт нерухомого майна, а саме: гараж, який знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , та був набутий у приватну власність померлим, за своє життя, станом на 12.06.1986, за Дозволом Брежнєвського райвиконкому № 196.

Попереднє право на забудову такого гаражу було отримано ОСОБА_4 за рішенням № 65 від 07.06.1979 року Брежнєвського райвиконкому, яке після цього було зареєстровано як власність за ОСОБА_4 22.07.1985 року, що підтверджено технічним паспортом на гараж № НОМЕР_4 по вулиці Інститутській, у Брежнєвському районі міста Дніпродзержинська Дніпропетровської та оціночним актом з відповідними реєстраційними записами в ньому.

В подальшому попереднім власником ОСОБА_4 було відчужено належне йому майно – гараж АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_2 згідно Дозволу Брежнєвського райвиконкому № 196 від 12.06.1986.

Позивачем зазначено, що жодного спору щодо переходу права власності на зазначений гараж між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не було, відповідачем зазначений факт не заперечується.

Про перехід права власності на ім`я ОСОБА_2 було проведено реєстрацію такого права у відділі комунального господарства Брежнєвського райвиконкому міста Дніпродзержинська 12.06.1986 року за № 196, що підтверджено внесеними змінами та записами із проставлянням відповідних печаток та штампів у оціночний акт на гараж № НОМЕР_4 по вулиці Інститутській у Брежнєвському районі міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області із відповідною реєстрацією такого права.

Також, станом на 12.06.1986 року за вказаним рішення № 196 відділом комунального господарства Брежнєвського райвиконкому міста Дніпродзержинська видано дозвіл на ім`я ОСОБА_2 на подальшу експлуатацію гаражу № НОМЕР_4 по вулиці Інститутській у Брежнєвському районі міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області як такого, що попередньо належав ОСОБА_5 . Такий дозвіл був підписаний завідуючим відділом комунального господарства Павловським Г.В. та зареєстрований за № 11872 від 17.06.1986 року, що відображено за змістом дозволу.

Зазначений гараж складається із приміщення А-1, 1979 року забудови, загальною площею 30.3 кв.м із оглядовою ямою площею 4,3 кв.м, вартість якого на час забудови становила 1754 рублів згідно оціночного акту до технічного паспорту на гараж № НОМЕР_4 АДРЕСА_5 .

З метою отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, на майно, яке належало на праві приватної власності спадкодавцю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , який був зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивачка - ОСОБА_1 , звернулась до Приватного нотаріуса Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лимар Єгора Володимировича із заявою про прийняття спадщини, в тому числі - гаражу, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , який був набутий у приватну власність померлим, за своє життя, станом на 12.06.1986 за рішення Брежнєвського райвиконкому № 196.

16.08.2024 року Приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лимар Єгором Володимировичем винесено Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину на гараж померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , оскільки позивачка не надала у відповідності до ст. 46 Закон України «Про нотаріат» та глави 7 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України правовстановлюючого документу на гараж, який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Кам`янське, вулиця Інститутська, під номером 9 (дев`ять), який був набутий у приватну власність померлим, за своє життя, станом на 12.06.1986, за рішення Брежнєвського райвиконкому № 196.

Судом було досліджено матеріали спадкової справи, заведеної після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , та встановлено що інші спадкоємці за заповітом та інші спадкоємці, які б заявили про прийняття спадщини за законом, окрім позивача - ОСОБА_1 , відсутні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка у позасудовому порядку, позбавлена можливості визнати право власності на гараж під номером 9 (дев`ять), який складається з приміщення А-1, 1979 року забудови, загальною площею 30.3 кв.м, із оглядовою ямою, площею 4,3 кв.м,, розташований по АДРЕСА_3 , як майно яке увійшло у склад спадщини та набуте спадкодавцем ОСОБА_2 , за своє життя у приватну власність за рішення (дозволом) Брежнєвського райвиконкому міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області за № 196 від 12.06.1986 року, який серед іншого спадкового майна, увійшов до складу спадщини відкритої на час його смерті.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком місцевого суду.

Відповідно ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: визнання права (частина 2статті 16 ЦК України).

За частиною першою ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, законодавство визначає три окремі підстави для захисту цивільного права особи: порушення, невизнання, оспорювання права.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч.1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною 1 статті 1233 ЦК України - Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно до частини 1 статті 1268 ЦК України, - Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV передбачено, що право на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини 4 статті 3 цього Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства яке діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Так, на час будівництва гаражу та набуття спадкодавцем права власності на нього 1986 рік, діяла постанова Ради Міністрів УРСР від 12 березня 1981 року № 125 «Про приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» (втратила чинність згідно з постановою КМУ від 15 жовтня 1992 року № 587 у зв`язку з прийняттям постанови КМУ від 5 серпня 1992 р. №449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення»).

Відповідно до п.п. «к» п.2 Постанови передбачалось прийняття в експлуатацію державними приймальними комісіями (призначеними виконкомами районних, міських або районних у містах Рад народних депутатів) жилих будинків, гуртожитків, будинків дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, незалежно від їх відомчої належності, а також усіх інших об`єктів житлово-цивільного призначення, які збудовані на кошти міжгосподарських підприємств/організацій у сільському господарстві, а також колгоспів, інших кооперативних та інших організацій або замовниками/забудовниками яких є виконкоми районних, міських або районних у містах Рад народних депутатів.

Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду, земельну ділянку.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав, зокрема, в нотаріальному порядку.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Право власності на збудоване до набрання чинності вказаним Законом нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2012 року № 6-54цс12, постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 557/1209/16-ц.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» (втратила чинність 30 грудня 2004 року) було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, при цьому введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності, збудованих до 05 серпня 1992 року, не передбачалося.

Належним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

Як вказано в листі Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 23.03.2009 року № 12/5-126, по об`єктах нерухомого майна, що збудовані до 5 серпня 1992 року, тобто до прийняття Урядом України документу, яким встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним з документів є висновок про технічний стан будівлі, що складається бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до п.п. 4.15 п. 4 гл. 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року за № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу I цього Порядку,та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Як зазначено в п.п 4.18 п. 4 гл. 10 розділу ІІ зазначеного Порядку за відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 передбачено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до п. 6 Постанови № 5 Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Ст. 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

В силу вимог ст. 1 Першого протоколу Європейської Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод", кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи, що нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, суд доходить висновку, що позивачем вірно обрано спосіб захисту свого права.

У інформаційному листі ВССУ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" - 3.1. Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Відповідно до статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. ст. 55, 124 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікована Законом України від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Протоколу № 1 (1952 р.) передбачає право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускає позбавлення особи свого майна, крім як в інтересах суспільної необхідності і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнає право держави на здійснення контролю за використанням власності у відповідності з загальними інтересами або для забезпечення податків, інших зборів чи штрафів.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006року N3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із ч.4 ст. 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Тобто право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим законом, визнаються державою.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (03.08.2004) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку зі здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, згідно з чч.1 та 2 ст.5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

До 05.08.1992 року законодавство Української РСР не передбачало процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Вперше порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва було встановлено 05.08.1992 року Постановою Кабінету Міністрів «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» від 05.08.92 №449 (втратила чинність).

Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції від 23.02.2016 №8.4-35//18/1).

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року, та інших нормативно-правових актів.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56.

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в ДБН А.3.1-3-94 "Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів" та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, в якому, зокрема, роз`яснюється:

- оформлення свідоцтва на право власності на об`єкти, які були закінчені будівництвом після 5 серпня 1992 року і на цей час не прийняті в експлуатацію, проводиться тільки за наявності актів прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями - державними приймальними або державними технічними;

- по об`єктах, що збудовані до 5 серпня 1992 року, тобто до прийняття Постанови КМУ від 5 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається БТІ.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України визначено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З матеріалів справи вбачається, що попереднє право на забудову гаражу було отримано ОСОБА_4 за рішенням № 65 від 07.06.1979 року Брежнєвського райвиконкому, яке після цього було зареєстровано як власність за ОСОБА_4 22.07.1985 року, що підтверджено технічним паспортом на гараж № НОМЕР_4 по вулиці Інститутській, у Брежнєвському районі міста Дніпродзержинська Дніпропетровської та оціночним актом з відповідними реєстраційними записами в ньому.

В подальшому попереднім власником ОСОБА_4 було відчужено належне йому майно – гараж АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_2 згідно Дозволу Брежнєвського райвиконкому № 196 від 12.06.1986.

Перехід права власності на ім`я ОСОБА_2 було проведено реєстрацію такого права у відділі комунального господарства Брежнєвського райвиконкому міста Дніпродзержинська 12.06.1986 року за № 196, що підтверджено внесеними змінами та записами із проставлянням відповідних печаток та штампів у оціночний акт на гараж № НОМЕР_4 по вулиці Інститутській у Брежнєвському районі міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області із відповідною реєстрацією такого права.

Також, станом на 12.06.1986 року за вказаним рішення № 196 відділом комунального господарства Брежнєвського райвиконкому міста Дніпродзержинська видано дозвіл на ім`я ОСОБА_2 на подальшу експлуатацію гаражу № НОМЕР_4 по вулиці Інститутській у Брежнєвському районі міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області як такого, що попередньо належав ОСОБА_5 . Такий дозвіл був підписаний завідуючим відділом комунального господарства Павловським Г.В. та зареєстрований за № 11872 від 17.06.1986 року, що відображено за змістом дозволу.

Зазначений гараж складається із приміщення А-1, 1979 року забудови, загальною площею 30.3 кв.м із оглядовою ямою площею 4,3 кв.м, вартість якого на час забудови становила 1754 рублів згідно оціночного акту до технічного паспорту на гараж № НОМЕР_4 АДРЕСА_5 .

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року апеляційним судом було витребувано від Архівного управління міста Кам`янського, копії документів, які стосуються набуття права власності на гараж під номером 9 (дев`ять), який складається з приміщення А-1, 1979 року забудови, загальною площею 30.3 кв.м, із оглядовою ямою, площею 4,3 кв.м,, розташований по АДРЕСА_3 , володіння ним згідно рішення №65 від 07.06.1979 року Брежнєвського райвиконкому та відчуження на користь ОСОБА_2 засвідченого Брежнєвського райвиконкому міста Дніпродзержинська 12.06.1986 року за № 196.

У січні 2026 року на виконання вимог ухвали від архівного управління та Кам`янської міської ради надійшли відповіді, з яких вбачається, що рішення №65 було прийнято виконавчим комітетом Заводської районної Ради народних депутатів Дніпропетровської області 15 лютого 1979 року та має назву «О приемке домов в експлуатацию».

Рішення №196 було прийнято виконавчим комітетом Брежнєвської районної Ради народних депутатів Дніпропетровської області 16 травня 1986 року та має назву «О предоставлении к награждению медалью «Ветеран труда».

Зазначені рішення не містять відомостей, що стосуються набуття права власності на гараж під №9 (дев`ять), розташований по вулиці Інститутській.

Апеляційний суд вважав, що надані відповіді є некоректними, оскільки їх було надано не у відповідності до запиту. У вказаних листах вказуються рішення №65 від 15.02.1979 року та №196 від 16.05.1986 року, тоді як суд запитував № 65 від 07.06.1979 року та №196 від 12.06.1986 року.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2026 року було повторно витребувано від Архівного управління міста Кам`янського, копії документів, які стосуються набуття права власності на гараж під номером 9 (дев`ять), який складається з приміщення А-1, 1979 року забудови, загальною площею 30.3 кв.м, із оглядовою ямою, площею 4,3 кв.м,, розташований по АДРЕСА_3 , володіння ним згідно рішення №65 від 07.06.1979 року Брежнєвського райвиконкому та відчуження на користь ОСОБА_2 засвідченого Брежнєвського райвиконкому міста Дніпродзержинська 12.06.1986 року за № 196,

06 квітня 2026 року на виконання вимог ухвали апеляційного суду надійшли завірені належним чином копії рішень виконавчого комітету Заводської/Брежнєвської районної Ради народних депутатів Дніпропетровської області.

Рішення №65 від 15 лютого 1979 року «О приемке домов в експлуатацію».

Рішення №196 від 16 травня 1986 року «О предоставлении к награждению медалью «Ветеран труда».

У червні 1979 року засідання виконавчого комітету Заводської районної Ради народних депутатів Дніпропетровської області відбувались 01 червня 15 червня. Були прийняті рішення з №250 по №267. та у червні 1986 року засідання виконавчого комітету Брежнєвської районної Ради народних депутатів Дніпропетровської області відбулось 13 червня. Були прийняті рішення з №226 по №256.

Крім того, до суду апеляційної інстанції позивачкою ОСОБА_1 , було надано Акт огляду земельної ділянки у АДРЕСА_6 , складеного Департаментом комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради, з якого вбачається, що на підставі заяви ОСОБА_1 про проведення огляду земельної ділянки, на якій розташований гараж за адресою: АДРЕСА_2 , що надійшло до департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради (вхід. №К-50 від 09.03.2026 проведено візуальний огляд земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_6 . У результаті візуального огляду встановлено: з північно-західної сторони будинку АДРЕСА_6 розташований ряд з 12 капітальних гаражів.

Відомості про наявність дозвільних документів на будівництво цих 12 гаражів в департаменті комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно міської ради відсутні. Присутній при огляді ОСОБА_6 вказав на гараж з цегли, вкритий штукатуркою, з металевою брамою темно - червоного кольору та з цифрою «9» на ній. Вказаний гараж займає земельну ділянку орієнтовною площею 0,0030 га. Документи на користування зазначеною земельною ділянкою відсутні Кам`янською міською радою зазначена земельна ділянка в користування а власність не надавалась.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру. Іпотек Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, речове право на гараж за зазначеною адресою не зареєстроване.

За документами, наданими до заяви ОСОБА_1 , визначити відповідність вказаного гаражу зазначеним документам не вбачається можливим. Документи що підтверджують право власності на зазначений гараж не надані. Під час огляду земельної ділянки ОСОБА_6 відчинити ключами вказаний ним гараж не зміг.

Отже, слід зазначити, що даним актом, відповідачем встановлено факт наявності спірного гаражу та спростовано твердження представника відповідача, про належність гаража до служби швидкої допомоги.

Апеляційний суд вважає, що місцевий суд ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог дійшов правильного висновку, оскільки як було наявними матеріалами справи, спірний гараж було побудовано до 1986 року, тобто коли не передбачалося порядку вводу в експлуатацію та реєстрації права власності, а таке право визначалося обстеженням побудови органом БТІ та складанням відповідного технічного паспорту на будівлю.

Належність спірного гаражу 22.07.1985 року спочатку ОСОБА_4 , підтверджується технічним паспортом БТІ, а у подальшому засвідченого печаткою начальника БТІ на підставі рішення №196 від 12.06.1986 року ОСОБА_2 , оскільки факт набуття останніми права власності на гараж відповідачем не спростовано, так як і не спростовано існуючого технічного паспорту БТІ засвідченого відповідними посадовими особами на час такого засвідчення, а тому колегія суддів повністю погоджується з висновком місцевого суду про задоволенням вимог ОСОБА_1 .

Також апеляційний суд вважає, що відповідачем не спростовано факт відсутності в архіві дозволу відділу комунального господарства Виконавчого комітету Брежнєвської районної Ради народних депутатів за № 196 від 12.06.1986, згідно якого ОСОБА_7 надано дозвіл подальшої експлуатації гаража.

Крім того, місцевий суд обґрунтовано дійшов висновку, що з 12.06.1986 року і по час своєї смерті, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_3 , спірний гараж, який знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , та який був набутий у приватну власність померлим, за своє життя, постійно перебував у володінні, користуванні та розпорядженні ОСОБА_2 і майже 38 років таке право власності міською радою не заперечувалось, відповідних приписів не видавалось із позовами до суду звернень не було, а отже міська рада погоджувалась із правом володіння ОСОБА_2 на спірний гараж.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, про залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 14 травня 2025 року без змін.

Доводи апеляційної скарги не містять данних про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись ст.374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги Кам`янської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Кам`янського від 06 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

О.В. Агєєв

А.В. Гапонов

Повний текст судового рішення складено 19 травня 2026 року.

Суддя-доповідач О.В. Халаджи