Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №569/3415/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/3415/25

Провадження № 22-ц/4815/814/26

Головуючий у Рівненському міському суді

Рівненської області: суддя Бучко Т.М.

Рішення суду першої інстанції ухвалено:

21 січня 2026 року в м. Рівне

без фіксування судового засідання за допомогою

звукозаписувального технічного засобу

Повний текст рішення складено: 03 лютого 2026 року

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Гордійчук С.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 січня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про захист прав споживача,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк" або банк) про захист прав споживачів.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що станом на 15 жовтня 2024 року був клієнтом АТ КБ "Приватбанк" та користувався платіжною карткою "Для виплат". 15 жовтня 2024 року близько 01:00 год. йому надійшов телефонний дзвінок від оператора банку, який повідомив про необхідність підтвердження покупки в певному інтернет-магазині на суму 11666 гривень. Споживач вчинив дії щодо скасування покупки, оскільки він її не здійснював і оператор повідомив про відхилення операції.

Однак після завершення розмови через застосунок інформаційно-телекомунікаційні системи (далі - ІТС) банку "Приват24" надійшло повідомлення про списання за рахунком 11724,33 гривень на користь сервісу "NovaPay". Крім того, у застосунку "Дія" надійшло повідомлення про запит на його кредитну історію з метою видачі кредиту, проте відповідних дій для цього позивач не зробив.

Споживач невідкладно намагався безрезультатно повідомити банк та довести до його відома про несанкціоновані дії. Лише зранку позивач відвідав відділення АТ КБ "Приватбанк" з метою встановлення обставин, де було підтверджено дзвінок оператора та заблоковано платіжну картку. Також ним було подано заяву до Рівненського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області про вчинення кримінального правопорушення і за її наслідками відкрито кримінальне провадження за ч.4 ст.185 КК України за фактом викрадення коштів з банківської картки.

Згодом позивач звертався із заявами до керівника відділення та голови правління АТ КБ "Приватбанк", проте отримав відповідь про відповідальність клієнта за проведені операції та відсутність у банку повноважень щодо повернення переказаних коштів. Він звертався зі скаргами і до Національного банку України, Міністерства фінансів України та Держпродспоживслужби України. Позивач зауважував, що службова перевірка банком не проводилася і останній не довів того, що клієнт умисно\неумисно сприяв незаконному використанню авторизаційних даних або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Відмова банку у поверненні списаних коштів є протиправною та свідчить про порушення його прав як споживача фінансових послуг.

З наведених обґрунтувань просив: 1) стягнути з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 11 724,33 гривень, пеню в розмірі 1 089,37 гривень, інфляційні втрати в розмірі 608,08 гривень та 3% річних в сумі 123,14 гривень; 2) зобов`язати АТ КБ "Приватбанк" відновити залишок коштів на рахунку ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ), до стану, у якому він перебував перед виконанням несанкціонованих операцій 15 жовтня 2024 року, шляхом повернення 11 724, 33 гривень; 3) стягнути з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000 гривень.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 січня 2026 року позов задоволено частково.

Зобов`язано АТ КБ "Приватбанк" відновити залишок коштів на рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 до стану, у якому він перебував перед виконанням несанкціонованої операції 15 жовтня 2024 року, шляхом повернення 11 724,33 гривень.

Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 1 089,37 гривень, інфляційні втрати у розмірі 608,08 гривень, три проценти річних у розмірі 123,14 гривень.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" в дохід держави 1 211,20 гривень судового збору.

На рішення суду АТ КБ "Приватбанк" подано апеляційну скаргу, де покликається на його незаконність та необґрунтованість, що полягали в недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначалося, що для здійснення спірної операції було використано логін, пароль до "Приват24" та ПІН-код картки, а операція була проведена з ручним введенням номера картки та підтверджена за технологією 3D Secure.

Крім того, незважаючи на авторизацію з нового пристрою, була застосована посилена автентифікація - введення пароля, ПІН-коду та автоматичний дзвінок (IVR-опитування) на фінансовий номер клієнта. Оскільки номер оператора стільникового зв`язку та ПІН-код не змінювалися, банк вважає, що операцію здійснила особа, яка повністю володіла відповідною інформацією клієнта.

Звертає увагу на те, що обов`язок не розголошувати відповідну облікову інформацію та зберігати контроль над фінансовим номером телефону лежить виключно на позивачу. Принаймні, інформація могла бути переданою третім особам самим клієнтом як добровільно, так і з необережності. На переконання заявника, за фактом здійснення автентифікації він є звільненим від доведення вини позивача - як це притаманно спірним правовідносинам. Вказувалося на безпідставність посилань споживача на те, що він при телекомунікації з оператором банку перед здійсненням спірної операції не підтвердив її, адже в ІТС банку відповідних дій не зафіксовано. На його думку, такий телефонний дзвінок здійснено в ході шахрайських дій.

Тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

У поданому відзиві позивач просить у задоволенні апеляційної скарги АТ КБ "Приватбанк" відмовити, залишивши без змін оскаржуване рішення як законне і обґрунтоване.

Відповідач стверджував про те, що під час дзвінка з телефонного номера банку, який надійшов відразу після ініціювання транзакції, його було відхилено. Оскільки транзакція була дистанційною, банк згідно із покладеними законодавством на нього обов`язками зобов`язаний був застосувати посилену автентифікацію, зокрема, додатковий запит для підтвердження згоди клієнта через SMS-пароль, QR-код або дзвінок оператора. Натомість він не забезпечив належної перевірки його згоди. Звертає увагу суду на те, що спірна операція була здійснена не з особистого стільникового телефону позивача - Iphone 14, а з Asus, який йому не належав. Оскільки згідно із Законом України "Про платіжні послуги" платіжна операція була неакцептованою, адже виконана без згоди платника, то надавач послуг має нести відповідальність за такі операції та зобов`язаний негайно повернути кошти на рахунок клієнта, оскільки вину самого користувача не доведено.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Частиною першою ст. 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Закон України "Про платіжні послуги" визначає поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлює права, обов`язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначає загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури.

Пунктом 6 ч. 19 ст. 38 Закону України "Про платіжні послуги" передбачено, що емітент зобов`язаний повідомляти користувача про виконання операцій з використанням електронного платіжного засобу.

Згідно з ч. 20 ст. 38 Закону України "Про платіжні послуги" користувач зобов`язаний зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства та умов договору, укладеного з емітентом, не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права, не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв`язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації.

Відповідно до пункту 136 розділу VII Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 164 (далі - Положення), користувач зобов`язаний: зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень.

Згідно з пунктом 140 розділу VII Положення користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.

До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.

Пунктом 141 розділу VII Положення передбачено, що емітент зобов`язаний надавати ПІН, індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, яка дає змогу здійснювати платіжні операції з використанням платіжного інструменту, лише держателю платіжного інструменту в порядку, визначеному договором (крім випадку, передбаченого в пункті 142 розділу VII цього Положення).

Власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІН у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Власник рахунку має право на відшкодування в судовому порядку шкоди, заподіяної надавачем платіжних послуг унаслідок помилкової, неналежної платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених законодавством України строків (пункти 146, 147 Положення).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що "відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 5 лютого 2010 року передбачено обов`язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції".

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що "користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Посилання ПАТ КБ "ПриватБанк" на ту обставину, що відповідач порушив Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Позивач не довів того, що ОСОБА_3 втрачала та/або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Про результати службового розслідування за вказаним фактом ПАТ КБ "ПриватБанк" не надано відповіді. Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним обґрунтуванні під час судового розгляду справи. Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є "слабкою" стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними".

Аналогічний висновок наведений також у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц (провадження № 61-17629св18).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 127/23496/15-ц (провадження № 61-3239св18) зазначено, що "встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та від 11 березня 2015 року № 6-16цс15".

Такий само висновок викладений також у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року в справі № 766/19614/18 (провадження № 61-19350св19) зазначено, що "суди попередніх інстанцій вважали недоведеним те, що ОСОБА_1 ініціював збільшення кредитного ліміту за своїм картковим рахунком, здійснював спірні грошові перекази, а також що про ці операції його було повідомлено у момент їх вчинення. Встановивши такі обставини та врахувавши відсутність доказів того, що ОСОБА_1 своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про зупинення нарахування процентів та штрафних санкцій ОСОБА_1 по кредитній картці № НОМЕР_1 на розмір заборгованості 31 712 грн, яка виникла у зв`язку із неправомірним списанням без його волевиявлення кредитних коштів та подальшим нарахуванням на цю суму процентів і штрафних санкцій. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16 (провадження № 61-24548св18), від 23 січня 2020 року у справі № 179/1688/17 (провадження № 61-12707св19). Колегія суддів також погодилась із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність транзакцій, які були здійснені в період із 02 год 32 хв по 04 год 14 хв 16 квітня 2018 року з використанням платіжної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_5 , у зв`язку із чим залишок коштів по цій картці підлягає відновленню. Сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_1, не є підставою для відмови у задоволенні позову".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22 (провадження № 61-8249св23) зроблено висновок, що "при відмові у задоволенні позову апеляційний суд вважав, що спірні операції позивачем вчинено за допомогою картки, яка була додана до сервісу Google Pay, який дозволяє безконтактне зняття готівки за допомогою засобів ідентифікації (паролі, QR-код, у тому числі сформований за допомогою системи інтернет-банкінгу, CVV/CVC-кодів, тощо), без розголошення яких інша особа, навіть перевипустивши сім-картку або маючи фінансовий телефон клієнта, не змогла б ні зайти до Приват24, ні змінити фінансовий номер клієнта, ні зняти чи переказати кошти з його рахунку. Апеляційний суд вказав, що невід`ємною частиною договору банківського обслуговування є Умови і правила надання банківських послуг, розміщені на офіційному сайті https://privatbank.ua/terms/ y мережі Інтернет, і саме клієнт несе повну відповідальність за операції, що супроводжуються правильним введенням ПІНа або нанесених на картці даних (пункт 2.1.4.12.3. Умов), а також за несанкціоноване отримання грошових коштів з рахунку третіми особами, в разі, якщо його дії або бездіяльність призвели до розголошення ПІНа або іншої інформації, яка дає можливість ініціювати платіжну операцію; апеляційний суд не врахував, що: саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є "слабкою" стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними; суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що матеріали справи не містять Умов і правил надання банківських послуг, підписаних позивачем, тому їх не можна розцінювати як частину договору банківського обслуговування; суд першої інстанції встановив, що відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на спростування доводів позивача, не довів, що позивач, як володілець та користувач картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до її карткового рахунку чи надала інформацію третім особам, що дало змогу ініціювати платіжні операції; ОСОБА_1 як користувач карток своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Списання грошових коштів з карткових рахунків ОСОБА_1 відбулося не за її розпорядженням і вона не повинна нести відповідальності за такі операції. Виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, позивач повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року у справі № 521/20764/20 (провадження № 61-4665св22) зазначено, що "апеляційний суд вважав, що клієнт несе повну відповідальність за операції проведені з фізичним пред`явленням його карти. Клієнт у свою чергу має право стягнути суму відшкодування з винних осіб встановлених в кримінальному порядку. Позивачем ОСОБА_1 не надано суду належних, достовірних та достатніх доказів, які підтверджують порушення його прав діями банку, отже, позовні вимоги є незаконними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають; апеляційний суд не врахував, що: саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є "слабкою" стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними; тому апеляційний суд зробив передчасний висновок про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в позові".

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України).

У частинах першій, третій ст. 12, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як з`ясовано судом, ОСОБА_1 користувався банківськими послугами АТ КБ "Приватбанк" на підставі договору від 13 травня 2017 року. На ім`я клієнта відкрили рахунок, що підтверджується довідкою за реквізитами АТ КБ "Приватбанк".

15 жовтня 2024 року о 01:02 відбулося зняття грошових коштів з емітованої відповідачем платіжної картки позивача у загальній сумі 11 724,33 гривень через сервіс "NovaPay, Kyiv", про що свідчить виписка по витратах за карткою/рахунком за період з 15 жовтня 2024 року до 15 жовтня 2024 року.

15 жовтня 2024 року о 01:41:13 відбулося блокування акаунту "Приват24" ОСОБА_1 співробітником АТ КБ "Приватбанк" після звернення клієнта щодо факту шахрайства.

Того ж дня, 15 жовтня 2024 року, в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстрували заяву ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення (номер кримінального провадження 12024181010002379). Досудове розслідування проводилося Рівненське районне управління поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області, про що свідчив витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 16 жовтня 2024 року.

За змістом заяви від 15 жовтня 2024 року та протоколу допиту потерпілого від 15 жовтня 2024 року, ОСОБА_1 пояснив, що користувався банківською карткою "Для виплат" АТ КБ "Приватбанк", на якій зберігалися його власні кошти. Акаунт у мобільному додатку "Приват24" прив`язали до його мобільного телефону НОМЕР_2 . 15 жовтня 2024 року о 01:02 невідома особа зателефонувала йому з номера НОМЕР_3 . У розмові автоматизована система голосового обслуговування банку повідомила про здійснення купівлі товару в інтернет-магазині та запропонувала клієнту вчинити дії щодо її підтвердження, проте ОСОБА_1 відмовився підтверджувати покупку, оскільки її не здійснював. Після цього в додатку "Приват24" з`явилася транзакція на оплату сервісу "NovaPay, Kyiv" у сумі 11 724,33 гривень одним платежем. 15 жовтня 2024 року він звернувся до "Приватбанку", де йому підтвердили приналежність номера, з якого телефонували, але не пояснили причин списання коштів після скасування операції. Крім того, в додатку "Дія" надійшло повідомлення про запит кредитної історії, що свідчило про спробу невідомих осіб отримати кредит без його відома. ОСОБА_1 зазначив, що вказаних операцій особисто не здійснював, даних картки, пін-коду та паролю від "Приват24" нікому не повідомляв, а про такий вид шахрайства повідомлений не був. Сума завданого збитку становила 11 724,33 гривень.

18 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до керівника відділення банку в місті Рівне із заявою про проведення внутрішнього банківського розслідування, встановлення винних осіб, які допустили несанкціонований доступ до рахунку, та повернення коштів у сумі 11 724,33 гривень.

21 жовтня 2024 року позивач звернувся до голови правління АТ КБ "Приватбанк" із аналогічною за змістом заявою.

У листі від 29 жовтня 2024 року АТ КБ "Приватбанк" повідомив позивача про ініціювання претензійної роботи тривалістю до 120 днів.

Листом від 05 листопада 2024 року відповідач відмовив позивачу у поверненні коштів, мотивуючи це тим, що операція списання 11 жовтня 2024 року грошових коштів з платіжної картки підтверджувалася шляхом використання "Технології безпеки 3D Secure".

За інформацією АТ КБ "Приватбанк", типовим пристроєм клієнта був IPHONE14,3 (операційна система IOS, 18.0.1, мобільний телефон НОМЕР_2 , провайдер Kyivstar). Водночас були виявлені входи в акаунт "Приват24" з іншого пристрою - ASUS_Z01QD|ASUS ANDROID, 9 (провайдер ІРХО) у такі дні та час: 11 жовтня 2024 року о 22:03:38 (місто Київ); 11 жовтня 2024 року о 23:42:33 (місто Київ); 11 жовтня 2024 року о 23:44:03 (місто Київ); 11 жовтня 2024 року о 23:44:21 (місто Київ); 15 жовтня 2024 року о 01:02:01 (місто Київ); 15 жовтня 2024 року о 01:05:14 (місто Київ).

Аналізом виписки по картковому рахунку виявлено дві транзакції, пов`язані з небанківською фінансовою компанією "NovaPay": 11 жовтня 2024 року о 23:44:06 - списання 6 гривень (термінал N3000020, P32, "NovaPay, Kylv"); 11 жовтня 2024 року о 23:44:50 - зарахування 5,97 гривень (термінал N3000023, P33, "NovaPay, Kyiv").

Першу авторизацію з пристрою ASUS_Z01QD|ASUS здійснено 21 вересня 2024 року о 10:20:54 шляхом введення паролю "Приват24" та пін-коду картки, що підтвердили автоматичним дзвінком на мобільний пристрій клієнта НОМЕР_2 . Усі наступні авторизації з цього пристрою проводилися з використанням логіну та паролю без додаткового підтвердження.

У період з 19 липня 2024 року до 18 березня 2025 року фінансовий номер телефону ОСОБА_1 НОМЕР_2 не змінювався, змін пін-коду до картки не відбувалося. На сервісі 094713 Багаторівневі IVR-опитування зафіксували комунікацію з клієнтом 15 жовтня 2024 року о 01:04:55 (контакт проведено, ідентифікатор контакту +380673754398).

За інформацією ПрАТ "Київстар" від 28 серпня 2025 року по телефонному номеру позивача НОМЕР_2 зафіксували вхідні дзвінки з номера 380567369129: 21 вересня 2024 року о 10:20:18; 15 жовтня 2024 року о 01:05:20, о 01:07:06, о 08:40:30, о 08:41:41, о 08:42:46.

За відомостями ТОВ "НоваПей" отримувачем коштів за спірною транзакцією є ОСОБА_2 .

Суд задовольнив клопотання представника відповідача про виклик свідка ОСОБА_2 в судове засідання, однак ця особа до суду не з`явилася, а судова повістка повернулася суду з поштовою відміткою "адресат відсутній".

З огляду на усталену судову практику, яка викладена Верховним Судом щодо правильного розв`язання виниклого цивільно-правового спору, та заперечень заявника висновок суду попередньої інстанції щодо часткового задоволення позову є обґрунтованим.

Саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є "слабкою" стороною у таких цивільних відносинах; правові відносини споживача з банком фактично не є рівними (постанова Верховного Суду від 29 березня 2024 року у справі №456/4026/21).

АТ КБ "Приватбанк" не надало належних, допустимих та достатніх доказів задля безсумнівного ствердження того факту, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати оформлення третьою особою спірного списання грошових коштів.

Натомість послідовність дій ОСОБА_1 в ході спірного списання грошових коштів, зокрема вжиття заходів задля запобігання подальшому несанкціонованому використанню рахунку, звернення до банку та правоохоронних органів із метою встановлення обставин вчинення відповідних операцій, навпаки, наводять на відсутність у його діях ознак сприяння незаконному використанню платіжної інформації та дають обґрунтовані підстави для висновку про відсутність вини споживача у здійсненні спірного списання грошових коштів.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Між тим, такі доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду, позаяк зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, що, зокрема, суперечить практиці Верховного Суду.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 січня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.В. Боймиструк

С.О. Гордійчук