Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №335/1729/26 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 335/1729/26

Провадження № 2/761/9970/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Матвєєва Ю.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Споживчий центр» про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 р. на адресу суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ТОВ «Споживчий центр» про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним.

В обґрунтування заявлених вимог вказує на те, що 06.10.2025р. позивачу стало відомо, що 08.09.2025р. невідома особа шахрайським шляхом оформила з ТОВ «Споживчий центр»на її ім`я, без її відома та її згоди, кредитний договір № 08.09.2025-100000013 на суму 15000,00 грн. Вказує, що вищевказаний кредитний договір. не укладала та не підписувала, з умовами договорів не ознайомлювалась, кредитних коштів не отримувала. Стверджує, що вказаний кредитний договір укладений іншою особою, шахрайський способом, шляхом заволодіння її персональними даними та номером мобільного телефону, що стало підставою для звернення до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення.

Посилаючись на вищевикладене, просить кредитний договір № 08.09.2025-100000013 від 08.09.2025р. недійсними.

У лютому 2026 року позивач звернувся до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя з даним позовом.

Ухвалою суду від 18.02.2026 року вищевказану цивільну справу за підсудністю направлено до Шевченківського районного суду м. Києва.

06.04.2026 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позову передані на розгляд судді Матвєєвій Ю.О.

Ухвалою суду від 08.04.2026 року вищевказану цивільну справу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

13.04.2026 року недоліки було усунуто.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16.04.2026 року справу прийнято до свого провадження, розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Враховуючи те, що відповідач у встановлений строк відзив на позовну заяву не надав, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч.8 ст. 178 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що 08.09.2025р. між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 08.09.2025-100000013 на суму 15000,00 грн.

Звертаючись до суду з вищезазначеним позовом, ОСОБА_1 наголошувала, що зазначений кредитний договір вона не підписувала, як і не отримувала грошові кошти.

Одночасно, 06.10.2025 р., позивач звернулася до ТОВ «Споживчий центр» центр» із письмовою заявою, змістом якої останньою було повідомлено про незаконне використання її персональних даних невідомою особою при оформленні Кредитного договору №08.09.2025-100000013 від 08.09.2025 р.

20.10.2025р. Позивач отримала відповідь на свою електронну пошту від ТОВ "Споживчий центр" (ШвидкоГроші) наступного змісту: "... обставини вчинення злочину можуть бути підтверджуватись вироком суду в кримінальному провадженні, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особі-: кримінальної відповідальності...".

22.10.2025р. ОСОБА_2 було отримано відповідь від ПрАТ «УБКІ», змістом якого повідомлялося, що ТОВ «Споживчий центр» не підтвердило шахрайський характер договору, у зв`язку з чим підстави для вилучення відповідного запису з кредитної історії відсутні.

07.10.2025р., ОСОБА_1 , засобами Системи подачі електронних звернень громадян на офіційному веб-ресурсі Департаменту Кіберполіції (cyberpolice.gov.ua), звернулась до правоохоронних органів із письмовою заявою про вчинення щодо неї кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 182 КК України. Відповідно до листа Департаменту кіберполіції, звернення ОСОБА_3 зареєстроване за номером 449139 від 07.10.2025 р., з метою оперативного реагування відповідно до п. 3 розділу III Інструкції з організації реагування на заяв і повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події та оперативного інформування в органах (підрозділах) Національної поліції України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.04.2020 р. №357, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15.05.2020 р. за №443/34726, зареєстровано до єдиного обліку заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події з використанням інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» відділу поліції №1 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області за №28834.

Відомості про кримінальне правопорушення за заявою ОСОБА_3 було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Кримінальному провадженню присвоєно номер 12025087060000367 від 18.10.2025 року.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, (стаття 628 ЦК України).

Згідно зі статтями 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 638, 640, 642 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документа, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину, втілюється в електронному документі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувань електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В силу ч.ч. 1, 2, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, що є одним із головних елементів угоди (правочину).

Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, беручи до уваги вказані обставини та досліджені в судовому засіданні письмові докази, які свідчать про те, що ОСОБА_1 не укладала оспорюваний кредитний договір із ТОВ «Споживчий центр», не підписувала його, кредитних коштів за вказаним кредитним договором не отримувала, що свідчить нікчемність вказаних правочинів.

Щодо обраного позивачем ОСОБА_1 способу захисту порушеного права, шляхом визнання кредитних договорів недійсними, суд зазначає наступне.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так i від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144 цс 18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187 гс 18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15 (провадження № 14-338 цс 18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46 гс 19).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140 гс 19)).

Згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до законодавства за ступенем недійсності всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні), недійсність яких прямо передбачена законом, та відносно недійсні, які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорювані).

Нікчемний правочин є недійсним в момент його вчинення у зв`язку з прямою вказівкою правової норми, а тому судового рішення про визнання його недійсним не вимагається (quae contra ius fiunt debent utique pro infectis haberi - зроблене проти закону повинне вважатися нікчемним). Нікчемний правочин не підлягає виконанню, на нікчемність правочину мають право посилатися та вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності заінтересовані особи.

Нікчемний правочин є недійсним тільки у випадках, передбачених законом. Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, тому сторони не вправі вимагати одна від одної його виконання.

Правочин є нікчемним з моменту його вчинення незалежно від пред`явлення позову про визнання його недійсним і бажання сторін. Бажання сторін про визнання його дійсним до уваги не беруться, оскільки такий правочин суперечить нормам закону. Суд допускає визнання такого правочину дійсним лише у випадках, визначених законом. Наприклад, при недотриманні нотаріальної форми договору за умови його повного або часткового виконання, якщо одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним (частина друга статті 220 ЦК України).

Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, притаманних правочинам даного виду, а породжує лише правові наслідки, пов`язані з його недійсністю. Відповідно до статті 216 ЦК України такими наслідками є поновлення сторін у їх початковому становищі (двостороння реституція) та відшкодування збитків або моральної шкоди, завданих другій стороні або третій особі внаслідок його вчинення.

Отже, визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин недійсний у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304 гс 18).

Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

З урахуванням того, що особа не підписувала кредитний договір і недійсність кредитного договору у випадку недодержання письмової форми встановлена законом та цей договір є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту прав і в задоволенні позову потрібно відмовити з цієї підстави.

Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі № 688/3874/18.

Оцінюючи належність та допустимість доказів, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, таке як, остання звернулась до суду із вимогою про визнання недійсним кредитного договору, спір щодо застосування наслідків недійсного правочину відсутній, відтак, позовна вимога про визнання кредитного договору недійсним не є належним способом захисту прав.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 89, 95, 141, 259, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 6, 15, 16, 205, 207, 215, 216 526, 626, 628, 638-639 ЦК України, суд-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Споживчий центр» про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ю.О. Матвєєва

19 травня 2026 року