Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №182/7869/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6201/26 Справа № 182/7869/25 Суддя у 1-й інстанції - Кобеляцька - Шаховал І.О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,

розглянувши в приміщенні суду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2026 року про передачу справи до іншого суду за підсудністю, у складі судді Кобеляцької-Шаховал І.О. по справі № 182/7869/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк” Приватбанк” про усунення перешкод власнику у праві користування та розпорядження нерухомим майном, що були здійснені відповідачем без правової підстави, –

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2025 року в провадження Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , пред`явлена до АТ КБ «Приватбанк», на предмет усунення йому перешкод, як власнику майна, у праві користування та розпорядження нерухомим майном, що були здійснені відповідачем без правової підстави.

12 грудня 2025 року ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області відмовлено позивачеві у відкритті провадження та роз`яснено позивачу право звернутись з даним позовом до відповідного господарського суду.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2026 року ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2025 року скасовано і справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

26 березня 2026 року до суду від представника відповідача Сокуренко Н.В. надійшло клопотання про непідсудність справи Нікопольському міськрайонному суду та передачу справи на розгляд Печерському районному суду м.Києва за територіальною юрисдикцією (підсудністю) за місцем знаходження відповідача, у зв`язку з тим, що спірне майно є знищеним, що не заперечується позивачем, а, відтак, застосування вимог ст. 30 ЦПК України та правил виключної підсудності не є вірним.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2026 року клопотання АТ КБ «Приватбанк» про непідсудність справи та передачу справи на розгляд іншому суду за територіальною юрисдикцією (підсудністю) по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про усунення перешкод власнику у праві користування та розпорядження нерухомим майном, що були здійснені відповідачем без правової підстави, - задоволено.

Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про усунення перешкод власнику у праві користування та розпорядження нерухомим майном, що були здійснені відповідачем без правової підстави, - передано до Печерського районного суду м.Києва, на підставі ст. 31 ЦПК України.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що до позовної заяви долучений висновок про знищення/знесення майна, реєстраційний номер документу: DТ01:5586-3751-2451-8841, виданий ФОП ОСОБА_2 , відносно об`єкту: будівлі «48а» за адресою: Дніпропетровська область, Нікопольський район, Нікопольська територіальна громада, дата та підстава знищення: знесення будівлі легкоатлетичного манежу літ.О від 20 листопада 2024 року. Факт знищення майна не заперечується й самим позивачем. Таким чином, станом на момент звернення до суду з цим позовом, нерухоме майно знищене. Згідно з положеннями ст.349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення. Відтак, виключна підсудність, передбачена ст.30 ЦПК України, не може бути застосована, оскільки відсутній сам об`єкт, який визначає таку підсудність.

Не погодившись з такою ухвалою, ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку 02 квітня 2026 року звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ставить питання про скасування ухвали суду та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що спірне майно, яке знищено безпосередньо пов`язане та знаходилось на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , яка існує дотепер. Право користування земельною ділянкою під об`єктами нерухомості не припиняється внаслідок знищення таких об`єктів нерухомого майна, скільки такі наслідки не передбачені законом. Скаржник наголошує, що його право на користування земельною ділянкою не припинилось, як і його право на відновлення чи будівництво нової будівлі на цьому місці, якщо права власника будуть поновлені. Отже, скаржник вважає, що вирішення цього позову стосовно будівлі легкоатлетичного манежу, пов`язано також і з земельною ділянкою, кадастровий номер 1211600000:03:035:0028, а тому вважає, що застосуванню підлягає саме ст. 30 ЦПК України та розгляд справи належить здійснювати за правилами виключної підсудності Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області.

У травні 2026 року АТ КБ “Приватбанк”, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги та залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, обґрунтовуючи це тим, що доводи скаржника є надуманими, адже предметом цього спору є не нерухоме майно, а майнова відповідальність особи відповідача, що, на думку позивача, порушила його майнові права. Спір щодо права на нерухоме майно відсутній, а вимоги позивача стосуються зобов`язання відповідача відшкодувати кошти, що належить розглядати за правилами загальної підсудності за місцем знаходження відповідача. Також вважає, що у разі знищення майна, що не заперечує позивач, право власності на це майно припиняється, а тому цей позов не підлягає розгляду за правилами виключної підсудності ст. 30 ЦПК України, яка не поширюється на вимоги щодо стягнення коштів з відповідача. Крім цього відповідач наголошує, що об`єкт нерухомості фактично відсутній, а правовідносини між сторонами у даній справі є деліктними.

Також у травні 2026 року ОСОБА_1 подав в системі “Електронний суд” відповідь на відзив на апеляційну скаргу, де зазначив про судову практику Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень ст. 30 ЦПК України та наголосив, що його позов стосується прав та обов`язків, пов`язаних саме з нерухомим майном, на що поширюється положення ст. 30 ЦПК України.

Згідно із частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про передачу справі для розгляду іншому суду розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Так, суд першої інстанції, ухвалюючи про передачу справі за підсудністю до іншого суду, у відповідності до ст. 30 ЦПК України, вважав відсутніми підстави для застосування положень ст. 30 ЦПК України, щодо виключної підсудності розгляду даної справи за місцем нерухомого майна, тоді як, за наявним предметом спору, справу належить розглядати саме Печерським районним судом м. Києва за місцем знаходження відповідача.

Колегія суддів повністю не погоджується з висновками суду першої інстанції та повністю приймає доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Так, згідно ч.1 ст.30 ЦПК України, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Скаржник наголошує, а відповідач не заперечує, що нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 є знищеним.

Колегія суддів відзначає, що існує визначення знищеного нерухомого майна, зокрема, знищені об`єкти нерухомого майна - об`єкти нерухомого майна, які розташовані в Україні та стали непридатними для використання за цільовим призначенням внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, відновлення яких є неможливим шляхом поточного або капітального ремонту, реконструкції, реставрації чи економічно недоцільним.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19) у питанні щодо застосування статті 30 ГПК України у спірних правовідносинах, пов`язаних з визнанням недійсним договору купівлі-продажу майнових прав, дійшла, зокрема, таких висновків:

- нерухоме майно є особливим об`єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв`язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення;

- майнове право на об`єкт нерухомості є складовою частиною такого майна, як об`єкта цивільних прав;

- виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном;

- оскільки спір у цій справі виник з приводу об`єкта нерухомого майна, то спір щодо майнових прав на вказане майно відповідно до вимог частини третьої статті 30 ГПК України мав би розглядатись судом за місцезнаходженням майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 зазначено, що правила виключної територіальної підсудності передбачені у статті 30 ГПК України, перелік категорій справ у якій розширеному тлумаченню не підлягає. Виключна підсудність є особливим видом територіальної підсудності, правила якої забороняють застосування при пред`явленні позову інших норм, що регулюють інші види територіальної підсудності, передбачені у статтях 27 - 29 ГПК України. Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Забезпечуючи єдність у застосуванні процесуального законодавства, суди цивільної юрисдикції стало застосовували це положення таким чином, що у цьому випадку виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Враховуючи положення статті 181 ЦК України, зазначали, що такими є, наприклад, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини (така позиція викладена, наприклад, у пункті 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», а також в подальшому Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові від 25 лютого 2018 року у справі № 201/12876/17 та від 11 липня 2019 року у справі № 426/7217/18).

За визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука «з приводу» означає «у зв`язку з чим-небудь», тому словосполучення «з приводу нерухомого майна» треба розуміти як будь-який спір у зв`язку з нерухомим майном або певними діями, пов`язаними з цим майном.

Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

Отже, Велика Палата дійшла висновку, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Відповідна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

У справі, що переглядається, колегія суддів зазначає, що предметом цього спору є стягнення з відповідача на користь позивача вартості заміщення будівлі, що є знищеною, що безпосередньо стосується нерухомого майна, в розумінні ст. 30 ЦПК України, ст. 114,181 ЦК України.

Доводи скаржника щодо фактичного пов`язання знищеного нерухомого майна із земельною ділянкою, на якій воно розташовувалось, колегія суддів вважає слушними, адже спір між сторонами виник з підстав відшкодування збитків, пов`язаних зі знищенням нерухомого майна, що належить позивачеві, що безпосередньо регулюється ст. 30 ЦПК України та правила розгляду справи за виключною підсудністю за місцем знаходження такого майна.

Разом з цим твердження відповідача про те, що зі знищенням майна право власності на нього припинено у позивача, колегія суддів відкидає адже такі обставини у даній справі не є предметом спору та не встановлюються.

Колегія суддів доходить висновку, що, передаючи справу за підсудністю іншому суду, суд першої інстанції, не з`ясувавши дійсного предмету спору, не визначивши походження позовної вимоги та не врахувавши положення ст. 30 ЦПК України, дійшов помилкового висновку про передачу даної справи за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає обґрунтованими та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції повністю.

Відповідно до частини 6 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 379 ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали, є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, а тому ухвала суду підлягає скасуванню на підставі ст. 379 ЦПК України, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2026 року про передачу справи до іншого суду за підсудністю - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 19 травня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.О. Макаров