Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №711/2619/26 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/2619/26

Номер провадження2/711/1916/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого судді Петренка О.В.,

за участю секретаря судового засідання Дмитренка О.Ю.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

17 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Придніпровського районного суду м.Черкаси з вказаною позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 кошти в сумі 3000 доларів США, що, станом на дату подання позовної заяви, становить 129 624,30 грн, а також судові витрати (вхідний №11277, а.с.2).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 08 липня 2025 року він надав у борг грошові кошти відповідачу ОСОБА_2 в сумі 3000 доларів США зі строком повернення до 12 вересня 2025 року. На підтвердження отримання у борг означених грошових коштів відповідачем позивачу видана боргова розписка.

Проте, незважаючи на те, що строк повернення коштів уже настав, однак відповідач, ігноруючи умови договору позики, не здійснив жодного платежу, спрямованого на погашення заборгованості.

Також позивач у мотивувальній частині позову зазначає про те, що ним 15.01.2026 було направлено відповідачу досудову вимогу, якою позивач надав можливість відповідачу як позичальнику в позасудовому порядку врегулювати спір, повернувши суму боргу. Проте означена вимога навіть не була отримана відповідачем.

Оскільки у позасудовому порядку вирішити спір позивач не має змоги, тому звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми позики та судових витрат.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 березня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів; визнано справу малозначною, а її розгляд вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; призначено розгляд справи по суті о 10 год 50 хв 21 квітня 2026 року в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси (а.с.11-12).

Протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 квітня 2026 року, що занесена до протоколу судового засідання №6287266, розгляд справи відкладений до 09 год 10 хв 18 травня 2026 року.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні 18.05.2026 позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у мотивувальній частині позовної заяви, у зв`язку з чим просив суд задовольнити їх та стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 3000 доларів США як заборгованість згідно договору позики від 08.07.2025. Додатково повідомив суд про те, що ним було передано в борг відповідачу саме 3000 доларів США, що мало місце 08 липня 2025 року.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання 18 травня 2026 року о 09 год 10 хв повторно не з`явився, про причини неявки не повідомив, хоча про місце, день і час розгляду справи був повідомлений належним чином, заяв чи клопотань про проведення судового засідання без його участі до суду не подав, відзиву до суду не направив (ч.8 ст.178 ЦПК України передбачено, що разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами).

У зв`язку з цим, 18 травня 2026 року суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів. У цьому судовому рішенні суд детально виклав підстави для проведення заочного розгляду справи, а тому повторно їх зазначати у судовому рішенні по суті спору суд не вбачає підстав.

Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши процесуальну позицію позивача, проголошену під час вступного слова, а також висловлену письмово, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , що виданий 07.08.1997 Придніпровським РВ УМВС України в Черкаській області, копія витягу з якого була досліджена судом у судовому засіданні, що відбулося 18.05.2026 (а.с.3-4).

Із розписки від 08.07.2025 суд встановив, що цього дня між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 3 000 доларів США, які зобов`язався повернути до 12 вересня 2025 року без відсотків. Також із означеного правочину суд встановив, шо він містить підпис ОСОБА_2 як позичальника (а.с.6).

У судовому засіданні, що відбулося 18.05.2026, суд безпосередньо дослідив оригінал розписки позичальника ОСОБА_2 від 08.07.2025 та встановив, що долучена до матеріалів позовної заяви копія означеного правочину відповідає оригіналу.

Також судом було встановлено, що 15.01.2026 позикодавець ОСОБА_1 направив засобами поштового зв`язку на адресу місця реєстрації проживання позичальника ОСОБА_2 досудову вимогу, в якій просив повернути суму боргу в розмірі 3000 доларів США протягом 5 календарних днів з моменту отримання цієї вимоги (а.с.5,7)

Суд, безпосередньо дослідивши усі засоби доказування, що подані сторонами, дійшов таких висновків

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

З аналізу означених норм матеріального права суд зробив висновок, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

За правовою природою розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника з обов`язком їх повернення у певний строк.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Аналогічний висновок щодо застосування положень ст.1046, 1047 ЦК України викладений у постанові Верховного Суду від 22.08.2019 в справі № 369/3340/16-ц (провадження № 61-7418св18), який судом враховується з метою виконання положень ч.4 ст.263 ЦПК України.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З аналізу означених норм процесуального права суд зробив висновок, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач ОСОБА_1 на підтвердження позовних вимог до позовної заяви долучив копію розписки від 08.07.2025. Водночас, у судовому засіданні, що відбулося 18.05.2026, суд, керуючись ч.6 ст.95 ЦПК України, безпосередньо дослідив оригінал розписки від 08.07.2025.

Таким чином, із дослідженого безпосередньо в судовому засіданні оригіналу боргової розписки від 08.07.2025 (а.с.6), суд встановив, що сторони означеного договору позики узгодили розмір позики, грошову одиницю, в якій надано позику, строк та умови її повернення, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору на зазначених у ньому умовах шляхом написання та підписання означеної розписки безпосередньо відповідачем ОСОБА_2 .

Згідно ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Проте всупереч положенням ч. 1 ст. 81 ЦПК України, відповідачем не надано суду жодних доказів як неотримання ним у позику від ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 3 000 доларів США, так і доказів своєчасного та у повному (частковому) обсязі виконання умов означеного договору позики в строки, передбачені цим правочином.

Водночас, матеріалами справи підтверджується той факт, що сума позики, яка була обумовлена між позикодавцем ОСОБА_1 та позичальником ОСОБА_2 і відображена в борговій розписці від 08.07.2025, була отримана відповідачем готівкою у день написання та підписання ним означеної вище боргової розписки.

Такий висновок суду грунтується на тому, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, яким підтверджується як укладення договору позики, його умови, так і засвідчує отримання позичальником від позикодавця певної грошової суми та є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування положень ст.1046 ЦК України у взаємозв`язку із положеннями ст.1047 ЦК України в подібних правовідносинах викладений Верховним Судом у постанові від 16 лютого 2022 року у справі №520/19325/18 (провадження № 61-9353св21).

Крім того, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

Отже, проаналізувавши зміст розписки від 08.07.2025, суд встановив, що позивач ОСОБА_1 передав, а відповідач ОСОБА_2 отримав у борг грошові кошти в сумі 3 000 доларів США, які зобов`язався повернути позикодавцю до 12.09.2025. Факт отримання відповідачем у позику грошових коштів від позивача як позикодавця підтверджується словосполученням: «…отримав у борг від ОСОБА_1 … суму 3000 (три тисячі) доларів США», що безумовно свідчить про факт переходу коштів від позикодавця до позичальника.

Щодо валюти зобов`язання та суми заборгованості за договором позики від 08.07.2025, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, то суд зазначає про таке.

Як встановлено судом зі змісту боргової розписки від 08.07.2025, сторони означеного договору позики обумовили, що відповідач (позичальник) ОСОБА_2 зобов`язався повернути позивачу (позикодавцю) ОСОБА_1 отриману суму грошових коштів до 12.09.2025.

З аналізу змісту договору позики від 08.07.2025, що укладений між позикодавцем та позичальником, на виконання якого позичальником видано позикодавцю боргову розписку від 08.07.2025, суд встановив, що змістом зобов`язання є повернення заборгованості в іноземній валюті, тобто в доларах США.

Статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Отже, як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), який, відповідно до положень ч.4 ст.263 ЦПК України, враховується судом під час розгляду подібних справ.

Що стосується зазначення у резолютивній частині судового рішення еквіваленту гривні відносно іноземної валюти станом на день ухвалення судового рішення чи подачі позивачем позову до суду, то суд зазначає про таке.

У п.64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 в справі №500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) викладено правовий висновок, відповідно до якого при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення.

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що борг за договором позики від 08.07.2025 підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 3000 доларів США за офіційним курсом гривні щодо іноземних валют Національного банку України на день виконання судового рішення.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога, заявлена позивачем і викладена у прохальній частині позовної заяви від 09.03.2026, є обгрунтованою та вмотивованою, а тому позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення.

Щодо розподілу судових витрат, то суд зазначає про таке.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч.1 ст.133 ЦПК України).

Частиною 1 ст.141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд визнав позовні вимоги позивача про стягнення боргу за договором позики обгрунтованими та задовольнив їх, тому з відповідача на користь позивача, керуючись ч.1 ст.141 ЦПК України, підлягає стягненню судовий збір у сумі 1331,20 грн, сплачений позивачем згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №2.572095443.1 від 13.03.2026 (а.с.1).

Водночас суд, ухвалюючи рішення про стягнення із відповідача на користь держави суми судового збору, також зважає на те, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази тому юридичному факту, що відповідач ОСОБА_2 звільнений від сплати судового збору згідно положень ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. 527, 530, 533, 545, 610, 628, 638, 1046, 1047 ЦК України, ст. 4, 12, 13, 76, 77, 79, 80, 81, 89, 133, 141, 247, 263-265, 280-284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 08 липня 2025 року в розмірі 3 000 (три тисячі) доларів США за офіційним курсом гривні щодо іноземних валют Національного банку України на день виконання судового рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривень 20 (двадцять) копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне заочне рішення складене 19 травня 2026 року.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_2 .

Головуючий: О. В. Петренко