Рішення від 17 травня 2026 р. у справі №695/369/26 — Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

Справа № 695/369/26

номер провадження 2/695/1424/26

18 травня 2026 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді – Ватажок-Сташинської А.В.,

за участі: секретаря судового засідання – Біліченко С.В.,

позивача – Федини О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Золотоноша за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін за позовом ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЗОЛОТОНІСЬКИЙ ЛІКЕРО-ГОРІЛЧАНИЙ ЗАВОД «ЗЛАТОГОР» про стягнення заборгованості за договором про надання послуг,

ВСТАНОВИВ:

До Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області звернувся ОСОБА_1 (далі – позивач) з позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЗОЛОТОНІСЬКИЙ ЛІКЕРО-ГОРІЛЧАНИЙ ЗАВОД «ЗЛАТОГОР» (далі – відповідач) про стягнення заборгованості за договором про надання послуг.

В обґрунтування позову зазначено, що 01.11.2017 сторони уклали Договір №01/11/17 про надання правової допомоги (далі – Договір), відповідно до умов якого Відповідач (як Клієнт) доручає, а Позивач (як Адвокат) приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором. Про потребу у наданні тої чи іншої правової (професійної правничої допомоги), її видів і обсягів тощо Сторони складають Акти, Рахунки тощо, у яких визначають і конкретизують відповідні права і обов`язки на власний розсуд в залежності від потреб Клієнта. Всі Акти, Угоди, Акти звірки тощо, складені на виконання та у зв`язку з виконанням цього Договору є невід`ємною частиною Договору. Відповідно до розділу 2 Договору, Позивач взяв на себе зобов`язання з надання Відповідачеві юридичної допомоги в галузі права, консультування, представництва тощо. Зі своєї сторони Відповідач як Клієнт зобов`язався, визначені розділом 3 Договору, зокрема – визначений п. 3.1.4. Оплачувати юридичну допомогу у відповідності до умов розділу 4 Договору. Також умовами розділу 4 Договору Сторонами було погоджено, порядок, строки та умови оплати позивачу за надані за вказаним договором послуги. Пунктом 7.1 Договору визначено, що його укладено на строк до 31.12.2017, а після закінчення строку дії договору, якщо сторони продовжують виконувати його умови, договір автоматично поновлюється на наступний календарний рік без складення письмових угод. При цьому кожна сторона має право його розірвати, попередивши про це іншу сторону. Відповідно до вказаного положення Сторони продовжували співпрацю наступні майже 10 років безперервно, продовжували виконувати свої зобов`язання за Договором, однак Відповідач, починаючи з липня 2024 року припинив оплату визначеної розділом 4 Договору гонорару Позивача, продовжуючи отримувати правову допомогу. Так, за період з липня 2024 по квітень 2025 року Відповідач отримав і визнав належним чином наданими та такими, що підлягають оплаті послуги з надання правової допомоги у розмірі 20 000, 00 грн щомісячно, а всього за вказаний період у сумі 200 000, 00 грн, однак у строк, визначений п.4.2 розділу 4 Договору зобов`язання з оплати не виконав, чим порушив умови Договору. Посилаючись на положення Цивільного кодексу України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» позивач вказує, що нездійснення Відповідачем протягом тривалого часу заходів, направлених на погашення заборгованості за Договором грубо порушує права Позивача та впливає негативним чином на його законний інтерес в отриманні оплати за надані послуги, які підлягають судовому захистові. З огляду на наведене, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за Договором про надання правової допомоги №01/11/17 від 01.11.2017 у сумі 200 000,00 грн, а також 18 816,25 інфляційних втрат та 6 704,86 грн 3 % річних, усього на загальну суму 225 521,11 грн.

Ухвалою суду від 16.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справ, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідач відзив на позов до суду не надав.

Позивач у судовому засіданні на задоволенні позову наполягав з підстав, зазначених у позовній заяві.

Відповідач у судові засідання з розгляду справи явку свого представника не забезпечив, про причини такої неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та завчасно, відповідно до положень ст. 128 ЦПК України.

Таким чином, суд виконав покладений на нього обов`язок інформувати учасників справи про її розгляд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі – Конвенція) держава має позитивні зобов`язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов`язку суду розглянути справу.

Однак, з гарантій ст. 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.

Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду.

Зважаючи на те, що судом вжито всіх залежних від нього заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.

Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Відтак, враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, суд висновує, що відповідач вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

При цьому суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18 березня 2021 року по справі 911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважити повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Беручи до уваги ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, також беручи до уваги те, що відповідач обґрунтованих клопотань про відкладення судового засідання, суду не надав, в силу положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України, суд вважає за доцільне продовжити судовий розгляд за відсутності відповідача.

Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

У зв`язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки у судові засідання, в порядку статті 280 ЦПК України, зі згоди позивача, суд ухвалив провести розгляд справи за відсутності відповідача та постановити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст.223 ЦПК України.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості і достовірності, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, суд зазначає про таке.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач відповідно до свідоцтва №476 від 21.05.2012 має право на зайняття адвокатською діяльністю, що також стверджується Витягом з Єдиного реєстру адвокатів Украі?ни Серія ІІ №1006544 від 08.10.2024.

Згідно з довідкою від 01.11.2013 №1323131400011 адвокат Федина Олександр Васильович узятий на облік в органах державної податкової служби 08.07.2013 за № 669.

01 листопада 2017 року сторони уклали Договір №01/11/17 про надання правової допомоги (далі – Договір), згідно з умовами якого відповідач (як Клієнт) доручає, а Позивач (як Адвокат) приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.

Про потребу у наданні тої чи іншої правової (професійної правничої допомоги), її видів і обсягів тощо Сторони складають Акти, Рахунки тощо, у яких визначають і конкретизують відповідні права і обов`язки на власний розсуд в залежності від потреб Клієнта. Всі Акти, Угоди, Акти звірки тощо, складені на виконання та у зв`язку з виконанням цього Договору є невід`ємною частиною Договору (п.1.2 Розділу 1 Договору).

Відповідно до розділу 2 Договору, позивач взяв на себе зобов`язання з надання Відповідачеві юридичної допомоги в галузі права, консультування, представництва тощо.

Зі своєї сторони Відповідач як Клієнт зобов`язався, визначені розділом 3 Договору, зокрема – визначений п. 3.1.4. Оплачувати юридичну допомогу у відповідності до умов розділу 4 Договору.

Положеннями розділу 4 Договору визначено:

4.1. Правову допомогу, що надається адвокатом, клієнт оплачує в гривнях, шляхом переказу на поточний рахунок адвоката суми, що визначається окремими Актами здачі-приймання послуг (наданої правової допомоги), що складаються щомісячно та визначають узгоджену суму гонорару адвокату за послуги, надані і прийняті Клієнтом.

4.2. Оплата за даним договором здійснюється не пізніше 3-х днів з моменту складення Сторонами акту надання правової допомоги.

4.3. При розрахунку вартості юридичної допомоги, вказаної в п.4.1. даного договору, окрім іншого враховується час, витрачений адвокатом. Адвокат надає правову (правничу) допомогу, передбачену умовами даного Договору, клієнту в робочий час.

У разі надання правової допомоги на вимогу КЛІЄНТА, в неробочий час, адвокат має право на оплату такої юридичної допомоги на підставі окремого рахунку та акту, узгодженого Сторонами.

4.4. За результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується Сторонами. В акті орієнтовно вказується види та обсяги наданої адвокатом правової (правничої) допомоги і її вартість. За потреби складаються окрема акти стосовно виконання певних видів та обсягів правової допомоги (супроводження окремої справи в суді, складення окремих документів, окремі консультації тощо).

4.5. Акт про надання правової допомоги вважається підписаним, якщо протягом 5 днів з моменту його отримання клієнтом, останній не надав адвокату письмові аргументовані заперечення на акт.

4.6. Сума, вказана в п.4.1. даного Договору є гонораром адвоката за надання юридичної допомоги та поверненню не підлягає.

4.8. В акті, зазначеному в п. 4.4. Договору сторони можуть визначити інший порядок оплати та/чи вартість юридичної допомоги. В цьому випадку сторони керуються умовами акту.

Пунктом 7.1 Договору сторонами узгоджено, що даний договір укладений на строк до 31.12.2017 та після закінчення строку дії договору, якщо сторони продовжують виконувати його умови, договір автоматично поновлюється на наступний календарний рік без складення письмових угод. При цьому кожна сторона має право його розірвати, попередивши про це іншу сторону.

Додатковою угодою №1 до Договору від 01.11.2017 сторони узгодили, що у відповідності до ч.3 ст.207 ЦК України обидві сторони договору визнають як належним чином підписані угоди, акти, розрахунки тощо, що складатимуться у зв`язку з виконанням договору, якщо вони підписані від імені керівника Клієнта з використанням технічного (факсимільного) підпису, за умови проставлення разом з ним і печатки Клієнта.

Згідно з вказаним положенням Сторони продовжували співпрацю наступні майже 10 років безперервно, продовжували виконувати свої зобов`язання да Договором, що стверджується актами приймання-передачі наданих послуг за Договором-дорученням про надання правової допомоги №01/11/17 від 01.11.2017, зокрема від 30.04.2025, 31.03.2025, 28.02.2025, 31.01.2025, 31.12.2024, 30.11.2024, 31.10.2024, 30.09.2024, 30.08.2024, 31.07.2024.

Відповідно до акта взаємних розрахунків по стану за період з 01.01.2024 по 24.11.2025 між сторонами за договором №01/11/17 від 01.11.2017, за період з липня 2024 по квітень 2025 року відповідач отримав і визнав належним чином наданими та такими, що підлягають оплаті послуги з надання правової допомоги у розмірі 20 000,00 грн, щомісячно, усього на загальну суму 200 000, 00 грн.

Однак у строк, визначений п.4.2 розділу 4 Договору відповідач зобов`язання з оплати не виконав, чим порушив умови Договору, що стверджується даними виписок про рух коштів на рахунку позивача.

Оскільки відповідач у встановлений строк зобов`язання за договором не виконав, позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому також просить стягнути з відповідача 3% річних у сумі 6 704,86 грн, та інфляційні втрати у сумі 18 816, 25 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України).

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі – Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (ч.3 ст.27 Закону № 5076-VI).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання гл.63 ЦК України (постанови Верховного Суду від 03.02.2022 у справі №910/17183/20, від 21.06.2022 у справі №904/2925/18, від 30.06.2022 у справі №915/517/21 тощо).

Стаття 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг.

Відповідно до ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Вимоги щодо оплати послуг за договором про надання правової допомоги передбачені, зокрема, ст.30 Закону № 5076-VI, у ч.1 якої зазначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (ч.2 ст.30 Закону № 5076-VI).

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.3 ст.30 Закону № 5076-VI).

Аналогічні положення містяться і у ст.28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 2017 року 09.06.2017 (далі – Правила адвокатської етики).

Згідно з ч.3 ст.28 Правил адвокатської етики розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та / або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Не погодження клієнтом та / або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката (ч.4 ст.28 Правил адвокатської етики).

Адвокат, який надає безоплатну правову допомогу, отримує винагороду виключно за рахунок держави у порядку та розмірах, встановлених законодавством (ч.6 ст.28 Правил адвокатської етики).

З наведеного вбачається, що договір про надання правової допомоги, як і будь-який договір про надання послуг, може бути оплатним або безоплатним.

Судом встановлено, що сторони умовами укладеного між ними договору погодили розмір та порядок оплати.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує, що відповідно до акта взаємних розрахунків по стану за період з 01.01.2024 по 24.11.2025 між сторонами за договором №01/11/17 від 01.11.2017, за період з липня 2024 по квітень 2025 року, включно відповідач отримав і визнав належним чином наданими та такими, що підлягають оплаті послуги з надання правової допомоги у розмірі 20 000,00 грн, щомісячно, усього на загальну суму 200 000, 00 грн.

Верховний Суд у постанові від 05.03.2019 у справі №910/1389/18 зазначив: «…відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках – рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

…акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату».

Відтак, оскільки наявний у матеріалах справи акт взаємних розрахунків по стану за період з 01.01.2024 по 24.11.2025 між сторонами за договором №01/11/17 від 01.11.2017 містить підписи позивача та уповноваженої особи відповідача, засвідчений в установленому законом порядку відповідно до вимог закону, а отже є належним і допустимим доказом у розумінні ст.77-79 ЦПК України

При вирішенні даної справи судом встановлено, що будь-яких належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт погашення заборгованості перед позивачем, відповідачем суду не названо та не надано.

Таким чином, на підставі викладеного вище, суд дійшов висновку, що відповідач належним чином не виконав умови укладеного договору.

За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з доданим до позовної заяви розрахунком сума інфляційних втрат за період з 04.08.2024 по 30.01.2026 становить 18 816,25 грн.

Відповідно до доданого до позовної заяви розрахунку сума 3 % річних від простроченої суми за період з 04.08.2024 по 30.01.2026 становить 6 704,86 грн.

Таким чином, на підставі викладеного вище, враховуючи, що відповідач не виконав умови договору, керуючись ч. 1 ст. 13 ЦПК України щодо розгляду справи в межах позовних вимог, суд приходить до висновку, що заявлена до стягнення у позові сума інфляційних втрат 18 816,25 грн, а також три проценти річних від простроченої суми за період у сумі 6 704,86 грн також підлягають до стягнення.

Наведений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми відповідачем не спростовано та контррозрахунку не надано; клопотання про призначення у справі відповідної експертизи відповідачем також не заявлялось, відомості про відсутність заборгованості не надано.

Зважаючи на вищевикладене, виходячи із меж заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку про задоволення позову повністю.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у сумі 1 804, 17 грн.

Керуючись статтями 12, 81, 141, 259, 265, 268, 273, 280 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЗОЛОТОНІСЬКИЙ ЛІКЕРОГОРІЛЧАНИЙ ЗАВОД «ЗЛАТОГОР» (19700, Черкаська область, м. Золотоноша, вул. Січова, 22, ідентифікаційний код 31082518) про стягнення заборгованості за договором про надання послуг – задовольнити повністю.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЗОЛОТОНІСЬКИЙ ЛІКЕРОГОРІЛЧАНИЙ ЗАВОД «ЗЛАТОГОР» на користь ОСОБА_1 заборгованість за Договором про надання правової допомоги №01/11/17 від 01.11.2017 у сумі 200 000 грн 00 коп., а також 18 816 грн 25 коп. інфляційних втрат та 6 704 грн 86 коп. 3 % річних, усього на загальну суму 225 521 (двісті двадцять п`ять тисяч п`ятсот двадцять одна) грн 11 коп.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЗОЛОТОНІСЬКИЙ ЛІКЕРОГОРІЛЧАНИЙ ЗАВОД «ЗЛАТОГОР» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 1 804 (одна тисяча вісімсот чотири) грн 17 коп.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Черкаського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя А.В.Ватажок-Сташинська