Рішення від 11 травня 2026 р. у справі №522/864/26-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/864/26-Е

Провадження № 2/522/4923/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

12 травня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі :

головуючого - судді Науменко А.В.

за участю секретаря – Зелінська К.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшла позовна заява від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позивач обґрунтовує позов тим, що він разом із членами своєї сім`ї зареєстрований та постійно проживає у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , користування яким здійснюється на підставі ордера Виконавчого комітету Жовтневої райради народних депутатів № 244\00209 від 22.01.1976 року. Після смерті головного квартироймача — матері позивача ОСОБА_3 , Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради позивачу було відмовлено у переоформленні особового рахунку у зв`язку з відсутністю згоди іншого зареєстрованого у квартирі особи — його племінника ОСОБА_2 (відповідача).

При цьому відповідач зареєстрований у спірному житловому приміщенні суто формально, ніколи у ньому не проживав, не входив до кола сім`ї позивача, не брав участі в утриманні житла, проведенні ремонтів чи оплаті комунальних послуг, які в повному обсязі здійснюються позивачем. Факт тривалої (понад встановлені законом строки) та безповажної відсутності відповідача за місцем реєстрації підтверджується свідченнями сусідів та матеріалами перевірки балансоутримувача (КП «ЖКС «Порто-Франківський»). Наявність формальної реєстрації відповідача, який добровільно не знімається з реєстраційного обліку та не надає згоди на приватизацію, створює позивачу реальні перешкоди у реалізації його передбаченого Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» права на набуття житла у власність.

З огляду на те, що відповідач понад один рік без поважних причин не проживає у квартирі, не веде з позивачем спільного господарства та побуту, він втратив право користування зазначеним житлом. На підставі статей 41, 47 Конституції України, статей 64, 71, 72 Житлового кодексу України, статей 391, 405 Цивільного кодексу України та Порядку декларування та реєстрації місця проживання, позивач просить суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, що є законною підставою для подальшого зняття його з реєстраційного обліку органом реєстрації.

Ухвалою суду від 02.03.2026 року провадження по справі відкрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 02.04.2026 року вирішено клопотання позивача про витребування доказів задовольнити та витребувати з Державної прикордонної служби України (61601, м. Київ, вул. Володимирська, 26) інформацію щодо перетину Державного кордону: громадянином України ОСОБА_2 (у називному відмінку ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , за останні п`ять років по день надання відповіді.

12.05.2026 року від Державної прикордонної служби України надійшла відповідь на ухвалу суду.

В судове засідання призначене на 12.05.2026 року сторони не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Суд дослідивши матеріали справи прийшов до наступних висновків.

З відповіді № 5188/4924 від 12.12.2026 року вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

З відповіді № 2328483 від 11.02.2026 року з Єдиного державного демографічного реєстру вбачається, що інформацію стосовно ОСОБА_2 не знайдено.

З відповіді № 2510589 від 25.03.2026 року з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків вбачається, що отримує доходи та сплачує податки з 1 кварталу 2021 року по 1 квартал 2026 рік.

З відповіді № 2510534 від 25.03.2026 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що інформацію стосовно ОСОБА_2 не знайдено.

З відповіді № 2510425 від 25.03.2026 року вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .

З відповіді № 2510630 від 25.03.2026 року з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери вбачається, що довідки ВПО ОСОБА_2 відсутні.

З відповіді № 19.5.1/34358-26-Вих від 12.05.2026 року з Державної прикордонної служби вбачається, що відомостей про перетинання державного кордону України ОСОБА_2 не виявлено.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 (позивач) зареєстрований та постійно проживає у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначене житлове приміщення було надане родині ОСОБА_5 на підставі ордера Виконавчого комітету Жовтневої райради народних депутатів № 244\00209 від 22 січня 1976 року та рішення Виконавчого комітету Жовтневої райради народних депутатів від 18 листопада 1993 року № 1530.

Після смерті головного квартировинаймача — матері позивача, ОСОБА_3 , позивач звернувся до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради з заявою про переоформлення особового рахунку на своє ім`я. Проте рішенням вказаного органу владних повноважень у переоформленні особового рахунку йому було відмовлено через відсутність згоди іншого зареєстрованого у квартирі мешканця — племінника позивача, ОСОБА_2 (відповідача).

Судом також встановлено, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 1996 року, однак фактично у житловому приміщенні ніколи не проживав, не вів із ним спільного господарства та побуту. Дана обставина підтверджується довідкою та відповіддю виробничої дільниці №4 КП «ЖКС «Порто-Франківський» на адвокатський запит №01_03/ 595 /25 від 12 листопада 2025 року.

З наданих позивачем квитанцій та розрахункових документів вбачається, що всі витрати, пов`язані з утриманням квартири, оплатою комунальних послуг, підтриманням належного санітарно-технічного стану та проведенням поточних ремонтів, здійснюються виключно позивачем та членами його сім`ї. Відповідач участі в утриманні житла не брав, житлові умови не поліпшував.

Наявність безперервної та тривалої відсутності відповідача за місцем реєстрації понад один рік без поважних причин свідчить про те, що він фактично втратив інтерес до вказаного житла. Разом з тим, наявність формальної реєстрації відповідача створює для позивача реальні перешкоди у реалізації його законного права на приватизацію займаного житлового приміщення відповідно.

Відповідно до частини першої статті 71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

У частині третій статті 71 ЖК УРСР наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців. Вичерпного переліку поважності причин непроживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.

Згідно зі статтею 72 ЖК УРСР, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності. Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач по справі не проживає у спірній квартирі тривалий час у якій відсутні його особисті речі, про що свідчить відповідні докази.

У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц висловлений висновок щодо застосування статей 71,72 ЖК Української РСР, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Вказано, що саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Верховний Суд виходить з того, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, провадження № 61-37646св18, від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц, провадження № 61-30912св18, від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17, провадження № 61-7317св19, від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц, провадження № 61-23089св19.

Аргументом позивача, як підстави для визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою є не проживання останнього більше року без поважних причин в цьому приміщенні, відсутність особистих речей та не прийняття участі у витратах на утримання квартири.

Суд вважає, що зібраними у справі доказами підтверджено те, що відповідач втратив інтерес до спірного житла, перестав нести витрати на утримання квартири та сплати комунальних послуг, вже тривалий час спірним житлом не користується, жодних перешкод для проживання йому не чиниться.

Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням– задовольнити.

Визнати громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя А.В. Науменко

Повний текст рішення виготовлений 18.05.2026 року.

Суддя А.В. Науменко